96543 (685142), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Номінальна вартість акцій не може бути меншою, ніж одна копійка.

Тимчасовий адміністратор не здійснює зменшення статутного капіталу в разі перевищення розміру регулятивного капіталу над зареєстрованим розміром статутного капіталу або якщо розмір регулятивного капіталу дорівнює зареєстрованому розміру статутного капіталу.

Статутний капітал банку не може бути нижче ніж законодавчо встановлений мінімальний його розмір для акціонерного товариства.

5.4.4. Тимчасовий адміністратор може прийняти рішення про деномінацію акцій банку шляхом їх консолідації, зокрема, якщо номінальна вартість акцій дорівнює одній копійці, з прийняттям (за потреби) рішення про зменшення розміру статутного капіталу банку шляхом зменшення номінальної вартості акцій та здійснення додаткової емісії акцій за новою номінальною вартістю.

5.4.5. Тимчасовий адміністратор здійснює процедуру зменшення розміру статутного капіталу банку шляхом зменшення номінальної вартості акцій (а за потреби і попереднього проведення консолідації акцій) відповідно до вимог нормативно-правових актів ДКЦПФР з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.

Висновок аудитора (аудиторської фірми) за звітний період, що передував кварталу, в якому подаються документи для реєстрації випуску акцій, пов'язаної з їх консолідацією, не вимагається, якщо його немає.

Тимчасовий адміністратор повідомляє кредиторів про зменшення статутного капіталу банку шляхом опублікування відповідного оголошення в офіційних друкованих засобах масової інформації.

5.4.6. Тимчасовий адміністратор одночасно подає погоджені Національним банком зміни до статуту банку, пов'язані зі зменшенням статутного капіталу банку шляхом зменшення номінальної вартості акцій (а за потреби і попереднім проведенням консолідації акцій), та зміни до статуту банку, пов'язані із здійсненням додаткової емісії акцій за новою їх номінальною вартістю, а також документи, які потрібні для реєстрації випуску акцій відповідно до вимог цього Порядку, ДКЦПФР та державному реєстратору для державної реєстрації змін до статуту банку.

Фактичне подання змін до статуту банку після погодження їх Національним банком на реєстрацію державному реєстратору вважається реєстрацією цих змін державним реєстратором.

Фактичне подання банком акціонерним товариством документів для реєстрації випуску акцій банку нової номінальної вартості ДКЦПФР вважається реєстрацією ДКЦПФР випуску акцій банку.

3.3. Рекомендації щодо підвищення ефективності інструментів подолання наслідків світової фінансово-банківської кризи в Україні

17 листопада 2008 року за результатами Загальнонаціональної антикризової наради, що відбулася в Українському домі під головуванням Президента України, опублікований Указ «Про додаткові заходи щодо подолання фінансової кризи в Україні» (Указ Президента України № 1046/2008 ).

Проведений в магістерській роботі критичний аналіз антикризової програми та ходу її реалізації дозволяє сформувати додаткові вимоги до «Плану національних антикризових заходів», які базуються на наступних пріоритетах:

1. Антикризові заходи Уряду та Національного банку зі стабілізації ситуації у цій сфері повинні спрямовуватись на рекапіталізацію банківських установ за участю держави, норми якої повинні регулюватися на законодавчому рівні.

Зокрема схема рекапіталізації, повинна передбачати:

критерії відбору банків для рекапіталізації;

більш гнучкі варіанти участі, а не лише отримання повного контролю (наприклад, купівля міноритарного пакету, залучення коштів на умові субординованого боргу);

схему рекапіталізації і гарантії для НБУ, який задіяний в схемі, що держава в повному об'ємі погасить випущені облігації.

чіткі умови і критерії участі держави у рекапіталізації;

забезпечення професійного менеджменту.

2. У законі про участь держави в рекапіталізації і у порядку надання НБУ довгострокового рефінансування необхідно передбачити умови, що забезпечують напрям використання позикових коштів комерційними банками на кредитування реального сектору економіки.

зменшення вартості кредитних коштів, зокрема через зниження облікової ставки НБУ, зменшення вартості рефінансування та за рахунок залучення бюджетних коштів.

підвищення ліквідності банків шляхом рефінансування із одночасним запровадженням контролю за використанням ресурсів; НБУ необхідно рекомендувати розробити прозорий порядок виділення довгострокового (понад 14 днів) рефінансування (тендери, стабілізаційні кредити і кредити на оздоровлення), механізм надання якого повинен включати бар'єри для перетікання коштів на валютний ринок, стимулювати рекапіталізацію банків і містити чіткі і прозорі критерії для банків – реципієнтів.

Враховуючи об’єктивний і, ймовірно, довгостроковий характер глобальних кризових процесів, комплексний характер внутрішніх чинників інфляції, проблеми банківської системи, значне від’ємне сальдо торговельного балансу і несприятливі перспективи щодо стану фінансового рахунку, вагомі передумови для девальвації української валюти, що пов’язані з погіршенням фундаментальних показників та ситуацією на світових валютно-фінансових ринках, політичну кризу, ключовими завданнями в валютно-фінансовій сфері слід вважати максимально можливе пом’якшення впливу світової фінансової кризи на українську фінансову систему, підвищення стійкості останньої, посилення довіри до неї.

При цьому ключовими напрямами застосування державних заходів щодо підвищення стійкості фінансової сфери є:

1. Посилення нагляду за якістю капіталу фінансових установ, ліквідністю та ризиками;

2. Підвищення прозорості діяльності фінансових установ,

3. Підвищення оперативності реагування на ризики органів регулювання і нагляду;

Здійснені Національним банком України оперативні заходи відіграли важливу стабілізуючу роль. Проте в подальшому вони мають бути замінені на розгалужену мережу інструментів та регуляторних заходів, які спроможні модернізувати фінансову систему України в напрямку підвищення її антикризової стійкості. У світлі цього завдання недопущення надмірних курсових флуктуацій та підтримання стійкості банківської системи визначають необхідність:

1. Посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку;

2. Розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції;

3. Зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужерсточіння контролю за його відпливом за «тіньовими схемами»;

4. Зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання;

5. Активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов’язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ;

6. Посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

7. Посилення спроможності фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема – страхової мережі;

8. Розробки механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.

Досягнення вищезазначених цілей потребує реалізації наступних заходів сфері грошово-кредитної політики:

1. Форсоване вдосконалення інституційного середовища, а саме:

• механізмів антикризової взаємодії НБУ і банків, зокрема оперативного антикризового втручання НБУ у діяльність банків;

• механізмів ризик-менеджменту у напрямі врахування взаємопов’язаних ризиків;

• механізмів корпоративного управління, що забезпечують прозорість і привабливість банків для зовнішніх інвесторів та прозорість фінансової політики підприємства-позичальника;

• механізмів розподілу і перерозподілу ліквідності (розвиток міжбанківського ринку, розширення переліку об’єктів застави, збільшення термінів рефінансування, проведення довгострокових РЕПО тощо);

• посилення банківського регулювання у спосіб доповнення його лібералізованих елементів нормами пруденційного нагляду і контролю, насамперед в сфері розрахунку показників адекватності капіталу, вдосконалення управління ліквідністю і пов’язаними ризиками;

• проведення диференційованого рейтингування установ та інструментів;

• вдосконалення методів розкриття учасниками ринку інформації про ризики;

• розробка системи індикаторів, яка зможе сигналізувати про ймовірність виникнення кризи у фінансовому секторі економіки;

• укладення договорів з центральними банками інших країн, які мають великі банки в Україні, з метою координації діяльності, обміну інформацією та можливого фінансування.

2. Напрацювання механізмів заміщення зовнішніх ресурсів внутрішніми:

• розвиток механізмів і розширення обсягів довгострокового рефінансування банківської системи, що дозволить не лише компенсувати потребу банків у зовнішніх запозиченнях, а й збільшити роль процентних чинників регулювання грошової пропозиції;

• створення спеціальних державних фондів для підтримки ліквідності банків та з метою подолання кризових ситуацій на ринку, зокрема для викупу цінних паперів;

• збільшення кількості банків, які мають право на отримання ліквідності у кризових в ситуаціях;

• подовження термінів погашення наданої ліквідності для окремих груп фінансових установ;

• розбудова механізмів надання державних фінансових гарантій комерційним банкам, компенсації частини збитків по кредитах, виданих іншим кредитним організаціям, у яких була відкликана ліцензія;

• розвиток механізмів державної підтримки спрямування ресурсів банківської системи на довгострокове інвестиційне кредитування, формування механізмів залучення на інвестиційні цілі фінансових ресурсів із позабанківського обігу (в т. ч. коштів громадян);

• форсоване нарощування пропозиції довгострокових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, зокрема з використанням пенсійних накопичень, що потребує реформи пенсійної системи.

3. Розширення спектра інструментів, що стимулюватимуть заощадження населення і одночасно обмежуватимуть динаміку споживчих кредитів, а саме:

• розширення лінійки депозитних внесків, зокрема з індексованою (плаваючою ставкою);

• розгляд можливості тимчасового гарантування державою вкладень індивідуальних інвесторів у цінні папери у розмірі номіналу;

• розвиток специфічних банківських інструментів (зокрема, позичково-заощаджувальних рахунків, що дозволять накопичувати кошти з більшою величиною максимально застрахованої суми;

• введення системи страхування на ринку колективних інвестицій.

4. У сфері валютно-курсової політики:

• перехід до нового сценарію регулювання Національним банком України валютного курсу, ключовими ознаками якого має стати концентрація зусиль на створенні належних інституційно-організаційних умов для розвитку ринкових засад курсоутворення; раціональнішого використання валютних коштів, посилення мотивації суб’єктів валютних відносин до підтримання збалансованих валютних позицій і страхування валютних ризиків;

• вдосконалення політики валютних інтервенцій у напрямі підвищення її узгодженості з процентною політикою;

• прискорений розвиток строкового сегменту валютного ринку та системи інструментів страхування валютних ризиків;

• активніше використання гнучкого валютного курсу за призначенням – як компенсатора негативних зовнішніх шоків та засобу підтримки конкурентоспроможності товаровиробників;

• перехід у валютному регулюванні до фактичної «прив’язки» курсу гривні до «кошика валют» – до складу кошика могли б увійти, зокрема, долар США, євро, фунт Великої Британії, швейцарський франк, юань КНР, тощо.

На мій погляд, антикризові заходи монетарної політики будуть успішними лише за підтримки їх виваженою фіскальною політикою. Цьому сприятимуть, зокрема, коректна політика управління бюджетними коштами на єдиному Казначейському рахунку НБУ, узгодження заходів Мінфіну щодо розміщення тимчасово вільних коштів серед комерційних банків з діями НБУ та розробка механізмів використання їх для стабілізаційних цілей.

Також, на мою думку, важливою є коректна інформаційна політика, яка має знижувати рівень інфляційних і курсових очікувань, підвищувати довіру до банківської системи та дій НБУ. Закладення урядом до проекту Держбюджету нереальних інфляційних та курсових орієнтирів, невизначеність валютної політики НБУ відіграє несприятливу роль щодо інфляційних й курсових очікувань, підриває довіру до дій монетарної влади, що робить спекулятивні тенденції неконтрольованими. Для вирішення цієї проблеми доцільно підвищувати рівень поінформованості населення щодо перспектив інфляційних процесів та орієнтирів курсової динаміки, оперативно висвітлювати ситуацію в банківській сфері і обґрунтовувати причини застосування комплексу заходів для її врівноваження.

Висновки до розділу 3

Аналіз основних важелів та шляхів демпфінування наслідків світової фінансової кризи в банківській системі України на прикладі ВАТ АБ «Укргазбанк» показує, що в банку виникла класична криза «касового розриву», коли строковість ресурсної бази банку є коротше, ніж строковість активної бази операцій банку:

• при ажіотажі всі короткострокові та середньострокові депозити клієнтів були достроково відкликані та з строкових перемістились в поточні («касові») вимоги до повернення;

• міжбанківський ринок не зміг задовольнити обсяги необхідних запозичень банками, оскільки у всіх банків одночасно виникли проблеми з ажіотажним попитом вимог на повернення готівкових коштів;

• іноземні міжбанківські ринки також не мають вільного обсягу готівкових коштів;

• всі кредити (активи до повернення) перемістилися з короткострокових та середньострокових у довгострокові (пролонговані та неповерненні), тобто планова база короткострокових надходжень коштів до банків була практично ліквідована ;

• падіння обсягів виробництва та закриття виробництв в Україні (криза попиту на продукцію) привела до різкого падіння надходження готівкових коштів на рахунки підприємств.

Шляхами відновлення фінансової стійкості та платоспроможності для ВАТ АБ «Укргазбанк» було застосування наступних двох важелів:

• стабілізаційне рефінансування з боку НБУ;

• рекапіталізація банку з відновленням короткострокової бази ресурсів за рахунок додаткової емісії акцій і знаходження або приватного інвестора, або держави.

При реалізації цих шляхів відновлення фінансової стійкості на першому етапі в 4 кварталі 2008 року ВАТ АБ «Укргазбанк» отримав стабілізаційний кредит в 1,2 млрд. грн. від Національного банку України під заставу акцій статутного фонду, тобто фактично власність банку є закладеною в Національному банку України (беззаставні стабілізаційні кредити НБУ не надає за законом)

На другому етапі в березні 2009 року Укргазбанку ухвалили рішення про пропозицію державі увійти до акціонерного капіталу кредитно-фінансової установи при додатковій розширеній емісії акцій.

В першій половині червня 2009 урядом України було рекапіталізовано (націоналізовано) три «проблемні» банки: «Укргазбанк», «Родовід Банк» та «Київ». Загалом було витрачено 9.57 млрд. гривен. Мінфін надрукував ОВДП, ними уряд сплатив за банки, а потім за ці державні облігації банки отримають «живі» кошти в НБУ. В Укргазбанку уряд отримає 84,21 % акцій за 3,2 мільярди гривень.

Національний банк України, реалізуючи програму подолання наслідків світової фінансової кризи, у 2009 році прийняв низку організаційних документів, які є практичною програмою фінансового оздоровлення банківської системи України

Характеристики

Список файлов ВКР