NALOGI (683923), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Термін сплати податку на прибуток. Платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову декларацію про оподаткований прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується в бюджет не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

За підсумками першого і другого місяця кварталу всі платники податку, крім нерезидентів і виробників сільськогосподарської продукції, сплачують авансові платежі. Розрахунок авансових платежів платники здійснюють самостійно без подання податкових декларацій.

Підприємства – виробники сільськогосподарської продукції подають податкову декларацію про прибутки, розрахунок податку на прибуток і сплачують податок одночасно з поданням річного бухгалтерського звіту.

Нерезиденти обчислюють і сплачують податок на прибуток щоквартально.

Подання бухгалтерської звітності платниками податку на прибуток передбачене за результатами їхньої діяльності за рік.

Якщо податкова адміністрація виявить приховування або невиправдане зменшення сум податку на прибуток, платник сплачує: суму донарахованого податку, штраф у розмірі 30% від донарахованої суми податку, пеню, обчислену виходячи зі 120% облікової ставки Національного банку України, що діяла на час сплати, на повну суму недоїмки за весь термін.

Оподаткування дивідендів.

Законом “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено оподаткування дивідендів. На рис.2. зображено схему оподаткування дивідендів. Її аналіз і аналіз відповідних положень Закону дають змогу дійти таких висновків:

1. платником податку на дивіденди є акціонерне підприємство (емітент корпоративних прав);

2. джерелом сплати податку на дивіденди є частина прибутку, яка спрямовується на їх виплату. Отже, на суму вказаного податку зменшується сума дивідендів, які отримають власники корпоративних прав (юридичні та фізичні особи);

3. виплата дивідендів у вигляді акцій звільняє емітента корпоративних прав від сплати податку на дивіденди;

4. підприємству – емітенту відшкодовується сума сплаченого податку на дивіденди через відповідне зменшення нарахованого податку на прибуток.

В) Платежі (податки) за ресурси.

Виробничо - господарська діяльність суб’єктів господарювання пов’язана з залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використання справляє безпосередній вплив на результати фінансово-господарської діяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресурсів заінтересоване й суспільство в цілому. З метою ефективного використання ресурсів, що знаходяться в розпорядженні або у власності суб’єктів господарювання, держава може встановлювати відповідні податкові платежі.

До платежів за ресурси, передбачених податковим законодавством України для суб’єктів господарювання, можна віднести: плату (податок) за землю; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини); збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів збільшує обсяг чистого прибутку або скорочує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумку також збільшує обсяг прибутку.

Плата (податок) за землю.

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

• заходів щодо раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості грунтів;

• відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов’язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

• розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Структурно – логічну схему податку на землю зображено на рис. 3.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (в тому числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів.

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від їхньої грошової оцінки.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки. Якщо грошової оцінки земельної ділянки не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку. Ці ставки диференційовано залежно від кількості населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його кількості.

Передбачено також застосування підвищення коефіцієнтів до встановлених ставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гірських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування.

Щодо знов уведених земельних ділянок розрахунки податку здійснюються протягом місяця з дня виникнення права власності або користування ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них, пропорційно до його частки власності на будівлю.

Розмір, умови і термін внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою учасників договору оренди – орендодавця (власника) та орендоря.

Суб’єкти господарської діяльності сплачують земельний податок за рахунок їхного прибутку. Одночасно земельний податок включається до складу валових витрат. Отже, він зменшує суму оподаткованого прибутку, а відтак, і податку на прибуток. Крім того, для підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сума нарахованого податку на прибуток зменшується на суму податку на землю, що використовується в сільськогосподарському обороті.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується штраф в розмірі 0,3% суми заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди: однак вона не повинна перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату податку на землю.

Податок із власників транспортних засобів.

Кошти, що надходять від стягнення податку, спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування; проведення природоохоронних заходів на водоймищах. Податок зараховується в бюджети місцевого самоврядування. Структурно – логічну схему податку на транспортні засоби зображено на рис. 4.

Порядок обчислення і сплати податку на транспортні засоби регулюється Законом України “Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”.

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) – власникі транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів.

Згідно із законодавством об’єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти, судно парусні, човни моторні і катери. Не є об’єктами оподаткування: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні; транспортні засоби (підйомні і самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані).

Ставки податку визначені в розрахунку на рік; зі 100см.куб. потужності двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, з 1см довжини транспортного засобу. Усі ставки податку встановлені в ЕКЮ за видами транспортних засобів і диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його призначення і використання.

Обчислення податку здійснюється виходячи з даних про кількість транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року. Якщо транспортні засоби отримані у другому півріччі, то податок сплачується в половинному розмірі.

Податок сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічним оглядом транспортних засобів за період до наступного технічного огляду.

Сплата податку здійснюється в валюті України, розраховується за валютним курсом Національного банку на перший день кварталу, в якому сплачується податок, і залишається незмінною до кінця кварталу.

Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту загального користування (стосовно транспортних засобів, зайнятих перевезенням пасажирів, у тому разі, коли законодавчо встановлено тарифи на оплату проїзду). Сільськогосподарські підприємства – товаровиробники сплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей ( з кількістю місць менше десяти) у розмірі 50%.

У разі заниження податку стягується вся сума заниження і штраф у двократному розмірі від тієї ж суми. Сплата штрафів здійснюється за рахунок прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства.

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат платника, а отже, зменшує оподаткований прибуток і суму податку на нього. Джерелом сплати податку на транспортні засоби є балансовий прибуток підприємства, що впливає на розмір чистого прибутку підприємства.

Аналіз механізму стягнення податку на транспортні засоби дозволяє зробити висновок, що поряд із фіскальною функцією вказаний податок виконує регулювальну функцію. Він спрямований на підвищення інтенсивності використання транспортних засобів.

Податок на нерухоме майно (нерухомість).

У законі України “Про систему оподаткування” передбачений податок на нерухоме майно суб’єктів господарювання. Законодавчих актів щодо вказаного податку поки що не прийнято.

Мета введення названого податку – забезпечити підвищення ефективності використання нерухомості суб’єктами господарювання.

Будівлі і споруди оподатковуються за ставкою, що встановлюється Законом “Про Державний бюджет” на черговий рік у розмірах не нижче одного відсотка, але не вище трьох відсотків від бази оподаткування протягом одного бюджетного року.

База оподаткування щодо будівель обчислюється множенням одиниці їх виміру на середню поточну їхню вартість, визначену на 1 січня податкового року. База оподаткування розраховується для кожної будівлі, що має окремий реєстраційний номер у податковій адміністрації.

Базою оподаткування споруд, що перебувають у власності платника податку, є їх сукупна балансова вартість. Балансова вартість споруд включає суму відображених в обліку витрат платника податку на їх придбання або будівництво з урахуванням індексації вартості основних фондів.

Стягнення податку на будівлі передбачається два рази на рік (до 31 травня і до 31 жовтня податкового року). Сплата податку на споруди повинна здійснюватися в терміни, передбачені для сплати податку на прибуток. Джерелом сплати податку на нерухомість визначений балансовий прибуток підприємства.

4.2. Непряме оподаткування підприємств.

Практика оподаткування виконує кілька видів непрямих податків – універсальні та специфічні акцизи, а також мито. Специфічні акцизи встановлюються на обмежений перелік товарів. При цьому застосовуються диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.

Податок з продажу. Застосовується у сфері оптової та роздрібної торгівлі. Об’єктом оподаткування є реалізація товарів на заключному етапі. При цьому оподаткування здійснюється один раз.

Податок з обороту. Стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у валовий оборот включаються податку, що були сплачені раніше.

Податок на додану вартість. Сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг.

Об’єктом оподаткування є не валовий оборот, а додана вартість. При цьому застосовуються уніфіковані ставки. Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує чіткого визначення об’єкта оподаткування – доданої вартості. Можливі два способи її визначення: заробітна плата + прибуток; виручка від реалізації – матеріальні витрати.

Характеристики

Список файлов реферата