3332 (684914), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Балансова вартість групи цінних паперів для цілей розрахунку резерву історична (первісна) вартість групи цінних паперів, відкоригована на суму амортизації премії або дисконту. З метою визначення розміру знецінення групи цінних паперів здійснюється порівняння їх балансової вартості з ринковою (розрахунковою) вартістю без урахування суми раніше сформованих резервів.
Резервування сумнівної дебіторської заборгованості.
Відвернення банками коштів у дебіторську заборгованість призводить до скорочення обсягів робочих активів і погіршення їх якості . „Положення про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості” [24] регулює порядок визначення банками України розрахункової суми резерву під можливі втрати від дебіторської заборгованості (далі резерв під дебіторську заборгованість), а також порядок його використання.
Банки зобов'язані формувати резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, що виникає в процесі їх діяльності. Для розрахунку резерву під дебіторську заборгованість банки зобов'язані щомісяця за станом на перше число місяця, наступного за звітним, здійснювати інвентаризацію дебіторської заборгованості та її класифікацію за групами ризику залежно від строків обліку на балансі, а також з урахуванням строків погашення, передбачених договорами або правилами здійснення операцій/розрахунків, що встановлені законодавством України та внутрішніми положеннями банків.
Для визначення розміру резерву сума дебіторської заборгованості, класифікованої за групами ризику, зважується на відповідний коефіцієнт резервування (табл.1.15).
Резерв під дебіторську заборгованість за відповідною групою ризику формується з урахуванням кількості днів прострочення (визначених у колонці 4 таблиці) за відповідним коефіцієнтом, але не меншим, ніж передбачено за загальним строком обліку на балансі (що встановлений для дебіторської заборгованості за капітальними вкладеннями в колонці 2 таблиці або для іншої дебіторської заборгованості в колонці 3 таблиці).
Таблиця 1.15
Резервування під ризики дебіторської заборгованості [24]
Група ризику | Кількість днів з часу виникнення на балансі | Кількість днів прострочення | Коефіцієнт резервування (у %) | |||
дебіторської заборгованості з придбання нематеріальних активів та основних коштів (за капітальними вкладеннями) | Іншої дебіторської заборгованості | |||||
I | 0 180 | 0 90 | 0 7 | 0 | ||
II | 181 270 | 91 180 | 8 90 | 20 | ||
III | 271 360 | 181 360 | 91 180 | 50 | ||
IV (збиткова) | 361 і більше | 361 і більше | 181 360 | 100 |
Якщо фактичний ризик не перевищує межі допустимого, керівництво може обмежитися контролюючою функцією, аби не допустити зростання рівня ризиковості, тобто зразу перейти до останнього етапу управлінського процесу.
Якщо ж рівень реального ризику перевищує допустимі межі, необхідно його знизити, застосувавши відповідні методи управління. Відтак виникає проблема пошуку оптимальних методів управління, вибір яких великою мірою визначається видом ризику, а також особливостями та можливостями конкретного банку, загальним станом економіки, ступенем досконалості елементів інфраструктури фінансового ринку, законодавчим і нормативним середовищем країни.
Цінові ризики мінімізуються за допомогою методів хеджування, що базуються на проведенні операцій з похідними фінансовими інструментами (деривативами) на строкових фінансових ринках. Необхідною умовою здійснення операцій хеджування є активно діючий строковий ринок, який створює можливості для проведення фінансових операцій у будь-який час і в будь-яких обсягах. В Україні, наприклад, строковий ринок перебуває на стадії становлення, тому застосування методів хеджування вітчизняними банками обмежене.
У процесі мінімізації кредитного ризику банк може вдатися до таких методів: аналіз кредитоспроможності позичальника або емітента цінних паперів; диверсифікація; встановлення лімітів; вимоги забезпечення кредиту та ін. Вибір методу або групи методів управління кредитним ризиком залежить від стратегії конкретного банку, ставлення керівництва до проблеми ризику, рівня підготовки працівників, кола клієнтів та особливостей того сегмента ринку, який обслуговує банк. Так, для спеціалізованих банків можливості застосування методу диверсифікації обмежені. Банк, який працює з невеликими клієнтами, може не практикувати встановлення лімітів.
Функціональні ризики банку можуть бути знижені завдяки посиленню систем контролю та внутрішнього аудиту; застосуванню спеціального програмного забезпечення, що виявляє помилки та локалізує збої в комп'ютерних мережах; відпрацюванню систем повноважень і посадових інструкцій; вдосконаленню технічних засобів зв'язку та передавання інформації.
З погляду можливості застосовування окремих методів управління доцільно вирізнити кілька груп фінансових ризиків, об'єднавши їх за ознакою можливості застосування тих чи інших методів мінімізації. Це групи ризиків, які можуть бути:
диверсифіковані;
застраховані;
прохеджовані;
знижені за допомогою інтегрованого управління активами і пасивами банку.
Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня досягається обмеженням обсягів операцій, у зв'язку з якими виникає ризик, і (або) скороченням періоду часу, упродовж якого банк наражається на відповідний ризик. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення розмірів можливих втрат, а скорочення ризикового періоду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події.
У своїй діяльності банки можуть використовувати тактику уникнення ризику, відмовляючись від проведення певних фінансових операцій, освоєння нових ринків, впровадження нових послуг і продуктів та інших дій, які супроводжуються підвищеним ризиком. Однак у банківській практиці, на відміну від інших видів бізнесу, такий підхід не завжди прийнятний. Якщо компанія може працювати без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів, проведення експортно-імпортних операцій і завдяки цьому уникнути багатьох видів ризиків, то для банку такий шлях неприйнятний. Адже переважна більшість банківських операцій визначається передусім потребами клієнтів, без яких банк існувати не зможе.
Розробка стратегії мінімізації банківського ризику проходить ряд етапів [88]:
Виявлення факторів, що збільшують і зменшують конкретний вид ризику при здійсненні визначених банківських операцій.
Аналіз виявлених факторів з погляду сили впливу на ризик.
Оцінка конкретного виду ризику.
Встановлення оптимального виду ризику.
Аналіз окремих операцій з погляду відповідності прийнятному рівню ризику.
Розробка заходів щодо зниження ризику.
Для зниження рівня процентного ризику банк може застосувати наступні інструменти [91]:
1. Видача кредитів із процентною ставкою, що плаває. Такі міри дозволяють банку вносити відповідні зміни в розмір процентної ставки по виданому кредиті відповідно до коливань ринкових процентних ставок. У результаті банк одержує можливість уникнути ймовірних втрат у випадку підвищення ринкової норми позичкового відсотка.
2. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення можливо по всьому балансі банку (макрохеджування) чи по конкретному активу і конкретному пасиву (мікрохеджування). Для максимального хеджування процентного ризику терміни повернення по активу і пасиву повинні цілком збігатися, що, однак, значним образом обмежує маневреність у діяльності банку.
3. Процентні ф'ючерсні контракти. Вони являють собою термінові контракти, що використовуються для гри на процентних ставках.
4. Процентні опціони. Процентний опціон це угода, що надає власнику опціону право (а на зобов'язання) купити чи продати деякий фінансовий інструмент (короткострокову позичку чи депозит) за фіксованою ціною до чи по настанні визначеної дати в майбутньому.
5. Процентні свопи. Одним зі способів зниження процентного ризику є операції "своп" з відсотками, тобто коли дві сторони укладають між собою угоду, за умовами якої зобов'язуються сплатити відсотки один одному по визначених зобов'язаннях в заздалегідь обумовлені терміни.
6. Термінові угоди. Цей метод захисту від процентного ризику зв'язаний з заключенням між банком і клієнтом спеціальної форвардної угоди про надання в обговорений день позички з визначеному розмірі і під установлений відсоток.
7. Страхування процентного ризику. Воно припускає повну передачу відповідного ризику страхової організації.
Процентний ризик містить у собі інфляційний ризик ризик збитків у результаті знецінення сум відсотків, що сплачуються позичальником. Методом його страхування є індексація, при якій у кредитному договорі обмовляється, що сума платежу залежить від зміни визначеного індексу, наприклад, цін, а також заключення поновлюваних (револьверних) позик на короткий термін із правом їхнього поновлення і перегляду рівня ставки.
Для зниження валютного ризику банк може використовувати наступні прийоми [109]:
1. Видача позичок в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі міри дозволяють банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту.
2. Форвардні валютні контракти. Це основний метод зниження валютного ризику. Такі операції припускають заключення термінових угод між банком і клієнтом про купівлю-продаж іноземної валюти при фіксації в угоді суми угоди і форвардного обмінного курсу.
3. Валютні ф'ючерсні контракти. Також як і форвардні валютні контракти, фьючерсы являють собою угоду купити чи продати визначену кількість іноземної валюти у визначений день у майбутньому.
4. Валютні опціони. Незважаючи на подібність у назві форвардного валютного контракту з опціоном, вони є інструментом, що дають їх власнику право (а не зобов'язання) купити деяку кількість іноземної валюти за визначеним курсом у рамках обмеженого періоду чи часу по закінченні цього періоду.
5. Валютні свопи. Валютний своп являє собою угода між двома сторонами про обмін у майбутньому серіями платежів у різних валютах.
6. Прискорення чи затримка платежів. Прискорення чи затримка платежів використовується при здійсненні операцій з іноземною валютою. При цьому банк у відповідності зі своїми чеканнями майбутніх змін валютних курсів може зажадати від своїх дебіторів прискорення чи затримки розрахунків. Цим прийомом користаються для захисту від валютного ризику чи одержання виграшу від коливань валютних курсів. Однак ризик втрат присутній, оскільки цілком ймовірно неправильне прогнозування напрямку зміни валютного курсу.
7. Диверсифікованість валютних коштів банку в іноземній валюті. Цей метод зниження валютного ризику припускає постійне спостереження за коливанням курсів іноземних валют.
8. Страхування валютного ризику. Страхування валютного ризику припускає передачу всього ризику страхової організації.
Методами зниження ринкового ризику є наступні [108]:
1. Ф'ючерсні контракти на купівлю-продаж цінних паперів.
2. Фондові опціони. Фондовий опціон це право купити чи продати акції (чи інші цінні папери фондової біржі) протягом обговореного терміну.
3. Диверсифікованість інвестиційного портфеля. Найважливішим засобом захисту від знецінення цінних паперів є диверсифікованість інвестиційного портфеля банку.
Керування кредитним ризиком здійснюється за допомогою наступних банківських інструментів та процедур [104]:
1. Оцінка кредитоспроможності. Кредитні працівники звичайно віддають перевагу саме цьому методу, оскільки він дозволяє запобігти практично цілком усі можливі втрати, зв'язані з неповерненням кредиту.
2. Диверсифікованість кредитного ризику припускає розосередження наявних у банку можливостей по кредитуванню й інвестуванню. Кредитний ризик зростає в міру збільшення загального обсягу кредитування і ступені концентрації кредитів серед обмеженого числа позичальників.
3. Зменшення розміру видаваних кредитів одному позичальнику.
4. Страхування кредитів.
5. Залучення достатнього забезпечення.