1891 (684708), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

З метою зменшення ризиків при кредитуванні в Промінвестбанку одночасно із заставою додатково використовується така форма забезпечення, як порука. В якості Поручителів в основному виступають керівники підприємств, яким надається кредит Промінвестбанку. Тобто, окрім забезпечення юридичної особи у вигляді застави, додається порука усім своїм майном фізичної особи. Треба відзначити, що Банком не проводиться детальна перевірка наявності майна у Поручителя, а у договорі поруки не зазначається яким конкретно майном доручається Поручитель. По-перше, більшість підприємців та бізнесменів в Україні вже давно переписали все належне їм майно на інших осіб, а, по-друге, такі договори досить ефективно оспорюються в судах. І, тим не менше, практика Промінвестбанку показує, що додаткове використання такої форми забезпечення досить дієва, оскільки здійснює додатковий моральний тиск на Позичальника. Такі форми забезпечення банківських кредитів, як гарантія в діяльності практично не використовуються. В умовах нестабільності в економіці застосування гарантії на практиці довело її недієздатність, особливо в середині 90-х років, коли багато банків "погоріло" на цьому.

В Промінвестбанку, як і в більшості банків найбільш гостро стоїть проблема несанкціонованої реалізації Заставодавцем заставленого майна. В цьому питанні банки законодавче повністю беззахисні. Заставодавець не несе ніякої кримінальної відповідальності за скоєне, оскільки він після надання майна в заставу залишається його власником. Тому дуже актуальним стоїть питання переходу права власності на заставне майно, особливо на товар в обороті та переробці, на період кредитування у власність Кредитора.

До суб'єктивних причин можна віднести не належне виконання співробітниками Промінвестбанку в деяких випадках кредитних процедур та нормативних документів банку. При спілкуванні з клієнтом необхідно отримати максимально повну та достовірну інформацію про позичальника та предмет застави.

З метою удосконалення практики кредитних взаємовідносин з клієнтами в умовах підвищеного кредитного ризику та забезпечення надійного захисту інтересів банку, вважається за доцільне:

• розробити законодавчу базу по захисту прав кредиторів;

• провести коригування діючого законодавства з огляду на практику вирішення судами спорів, пов’язаних із застосуванням закону України "Про заставу";

• розробити систему практичних заходів:

• з метою захисту майнових прав кредитора внести в Кримінальний Кодекс положення про відповідальність Заставодавця за несанкціоновану реалізацію заставленого майна;

- прискорити створення централізованої міжбанківської системи оперативного отримання інформації щодо недобросовісних позичальників, поручителів, заставодавців;

• особливу увагу приділяти етапу перевірки Заставодавця та майна, що передається в заставу, перед наданням кредиту, процедуру проводити строго у відповідності з нормативними документами Промінвестбанку;

• здійснювати в процесі кредитування постійний аналіз господарсько-фінансової діяльності позичальників, гарантів і поручителів з позицій можливості виконання ними своїх зобов'язань перед банком з врахуванням динаміки їх показників;

• зменшити частку в структурі забезпечення Промінвестбанку таких видів застави, як товари в обороті та переробці, легкові та вантажні автомобілі;

- проводити обов'язкове страхування переданого в заставу майна на користь Заставодержателя тільки в надійних страхових компаніях;

• здійснювати в процесі кредитування постійний контроль за збереженням застави, її станом і ліквідністю, вимагати від позичальників.

Економічна нестабільність і масове поширення шахрайства у фінансовій сфері змушують кредитні організації на практиці застосовувати інститут забезпечувального права власності, як один із шляхів отримання найбільших гарантій повернення кредиту, переслідуючи мету набути право власності на майно Позичальника — Заставодавця на період кредитування.

Для інституту забезпечувального права характерним є перехід права власності від Позичальника до Кредитора, і це сприяє посиленню захисту прав Кредитора, реалізуючі забезпечувальну функцію значно більше, ніж чинник знаходження предмета забезпечення у володінні Кредитора. Наприклад, у випадку банкрутства Позичальника таке майно, як і права на нього, не включається в конкурсну масу.

Вважаю, що інститут забезпечувальної власності спроможний дійсно забезпечити повернення кредиту, виконання інших боргових зобов'язань і протистояти вимогам привілейованих кредиторів, що, безумовно, повинно сприяти розвитку кредитних відносин на такій основі.

Зміст забезпечувального права власності полягає в переході від Позичальника до Кредитора права власності на майно, передане йому в забезпечення виконання зобов'язань, яке знаходиться у володінні та користуванні Позичальника на період до виконання останнім забезпечуваного зобов'язання перед Кредитором.

В свою чергу, після виконання забезпечуваного зобов'язання, Кредитор зобов'язується передати заставу вигодонабувачу, або повернути його Позичальнику.

В основу конструкції забезпечувального права власності покладені кредитні договори і договори купівлі-продажу. Механізм забезпечувального права власності передбачає укладення між Кредитором і Позичальником двох договорів, один з яких - кредитний, а другий - купівлі-продажу певного майна Позичальника.

Договір купівлі-продажу Позичальник оформлює із Кредитором у забезпечення поверненім суми боргу, наданої за кредитним договором. У разі повернення кредиту це майно повинно бути повернено Позичальнику шляхом оформлення нового договору, де покупцем виступає вже Позичальник, а у випадку неповернення воно залишається у Кредитора.

Ознайомлення із законодавчою базою України та практичними формами забезпечення дозволило проаналізувати стан справ в даній сфері і зробити певні застереження щодо законодавчої нормативної не розробленості гарантування повернення позик, у зв'язку з чим значно підвищується ризикованість кредитування малих та середніх підприємств. Принципу забезпеченості надається дуже велике значення, тому що найкращим показником оцінки ризикованості надання кредиту є розмір та якість забезпечення кредиту, оскільки при виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна.

Недостатньо кваліфікована оцінка реальної ринкової вартості заставленого майна, як в теперішньому так і на перспективу, теж негативно впливає на діяльність банків. Через це банк не може реалізувати заставлене майно, якщо стався випадок неповернення кредиту, або, в кращому випадку, реалізувати його за ціною, меншою від наданого кредиту. Це змушує банки застосовувати крім застави паралельно і додаткові гарантії, які при інших умовах дають можливість зменшити кредитний ризик.

Отже, збалансування попиту та пропозиції на кредит здійснюється за складних економічних умов, що обумовлені обставинами, які знаходяться поза сферою діяльності комерційних банків і які від них не залежать. Таким чином, на сьогоднішній день вітчизняні банки неспроможні відчутно знизити процентні ставки за кредит, що дало б змогу розширити обсяг кредитування і перш за все збільшити його доступність для реального сектору економіки. Очевидно тому основний приріст доходів банки отримують за рахунок непроцентних доходів.

Проблеми загального характеру, з якими стикаються на сучасному етапі українські банки в процесі роботи із забезпеченням при кредитуванні, можна умовно розділити на проблеми зовнішнього і внутрішнього характеру. До проблем зовнішнього характеру, на мій погляд, потрібно віднести:

По-перше, стан економічної кризи в країні і, як наслідок, важке фінансове становище білішої частини підприємств, неплатежі, що різко збільшує можливість невиконання підприємствами основних зобов'язань за кредитними договорами і збільшує імовірність реалізації забезпечення.

По-друге, постійні зміни законодавчих основ підприємницької діяльності, економічних нормативів, податкового законодавства, що вносить елементи нестабільності в ринкові механізми економіки, що ще не склалися.

По-третє, загострення криміногенної ситуації. Не випадково Кримінальний кодекс України був доповнений рядом статей, зокрема ст. 222, де мова йде про надання явно лживої інформації (в тому числі і відносно забезпечення, що пропонується) з метою отримання кредиту.

По-четверте, це законодавчий вакуум, в якому доводиться будувати свої відносини банку і клієнту. Практично не працює механізм реалізації заставного майна через численні перешкоди і недоробки законодавчих органів.

По-п'яте, це натиск з боку державно-владних структур на роботу банків.

До проблем внутрішнього характеру потрібно віднести низьку якість оформлення забезпечення по суб'єктивних причинах, внаслідок чого реалізація його стає надто скрутною або практично неможливою. Викликане це може бути двома основними причинами: низьким професійним рівнем або безвідповідальністю банківських службовців, відповідальних за даний напрямок роботи.

У зв'язку з цим на сьогоднішньому етапі необхідно:

По-перше, доопрацювати нормативну базу, пов'язану з порядком реалізації застави. Зрозуміло, що банки навряд чи зможуть прямо впливати на вищий законодавчий орган в цих питаннях, так і на сьогоднішній момент це навіть не обов'язково. Для упорядкування роботи банків по реалізації застав необхідно розробити чіткі інструкції на рівні Національного банку України. Цей документ (на відміну від тих, що вже є) повинен створюватися за участю і взаємодії фахівців як мінімум трьох основних напрямів: бухгалтерії, кредитування, договірно-правового. Для цього, на мій погляд, буде досить офіційного звертання в Національний банк України від імені провідних українських банків;

По-друге, було б доцільно створити у банку спеціалізований підрозділ для роботи із забезпеченням. Ця робота потребує широкого спектру знань, тому даний підрозділ повинен комплектуватися з юристів, економістів, спеціалістів-оцінювачів, фахівців в області маркетингу. Дана структура повинна нести повну відповідальність за забезпечення з моменту надання документів для розгляду, за їх аналіз, подальше оформлення, перевіряти якість забезпечення (його ліквідність, достатність, умови зберігання і т.д.), подальший контроль і, в разі необхідності, його реалізацію. Такий підрозділ може входити як в структуру самого банку, так і створюватися у формі окремої юридичної особи, але при умові повного контролю з боку банку шляхом входження до складу його засновників;

По-третє, потрібно вдосконалювати теоретичне дослідження, практичне застосування і законодавче регулювання традиційних для нашої країни способів забезпечення зобов'язань.

По-четверте, необхідно законодавче закріпити відкритість переліку способів забезпечення, що було б найкращим доказом існування в Україні свободи договору і підприємницької діяльності. Крім того, це мало б позитивний вплив на розвиток вже наявних і виникнення нових забезпечувальних юридичних конструкцій. Практика спонукала б законодавців до подальшого регулювання найбільш ефективних способів забезпечення цивільно-правових зобов'язань, зокрема кредитних.

Багато праць відомих фінансистів і громадських діячів – Голови Правління Промінвестбанку професора В.П.Матвієнка і народного депутата України П.В.Матвієнка присвячені саме проблемам захисту вітчизняного кредитора, зокрема на законодавчому рівні. З метою безумовного повернення банківських кредитів, створення сприятливих умов для залучення внутрішніх та зовнішніх прямих інвестицій в економіку України та підтримки вітчизняного товаровиробника на законодавчому рівні ними пропонується закріпити:

1. пріоритетне право банку на заставу як кредитора, що здійснює кредитну діяльність виключно грошовими коштами, спеціально залученими від населення та суб’єктів господарювання, і несе безумовні зобов’язання щодо їх повернення;

2. заборону визнання кредитних угод недійсними у разі належного виконання кредитором зобов’язань за кредитним договором щодо надання коштів позичальнику та прийняття такого виконання позичальником;

3. положення, згідно з яким будь-який мораторій або інше обмеження на реалізацію майна, в тому числі державних підприємств та господарських товариств. У статутних фондах яких є частка держави, не поширюється на випадки реалізації майна, яке було заставлене кредитору до запровадження такого мораторію чи обмеження.

4. Скасувати будь-які мораторії на реалізацію застави, оформленої банком з дотриманням норм чинного законодавства, в тому числі у справах про банкрутство;

5. Запровадити кримінальну відповідальність керівники підприємств - позичальників за невиконання зобов’язань перед банком щодо повернення кредитів та процентів за них.

З метою підвищення ролі банківського кредиту як головного важеля розширеного відтворення економіки, Верховній Раді України необхідно прийняти закони “Про захист прав-кредиторів”, “Про банківський кредит”, спрямовані на заборону визнання кредитних угод недійсними, відміну пріоритету податкової застави, посилення захисту інтересів комерційних банків у процесах приватизації державного майна та реорганізації підприємств.

Запропоновані зміни можна запровадити лише при відповідному їх нормативному забезпеченні, тобто шляхом удосконалення діючого законодавства. Інші наведені пропозиції стосуються удосконалення механізму реалізації закону "Про заставу", що може значно вплинути на зменшення імовірності нанесення збитків по наданим кредитам, гарантування прибутковості та збереження фінансової стабільності в майбутньому періоді.

Підсумовуючи викладене по відношенню до ефективності кредитування для банків-кредиторів, зазначимо, що параметри ефективності кредитування на мікроекономічному рівні зводяться до отримання оптимального співвідношення доходності та ліквідності Отже, для ефективного використання кредиту як джерела фінансування норма прибутковості або рентабельність повинна бути не меншою, аніж процентна ставка за кредити. Тому найбільшу питому вагу в загальному обсязі кредитів займають короткострокові кредити, а найбільша їх питома вага в електроенергетиці, паливній, харчовій та машинобудуванні, тобто у тих галузях, де найбільша рентабельність. Для ефективності кредитування (із залученням кредитів, забезпеченість росту рентабельності власного капіталу) галузей економіки, які мають пріоритетне значення (чорна металургія, вугільна промисловість, сільське господарство) уряд розробляє державні програми, які переважно зводяться до способів компенсації процентів або кредитування за пільговими відсотками. Отже, параметром ефективності кредитування для суб'єктів реальної економіки виступає участь кредиту у забезпеченні росту прибутку на одиницю власного капіталу, який відбувається при співставленні середньої рентабельності виробництва і відсоткової ставки за кредит.

Характеристики

Список файлов ВКР