taxes (683884), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Для всіх країн є характерним переваження податків, які стягуються до центрального бюджету, та підпорядковане положення місцевих податків. Але в той же час розвиток урбанізації призводить до прискореного зростання доходів міських бюджетів. Тому місцеві податки підвищуються найбільше швидкими темпами. Так, за останні 30 років їхня сума збільшилася у Великобританії і у Франції в п'ять, а в США - у вісім разів.

На відміну від державних, місцеві податки характеризуються, як правило, множинністю.

Так, у Японії діють муніципальні податки на власність, на підприємництво, на користування землею і водою, на купання в горячих джерелах, на страхування здоров'я, на цілі міського планування, на продаж тютюну, на електрику, на газ і ряд інших.

У Франції стягується більше 50 різноманітних видів місцевих податків, в Італії - понад 70, у Бельгії - біля 100. Сума їхніх надходжень у цих країнах складає від 30 до 60 % прибутків місцевих бюджетів, у США - 65 %. Виняток складає Великобританія, де діє усього один місцевий податок - майновий; він стягується з власників або орендарів будь-якого нерухомого майна виробничого або невиробничого призначення. У це поняття входить також земля. До числа платників даного податку ставляться й особи, що наймають житло і виплачують квартирну плату. Податок збирається щорічно, але може вноситися і вроздріб. Він цілком йде в місцеві бюджети та є достатньо високий, щоб забезпечувати приблизно третину їх надходжень. Оцінка вартості нерухомого майна, як правило, проводиться раз у 10 років і є основою розрахунку майнового податку. Розмір податку встановлюється в пенсах із кожного фунта стерлінгів вартості майна. Розрахунок ставки оподаткування здійснюється виходячи з потреб міста у фінансових ресурсах. Обумовлені на такий фінансовий рік витрати міста співвідносяться з загальною податковою вартістю майна, що знаходиться на його території.

Аналогічне положення й в інших країнах. Так, податкові системи штатів у США різняться по видах податків, розміру податкової бази, рівню деяких ставок і кількості податкових пільг. У одних штатах прийнята пропорційна ставка прибуткового податку, в інших - прогресивна. У одних штатах акцизами оподатковуються всі роздрібні товари, в інших - тільки деякі. У шести штатах у 1991-1992 фінансового року взагалі був відсутній податок з продажу.

У Італії, Франції, Німеччини, деяких інших країнах важливе місце займає друга група місцевих податків, що стягуються в якості надлишків до загальнодержавного. Наприклад, в Італії це надлишки до поземельного та сільськогосподарському податкам. У Німеччині прибутковий податок ( а він тут, як і в США, є одним з головних джерел прибутків ) розподіляється так : по 42,5 % у федеральний бюджет і в бюджет Землі та 15 % - у місцеві бюджети. Податок з корпорацій розподіляється рівно ( по 50 % ) між федеральним центром і Землею. Податок на підприємницьку діяльність стягується місцевими органами, але 50 % надходжень перераховується до бюджетів Землі і до федерального. Податок з продажу також розподіляється по різноманітних рівнях. Але в даному випадку пропорції можуть бути самими різноманітними. Цей податок виступає як регулюючий, за його рахунок йде вирівнювання фінансового положення Земель при формуванні поточних бюджетів. Кожні 2-3 року фінансові органи федерального уряду і Земель проводять переговори про розподіл податку з продажів. У 1991 р. його ставка - 14 %, але на окремі товари нижче (до 7%).

До речі, Німеччина одна з деяких країн, де застосовується не тільки вертикальне, але і горизонтальне вирівнювання прибутків регіонів. Високоприбуткові Землі ( наприклад, Баварія, Вюртемберг, Північний Рейн-Вестфалия ) перераховують частину своїх фінансових ресурсів менш розвиненим Землям - Шлезвиг-Голштейну, Саксонії й іншим.

Значні особливості має фінансова система Нідерландів. Якщо в США є три більш-менш самостійних рівнів податків, у Німеччині поряд із цим відбувається розщеплення основних податків на три рівня, то в Нідерландах місцеві податки явно грають другорядну роль. Основні податкові надходження зосереджені в бюджетах держави і Земель, що розподіляються потім у виді субсидій і субвенцій. Власні прибутки в місцевих бюджетах, навіть у бюджетах значних міст, не перевищують 11-12 %.

Покажемо це на приклад бюджету м. Гааги на 1990 р. Загальний його обсяг - 2,8 млрд. гульденів. З них - лише біля 12 % складають власні прибутки. Основна стаття - податок на нерухомість, що приносить більш 160 млн. гульденів. Він складається з двох частин : одна стягуєтьться з власників будинків і споруджень, інша - з тих, хто цим будинком користується, тобто з орендарів. Одиницею, із яким обчислюється податок, служить сума в 3 тис. гульденів. Власник вносить у скарбницю міста за її 10, орендар - 5,5 гульдена. Ще 40 млн. гульденів із свого прибутку вносять у бюджет Гааги підвідомчі бургомистрату підприємства : енергетичного, водопровідного і газового господарства, морський порт.

Ледве більше 100 млн. гульденів приносять податки на туристів, на вивіз сміття, на утримання домашніх тварин, на паркування автомашин у місті, а також стягування мит.

Біля 2,5 млрд. гульденів, або основну частину бюджету Гааги, складають урядові субсидії, що підрозділяються на дві частини : муніципальний фонд, переданий у розпорядження бургомистрата, що розпоряджається їм за своїм розсудом, і цільові засоби. Останні витрачаються на утримання поліції, соціальне забезпечення. Цільові асигнування серйозно стримують самостійність бургомистратов у розпорядженні фінансовими ресурсами міста. Але уряд країни вважає, що в таких областях, як охорона порядку, соціальне забезпечення, необхідно домогатися визначеного рівня обслуговування кожного жителя Нідерландів незалежно від того, у який із 11 провінцій або на території якого з 750 муніципалітетів він мешкає. Цей приблизно однаковий рівень дотримується від міста Катвоуд, де біля 300 жителів, до Амстердама, населення якого - майже 700 тис. чоловік.

У бюджетах міст Фінляндії, навпакии, домінують власні прибутки. Статті прибутків бюджету міста Хельсінкі на 1990 р. (млн. марок):

Обсяг бюджету м. Хельсінкі, як бачимо, складає біля 16,5 млрд. марок. З них майже 14,3 млрд., або 86% - власні прибутки. На позички припадає лише 2% загального обсягу прибутків.

Муніципалітет Токіо віддає перевагу в основному обходитися своїми ресурсами, заснованими на податках. У середині вісімдесятих років державні субсидії в обсязі бюджету міста не перевищували 9%. Потрібно відзначити, що в інших містах Японії їх питома вага в середньому в два рази вище.

Орієнтація на власні прибутки і на збалансованість бюджету посилилася після фінансової кризи, що охватили ряд великих міст світу в 70-х роках. Наприклад, бюджет м. Токіо був зведений із дефіцитом у 376 млрд. йєн.

У той же час майже у всіх країнах місцеві органи керування не мають права податкової ініціативи. Види податків затверджуються центральним урядом ( у США - це прерогатива штатів ), а питання про ставки вирішує міста. У деяких країнах центральний уряд формально дозволяє місцевим органам самим встановлювати податки. Але в цьому випадку воно лишає за собою контроль за їх ставками та сумами.

Самостійною ланкою місцевих фінансів є фінанси підприємств, підпорядкованих муніципалітетам. Звичайно це підприємства транспорту, енергетичного господарства, водопостачання, житлового господарства, водоочистные і каналізаційні спорудження, дорожні підприємства. У місцевих бюджетах враховуються тільки прибутки або збитки від їхньої діяльності і лише в окремих країнах включаються валові прибутки, а у видаткову частину бюджету - усі витрати на їх поточну діяльність.

Прибутковими є, як правило, морські і повітряні порти, енергетичні господарства, водопостачання. Але прибуток відповідних підприємств звичайно не вилучається в міський бюджет, а використовується на їх власний розвиток. У бюджеті ж міст він просто враховується. Збитковою галуззю майже всюди стає міський пасажирський транспорт.

Структура прибутків місцевих бюджетів, у %

Державні і місцеві фінансові системи через податки роблять сильніший вплив на розвиток економіки.

Підводячи результати, визначимо основні цілі сучасного податкової політики держав із ринковою економікою. Вони орієнтовані на такі основні вимоги :

• податки, а також витрати на їхнє стягування повинні бути по можливості мінімальними. Ця умова найбільше тяжко дається законодавцям і урядам у їх прагненні збалансувати бюджети. Але так дуже легко зводити податкову систему лише до чисто фіскальних функцій, забув про необхідність розширення податкової бази, про функції стимулювання виробничої і підприємницької діяльності, підтримки вільної конкуренції;

• податкова система повинна слугувати більш справедливому розподілу прибутків, не припускається подвійне обкладення платників податків

• ; податкова система повинна відповідади структурній економічної політика, мати чітко окреслені економічні цілі;

• порядок стягування податків повинний передбачати мінімальне втручання в приватне життя платника податків

• ; обговорення проектів законів про оподатковування повинно носити відкритий і гласний характер.

Список використаної літератури:

1. Булатов А. Налоговые гавани и оффшорные центры Европы. // Внешняя торговля, 1992, №11-12.

2. Улыбышева Е.Н. Гармонизация в налоговой сфере ЕС: влияние на международные связи. // Мировая экономика и международные отношения, 1995, №4.

3. Черник Д. Налоги в странах с развитой рыночной экономикой. // РЭЖ,1992,№7.

1 Единственная ставка.

2 Примерно для 33% товаров и услуг частного потребления ставка НДС равна 0%.

3 На распределяемые прибыли.

4 Зависит от вида деятельности и юридического статуса компании.

5 10% для производственного сектора и некоторых услуг.

6 Более низкие ставки, если прибыль ниже определенного уровня.

7 Прогрессивная шкала.

Характеристики

Список файлов реферата