95160 (682537), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Сприйняття об'єктів зоровою системою в нормі здійснюється за допомогою двох очей, на сітківці кожного з якого формується зображення. Якщо система «справна» і функціонує нормально, то ці зображення при подальшій їхній обробці накладаються один на одного і зливаються в єдиний зоровий образ, що локалізується у визначеній крапці простору.
Технічно зоровий аналізатор може бути реалізований як пристрій з автоматичною системою спостереження, що самофокусується й автоматично підбудовується до різної інтенсивності світла, що має самоочисні лінзи і приєднане до комп'ютеру з настільки розвитими можливостями рівнобіжної обробки інформації, що аналогів у реально існуючій апаратурі не має. Ця система вирішує задачу не тільки одержання чітких зображень реального світу, але і перетворить і осмислює зорову сцену, витягаючи всю корисну інформацію і відкидаючи зайву.
Ніякий людський винахід, включаючи керовані комп'ютером камери, не може суперничати з людськими очима.
Зоровий аналізатор може бути представлений у виді спрощеної структурної блок-схеми. У ньому можна виділити два відділи – периферичний і центральний. До периферичного відділу відносяться блок наведення і фокусування, блок прийому і первинного аналізу і частково передавальні шляхи. До центрального відділу також частково відносяться передавальні шляхи і блок керування й аналізу. Такий поділ системи на два відділи обумовлено особливостями її функціонування.
Периферичний відділ забезпечує прийом, первинну переробку і передачу зорової інформації в центральний відділ. У центральному відділі відбувається остаточна переробка й усвідомлення інформації, формуються керуючі сигнали в різні блоки периферичного відділу з метою поліпшення його функціонування за рахунок «підстроювання» активних елементів. Передавальні шляхи ми віднесли до обох відділів, що обумовлено їхньою структурною організацією. Вони починаються на сітківці і закінчуються в корі потиличної частки мозку, тобто пронизують обидва відділи зорової системи.
На схемі (рис. 1) представлений зоровий шлях, що починається на сітківці і закінчується в корі головного мозку, тобто об'єднуючий між собою три блоки (блок прийому і первинного аналізу, що передають шляхи і блок керування й аналізу). Кожний із блоків зорової системи має свою структурну організацію і системну функцію. Розглянемо кожний із блоків зорової системи.
I. Блок наведення і фокусування. Цей блок забезпечує одержання зорової інформації на сітківці. Він включає окорушивні м'яза, що забезпечують необхідні для одержання зорової інформації повороти ока; акомодаційний апарат, що фокусує зображення об'єкта на сітківці; зіниця, що є діафрагмою, що регулює кількість світлової енергії, що надходить на сітківку; оптичні середовища ока (роговиця, камерна волога, склоподібне тіло), що забезпечують фокусування зображення і безперешкодне проходження світла.
II. Блок прийому і первинного аналізу. Цей блок забезпечує прийом світлового сигналу, його первинну обробку за рахунок виділення контуру зображення і перетворення світлової енергії в електричний сигнал. Структурно II блок реалізований у виді сітківки.
III. Передавальні шляхи. Цей блок забезпечує передачу зорової інформації від первинного аналізатора в блок керування. Структурно III блок реалізований у виді периферичного і центрального нейронів.
IV. Блок керування й аналізу. Здійснює переробку й аналіз зорової інформації, що надходить, формує керуючі сигнали зворотного зв'язку, що регулюють функції елементів зорової системи (наприклад, кривизну хрусталика, напругу окорушивних м'язів, діаметр зіниці). Структурно IV блок зорової системи реалізований у виді підкіркових і коркових зорових центрів.
Основна відповідальність за одержання якісної зорової інформації лежить на першому блоці зорової системи, що складається як з активних (окорушивних м'язів, циліарного м'яза і м'язи сфінктера зіниці), так і аапасивних елементів (роговиця, камерна волога, склоподібне тіло). Пасивна частина оптичних середовищ ока в процесі виконання зорової роботи практично не змінюється і не може корегуватися блоком керування.
Роговиця і хрусталик разом утворять еквівалент лінзи фотоапарата. Приблизно дві третини загального переломлення світла, необхідного для фокусування, відбувається на границі повітря – роговиця, де світло входить в око. Третину, що залишилася, фокусуючої здатності реалізує хрусталик, але його головна задача – забезпечити необхідне регулювання для фокусування системи на об'єктах, розташованих на різних відстанях від ока. В оці, на відміну від фотоапарата, відбувається зміна не відстані від лінзи до фотосприймаючої поверхні, а форми самої лінзи – хрусталика, за рахунок чого змінюються його оптична сила і фокусна відстань. Для розглядання близьких об'єктів хрусталик, за допомогою прикріплених до нього сухожиль, робиться більш опуклим, а для вилучених – більш плоским. Ці зміни форми здійснює сукупність радіальних м'язів, називаних циліарними. Таким чином, хрусталик, будучи активним елементом оптичної системи ока, регулюється блоком керування. Змінюючи свою кривизну, він забезпечує одержання чіткого зображення на первинному аналізаторі (сітківці). Рефлекс, що приводить до скорочення циліарних м'язів і що робить хрусталик більш опуклим, визначається блоком керування і тісно зв'язаний з рефлексом, що контролює відповідні повороти очей.
Дві сукупності м'язових волокон (радіальні і кільцеві) змінюють діаметр зіниці й у такий спосіб регулюють кількість світла, що надходить в око. Цей процес також контролюється блоком керування і зв'язаний функціональним зв'язком із процесами акомодації і конвергенції.
Кожне око встановлюється в очниці у визначене положення шістьма екстраокулярними м'язами, що розбиваються на три пари, причому м'яза кожної пари працюють у противофазі, забезпечуючи рух очей у трьох ортогональних площинах. Для обох очей задача спостереження за об'єктом повинна виконуватися з точністю до декількох кутових хвилин, інакше видиме зображення буде двоїтися. Настільки точні рухи вимагають для своєї реалізації набір тонко набудованих рефлексів, включаючи ті, котрі контролюють положення голови.
Зі складного сполучення дії окремих м'язів обох очей складаються їх спільні координовані рухи (вольові і рефлекторні), що керуються і контролюються блоком керування.
Для забезпечення найкращих умов для одержання інформації зоровою системою окорушівні м'язи повинні певним чином повертати, а, найчастіше, довгостроково утримувати очні яблука в строго визначеному положенні. Так що зрозуміло їхню істотну роль у процесі зорового сприйняття.
Уся сукупність несітчастих частин очей, описана вище, призначена для забезпечення одержання на двох сітчатках сфальцьованого чіткого зображення зовнішнього світу, що, перш ніж буде усвідомлене і проаналізовано, повинне перетерпіти безліч перетворень, здійснюваних, наступними за першим, блоками зорової системи.
Другим блоком зорової системи є приймач і первинний аналізатор – сітківка. Вона перетворить світло в нервові сигнали, дозволяє сприймати інформацію при різній освітленості, розрізняє довжини хвиль (сприйняття кольору), забезпечує високу здатність ока, що дозволяє.
Сітківка – частина мозку, що відокремилася від нього на ранніх стадіях розвитку і зв'язана з ним за допомогою зорового нерва. Товщина сітківки не перевищує чверті міліметра. Вона містить три шари тіл нервових кліток, розділених двома шарами синапсів, утворених аксонами і дендритами цих кліток. Шар на задній поверхні сітківки містить світлочутливі рецептори – палички і колбочки. Палички відповідальні за сутінковий зір, колбочки за тонкі деталі і колірний зір.
У центральній зоні сітківки (центральній ямці), розміром у півміліметра, маються тільки колбочки, ця зона найбільш точного зору. У цій зоні всі шари сітківки зміщаються до периферії, утворюють кільце й оголяють центральні колбочки, тобто колбочки розташовуються в самій поверхні, тоді як у всій іншій сітківці світло повинне пройти через два передніх шари і стимулювати їх. Ці шари перед рецепторами досить прозорі і, імовірно, не сильно шкодять чіткості зображення.
Наявність на сітківці ділянки з найбільш високим зором, дуже маленького по площі, показує ту істотну роль першого блоку зорової системи в точності настроювання і фокусування. Ця точність необхідна відразу двом очам, у противному випадку можливі всякі розлади сприйняття, що приводять не тільки до функціонального, але і до структурної перебудови зорової системи в цілому і її роботі зі скороченій програми.
Око містить 125–130 мільйонів паличок і колбочок, що зв'язані з 1 мільйоном гангліозних кліток, причому зв'язку центральних колбочок з гангліознимі клітками інші, чим зв'язки інших паличок і колбочок. Різні по характері зв'язку дозволяють одержати різний по гостроті зір. Об'єкти зовнішнього світу зображуються оптичною системою ока на сітківці у виді світлового потоку різної щільності. Розподіл порушень світлочутливих елементів сітківки відповідає розподілу на ній освітленості. Вже в самій сітківці відбувається складна обробка сигналів, що надходять від фоторецепторів. Це підтверджується тим, що на 130 мільйонів рецепторів приходиться всього 1 мільйон волокон зорового нерва, причому частина з них відцентрові. Тобто вже на рівні сітківки відбувається квантування первісне безупинного зображення. Дискретність, внесена зоровою системою, обмежує кількість інформації про об'єкти, що надходить у вищі відділи. Обмежено число помітних градацій яскравості, зображення складається з кінцевого набору дискретних елементів, усередині яких зміни яскравості не можуть бути розрізнені. Зорове сприйняття дискретне і в часі, око не розрізняє змін, що відбуваються за занадто малий час. Пропускна здатність сітківки складає десятки мільйонів двоічних одиниць у секунду, а для всього зорового аналізатора пропускна здатність не перевершує декількох десятків двоічних одиниць у секунду. Изольованно розглянута сітківка може пропустити великий потік інформації, однак одержувач повідомлень – вищі відділи зорового аналізатора – робить строгий вибір інформації з потоку повідомлень, оскільки він характеризується великою статистичною надмірністю, а в міру проведення кодування інформації для передачі у вищі відділи, повідомлення представляються в усі більш ощадливій формі.
Число нейронних каналів, що беруть участь у передачі зорової інформації, з кожним кроком зменшується, причому інформація стає на один крок ближче до тієї форми, у якій вона використовується і зберігається в пам'яті.
Таким чином, пропускна здатність зорового аналізатора – це гранична кількість інформації, що може бути сприйнято зоровою системою в цілому.
На рівні первинного аналізатора – сітківки статистична надмірність зображень не усунута і природне необхідна висока пропускна здатність передавальних шляхів. У вищих відділах зорового аналізатора, завдяки статистичному кодуванню, надмірність зменшується настільки, що тут потрібно набагато менша пропускна здатність. Це обумовлено тим, що у вищих відділах зорового аналізатора виробляється кодування великих сукупностей зв'язаних елементів у формі зорових образів.
Зоровий аналізатор є системою зв'язку, що служить для передачі зведень про стан зовнішнього світу у вищі відділи ЦНС. У будь-якій подібній системі для передачі повідомлень повинний існувати ряд операцій (квантування, нагромадження, виділення сигналу із шуму, декореляції й ін.), що у зоровій системі виконуються рецептивними полями сітківки – універсальними поліфункціональними утвореннями. Размещено на Allbest.ru
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
