107212 (683958), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Підприємства розподіляють прибуток, що залишається в їхньому розпорядженні, за напрямами використання (з урахуванням зазначеного застереження щодо державних підприємств) на власний розсуд. У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового призначення:

• фонд коштів на розвиток та вдосконалення виробництва;

• фонд коштів на соціальні потреби;

• фонд коштів для матеріального заохочення;

• резервний (страховий) фонд;

• фонд коштів на інші цілі.

Приймаючи рішення про розподіл чистого прибутку, підприємство мусить знайти оптимальне співвідношення у спря­муванні додаткових фінансових ресурсів на виробничо-технічний та соціальний розвиток, матеріальне заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) та на інші цілі.

Фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва витрачається на задоволення потреб, пов'язаних зі збільшенням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, удосконаленням технології виробництва, та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.

Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні й такі, що спрямовані на поліпшення умов праці й техніки безпеки. Це також затрати на проведення науково-дослідницьких і експериментально-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість за довгостроковими банківськими кредитами на інвестиційні цілі, пов'язані з капітальним будівництвом, а також за процентами на ці кредити (слід підкреслити, що проценти за всі інші банківські кредити, крім прострочених, є елементом затрат на виробництво й обіг, тому з прибутку їх сплата не фінансується).

Однією з потреб виробництва, пов'язаних із його розширен­ням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладають­ся в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незаверше­ного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів. Тому підприємства періодично спрямовують частину прибутку безпосередньо до статутного фонду на приріст нормативу власних оборотних коштів.

Фонд коштів, спрямованих на соціальні потреби, викори­стовується переважно на такі витрати, які сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

• будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт житло­вих будинків та об'єктів соціально-культурної сфери;

• утримання об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних закладів, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);

• проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

• інші подібні витрати (наприклад, на здешевлення харчуван­ня робітників і службовців у заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- й радіоапарату­рою, іншим обладнанням, придбання цінних подарунків для ветеранів тощо).

Фонд коштів для матеріального заохочення спрямовується на стимулювання заінтересованості трудящих підприємства в досягненні високих кінцевих результатів роботи. В даному напрямі прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важ­ливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги робітникам і службовцям.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в резуль­таті тимчасової зміни ринкової кон'юнктури, стихійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок при­бутку є обов'язковим у порядку й розмірах, що визначаються установчими документами.

Прибуток, що залишається на підприємствах після сплати податків та інших обов'язкових платежів, може бути викори­станий також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами. Підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси на створення спільних підпри­ємств, у тому числі з участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації, інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити добровільні внески установам культури, освіти, охорони здоров'я, фізкультури та спорту, громадським організаціям інвалідів тощо.

Певна сума прибутку, що йде на добровільні внески та благодійні цілі (в межах 4 % загальної суми прибутку), звільняється від оподаткування.

Одним з можливих шляхів використання прибутку підприємства це вакористання її на ринку цінних бумаг. Поглиблення процесів реформування економіки в напрямі створення повноцінних ринкових відносин супроводжується розширенням операцій суб'єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів. Він являє собою специфічну сферу товарно-грошових відносин, де об'єктом угоди виступають цінні папери — акції, облігації, векселі та інші. Суб'єктами цих відносин є емітенти й інвестори: перші здійснюють випуск цінних паперів та їх реалізацію з метою залучення фінансових ресурсів (ними можуть виступати підприємства або держава), другі вкладають свої фінансові ресурси з метою одержання прибутку шляхом одержання дивідендів, процентів, а також через перепродаж цінних паперів на ринку.

Підприємства недержавних форм власності можуть вкладати (інвестувати) частину свого прибутку, що залишається у їх розпорядженні після сплати всіх податків і обов'язкових пла­тежів, на придбання акцій акціонерних товариств, облігацій (таких, які емітують інші юридичні особи, або державних). Альтернативними формами інвестування вільного прибутку є вкладання коштів у спільні підприємства (з участю іноземного капіталу або без нього), розміщення їх на банківських депози­тах, що також приносить доход.

Акція — це цінний папір, який засвідчує часткову участь її володаря у майні акціонерного товариства і його право на одержання дивіденду — частини чистого прибутку товариства, що розподіляється серед акціонерів. Облігація засвідчує внесен­ня грошових коштів, вона дає право її власникові одержувати прибуток через фіксовану процентну ставку.

Приймаючи інвестиційне рішення про розміщення чистого прибутку через ринок цінних паперів, підприємство повинно оцінити всі можливі варіанти інвестування, маючи на увазі насамперед одержання якомога більшого поточного доходу, а також забезпечення по можливості найнадійнішого захисту нагромаджень від знецінення. Треба мати на увазі, що спектр ризиків інвестування у цінні папери (це стосується навіть державних цінних паперів) дуже широкий, він включає як повну або часткову втрату вкладених коштів, так і несплату повністю або частково очікуваного доходу, знецінення вкладе­них у цінні папери коштів за збереження їх номінальної величини.

Ось чому, приймаючи, наприклад, рішення про купівлю акцій якоїсь компанії, підприємство має спочатку добре вивчити стан справ цього емітента на базі даних, що є на фондових біржах, у відкритій пресі, інформації, яку дають представники акціонерного товариства в публічних виступах, рекламних оголошеннях тощо. При цьому одним із головних критеріїв прийняття позитивного рішення про інвестування мають бути показники фінансового стану акціонерного това­риства. Ризикованим вважається інвестування коштів на купівлю акцій компанії, яка в структурі своїх фінансових ресурсів має власних ресурсів менш як 50—60 % (решта — кредити банків, кошти, мобілізовані шляхом емісії облігацій, різні борги).

Висновки.

Наша рідна Україна – це ще дуже і дуже молода даржава по зрівнянню з іншими державами Европи. Ми тільки не давно стали на шлях ринкової економіки, тому в нас ще дуже богато проблем з законодавством.

У ході реформування податкової системи в Україні мають бути усунуті упущення у правовому регулюванні податкових відносин, забезпечені правові гарантії як платників податків, так і державних податкових органів, відрегульовані процесуальні питання відповідальності за невиконання, непов­не або несвоєчасне виконання податкових зобов'язань, а також за порушення норм податкового законодавства України.

Своє відображення законодавчі закріплення повинні також знайти у Податковому кодексі України, який регулював би всі питання податкових відносин між державою та платником податку.

Згідно з розпорядженням Президента України "Про невід­кладні заходи щодо прискорення реформ та виведення економіки України з кризи" № 298/97 від 18.08.97 р. та його дорученням № 1-14/464 від 24.07.98 р., а також дорученням Прем'єр-міністра України № 18567/1 від 09.09.97 р. до кінця 1997 р. мав бути розроблений та представлений на розгляд Верховної Ради України проект Податкового кодексу України.

Президент України Л. Кучма поставив перед новим урядом декілька питань, що потребують негайного вирішення. Серед цих питань є питання присвячене проведенню реформ в області податків.

Тому ми будемо сподіваатися на швидке вирішення цих питань.

Використана література.

1. Закон України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.97 р.

2. Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"» № 283-97-ВР від 22.05.97 р.

3. Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий. податок з громадян" № 13 від 26.12.92 р. (з подальшими змінами і доповненнями).

4. Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" № 400/97-ВР від 26.06.97 р.

5. Закон України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" № 402/97-ВР від 26.06.97 р.

6. Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" № 320-ХІУ від 17.12.98 р.

7. Закон України «Про внесення змін до -ст. II Закону України "Про податок на додану вартість"» № 943-ХІУ від 14.07.99 р. та ін.

8. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування грального бізнесу" № 1 1160-ХІV від 19 жовтня 1999 р. (набрав чинності з 13.11.99 р.)

9. Указ Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва"» за № 746/99 від 28.06.99 р.

10. Білик М.Д. Податкова система України: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисциплін – К.: КНЕУ, 2000.

11. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: підручник. – К.: Либідь, 1995.

Характеристики

Список файлов реферата