2774 (684833), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Процентний дохід Процентні витрати
= (----------------------------- - ----------------------------------------) х 100%(1.4)
Сума доходних активів Сума витратних залучених коштів
Чистий процентний спред - визначає здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці підпроцентних активів та залучених коштів.
Другим основним показником ефективності управління залученими коштами є рівень обов’язкового резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку банку в НБУ, який знижує частку залучених коштів, що можуть бути розміщені комерційним банком в активні операції, тобто частка розміщених коштів повинна дати процентний дохід, якій покриє витрати на залучення усієї суми залучених коштів, та ще й дати прибуток. Підвищення норм обов’язкового резервування для різних строків та валют приводить до змін в політиці комерційного банку по залученню коштів з боку мінімізації недоходних обов’язкових резервів, а також відповідному підняттю ставок активних операцій по кредитуванню (розміщенню залучених коштів).
В таблиці Л.1 Додатку Л наведена динаміка встановлення Національним банком нормативів обов’язкового резервування окремих агрегатів залучених банками коштів у 1998-2008 роках. Як показує, аналіз даних табл.Л.1 додатку Л, регулююча політика НБУ на сучасному етапі робить вигідним залучення строкових коштів юридичних та фізичних осіб, оскільки рівень обов’язкового резервування за цими видами залучених ресурсів знизився з 6,0% на початок 2006 року до 0,5% на кінець 2006 року та у 2007 -2008 роках. Одночасно НБУ суттєво знизив рівень обов’язкового резервування за поточними коштами юридичних та фізичних осіб в національній валюті з рівня 8% на початок 2006 року до 1% на кінець 2006 року та на протязі 2007 року.
В той же час НБУ на протязі 2006 - 2007 року підняв норму обсягу обов'язкових резервів, який має зберігатися щоденно на початок операційного дня на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України в розмірі з 70 процентів від суми визначеного та сформованого обсягу обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування (з 01.03.2006) до 100% з 01.10.2006 року.
Таким чином, НБУ у кінці 2006 - на протязі 2007 року мінімізував вплив зовнішнього страхового інструменту обов’язкового резервування залучених коштів, що привело до різкого зростання обсягів депозитів, залучених комерційними банками (темп зростання у 2007 році перевищує темп 2006 року):
1) Так за станом на 01.01.2007 року банківська система України мала наступні характеристики депозитної бази залучених коштів.
За 2006 рік зобов’язання банків України збільшилися на 57,7% або на 108,7 млрд. грн. і на 01.01.2007 становили 297,2 млрд. грн., в т.ч. нерезиденти – 23,7 % від зобов’язань.
Збільшення зобов`язань банків відбулось, в основному, за рахунок строкових вкладів (депозитів) інших банків та кредитів, що отримані від інших банків – на 40,2 млрд. грн. або в 2,5 разів, збільшення коштів фізичних осіб - на 33,5 млрд. грн. або на 46,2 %, коштів суб’єктів господарювання – на 15,7 млрд. грн. або на 25,6%, кредитів, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – на 4,8 млрд. грн. або в 2,4 рази, коррахунків інших банків – на 3,7 млрд. грн. або в 2 рази, цінних паперів власного боргу – на 3,3 млрд. грн. або в 2,2 рази, субординованого боргу - на 2,1 млрд. грн. або на 83,0%.
Зобов`язання банків мають таку структуру. Кошти Національного банку України складають 0,5 % від загальної суми зобов’язань; коррахунки інших банків – 2,5%; строкові вклади (депозити) інших банків та кредити, що отримані від інших банків – 22,8%; кошти суб’єктів господарювання – 25,9 %; кошти фізичних осіб – 35,7 %; кошти небанківських фінансових установ – 2,5 %; кошти бюджету та позабюджетних фондів – 0,6 %; кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – 2,8%, цінні папери власного боргу – 2,1 %; субординований борг – 1,6 %; інші зобов`язання – 3,0%.
Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 81,8 млрд.грн. або 77,2 % від загальної суми вкладів, а кошти до запитання – 24,2 млрд.грн. або 22,8 %. Кошти в національній валюті складають 53,8% від загальної суми коштів фізичних осіб.
2) За станом на 01.01.2008 року банківська система України має наступні характеристики зростання депозитної бази залучених коштів.
Зобов’язання банків України за 2007 рік збільшилися на 230,8 млрд. грн. або на 77,5% і на 01.01.2008 становили 528,4 млрд. грн.
Зобов`язання банків мають таку структуру. Кошти Національного банку України складають 0,3% від загальної суми зобов’язань; залишки на коррахунках інших банків – 2,4%; строкові вклади (депозити) інших банків та кредити, що отримані від інших банків – 29,4%; кошти суб’єктів господарювання – 21,2%; кошти фізичних осіб – 30,9%; кошти небанківських фінансових установ – 3,0%; кошти бюджету та позабюджетних фондів – 0,8%; кредити, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – 3,5%; цінні папери власного боргу – 3,7%; субординований борг – 1,5%; інші зобов`язання – 3,3%.
Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти складають 125,6 млрд. грн. або 76,8% від загальної суми коштів населення, а кошти до запитання – 37,9 млрд. грн. або 23,2%. Кошти в національній валюті складають 60,1% від загальної суми коштів фізичних осіб.
Протягом 2007 року активи банків збільшилися на 258,1 млрд. грн. або на 75,9 % і становлять 598,3 млрд. грн. Загальні активи збільшились на 264,5 млрд. грн. або на 74,9% і складають 617,6 млрд. грн. Збільшення загальних активів відбулось, в основному, за рахунок збільшення кредитів, наданих банками, – на 216,7 млрд. грн. або на 80,3%, з них: кредитів, що надані суб’єктам господарювання – на 108,5 млрд. грн. або на 64,7%, кредитів, наданих фізичним особам, – на 75,9 млрд. грн. або на 97,6%.
Продовжували зростати довгострокові кредити. Протягом 2007 року вони збільшилися на 85,7% і на 01.01.2008 становили 291,9 млрд. грн. або 60,0% від наданих кредитів. Такий темп зростання є ризиком для депозитної бази, яка є, в основному, короткостроковою (не більше 1,2 року).
На графіках рис.1.2 – 1.4 наведені дані по регулюючій ролі НБУ в формуванні вартості депозитів (облікова ставка + рівень резервування депозитів).
Рис.1.2. – Динаміка рівня річної облікової ставки НБУ(в %) у 2000 – 2008 роках [81]
Рис.1.3. – Динаміка рівнів вимог по резервуванню поточних та короткострокових депозитів в національній та іноземній валютах (в % від залучених обсягів) у 1998 – 2008 роках [81]
Рис.1.4. – Динаміка рівнів вимог по резервуванню довгострокових депозитів в національній та іноземній валютах (в % від залучених обсягів) у 1998 – 2008 роках [81]
Як показує аналіз графіків на рис.1.2 – 1.4, регулююча політика НБУ у 2000 – 2008 році направлена на розширення депозитної бази комерційних банків та зростання грошового мультиплікатора, що є наслідком зменшення облікової ставки НБУ та зменшення рівня резервування залучених депозитів в грошових коштах на кореспондентському рахунку в НБУ [77].
На рис.1.5 наведений фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків з додатковим розділом фінансових ризиків на цінові та нецінові групи [71].
Депозитні операції банку в основному наражаються на фінансові ризики, серед яких основне місце посідає група цінових ризиків.
Р
ис.1.5. – Фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків [71]
Цінові фінансові ризики пов’язані з можливою зміною доходності чи вартості активів і зобов’язань банку внаслідок зміни ринкових цін на фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку, або обліковуються на позабалансових рахунках. Трьома основними банківськими ризиками, що належать до групи цінових фінансових ризиків, є ризик зміни відсоткових ставок, валютний ризик і ризик зміни вартості цінних паперів.
Ризик зміни відсоткових ставок (відсотковий ризик) – це ймовірність фінансових втрат у зв'язку з мінливістю відсоткових ставок на ринку впродовж певного періоду часу в майбутньому. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.
Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб'єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті.
Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов'язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).
Розробка стратегії мінімізації банківського ризику проходить ряд етапів:
- Виявлення факторів, що збільшують і зменшують конкретний вид ризику при здійсненні визначених банківських операцій.
- Аналіз виявлених факторів з погляду сили впливу на ризик.
- Оцінка конкретного виду ризику.
- Встановлення оптимального виду ризику.
- Аналіз окремих операцій з погляду відповідності прийнятному рівню ризику.
- Розробка заходів щодо зниження ризику.
Для зниження рівня процентного ризику банк може застосувати наступні інструменти:
1. Залучення депозитів та видача кредитів із процентною ставкою, що плаває. Такі міри дозволяють банку вносити відповідні зміни в розмір процентної ставки по виданому кредиті відповідно до коливань ринкових процентних ставок. У результаті банк одержує можливість уникнути ймовірних втрат у випадку підвищення ринкової норми позичкового відсотка.
2. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення можливо по всьому балансі банку (макрохеджування) чи по конкретному активу і конкретному пасиву (мікрохеджування). Для максимального хеджування процентного ризику терміни повернення по активу і пасиву повинні цілком збігатися, що, однак, значним образом обмежує маневреність у діяльності банку.
Процентний ризик містить у собі інфляційний ризик - ризик збитків у результаті знецінення сум відсотків, що сплачуються позичальником. Методом його страхування є індексація, при якій у кредитному договорі обмовляється, що сума платежу залежить від зміни визначеного індексу, наприклад, цін, а також заключення поновлюваних (револьверних) позик на короткий термін із правом їхнього поновлення і перегляду рівня ставки.
Для зниження валютного ризику банк може використовувати наступні прийоми:
1. Видача позичок в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі міри дозволяють банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту.
2. Форвардні валютні контракти. Це основний метод зниження валютного ризику. Такі операції припускають заключення термінових угод між банком і клієнтом про купівлю-продаж іноземної валюти при фіксації в угоді суми угоди і форвардного обмінного курсу.
Серед усіх видів ризиків, з якими зіштовхуються банки, не найдеться іншого, аналізу і контролю якого приділяється стільки уваги в останні роки, як ризик процентних ставок, оскільки зміна рівня процентних ставок може негативно впливати на доходи і вартість банківських активів, пасивів і капіталу.
Зміни рівня процентних ставок на ринку можуть нанести втрата прибутковості банку, збільшуючи його витрати фінансування, зменшуючи надходження по активах, скорочуючи вартість інвестицій акціонерів (чисту вартість або власний капітал). Останнім часом у періоди коливань процентних ставок банкіри змушені діяти в зовсім новій і більш непередбаченому середовищі.
Значні коливання процентних ставок останнім часом істотно змінювали рівні витрат, прибутки і вартість активів банку. Для багатьох з них, що звикли інвестувати в кредити і цінні папери з фіксованими ставками, одержання засобів від короткострокових депозитів з відсотком, що плаває, часто було згубно, оскільки сприяло значному прискоренню банкрутства банку. Банкіри почали активно шукати способи огородження своїх портфелів активів і пасивів, а також прибутку від впливу змін кредитних ставок. Багато банків у даний час реалізують стратегію керування активами і пасивами під керівництвом спеціальних комітетів. Подібні комітети не тільки вибирають стратегію для боротьби з ризиком змін процентних ставок, але також займаються короткостроковим і довгостроковим плануванням, вибирають заходу для захистові від ризику неліквідності, організують контроль за якістю видаваних кредитів, витратами і податковими зобов'язаннями.
Ціль захисних мір проти ризику процентних ставок - огородження прибутку банку (чистого доходу після виплати податків і інших витрат) від негативних впливів їхніх змін. Не так уже важливо, у якому напрямку міняються ставки, головне, щоб прибуток залишався стабільної.
Для досягнення цієї мети менеджери банку повинні концентрувати свою увагу на тих складового портфеля, що найбільш чуттєві до зміни процентних ставок. У рамках активної частини портфеля - це звичайно кредити й інвестиції в цінні папери, а в рамках пасивної частини - це депозити і позики на грошовому ринку. Для того, щоб захистити прибуток банку від негативного впливу зміни процентних ставок, його керівництво прагне до підтримки на фіксованому рівні чистої процентної маржі (ЧПМ), що обчислюється в такий спосіб [72]:
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
