96124 (685119), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Р ис. 2.5 Динаміка капіталізації фондових ринків країн, що розвиваються [63, с.40]

Після тривалого періоду росту відбулася значна корекція ринку, що виявилась у різкому спаді рівня його капіталізації як у розвинених, так і країн, що розвиваються. Головним фактором зниження капіталізації ринків високорозвинених країн стало падіння котирувань. У той же час для ринків, що розвиваються, було актуально і скорочення кількості акцій. Більшість учених-економістів схильні бачити основною причиною спаду «перегрів» національних економік. Найбільшою мірою від цього страждають економіки, що розвиваються, чиї власні суперечності підсилюються тиском ринків високорозвинених країн.

Подібно росту капіталізації світового ринку корпоративних прав, ріст світового ринку боргових інструментів також випереджав ріст реальної економіки. Діаграма, що відбиває динаміку капіталізації ринків облігацій, представлена нижче (рис. 2.6).

У розвитку світового ринку боргових паперів помітні аналогічні ринку акцій тенденції: розвинені ринки володіли незрівнянно великими темпами росту, ніж ринки, що розвиваються. Проте, загальна динаміка ринку облігацій більш згладжена, у період 1999-2000 років не спостерігається настільки істотних падінь у сумарній капіталізації ринку, що в першу чергу пояснюється природою й особливостями обігу боргових паперів.

Рис. 2.6. Динаміка обсягу світового ринку боргових цінних паперів [63, с.41]

Валовий обсяг заборгованості по боргових цінних паперах відносно ВВП виріс з 80% у 1990 р. до 120% у 1999 р. Якщо в 80-і - першій половині 90-х років ріст відбувався в основному за рахунок державних запозичень, то з кінця 90-х років у більшості розвинених країн (за винятком Японії) активно виявилися тенденції скорочення бюджетних дефіцитів і відносного розміру державного боргу, що обумовило скорочення обсягів ринку державних запозичень. Разом з тим, одночасно значно збільшилася активність приватних емітентів, заборгованість по паперах яких за той же період збільшилася відносно ВВП із 34% до 50-55% (рис. 2.7).

Р ис. 2.7. Капіталізація ринків боргових цінних паперів розвинених країн [63, с.42]

2.2. Сучасні тенденції в міжнародному русі капіталу

Аналіз даних про накопичену на початок 2003 року суму ПІІ в 180 країнах і територіях свідчить про далеко не рівномірний їх розподіл і про високий ступінь їх географічної концентрації. Загальна сума в $2,66 трлн. розподілялася в такий спосіб: 66,4% прийшлося на 10 найбільших країн-реципієнтів (в тому числі 44,4% - на п'ять країн); близько 17% - на 10 найбільших за обсягом ПІІ країн; 15% - на інші 50 країн. Іншим 111 країнам (включаючи Україну) дісталося в сумі тільки 1,4% [65, с.69].

У 2003 році дослідницька група англійського часопису «The Economist» підготувала доповідь про інвестиційний клімат у 58 країнах (з погляду великих міжнародних корпорацій і банків, що вибирають країну для вкладення інвестицій і підприємницької діяльності) і обнародувала рейтинг країн за рівнем їх принадності для іноземних інвесторів.

Як відомо, до найважливіших чинників, що визначають інвестиційний клімат і принадність для іноземних інвесторів, а отже і географічну спрямованість ПІІ, відносяться такі:

• стан національної економіки і рівень її розвитку;

• ступінь економічної і політичної стабільності;

• характер і результати проведення структурних перебудов, господарських реформ;

• ступінь економічної свободи, ризики підприємницької діяльності; рівень відкритості економіки і її інтегрованості у світове господарство;

• позиції країни на світових ринках, рівень її конкурентоспроможності.

Важливо відзначити, що в ринковій економіці (особливо в сучасних умовах) міжнародна конкурентоспроможність, яка являє собою інтегральний показник, може помітно змінюватися, що відображається на припливах ПІІ. Змінюються співвідношення навіть між країнами, що є головними за цим показником. Так, помітно підвищують свою конкурентоспроможність Великобританія (яка перемістилася з 15-го на 7-е місце), Канада (із 8-го на 4-те). Норвегія і Нова Зеландія, навпаки, втрачають свої позиції на світових ринках [65, с.70].

Аналізуючи географічну спрямованість і структуру ПІІ з урахуванням цих і інших чинників, доцільно виділити три категорії країн-реципієнтів:

• розвинуті,

• які розвиваються,

• країни з перехідною економікою.

Аналіз загальних статистичних даних про ПІІ, свідчить, що велика частина (майже 73%) ПІІ продовжує зосереджуватися в 26 розвинених країнах. Набагато менша частина (21%) припадає на 127 країн, що розвиваються. І зовсім мала частина (більше 6%) - на 28 держав із перехідною економікою. Найбільша і всезростаюча частина ПІІ зосереджується в західноєвропейському регіоні: 53,6% у 1980-му році, 55,2% - у 1990-му і 56,3% - у 2003-му, що пояснюється успішним розвитком інтеграційних процесів, і в першу чергу - у рамках ЄС, який у 2003 році включав 15 країн - повноправних членів із загальною кількістю населення більше 370 млн. чол. і ряд країн - асоційованих членів [65, с.71].

Крім того, з 2003 року після досягнення угоди між ЄС і країнами - членами ЄАСТ (Європейської асоціації вільної торгівлі, що включає чотири держави - Ісландію, Норвегію, Швейцарії і Ліхтенштейн) функціонує «зона вільної торгівлі», куди входять 19 європейських країн. У результаті ЄС стає найбільшим світовим фінансовим центром і найбільшим регіоном міжнародної торгівлі. Причому 40% - це внутризональна торгівля в рамках ЄС.

Міждержавна економічна інтеграція стимулює припливи і швидке накопичення ПІІ в країни регіону по двох каналах. У першому відбуваються зустрічні потоки інвестицій країн - членів інтеграції, тому що економічні межі між ними широко відкриті. По другому йдуть інвестиції з «третіх» країн, минаючи митні бар'єри (тарифні й особливо нетарифні) за принципом «троянського коня». Про це красномовно свідчить обсяг ПІІ, що збільшується, в економіку країн, що приймають до складу ЄС. Так, якщо за п'ять років (1980-1985) до прийняття Іспанії в ЄС загальна сума ПІІ в країні зросла тільки на $3,8 млрд., то в такі ж п'ять років - (1986-1990) після прийняття - на $57,34 млрд., а ще за такі п'ять років - на $62,6 млрд. З цій і інших причинах відбувається інтенсивне накопичення ПІІ в Португалії (починаючи з 1999- го), Греції (з 1981-го), а раніше - у Великобританії і Данії [65, с.72].

Процес приватизації став одним із важливих засобів величезних по вартості поглинань підприємств, у тому числі іноземними інвесторами. Загальна вартість злить і поглинань у Західній Європі зросла з $185,8 млрд. у 1995-1999 роки до $242,5 млрд. у 2002-2003-му. Цим також обумовлене зростання середньорічних припливів ПІІ до західноєвропейського регіону з $40 млрд. у першій половині 90-х до $99 млрд. у першій половині 2000-х. Водночас аналіз свідчить про високу географічну концентрацію ПІІ в цьому регіоні: 71% цих інвестицій припадає на п'ять країн, майже 18% - на чотири країни і ледве більше від 11% - на 10 країн, що залишилися [65, с.73].

Іншим, значним по накопиченню ПІІ регіоном, є промислово розвинена частина Північної Америки (США, Канада), на якій припадає більше 35% ($ 681 млрд.) загальної суми прямих інвестицій у всі розвинуті країни, у тому числі на США - більше 29% ($565 млрд., тобто трохи більше, ніж у 127 разом узятих країн, що розвиваються,). США традиційно займає головне місце серед країн - імпортерів капіталу. Особливо швидке накопичення ПІІ в США відзначається з 80-х років: за останні 23 роки обсяг приросту таких інвестицій ($482 млрд.) у 5,8 разів перевищив накопичену суму ПІІ за всю попередню (до 1980 року) історію держави. Зростає не тільки абсолютний, але і відносний розмір прямих інвестицій: питома вага США в загальній сумі ПІІ в розвиненій частині світу збільшилась з 22,2% у 1980 році до 28,7 у 1990-р. і 29,2% у 2003 р [65, с.73].

Інша важлива тенденція - скорочення розірвання і навіть відставання рівня витрат на робочу силу в США й інших розвинених країнах, в результаті чого на початку 2003 року за рівнем заробітної плати (включаючи платежі за святкові дні, різні соціальні платежі) в обробній промисловості США зупинились на 13 місці серед 19 розвинених країн: $14,6 в годину у порівнянні з $31,8 у ФРН, $21 у Японії. Додатковим важливим стимулом для прямих іноземних інвесторів у США є створення в 1994 році Східно-американської зони вільної торгівлі (НАФТА), що включає США, Канаду і Мексику з загальною чисельністю населення 370 млн. чоловік і обсягом виробництва $7 трлн [65, с.74].

Визначаючи перспективи припливу ПІІ в США, необхідно звернути особливу увагу ще на дві обставини. Перша пов'язана з корінними структурними змінами в американській економіці, спрямованими на формування «нової економіки», що базується на інформаційних технологіях, що істотно зміцнить позиції США на світових ринках. Інша обставина стосується подальшого розвитку інтеграційних процесів в Америці: НАФТА повинна бути основою для формування зони вільної торгівлі на Американському континенті - ФТАА (Free Trade Аrea of America). Тому є всі підстави стверджувати, що США і далі будуть «відбирати» в інших країн ПІІ і будуть нарощувати їх у себе, загострюючи конкуренцію на світовому ринку ПІІ. Не випадково експерти по міжнародному руху ПІІ вважають, що в теперішньому п'ятилітті серед 100 країн, найбільш привабливих для іноземних інвесторів, США перемістяться із шостого місця, яке вони займали в 1998-2003 роках, на п'яте [65, с.75].

Розвиток інтеграційних процесів у Північної Америці багато в чому пояснює значні розміри ПІІ в Канаді (у даний час більше $120 млрд.), а також той факт, що майже 70% цих інвестицій припадає на американські. Тим часом у США зосереджено більше 50% всіх іноземних інвестицій Канади. Важливим об'єктом додатка ПІІ в розвинутій частині світу є Австралія і Нова Зеландія. ПІІ грають істотну й усе більше зростаючу роль в економіці цих країн: частина таких інвестицій у ВВП Австралії зросла з 8,7% у 1980 році до 25,7% у 1990-му і 28,3% у 2003 р. А Нової Зеландії - відповідно з 10,5% до 18,5% і 31,6% [65, с.75].

Серед основних чинників, що стимулюють припливи капіталу в ці країни, необхідно виділити такі:

• високорозвинене виробництво,

• надзвичайно багата і різноманітна сировинна (у тому числі промислова і сільськогосподарська база), розвинена сфера послуг ( що дає, приміром, більше 2/3 ВВП Австралії);

• значний експортний потенціал, високий рівень міжнародної конкурентноздатності (по цьому показнику Нова Зеландія займала третє місце у світі в 1990-му і п'яте в 2003-му), а також високий рейтинг принадності для іноземних інвесторів (відповідно 8-е і 13-е місця) [65, с.76].

Крім цього, ці країни входять до складу Британської співдружності націй, що дає їм (а отже, і іноземним інвесторам) визначені вигоди і переваги перед «третіми» країнами в зовнішньоекономічних зв'язках із Великобританією і багатьма іншими членами співдружності.

Особливе місце серед розвинених країн - імпортерів підприємницького капіталу (зокрема, у формі прямих інвестицій) займають Японія і ПАР. Особливість Японії полягає в тому, що, будучи другий після США економічно розвинутою країною, по обсягу прямих іноземних інвестицій вона займає серед розвинених країн 16-е місце (а серед усіх країн - реципієнтів світового співтовариства - 26-е), а в розрахунку на душу населення - останнє. І це незважаючи на зростання абсолютної суми ПІІ (із $3,27 млрд. у 1980-му до $9,85 млрд. у 1990-му і $17,83 млрд. у 2003-му) [65, с.76].

Стимулюючим для припливу ПІІ чинником є зниження темпів економічного розвитку Японії: якщо в 1981-1990 роках середньорічний приріст ВВП складав 4,1%, то в 2001- 2003 рр. - тільки 0,75% (у порівнянні з 2,17% у всіх розвинених країнах в цілому і 3,05% у США). Частка Японії на світовому ринку капіталізації скоротилася з 43% у 1991-му до 15% у 2002-му. Проте слід зазначити, що з 2002 р. надходження ПІІ в Японії починають зростати: якщо в 2002-му іноземці придбали японські компанії і підприємства на суму $1,2 млрд., то в 2003-му - на $4,8 млрд., і в 2006 році, як очікується, розмір подібних придбань значно зросте [65, с.77].

Характеристики

Список файлов ВКР