1685 (684206), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Окремо взятий генеральний коефіцієнт ліквідності k4 стимулює банки займатися капіталізацією своїх активів. Але банківська практика свідчить, що нарощування обсягу капітальних вкладень обертається серйозними проблемами, пов'язаними з ліквідністю. Із погіршенням ліквідності нерухомість та інші власні основні засоби банку не в змозі забезпечити його зобов'язань. Зате в інтегральному показнику надійності Кромонова цілком адекватно враховується значущість зазначених коефіцієнтів. Зокрема, велика питома вага коефіцієнтів k1 і k2 у разі суттєвого зростання капітальних вкладень цілком компенсує поліпшення показника k4 за рахунок капіталізації активів і зумовлює необхідність збільшення суми ліквідних активів банку, що цілком обгрунтовано.

Надійність банку - один із найважливіших показників його фінансового стану. Саме останньому слід надавати першочергове значення у рейтинговій оцінці. Пріоритетність використання цього показника зумовлюється такими факторами:

1) Розмір власного капіталу банку - найбільш стійка і відносно стала частина його пасивів, яка найменше зазнає впливу зовнішніх факторів.

2) Власний капітал відіграє роль страхового фонду, що гарантує збереження інших коштів.

3) Завдяки своїй стійкості власний капітал є джерелом ризикових операцій, які приносять найбільший прибуток банку.

Іноді можна почути, що застосовувати вагові коригувальні коефіцієнти для рейтингової оцінки недоцільно.

1.2.3 Методика рейтингової оцінки за системою СAMEL

Інформація про банки, що нині поширюється різними джерелами, у кращому випадку подається як велика кількість таблиць, у яких наведені різні параметри та коефіцієнти. Навіть досвідченому аналітикові деколи буває важко розібратися у цілому вирі інформації. Тому виникає необхідність розробки і впровадження системи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) банків в Україні.

Завдання визначення рейтингу полягає не в тому, щоб розставити банки в шеренгу "за зростом", а в об'єктивній оцінці стану як великого, так і малого банку з єдиної точки зору.

Система рейтингу банків має включати в себе визначення таких понять:

1) Достатність капіталу - оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримки платоспроможності.

2) Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3) Якість управління - оцінка методів управління банком з точки зору ефективності діяльності, встановленого порядку праці, методів контролю.

4) Дохідність - достатність доходів банку для перспективного його розвитку.

5) Ліквідність - здатність банку забезпечити своєчасне та повне виконання своїх зобов'язань.

Визначення рейтингу банку йде за допомогою усіх 5-ти компонентів, згаданих вище. За кожним з них у певному порядку нараховуються бали, які підсумовуються і діляться на 5 (за кількістю груп) для отримання рейтингової оцінки.

Сукупний рейтинг чітко вказує, чи є загальний фінансовий стан банку сильним, задовільним, посереднім чи незадовільним.

Аналіз цих показників дасть змогу оцінити загальний фінансовий стан банку:

капітал банку; активи банку; управління банком; прибутковість; ліквідність банку.

При визначенні узагальнюючої оцінки (рейтингу) банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої всі банки можна розглядати під єдиним кутом зору.

Така система базується на аналізі основних показників фінансового стану банку, а також дає можливість врахувати головні його компоненти. Такою системою узагальнення основних показників фінансового стану банків є загальновідома система "CAMEL", на базі якої (з урахуванням специфічних особливостей національної банківської системи) пропонується визначити рейтинг комерційних банків України). Система рейтингу банків повинна включати визначення таких понять:

якість капіталу - оцінка розміру капіталу банку щодо його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності;

якість активів - можливість забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку;

якість управління / менеджменту - оцінка методів управління банком щодо ефективності діяльності, встановленого розпорядку праці, методів контролю стосовно дотримання нормативних актів та чинного законодавства;

доходність - тобто достатність доходів банку для перспективи його розвитку;

ліквідність - можливості банку щодо виконанім ним як звичних, так і непередбачуваних зобов'язань.

1.2.4 Приклади використання рейтингових систем оцінки діяльності комерційних банків

Рейтингові оцінки банків використовуються для:

1) Щомісячного аналізу стану ринку позичкових капіталів, заснованому на інформації, одержуваної від більшості комерційних банків.

2) Публікації різних рейтингових таблиць, у тому числі списку найбільших 50 банків України і щомісячну класифікацію надійності банків Києва;

3) Надання реквізитів і балансових показників будь-якого комерційного банку і філій комерційних банків на території України, а саме: адреса, телефон, П.І.Б. Голови Правління, дата реєстрації, наявність валютної ліцензії та інші дані;

4) Різні короткі консультації з питань, зв'язаним з діяльністю комерційних банків, як у цілому, так і по конкретних комерційних банках.

5) Проводити консультації по наступним питаннях:

діяльність на валютному ринку (динаміка котирувань, аналіз темпів росту курсу долара на період до дев'яти місяців, прогноз зміни котирувань на підставі математичних моделей

діяльність на ринку цінних паперів (вивчення попиту і пропозиції на біржовому і позабіржовому ринку цінних паперів по замовленнях клієнта, аналіз кон'юнктури ринку цінних паперів)

комплексний аналіз фінансового ринку (вибір оптимального напрямку розміщення коштів, аналіз і прогноз розвитку окремих сегментів фінансового ринку)

6) Консультації по розміщенню вільних коштів і формуванню інвестиційного портфеля для організацій і приватних осіб.

7) Визначення лімітів на міжбанківські операції за допомогою сукупної рейтингової оцінки.

Головним чинником для успішної діяльності банків на міжбанківському ринку є спроможність оцінити фінансовий стан банків-контрагентів. Така оцінка узагальнюється в єдиному синтетичному показнику - рейтингової оцінці, за якою визначають ліміт по операціям з банками-партнерами.

Висновки

Аналіз фінансового стану комерційного банку має для українських банкірів особливе значення в умовах швидкого розвитку економіки.

Розглянуті в роботі методики аналізу фінансового стану комерційних банків, їхньої платоспроможності і надійності, використовувані в українській банківській практиці і за рубежем, свідчать про те, що усі вони власне кажучи оцінюють ті самі об'єктивно існуючі фактори, що впливають на функціонування банку. Однак усі ці методики відрізняються друг від друга безліччю конкретних підходів до обліку цих факторів, набором факторів, системою конкретних оціночних показників, що відбивають різні сторони банківської діяльності; оцінкою значимості тих або інших факторів у загальній сукупності і відповідно визначенням їх критериальних значень; системою угруповання оціночних показників у єдину модель і одержання результату аналізу роботи банку в цілому.

Рейтингові оцінки діяльності комерційних банків повинні визначати:

1) Найбільш кращий банк із погляду залучення засобів клієнтів на депозити або в статутний фонд, доцільність відкриття в цьому банку рахунка і проведення по ньому різних операцій. При усій важливості даної інформації вона виявляється корисній одній стороні - клієнтам банку, зацікавленим у надійності приміщення своїх засобів. Особливого значення набуває аналіз ефективності використання коштів самим банком.

2) Виявлення найбільш стійкому і надійних у фінансовому відношенні банків, тих банків, що найбільше ефективно здійснюють свої операції і їхній фінансовий стан не викликає сумнівів. Таким чином, метою подібного підходу є визначення рейтингу фінансової надійності комерційних банків. Під надійністю при цьому розуміється ступінь керованості банківським ризиком, що, як правило, зв'язаний із проведенням активних операцій. Кінцевим результатом такого рейтингу є віднесення банків до відповідних груп: великий, середній або дрібний банк; банк, ефективно або менш ефективно здійснюючої своєї операції; гарний або поганий банк; надійний, стійкий або менш надійний у фінансовому відношенні банк; наскільки далекий банк від банкрутства.

У вексельному обороті виключно важливу роль відіграють комерційні банки та їх вексельні операції. В умовах загальної недовіри до державних цінних паперів намір НБУ пожвавити ринок банківських векселів здатний не лише піднести значення і роль банківської системи, а й зробити її авторитетним гарантом банківських векселів як різновиду цінних паперів. Саме комерційні банки спроможні дати вирішальний поштовх для започаткування вексельного обор Як передбачено Женевською вексельною конвенцією №358 1930 року та згідно з українськими нормативними актами комерційні банки мають право:

емітувати векселі;

виступати векселедавцем простого векселя;

акцептантами переказного векселя;

векселедавцями переказного векселя, який заперечує можливість його пред’явлення для акцепту;

векселедавцями неакцептованого переказного векселя.

До цього слід додати й можливість включати власні векселі комерційних банків у загальний розрахунок суми обов’язкових резервів, що підлягають депонуванню у Національному банку України. Перевагою такого резервування є те, що обов’язкові відрахування до резервних фондів поміщаються на безвідсотковий рахунок НБУ, отже, не приносять доходу комерційним банкам, а вексель є високоліквідним активом, який формує частину обов’язкових резервів і водночас приносить дисконтний дохід.

Найпоширенішим способом розрахунків за векселями стало їхнє інкасування в комерційних банках. Інкасо-платіж за векселем, що його отримує банк за дорученням векселедержателя. Інкасування в банках виникло із потреби отримання вексельних платежів в строк за дорученням векселедержателів. Інкасування векселів ѕ це банківська розрахункова операція, за допомогою якої комерційний банк за дорученням свого клієнта векселедержателя бере на себе відповідальність за пред’явлення векселів платникові та отримання в указаний строк належних платежів за відвантажені на його адресу товарно-матеріальних цінностей й надані послуги і зараховує їх на рахунок цього клієнта. Оплачений вексель повертається боржникові з відповідною поміткою. У випадку несплати банк передає вексель до опротестування, а потім повертає кредиторові. Тут роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта.

Облік або дисконт векселів полягає в тому, що банк, облікуючи вексель, терміново сплачує його вартість пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням вказаного у векселі строку. Економічна суть даної операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банківський.

Процес обліку векселів виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержателем, досить часто під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває нагальну потребу в грошах для розрахунків з власними кредиторами. Щоб розрахуватися з власними постачальниками чи банком він, не чекаючи настання строку сплати за векселем, шукає таку організацію, яка б купила у нього чуже зобов'язання. Таким покупцем боргів і виступає комерційний банк.

Операція, за допомогою якої Національний банк облікує векселі, що їх подали і вже облікували комерційні банки, носить назву переобліку векселів. Його механізм майже цілковито відображає схему вексельної взаємодії комерційних банків з клієнтами. Переоблік векселів використовується комерційними банками для отримання готівки від НБУ для власного фінансування і у кінцевому рахунку становить одну із форм інтервенцій, які впливають на загальний обсяг грошових коштів у обігу.

2. Кредитні операції банку з векселями

Врахування векселів (дисконт) векселів є формою кредитування банком суб'єкта господарювання шляхом придбання векселя до настання строку платежу зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в Повній сумі.

Операція врахування була відома з давніх часів. З розвитком промисловості й торгівлі, а разом з ними і їхнього супутника - кредиту ці операції набувають колосальних розмірів. Обліковий кредит використовується насамперед для фінансування товарообігу і тому має короткостроковий характер.

Як свідчить сучасна світова практика, дев'ять векселів з десяти враховуються, а не перекуповуються, як це має місце на сучасному вітчизняному вексельному ринку. При цьому термін вексельних зобов'язань у світі рідко перевищує 6-9 місяців. Тому врахування є засобом перетворення комерційного (торгового) кредиту - відстрочки - в банківський (грошовий) кредит. І якщо завдяки оформленню векселя в торговельних стосунках можна говорити проте, що в даній ситуації банківська послуга є надлишковою, то за нестачі грошей підприємства звертаються до банків і одержують їх шляхом врахування векселів.

Основні правила врахування векселів не однакові і змінюються залежно від загального економічного становища. У періоди економічного зростання банки трохи менш суворі, ніж під час кризи. Велике значення має також стан грошового ринку. Якщо він перебуває в пригніченому стані, банки неохоче збільшують вексельний портфель і тому роблять більш ретельний вибір.

Комерційні банки при проведенні операцій врахування виходять з таких позицій. Вони купують торговельні (товарні) векселі, тобто ті, що видані на підставі товарного боргу. Поряд з питанням про походження векселя, важливим також питання про благонадійність та платоспроможність осіб, що залишили на векселі підписи. Банки купують векселі, що мають не менш ніж два підписи кредитоспроможних фірм.

У випадку, якщо векселедержатель є давнім клієнтом банку і в обігу в нього постійно перебуває значна кількість векселів, то, як правило. банк не проводить переговорів щодо окремих векселів. Враховуючи вексель банк тим самим надає векселедержателю-пред'явнику строковий кредит. Особа, яка має бажання пред'явити векселі до врахування. подає в банк заяву встановленого банком зразка. Рішення щодо можливості прийняття до врахування (відмови у врахуванні) приймається уповноваженим органом банку або уповноваженою на це особою. Врахування векселів банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем договору про врахування.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)