3437 (684580), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

НБУ як центральний банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУ розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, що є складовою загальноекономічної політики держави. Вони зорієнтовані на реалізацію її основних цілей і завдань та спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, цінової стабільності і на підвищення ефективності функціонування банківської системи країни. Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на макроеко-номічних показниках розвитку економіки України, які визначає уряд, а саме:

* реальний та номінальний обсяг внутрішнього валового продукту (ВВП);

* обсяг дефіциту державного бюджету та джерела його фінансування (або профіциту бюджету);

* рівень інфляції.

Основні засади грошово-кредитної політики – це комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких НБУ передбачає здійснювати управління грошовим обігом, забезпечуючи економічну та фінансову стабільність, які є основою стабільності національної валюти.

НБУ відповідно до макроекономічних показників загальноекономічної політики держави встановлює цільові орієнтири монетарної політики:

* зміна грошової бази;

* зміна грошової маси.

Досягнення встановлених орієнтирів НБУ забезпечує шляхом регулювання грошового ринку за допомогою монетарних інструментів як ринкового, так і адміністративного характеру.

Наслідком загальноекономічної політики держави, зокрема рестрикційної політики НБУ, зваженої курсової політики, позитивних змін у сфері державних фінансів і вдало проведеної грошової реформи стало відчутне зниження темпів зростання грошової маси та інфляції. Протягом 1997 р. грошова маса зросла на 34%, ціни – на 10%. Знизились темпи падіння реального обсягу ВВП. У 1997 р. реальний обсяг ВВП скоротився на 3%. Курс гривні знизився лише на 0,6%.

Ситуація на грошовому ринку позначилась на макроекономічних показниках. У 1998 р. реальний обсяг ВВП скоротився на 1,9%, хоча планувалось його зростання на 0,5%. Ціни зросли на 20% замість прогнозованих 10%. Курс гривні знизився на 80,5%.

У 1999 р. стан грошового ринку визначався такими чинниками:

* ринок державних цінних паперів (ОВДП) практично не функціонував, і тому НБУ змушений був фінансувати дефіцит державного бюджету шляхом купівлі ОВДП, збільшуючи таким чином грошову масу в обігу;

* гривня продовжувала знецінюватись і на початку 1999 р. були встановлені межі нового валютного коридору.

Для регулювання грошової маси в обігу НБУ застосовував такі інструменти:

* підвищення норм обов'язкових резервів до 17% і посилення контролю за дотриманням норми комерційними банками;

* введення мораторію на рефінансування комерційних банків;

* розміщення серед комерційних банків депозитних сертифікатів НБУ з метою вилучення надлишкової ліквідності банківської системи.

Валютна політика НБУ у 1999 р. була спрямована на послаблення, а потім і скасування валютних обмежень і визначалась головним чином сподіваннями на отримання кредитів від МВФ. Однією з умов кредитування була лібералізація валютного ринку.

Для вирішення таких макроекономічних завдань держава насамперед повинна забезпечити:

* прискорення реструктуризації реальної економіки;

* реалістичний державний бюджет на бездефіцитній основі.

У свою чергу, діяльність НБУ як центрального банку країни має бути спрямована на:

* забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні, як необхідної (але не єдиної і недостатньої) умови для макроекономічної стабілізації і зростання реальних доходів населення;

* забезпечення фінансової стійкості банківської системи;

* стимулювання кредитно-інвестиційної діяльності комерційних банків, з тим щоб вони більш інтенсивно підтримували реальну економіку.

1. Поняття лізингових і факторингових компаній

Лізинг (англ. leasing – оренда, майновий найм) – підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна. Таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг – це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів.

Оренда – це майновий найм.

Оренда підприємства – це взяття підприємства у володіння та користування за договором на визначений термін i за певну плату, тобто підприємство виступає як товар. Оренда майнового комплексу – це поточна оренда, яка здійснюється на таких умовах:

мета оренди – задовольнити тимчасові потреби орендаря;

термін оренди визначається угодою. Після закінчення терміну оренди майно повертається орендодавцю;

майно є власністю орендодавця;

ризик втрати та псування орендного майна визначається умовами угоди.

У сучасних умовах широкого розповсюдження набула форма участі банків у лізингових операціях під назвою «вендор лізинг», тобто «лізинг продавця». Ця форма лізингу розповсюджується лише на великі промислові компанії, що виготовляють складне, велике і дороге обладнання, яким банки пропонують послуги при реалізації цього обладнання.

Лізинг має дві основні форми – прямий та такий, що повертається. Прямому фінансовому лiзингу надається перевага, коли підприємству потрібне переоснащення технічного потенціалу. Лізингова фірма при такій угоді забезпечує 100%-не фінансування, придбання обладнання. При лiзингу орендар виплачує у лізинговій формі не орендну плату, а повну вартiсть майна у кредит. У випадку виявлення дефектів лізингових основних фондів, лізингова фірма повністю звільняється від претензії. Претензії за трьохсторонньою угодою стосуються постачальника.

Угода лізингу укладається на наступних умовах:

термін лізингу дорівнює терміну служби основних засобів;

сума платежу об’єднує в собі вартість основних фондiв, проценти за кредит, комісійні платежi;

ризик, пов’язаний із псуванням та загибеллю, приймає на себе лiзингоотримувач;

основні фонди є власністю лізингової фірми (орендодавця).

Розрізняють два види лізингу:

фінансовий;

операційний.

Фінансовий лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду. Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання. Операційний лізинг, у свою чергу, охоплює рейтинг і хайринг.

Рейтинг – короткострокова оренда від одного дня до одного року без права наступного придбання орендарем майна.

Хайринг – середньострокова оренда, яка передбачає здачу в найм товарів, обладнання і машин на термін від одного до трьох років.

Після завершення терміну дії контракту орендар може:

повернути об’єкт лiзингу орендодавцю;

укласти новий контракт на оренду;

викупити об’єкт лiзингу за залишковою вартістю.

Про свій вибір орендатор повідомляє лізинговій компанії завчасно, наприклад, за півроку до закінчення терміну погашення. Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування купівлі, відрізняючись від звичайної угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об’єкт угоди до споживача.

Фінансовий лізинг також називають лізингом майна з повною окупністю або повною виплатою, так як протягом терміну угоди (як правило, 3 – 7 років) лізингодавець повертає всю вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції.

Орендна плата (лізинговий внесок) – це плата за виробниче використання об’єкта лізингової угоди, вона складається із суми амортизаційних відрахувань і процентних відрахувань від вартості переданого в оренду майна (процент за банківський кредит і плата за додаткові послуги банку). Розмір амортизаційних відрахувань залежить від початкової вартості майна, терміну служби, ступеня зносу на момент передачі в оренду і норм амортизації, встановлених для даного виду майна.

Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Окремо виділяють селенг – різновид лізингу, в якому лізингоодержувачем виступає селенг-компанія, що приймає у користування майно та окремі майнові права від громадян і господарчих суб'єктів за плату.

Чистий лізинг – це відносини, при яких все обслуговування майна бере на себе орендар. Тому в даному випадку витрати по обслуговуванню устаткування не включаються в лізингові платежі. Даний вид лізингу, як було вказано вище, характерний для фінансового лізингу.

Факто́ринг – (від англ. Factoring – посередник) фінансова комісійна операція, при якій клієнт переуступає дебіторську заборгованість факторинговій компанії з метою:

миттєвого отримання більшої частини платежу;

гарантії повного погашення заборгованості;

зниження витрат по веденню рахунків.

Як правило клієнт є постачальником, який віддає факторинговій компанії право на отримання платежу за товари або послуги. Факторингова компанія відразу виплачує клієнту від 70% до 90% потрібних йому грошей у виді кредиту, а залишок (без проценту за кредит та комісію за факторингові послуги) перераховують після стягнення всього боргу.

Спочатку факторинг з'явився як операція торговельних посередників, а потім отримав форму кредитування.

Факторингові компанії – це окремий вид фінансових установа, яки здійснють в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, операції з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги. Факторингові компанії приймають на себе ризик виконання ціих вимог та прийом платежів. Операції здійснюються з метою отримання прибутку, чи збереження фактичної вартості свої фінансових активів.

Факторингом є фінансова послуга, яка включає сукупність наступних операцій з фінансовими активами, виключаючи будь-яки цінні папери чи похідні від них:

Отримання відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників – суб'єктам господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

Фінансування клієнтів – суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

Отримання грошових коштів за користування грошима, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, винагороди, розподілу відсотків, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Основні вимоги, яким повинна відповідати фінансова компанія для внесення до Державного реєстру фінансових установ:

1) в установчих документах заявника має бути визначена діяльність з надання певних видів фінансових послуг як виключна діяльність з урахуванням вимог законодавства, в тому числі щодо можливості суміщення окремих видів фінансових послуг;

2) наявність у заявника внутрішніх правил з надання фінансових послуг і зразкових договорів з клієнтами, які мають відповідати вимогам законодавства і затверджуватися уповноваженим органом заявника відповідно до його установчих документів;

3) наявність системи бухгалтерського обліку та звітності, які відповідають вимогам законодавства і передбачають облік операцій з надання фінансових послуг своїм клієнтам;

4) наявність власного капіталу в розмірі не менш ніж 5 млн. грн на дату подання заяви для фінансових компаній-заявників, які планують надавати фінансові послуги, що передбачають здійснення операцій з коштами, отриманими від фізичних осіб, а також клірингу, і не менш ніж 3 млн. грн для усіх інших фінансових компаній – заявників;

5) наявність кваліфікованих кадрів, які безпосередньо здійснюють діяльність з надання відповідних видів фінансових послуг, не мають непогашеної судимості за корисливі злочини, а також взяли на себе зобов'язання щодо безумовного виконання вимог статті 10 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», і відповідність керівника та головного бухгалтера заявника Професійним вимогам до керівників та головних бухгалтерів фінансових установ,

6) наявність технічних умов, необхідних для надання фінансових послуг своїм клієнтам, та забезпечення належного і своєчасного обліку фінансово-господарських операцій відповідно до законодавства України, а саме:

власного або орендованого приміщення;

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)