96698 (685155), страница 8
Текст из файла (страница 8)
Очевидно, що для утримання позитивної динаміки, котра з’явилась останнім часом у відносинах між двома країнами, необхідно зробити правильні висновки з попередніх прорахунків, аби не припуститися їх у майбутньому. Адже хоча попередній етап взаємодії також не обходився без діалогу на найвищому рівні, помітних успіхів у вирішенні проблемних питань не спостерігалося. Для прикладу, ще 1997 року було досягнуто домовленості вирішити питання делімітації морських просторів за два роки, але справа не зрушила з мертвої точки аж до початку 2005 року.
Перешкодою для реалізації укладених угод і домовленостей були такі чинники:
1. Тональність у відносинах весь час задавала одна сторона – румунська. На жаль, ця тональність, особливо на початковому етапі, у багатьох випадках визначалась виключно власним баченням проблематики. Варіанти компромісів, що пропонувалися, не завжди вибудовувалися в межах чинного міжнародного права, а скоріш у площині „зведення історичних рахунків”. Це, у свою чергу, зумовлювало глуху оборону Києва, підозрілість до румунської дипломатії.
2. Українсько-румунський політичний діалог спирався лише на зусилля президентів країн в межах регіонального співробітництва. Він не збагачувався співпрацею на рівні урядів, міністерств, парламентарів, політичних партій. Показово, що лише в січні 2002 року, вперше за увесь час новітніх українсько-румунських відносин, було здійснено офіційний візит глави українського уряду до Бухареста. В його рамках відбулося лише друге засідання міжурядової українсько-румунської консультативної ради з питань торговельно-економічного співробітництва (після п’ятирічної перерви), а також перший бізнес-форум ділових людей України і Румунії. Цей список „активності” можна продовжити.
3. Позитивна динаміка у розвитку українсько-румунських відносин час від часу втрачалася. Ініціатива формування клімату переходила до політичних сил, не налаштованих на нормалізацію відносин. В результаті цього політична воля, необхідна для прийняття рішень, спрямованих на подолання проблем, нерідко ставала заручником негативних стереотипів.
4. Визначальну роль у досягненні двосторонніх угод відігравали переважно зовнішні, а не внутрішні чинники, що призводило до деформації розуміння суспільством укладених угод, сприйняття їх як вимушених. Попередній діалог не був позбавлений практики штучного „консервування” проблеми задля очікуваннях ситуаційних дивідендів від геостратегічних проектів майбутнього.
5. Недостатня інформаційна відкритість власних проектів, результатів промислової діяльності у районах перетину економічних інтересів призводила до нагнітання підозри, формування джерел напруги і нестабільності в регіоні. Кожне таке загострення все більше розділяло Україну і Румунію, щоразу перетворювалось на складну для подолання політичну прірву. Щоразу небезпечно збільшувалась асиметрія в розумінні одне одного, в підходах до розв’язання проблем.
6. Можливості неурядових організацій фактично не використовувались, співпраця між науковими, аналітичними інституціями була декларативною.
Політичне потепління, яке спостерігається останнім часом, дає підстави для втішних прогнозів. Але для того, щоб синхронізувати швидкість налагодження партнерства на рівні керівників держав та суспільства, варто замислитися над наступними заходами. [44]
Кожна з країн повинна не тільки декларувати готовність до стратегічного партнерства, але й реалізовувати взяті зобов’язання, доводити свою готовність та здатність керуватися цінностями і принципами євроатлантичних організацій, повноправними членами яких вони хочуть стати. У обох країн однакові вектори зовнішньої політики, але з об’єктивних та суб’єктивних причин швидкість інтеграційних процесів різна. Зрештою, їх несхильність досягати компромісу шкодить іміджу і України, і Румунії. Чи можна розраховувати на повагу європейської спільноти, якщо обидві країни намагатимуться приєднатися до неї з багажем чвар і суперечок?
Українсько-румунські стосунки потребують переосмислення, наповнення новим змістом. Умовно цей процес можна назвати виробленням нової політики стосовно старих сусідів. Успіх тут не в останню чергу визначатиметься доланням негативних стереотипів на рівні різних верств суспільства.
Досить риторичним видається запитання: якою кількістю вимірюються позитивні публікації в румунських ЗМІ щодо України? Десятками, одиницями? У свою чергу, в Україні вакуум інформації заповнювався лише з нагоди чергового приступу конфронтації. Відтак епістолярна дуель між Києвом і Бухарестом заклала систему культивації негативного образу кожної із сторін. Для виправлення ситуації конче необхідно протиставити негативним стереотипам позитивні імпульси, запровадити динаміку пропагування, поширення та примноження чинників, які об’єднують народи. У цьому контексті важливо, щоб взаємне пізнавання та спілкування справді було взаємним. Для цього доцільно розвивати культурне співробітництво, яке не має зводитися лиш до офіційних обмінів делегаціями і фестивалів. Йдеться про спілкування, яке починається з низів.
Очевидно, в майбутньому необхідно буде реалізувати конкретні проекти співпраці між аналітичними центрами, урядовими організаціями, які б визначали спільні позиції, спільно здійснювали моніторинги, оприлюднювали їх результати. До таких проектів слід залучати неурядові організації, які б могли створювати спільні комісії з найболючіших питань двосторонніх відносин. Інформаційна, організаційна та фінансова підтримка з боку ЄС дозволить підвищити формат і результативність цих заходів.
Можливо, варто подумати і над тим, щоб надавати шпальти вітчизняних газет для представників наукових кіл іншої сторони, створювати спільні молодіжні організації тощо.
Безумовно, було б самообманом приховувати, що між країнами і в подальшому зберігатиметься певний рівень конкуренції, особливо щодо економічних проектів у гирлі Дунаю та в басейні Чорного моря. Це подразник, який безпосередньо позначатиметься на атмосфері взаємовідносин. Але все залежатиме від того, наскільки країни готові дотримуватися чесних правил гри як в економіці, так і в політиці, особливо на тлі складних процесів, політичних трансформацій, які відбуваються в обох країнах. Щодо українців, то ми повинні бути переконані, що за будь-якої ситуації ніхто не повертатиметься до проблем двосторонніх відносин, які вже знайшли своє вирішення в укладених угодах.
Важливо зрозуміти, що доти, доки сприйняття пересічними громадянами країн укладених українсько-румунських угод буде перебувати в царині „історичних” жертв, „поступок” надії, плани на поліпшення стосунків не будуть реалізовані, а наша діяльність скоріше нагадуватиме перефарбування фасаду. Це визначає ту відповідальність, яка покладається на ЗМІ, недержавні організації, які могли б поглиблювати фарватер народної дипломатії[46] .
Міцною основою добросусідства, налагодження взаєморозуміння може стати економічне співробітництво, спільні масштабні проекти з опорою на внутрішні інвестиції за підтримки міжнародних фінансових організацій. Варто звернути увагу на досвід українсько-польської взаємодії у цій сфері. Адже відносини українського і польського етносів мали періоди набагато драматичніші, ніж у випадку з румунами.
Політична, наукова еліта двох країн спрямовувала свої зусилля на примирення. Було вироблено концепцію, згідно з якою краще вдивлятись не в минуле, а в майбутнє, віднаходити шляхи для цивілізованого співробітництва. Підписання президентами України і Польщі спільного документа „До порозуміння та єднання”, заява Президента Польщі А. Квасневського „Глибоко людська формула „вибачаємо і просимо вибачити” має смисл навіть тоді, коли над будь-ким не тяжіє безпосередня відповідальність за те, що відбувалось у минулому”, стали цементуючим елементом добросусідства.
Слід зазначити, що румуни у відносинах з угорцями також мають досвід врегулювання певних суперечностей.
Зрештою, все залежатиме від того, наскільки керівники держав, політики, науковці будуть послідовними у дотриманні курсу на добросусідство і партнерство. Очевидно, що ця справа потребуватиме неабияких зусиль. Найбільша складність буде в тому, щоби конкретними діями переконати суспільство, що це не чергова PR-акція, а новий етап відносин[26] .
Висновки
Трансформаційні процеси в країнах Центрально-Східної Європи, які розпочалися на рубежі 80-90-х років ХХ cт., привели до кардинальних політичних, соціальних і ідеологічних змін у даній частині континенту. У такому геополітичному контексті, Україна, яка знаходиться на перехресті цивілізацій, континентів, культур, після проголошення своєї незалежності, перетворилася в повноправного суб’єкта всієї системи міжнародних відносин і була утягнена в потік подій глобального, загальноєвропейського і регіонального характеру.
Досить важливу роль Україна приділяє багаторівневим відносинам з найближчими європейськими країнами.Однією з них є Румунія.
Слід зазначити,що і Румунія і Україна багато уваги приділяють сприятливим політичним відносинам,вже починаючи з 1.02.1992 року між ними було встановлено дипломатичні відносини.Згодом у червні 1997 року був підписаний Договір про відносини добросусідства і співробітництва між цими державами.Це був дуже важливий крок у подальшій співпраці,адже договір заклав правовий фундамент для розвитку їхніх відносин.Аналізуючи ряд наступних домовленостей,численні поїздки міністрів,президента або інших уповноважених осіб,можна зробити висновок,що різні уряди обох держав багато робили для того,щоб створити і підтримати максимально сприятливі відносини між сусідами.Адже це було вигідно у тих чи інших питаннях їм обом.
Торговельні відносини України і Румунії розвиваються досить стрімко.Було підписано ряд угод,які суттєво розширили торговельно-економічне співробітництво,а 14.08.1998 року було утворено Єврорегіон ″Нижній Дунай″,до якого увійшли прикордонні регіони України,Молдови і Румунії.Я вважаю.що це досить великий крок вперед.
В українсько-румунських відносинах, однією з найскладніших проблем є проблеми кордонів. Темпи вирішення цих проблем значно відстають від сучасних інтеграційних потреб.
На мій погляд, серед найбільш сучасних, хоча, на жаль, ще мало досліджених, засобів вирішення всього комплексу прикордонних проблем між двома державами є регіональне співробітництво, яке у всій багатоманітності форм прояву служить як європейській інтеграції в цілому, так і економічному розвитку окремих регіонів країни, в т. ч. депресивних в силу географічного розташування територій. У свою чергу, для України, в якій 19 адміністративно-територіальних одиниць є прикордонними, поряд з іншими основними напрямками регіональної співпраці особливої актуальності набуває транскордонне співробітництво прикордонних територій.
Об’єднання Європи робить все більш актуальними проблеми інтеграції і співробітництва для тих країн, які тільки включаються у роботу загальноєвропейських структур.
На етапі, коли і Україна і Румунія шукають гідне місце у системі загальноєвропейського господарювання, певну роль набуває також транскордонне співробітництво, котре покликане сприяти здійсненню більш тісних відносин між сусідами, поновленню втрачених позицій на ринках сусідніх держав, підняттю зовнішніх економічних взаємин на новий рівень.
Політичне потепління, яке спостерігається останнім часом, дає підстави для втішних прогнозів. Але для того, щоб синхронізувати швидкість налагодження партнерства на рівні керівників держав та суспільства, варто замислитися над наступними заходами.
Кожна з країн повинна не тільки декларувати готовність до стратегічного партнерства, але й реалізовувати взяті зобов’язання, доводити свою готовність та здатність керуватися цінностями і принципами євроатлантичних організацій, повноправними членами яких вони хочуть стати. У обох країн однакові вектори зовнішньої політики, але з об’єктивних та суб’єктивних причин швидкість інтеграційних процесів різна. Зрештою, їх несхильність досягати компромісу шкодить іміджу і України, і Румунії.
Румунія посідає важливе місце у зовнішньополітичних інтересах України, що зумовлено багатьма факторами. Зокрема, суміжним кордоном, спільністю орієнтирів на європейську інтеграцію, широкими потенційними можливостями для розвитку взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва, а також проживанням у цих країнах, відповідно, української та румунської меншин.
Торговельні відносини України та Румунії розвиваються достатньо динамічно. Так, протягом 2001-2007 років річний двосторонній товарообіг зріс майже у 3,6 рази, при цьому український експорт збільшився у 2,4 рази, імпорт румунських товарів та послуг – у 14,5 разів.
Незважаючи на складну історичну спадщину, наявні труднощі і проблеми, українсько-румунські відносини неухильно вступають у фазу прагматичного, взаємовигідного розвитку. Геостратегічне становище обох країн, їхні об’єктивні національні інтереси у важливих стратегічних питаннях поступово зближуються. Поглиблення реформ в обох країнах має створити базу для конструктивних румунсько-українських взаємин. Зацікавленість у прискореній інтеґрації до європейських структур також стимулює Бухарест до стриманості та реалізму.
Список використаної літератури
І. Література:
1. Аппатов С., Макан І. Українсько-румунські відносини: історія та сучасність // Український історичний журнал. – 1999. – № 5. – С. 90.
2. Богдан В., Гоманюк М. Канал “Дунай-Черное море”: 7 футов под Килией // Взгляд. Информационно-аналитический еженедельник (Херсон). – 2005. – 24 февраля.
3. Воротнюк Г. Острів Зміїний – земля заселена // Голос України. – 1996. – №10.− С.26
4. Гакман С. Транскордонне спвробітництво в західних областях України в контексті розвитку єврорегіонів // Актуальні проблеми внутрішньої політики. – 2004. – № 3. – С. 193-199.
5. Гакман С. Стан міжетнічних відносин у Чернівецькій області та їх перспективи в контексті діяльності Єврорегіону «Верхній Прут» // Етнічні взаємини на території Єврорегіону «Верхній Прут»: матеріали Міжнародної наукової конференції / Буковинський політологічний центр та Карінтійський інститут національних меншин. Під ред. А.Круглашова, К.Андервальда, Г.Валентина. – Чернівці: Букрек, 2004. – С. 89 – 107;
6. Гакман С. Сотрудничество приграничных территорий Украины, Республики Молдова и Румынии в контексте европейских интеграционных процессов // Moldova, România, Ucraina şi integrarea în structurile europene: Materiale ale Simpozionului Ştiinţific Internaţional (Chişinău, 15-16 octombrie 1999). - Chişinău, 2000. - P. 213 – 228;
7. Гакман С. Розвиток міжетнічних взаємин на території Єврорегіону «Верхній Прут»: динаміка, реалії та перспективи // Єврорегіони: Потенціал міжетнічної гармонізації. Збірка наукових праць. – Чернівці: Букрек, 2004. – С. 180 – 190;
8. Гакман С. Інститут єврорегіонів і перспективи регулювання міжетнічних відносин на прикордонні // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2004. – № 2. – С. 323-329;
9. Гакман С. Єврорегіон «Верхній Прут»: від ідеї до конституювання // Транскордонне співробітництво у поліетнічних регіонах Східної та Південно-Східної Європи: Матеріали наукового симпозіуму 16-17 червня 1999 р. - Чернівці. :Золоті літаври, 1999. - С. 105-112;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
