94747 (682266), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Наявність інфекцій вірусної етіології у ВІЛ-інфікованих осіб визначали шляхом виявлення серологічних маркерів інфікування герпесвірусами (вірусами простого герпесу 1 і 2 типів, цитомегаловірусом, вірусом Епштейна-Барр) та вірусами гепатитів В і С в зразках сироватки крові цих пацієнтів. В досліджуваних зразках виявляли антитіла класу IgG до ВПГ1/2, ЦМВ, ВЕБ, ВГС, HBsAg ВГВ та сумарні антитіла IgG+IgM до ВГВ.

Для встановлення активації збудників захворювань вірусного генезу методом ІФА визначали наявність антитіл класу IgM до герпесвірусів у зразках сироватки крові 425 ВІЛ-інфікованих осіб, методом ПЛР досліджували зразки плазми крові пацієнтів, у яких були виявлені серологічні маркери інфікування ВГС та ВГВ, на наявність РНК ВГС (досліджено 135 зразків) та ДНК ВГВ (досліджено 125 зразків). Протестовано 115 зразків крові ВІЛ-інфікованих осіб для визначення генотипу ВГС.

З метою встановлення зв’язку між активацією збудників захворювань вірусної етіології, рівнем реплікативної активності ВІЛ-1 та показниками імуносупресії у ВІЛ-інфікованих осіб в 125 зразках плазми крові, отриманих від ВІЛ-інфікованих осіб в різних клінічних стадіях ВІЛ-інфекції, методом ПЛР встановлено рівень вірусного навантаження ВІЛ-1 та проаналізовано отримані дані в залежності від наявності маркерів активації збудників захворювань вірусної етіології, рівня вмісту СD4 лімфоцитів та клінічної стадії ВІЛ-інфекції.

Методом ПЛР визначено рівень вірусного навантаження ВГС у 34 ВІЛ/ВГС-коінфікованих осіб. За допомогою методу кореляційного аналізу проведено кількісну оцінку зв’язку між показниками рівня вірусного навантаження ВІЛ, кількості CD4 лімфоцитів та вмісту РНК ВГС в плазмі крові ВІЛ/ВГС-коінфікованих осіб.

Статистичну обробку отриманих даних здійснювали з використанням комп’ютерної програми Microsoft Excel-2000.

Поширення герпесвірусних інфекцій серед ВІЛ-інфікованих осіб. Аналіз результатів дослідження поширення герпесвірусних інфекцій серед ВІЛ-інфікованих осіб виявив, що більше 90% досліджених зразків крові, отриманих від ВІЛ-інфікованих осіб, містили антитіла класу IgG до герпесвірусів. Так, IgG до ВПГ1/2 було виявлено у 74,67±5,02% осіб в І клінічній стадії ВІЛ-інфекції (І група), у 76,0±6,04 осіб в ІІІ клінічній стадії ВІЛ-інфекції (ІІ група) та 75,67±2,48% осіб в ІІІ-ІV клінічних стадіях ВІЛ-інфекції, які отримували ВААРТ (ІІІ група). Антитіла класу IgG до ЦМВ були присутні в 77,33±4,83% зразків сироватки крові ВІЛ-інфікованих осіб І дослідної групи, в 78,0±5,86% зразків сироватки крові осіб ІІ групи та в 77,0±2,43% зразків сироватки крові осіб ІІІ групи. Антитіла класу IgG до капсидного білка вірусу Епштейна-Барр було виявлено у всіх (100±0%) осіб з І та ІІ груп та у 99,3±0,48% осіб з ІІІ групи (рис.1).

Для встановлення частоти активації збудників герпесвірусних інфекцій у ВІЛ-інфікованих осіб на наступному етапі роботи було проведено визначення антитіл класу IgM до ВПГ1/2, ЦМВ та капсидного білку ВЕБ в усіх зразках сироватки крові пацієнтів, включених в дослідження. Відомо, що циркуляція специфічних антитіл класу IgM до ВПГ1/2, ЦМВ та капсидного антигену ВЕБ в крові інфікованих осіб свідчить про первинне інфікування і , за умови наявності IgG в сироватці крові, може бути непрямою ознакою активної реплікації вищевказаних збудників на стадії активації інфекційного процесу. Так, при рецидивах ВПГ1/2-інфекції протягом 1-3 неділі в крові хворого з’являються IgM, які швидко зникають. Специфічні IgM до ЦМВ розцінюють, в основному, як маркер первинного інфікування, але у ВІЛ-інфікованих осіб цей серологічний маркер виявляється досить часто при реактивації цитомегаловірусу (Лысенко А.Я. и соавт., 1996).

Антитіла класу IgM до герпесвірусів були виявлені лише у тих пацієнтів, у яких в сироватці крові циркулювали антитіла класу IgG до цих вірусів. Загалом, активація збудників герпесвірусних інфекцій була виявлена у 5,33±2,59% осіб І дослідної групи та у 24,0±6,04% ВІЛ-інфікованих осіб ІІ дослідної групи. Тобто, активація герпесвірусів у пацієнтів, які не отримують ВААРТ, спостерігалася у 4,5 рази частіше при більш вираженому імунодефіциті. Серед ВІЛ-інфікованих осіб в ІІІ-ІV клінічній стадії ВІЛ-інфекції (ІІІ група дослідження), антитіла класу IgМ до герпесвірусів було виявлено у 18,33±2,59% пацієнтів.

У ВІЛ-інфікованих осіб, як тих, що отримують ВААРТ (ІІІ група), так і тих, які не приймають антиретровірусних препаратів (І та ІІ групи), найчастіше виявлялися серологічні маркери активації цитомегаловірусу. Так, у пацієнтів І дослідної групи випадки активації ЦМВ відмічалися в 2,29 разів частіше, ніж випадки активації ВПГ1/2 (р<0,05); у осіб ІІ групи дослідження активація ЦМВ зустрічалася в 2,33 рази частіше, ніж активація ВПГ1/2 та в 3,5 рази частіше, ніж активація ВЕБ. В зразках сироватки крові пацієнтів третьої групи дослідження антитіла класу IgM до цитомегаловірусу виявлялися в 2,43 рази частіше, ніж анти-ВПГ1/2 IgM, та в 3,78 разів частіше, ніж IgM до капсидного білку ВЕБ. Різниця між цими показниками була статистично значимою (р<0,05).

Таким чином, аналіз результатів дослідження щодо виявлення IgM до герпесвірусів показав, що частота активації персистуючих герпесвірусів у пацієнтів, які не отримують ВААРТ, зростає з прогресуванням ВІЛ-інфекції.

Було проведено аналіз частоти виявлення серологічних маркерів герпесвірусних інфекцій у ВІЛ-позитивних осіб в залежності від шляху інфікування ВІЛ. Виявилося, що антитіла класів IgG та IgМ до ЦМВ у осіб з різними шляхами інфікування ВІЛ визначаються з приблизно однаковою частотою, незначна різниця між окремими показниками не була статистично значимою (р>0,05) (табл. 1). Інфікування людини ВПГ-1, ЦМВ та ВЕБ відбувається переважно ще в дитячому віці, тому частота виявлення антитіл класу IgG до герпесвірусів однакова у осіб, інфікованих ВІЛ статевим і парентеральним шляхом. Відомо, що наркотичні речовини володіють імуносупресивною дією (Menzebach A. et al., 2004; Bhat R.S. et al., 2004). У зв’язку з цим, можна було очікувати, що частота активації збудників герпесвірусних інфекцій буде вищою в групі осіб,

Таблиця 1

Частота виявлення серологічних маркерів інфікування ВПГ1/2, ЦМВ та ВЕБ у ВІЛ-інфікованих осіб (в залежності від шляху інфікування ВІЛ)

Серологічні маркери	Статевий шлях інфікування ВІЛ, n=160		Парентеральний шлях інфікування ВІЛ, n=265
	Кількість осіб, абс.	Частота виявлення маркера, М±m		Кількість осіб, абс.	Частота виявлення маркера, М±m
IgG до ВПГ1/2	122	76,25±3,36		199	75,09±2,66
IgМ до ВПГ1/2	6	3,75±1,50		12	4,53±1,28
IgG до ЦМВ	124	77,50±3,30		204	76,98±2,59
IgМ до ЦМВ	19	11,85±2,86		23	8,68±1,73
IgG до СА ВЕБ	158	98,75±0,88		265	100,0±0
IgМ до СА ВЕБ	9	5,63±1,82		2	0,75±0,53

інфікованих ВІЛ парентеральним шляхом, більшість з яких є споживачами ін’єкційних наркотиків. Відповідно до результатів даної роботи, ця гіпотеза не підтвердилася: антитіла класу IgM з однаковою частотою виявлялися у осіб зі статевим та парентеральним шляхами інфікування ВІЛ.

Поширення гепатитів В і С у хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Поряд з інфекціями герпесвірусної природи, у ВІЛ-позитивних осіб з високою частотою виявлялись серологічні маркери гепатитів В і С, особливо мікст-гепатитів В+С. Так, у осіб в І клінічній стадії ВІЛ-інфекції (І група) частота виявлення серологічних маркерів моно-ВГС-інфекції становила 13,33±3,92%, моно-ВГВ-інфекції – 8,0±3,13%, мікст-інфекції ВГС+ВГВ – 53,33±5,76%. У осіб в ІІІ клінічній стадії ВІЛ-інфекції (ІІ група) ці показники становили 28,0±6,35%,8,0±3,84% та 48,0±7,1% відповідно. Тобто, 74,66% осіб з першої групи та 84,0% осіб з другої групи мали серологічні маркери інфекцій, спричинених ВГС та/або ВГВ.

Частота виявлення маркерів моно-ВГС-інфекції у осіб в ІІІ-ІV стадії ВІЛ-інфекції, які отримували ВААРТ (ІІІ група), становила 24,0±2,47%, моно-ВГВ-інфекції – 11,33±1,83%, в той час як частка осіб, які мали серологічні маркери мікст-гепатитів В+С, складала 40,67±2,84%. Загальна кількість осіб, які мали антитіла до ВГС, серед ВІЛ-інфікованих пацієнтів, включених в ІІІ дослідну групу, становила 64,67±2,76%, частка осіб, які мали серологічні маркери ВГВ-інфекції, – 52,0±2,88%; в цілому 76% пацієнтів з цієї групи мали серологічні маркери гепатиту С та/або гепатиту В. Очевидно, інфікування вірусами гепатитів В і С відбувається до зараження ВІЛ, тому у осіб на різних клінічних стадіях ВІЛ-інфекції частота виявлення серологічних маркерів гепатитів В і С була майже однаковою.

Аналіз рівня розповсюдження серологічних маркерів гепатитів В і С серед ВІЛ-інфікованих осіб в залежності від шляху інфікування ВІЛ, дозволив встановити, що маркери гепатиту С та мікст-гепатиту В+С достовірно частіше виявлялися у споживачів ін’єкційних наркотиків, інфікованих ВІЛ парентеральним шляхом. Так, частота виявлення серологічних маркерів моно-ВГС-інфекції у осіб, інфікованих ВІЛ статевим шляхом, становила 11,88±2,56%, мікст-інфекції ВГС+ВГВ – 8,13±2,16%, в той час, як у осіб, інфікованих ВІЛ парентеральним шляхом, ці показники становили 29,06±2,79% та 65,28±2,92% відповідно. Різниця між цими показниками була статистично достовірною (р<0,05).

Варто зауважити, що серологічні маркери моно-ВГВ-інфекції, навпаки, частіше виявлялися у осіб, інфікованих ВІЛ статевим шляхом (23,13± 3,33% та 2,64± 0,98% відповідно) (р<0,05). Це, імовірно, пов’язано з тим, що на відміну від вірусу гепатиту С, ВГВ ефективно передається статевим шляхом, оскільки цей збудник у досить високих концентраціях присутній в усіх біологічних рідинах – в крові, слині, спермі та ін.

Привертав увагу той факт, що у більшості ВІЛ-інфікованих осіб єдиним серологічним маркером ВГВ-інфекції були анти-НВс, так звані ізольовані антитіла. Інший серологічний маркер ВГВ-інфекції – HBsAg – в сироватці крові ВІЛ-інфікованих осіб виявлявся значно рідше. Загалом, він був присутній в 6,59±1,20% зразків сироватки крові (у 28 із 425 пацієнтів, включених у дослідження). В деяких дослідженнях показано, що присутність ізольованих антитіл до НВс-антигена ВГВ є ознакою латентної ВГВ-інфекції, яка характерна для ВІЛ/ВГВ-коінфікованих осіб та для осіб, хворих на мікст-гепатит В+С (Гураль, 2006).

При визначенні спектру антитіл класу IgG до різних антигенів вірусу гепатиту С, а саме до структурного (core) та неструктурних (NS3, NS4, NS5) білків, було виявлено, що у більшості серопозитивних пацієнтів в крові циркулює повний спектр антитіл класу IgG до антигенів ВГС, що часто корелює з активною реплікацією вірусу у інфікованих осіб. Частка осіб, у яких було виявлено антитіла до всіх антигенів ВГС, становила 61,58±3,53%.

На наступному етапі роботи було проведено дослідження частоти виявлення маркерів активної реплікації збудників гепатитів В та С у ВІЛ-інфікованих осіб, які мали серологічні маркери ВГС- та ВГВ-інфекції.

На основі аналізу даних щодо частоти виявлення ДНК ВГВ у ВІЛ-інфікованих осіб було встановлено, що при коінфекціях ВІЛ/ВГВ та ВІЛ/ВГС/ВГВ активна реплікація ВГВ реєструється дуже рідко – у осіб в І та ІІІ клінічних стадіях ВІЛ-інфекції, які не приймали антиретровірусних препаратів, ДНК ВГВ виявлялася в поодиноких випадках, а у ВІЛ-інфікованих осіб в ІІІ-ІV стадії ВІЛ-інфекції, які приймають ВААРТ, вона взагалі не виявлялася. У пацієнтів, які не приймали АРВ-препаратів, це, очевидно, було пов’язано з наявністю коінфекцій ВІЛ та/або ВГС: серед ВІЛ-інфікованих осіб часто зустрічається латентна форма гепатиту В, при якій ДНК ВГВ в плазмі крові може не виявлятися, а взаємодія між ВГС та ВГВ при коінфекції розвивається, як правило, за типом інтерференції. В групі осіб, які отримували ВААРТ, відсутність активної реплікації ВГВ скоріше за все можна пояснити дією нуклеозидного інгібітора зворотної транскриптази ламівудину, який входить в схему ВААРТ більшості пацієнтів, включених в дослідження.

Необхідно підкреслити той факт, що у більшості ВІЛ-інфікованих споживачів ін’єкційних наркотиків було виявлено серологічні маркери мікст-гепатитів В+С. Незважаючи на те, що майже у всіх пацієнтів ВГВ перебував в латентній формі без ознак активної реплікації, згідно з даними літератури, у пацієнтів з мікст-гепатитами ступінь пошкодження печінки, ризик розвитку фіброзу та цирозу печінки набагато вищий, ніж у пацієнтів з моно-гепатитами.

Було встановлено, що на відміну від вірусу гепатиту В, активна реплікація ВГС виявлялася у більшості ВГС-серопозитивних осіб. Так, РНК ВГС була виявлена в 80,0±7,30% зразків плазми крові осіб І дослідної групи, які мали антитіла до ВГС, в 83,33±6,80% зразків плазми крові пацієнтів ІІ дослідної групи та 88,0±3,75% зразків плазми крові, отриманих від ВІЛ-інфікованих осіб, які знаходились в ІІІ-ІV стадії ВІЛ-інфекції та отримували АРВ-терапію (ІІІ група). При цьому, частота виявлення РНК ВГС не залежала від наявності серологічних маркерів інфекції ВГВ, хоча в деяких роботах було показано, що при мікст-інфекції ВГС+ВГВ обидва віруси можуть пригнічувати реплікацію один одного (Liu, 2006).

Вивчення субтипової структури популяції ВГС виявило домінування у ВІЛ-інфікованих осіб субтипів 1в та 3а ВГС. Були відмічені відмінності в субтиповій структурі популяції ВГС в залежності віл шляху інфікування ВІЛ: поряд з вищевказаними субтипами ВГС в у осіб, інфікованих ВІЛ статевим шляхом, достовірно частіше виявлявся субтип 1а ВГС, порівняно з пацієнтами, інфікованими ВІЛ парентеральним шляхом (28,0±8,97% та 8,89±2,95% відповідно). Значне поширення ВГС з субтипом 1в у ВІЛ-інфікованих осіб вказує на те, що терапія вірусного гепатиту С у них може бути ускладнена, у зв’язку із стійкістю вірусу з таким субтипом до препаратів інтерферону, які є основним класом препаратів, що використовуються для лікування цього захворювання.

Дослідження рівня реплікативної активності ВГС у ВІЛ/ВГС-коінфікованих пацієнтів, проведене на наступному етапі даної роботи, дало змогу встановити, що середній показник рівня вірусного навантаження ВГС у плазмі крові ВІЛ/ВГС-коінфікованих осіб, які отримували ВААРТ, був достовірно вищим, порівняно з відповідним середнім показником у пацієнтів, які не отримували такої терапії (р<0,05). Так, середній показник вмісту РНК ВГС в зразках плазми ВІЛ/ВГС-коінфікованих осіб, які не приймали антиретровірусних препаратів, становив 7,76х10⁵±3,1х10⁵ копій РНК ВГС/мл плазми. У пацієнтів, які отримують високоактивну антиретровірусну терапію, рівень вірусного навантаження ВГС становив 36,0х10⁵±2,2х10⁵ РНК-копій/мл плазми. Можна припустити, що високий рівень вірусного навантаження ВГС у пацієнтів, які отримують ВААРТ, пов'язаний з відновленням функцій імунної системи під впливом ВААРТ, що, в свою чергу, призводить до зростання мінливості ВГС, накопичення великої кількості квазівидів вірусу та, як наслідок, зростання його кількості в крові (Babik J.M., 2003).

Окрім зв’язку між показниками вірусного навантаження ВГС та прийомом ВААРТ, було встановлено зв’язок між генотиповою приналежністю ВГС та рівнем РНК ВГС в плазмі крові ВІЛ-позитивних осіб, які не отримують такої терапії. Так, у пацієнтів, які були інфіковані ВГС, що належить до субтипу 1в, середній показник концентрації РНК ВГС в плазмі був в 15 разів вище, ніж відповідний показник у осіб, у яких гепатит був спричинений ВГС інших субтипів (р<0,05). У пацієнтів в ІІІ-ІV клінічних стадіях ВІЛ-інфекції, які отримують ВААРТ, такої закономірності встановлено не було: у цих пацієнтів показники вірусного навантаження ВГС були високими незалежно від генотипу ВГС.

Вплив збудників захворювань вірусної етіології на реплікативну активність ВІЛ та імунний статус хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Аналіз частоти виявлення серологічних маркерів активації герпесвірусних інфекцій в залежності від рівня вмісту СD4 лімфоцитів у ВІЛ-інфікованих осіб дав можливість встановити, що активація наведених інфекцій частіше реєструвалася у осіб із значним рівнем імуносупресії: найвищі показники частоти виявлення антитіл класу IgM до герпесвірусів були зареєстровані у осіб, кількість CD4 лімфоцитів у яких не перевищувала 300кл/мкл крові.

Було виявлено, що у пацієнтів в ІІІ клінічній стадії ВІЛ-інфекції, у яких рівень вмісту CD4 лімфоцитів не перевищував 300 кл/мкл крові, і які не отримували антиретровірусних препаратів, при активації збудників герпесвірусних інфекцій реєструвалися достовірно вищі показники рівня вірусного навантаження ВІЛ-1, порівняно з групою осіб, у яких не було виявлено антитіл класу ІgМ до герпесвірусів (середні показники вірусного навантаження становили 24,3х10⁴±2,96х10⁴ РНК-копій ВІЛ-1/мл плазми крові та 8,59х10⁴±2,80х10⁴ РНК-копій ВІЛ-1/мл плазми крові відповідно, р<0,05). За умови отримання ВААРТ, у більшості осіб, які мали серологічні маркери активації герпесвірусів, рівень вірусного навантаження ВІЛ-1 не перевищував 75 РНК-копій/мл плазми, однак при цьому середній рівень кількості CD4 лімфоцитів у них був нижче, порівняно з пацієнтами, які мали відповідну стадію ВІЛ-інфекції, але у яких не було виявлено маркерів активації збудників герпесвірусних інфекцій.

Тобто, при зменшенні числа CD4 лімфоцитів відбувається активація герпесвірусів, що, в свою чергу, може призводити до поглиблення імуносупресії та стимуляції репродукції ВІЛ, оскільки у пацієнтів в ІІІ клінічній стадії ВІЛ-інфекції, які мали антитіла класу IgM до герпесвірусів, рівень вірусного навантаження ВІЛ-1 був достовірно вище, ніж у пацієнтів, у яких не було виявлено серологічних маркерів активації герпесвірусних інфекцій. Серед можливих механізмів такого впливу – здатність герпесвірусів стимулювати синтез ряду цитокінів, які призводять до активації CD4 лімфоцитів, а це, як відомо, є необхідною умовою інтеграції про-ДНК ВІЛ в геном інфікованої клітини та активації вірусної реплікації (Griffiths P.D., 1998).

Аналіз рівня вірусного навантаження ВІЛ-1 у ВІЛ-інфікованих осіб в залежності від наявності маркерів активної реплікації ВГС показав, що у пацієнтів в І та ІІІ клінічних стадіях ВІЛ-інфекції, які не отримували ВААРТ (І та ІІ групи дослідження), середнє значення рівня вмісту РНК ВІЛ-1 при наявності РНК ВГС в плазмі крові статистично не відрізнялося від середніх показників вірусного навантаження ВІЛ-1 у осіб, у яких не було виявлено реплікативно-активних форм ВГС та маркерів активації герпесвірусних інфекцій. Однак, привертав увагу той факт, що при більш високих показниках вірусного навантаження ВІЛ реєструвалися вищі значення рівня вмісту РНК ВГС в плазмі крові коінфікованих осіб, що дало можливість припустити існування кореляційного зв’язку між наведеними величинами. Це підтверджувалося тим фактом, що у пацієнтів, які отримували ВААРТ, при наявності РНК ВГС в плазмі крові частіше реєструвалися показники рівня вірусного навантаження ВІЛ вищі, ніж 1000 РНК-копій/мл плазми, які свідчили про неефективність відповідних схем ВААРТ для цих пацієнтів. Зважаючи на високий рівень вірусного навантаження ВГС у пацієнтів в ІІІ-ІV клінічних стадіях ВІЛ-інфекції, які отримують ВААРТ, можна припустити, що реплікація ВГС призводить до активації реплікації ВІЛ-1 у таких пацієнтів.

З метою кількісної оцінки зв’язку між показниками вірусного навантаження ВІЛ-1 та ВГС було проведено кореляційний аналіз і визначено коефіцієнт кореляції між відповідними показниками. Виявлено, що у осіб в різних клінічних стадіях ВІЛ-інфекції, які не отримували ВААРТ, між показниками рівня вірусного навантаження ВІЛ та ВГС був достовірний сильний позитивний зв'язок: тобто, зростання показників рівня вмісту РНК ВГС пов’язане із зростанням показників рівня вмісту РНК ВІЛ-1, і навпаки (r=0,8; m=0,15; р<0,05) (рис.2). На противагу цьому, у пацієнтів в ІІІ-ІV клінічній стадії ВІЛ-інфекції, які отримують ВААРТ, статистично достовірного лінійного зв’язку між показниками рівня вірусного навантаження ВІЛ та ВГС в плазмі коінфікованих осіб виявлено не було.

Було проаналізовано частоту виявлення РНК ВГС у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які мали серологічні маркери гепатиту С, в залежності від кількості CD4 лімфоцитів. Виявилося, що у пацієнтів з більш низьким рівнем вмісту CD4 лімфоцитів частота виявлення маркерів активної реплікації ВГС була вищою. При цьому у пацієнтів в І та ІІІ клінічних стадіях ВІЛ-інфекції, які не отримували ВААРТ, при більш високих значеннях вірусного навантаження ВГС реєструвалися нижчі показники вмісту CD4 лімфоцитів, що могло вказувати на наявність кореляційного зв’язку між цими показниками.

З метою дослідження кількісного зв’язку між значеннями рівня вірусного навантаження ВГС та показниками вмісту CD4 лімфоцитів у ВІЛ-інфікованихпацієнтів в ІІІ-ІV клінічній стадії

ВІЛ-інфекції, які отримують ВААРТ, і у ВІЛ-позитивних осіб в І та ІІІ клінічних стадіях хвороби, які не приймають АРВ-препаратів, було проведено кореляційний аналіз цих показників, обчислено коефіцієнт кореляції.

Встановлено, що у пацієнтів, які не отримують ВААРТ, між показниками рівня вірусного навантаження ВГС та показниками вмісту CD4 лімфоцитів існує достовірний лінійний зворотний зв'язок (r = – 0,7; m=0,18; р<0,05) (рис.3): тобто, зростання показників рівня вірусного навантаження ВГС пов’язано із зниженням кількості CD4 лімфоцитів, і навпаки.

Механізми цього явища потребують подальшого дослідження, однак, найбільш імовірним поясненням такого зв’язку є втрата контролю над реплікацією ВГС з боку імунної системи у осіб з низькими показниками вмісту CD4 лімфоцитів. Крім того, це може бути пов’язано із здатністю ВГС викликати апоптоз Т-лімфоцитів, тобто з прямим цитотоксичним впливом ВГС на лімфоцити.

У пацієнтів в ІІІ-ІV клінічній стадії ВІЛ-інфекції, які отримують ВААРТ, не було виявлено достовірного лінійного зв’язку між показниками вірусного навантаження ВГС та рівнем вмісту CD4 лімфоцитів в плазмі крові. Очевидно, при прийомі АРВ-препаратів, внаслідок різкого зниження рівня вірусного навантаження ВІЛ-1 і поступового зростання кількості CD4 лімфоцитів з одного боку, та стимуляцією реплікації ВГС з іншого боку, зв'язок між рівнем вмісту РНК ВГС та цими показниками у коінфікованих осіб втрачається.

Наявність позитивного кореляційного зв’язку між рівнем вірусного навантаження ВІЛ і ВГС, та наявність зворотного кореляційного зв’язку між показниками рівня вмісту РНК ВГС та кількості CD4 лімфоцитів в плазмі крові коінфікованих пацієнтів, які не отримують ВААРТ, свідчить, на нашу думку, про те, що вірус гепатиту С також має здатність впливати на активність реплікації ВІЛ, можливо, шляхом активації CD4 лімфоцитів, та поглиблювати рівень імунодефіциту у таких пацієнтів. Прийом АРВ-препаратів призводить до послаблення зв’язку між цими величинами, однак, при цьому активна реплікація ВГС може впливати на ефективність ВААРТ, оскільки у коінфікованих осіб частіше реєструвався високий рівень вірусного навантаження ВІЛ-1.

Отже, виявлено, що збудники коінфекцій вірусного ґенезу можуть призводити до активації реплікації ВІЛ у хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, особливо у тих, які мають виражений імунодефіцит та не отримують ВААРТ.

Тобто, взаємодія між різними вірусами в умовах коінфекції може призводити до взаємного посилення їх репродукції, або до пригнічення одного вірусу при активації реплікації іншого. Вірусні коінфекції є серйозною медико-біологічною проблемою, оскільки їх взаємний вплив, з одного боку, не дозволяє прогнозувати перебіг захворювань, спричинених цими вірусами, а з іншого боку, не дає можливості передбачити наслідки дії антивірусних препаратів.

Результати даної роботи дозволили прийти до узагальнення про важливість систематичного обстеження ВІЛ-інфікованих осіб на наявність маркерів вірусного гепатиту С і необхідність контролю рівня реплікативної активності ВГС при виявленні ознак неефективності антиретровірусної терапії, оскільки цей вірус може сприяти активації реплікації ВІЛ.

Таким чином, на підставі проведених досліджень було досягнуто кінцевої мети – вивчено зв'язок між активацією збудників захворювань вірусного ґенезу, рівнем реплікативної активності ВІЛ та показниками імуносупресії у осіб, хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД.

ВИСНОВКИ

Дано теоретичне узагальнення та вирішення актуальної задачі вірусології щодо встановлення зв'язку між активністю збудників захворювань вірусної етіології (герпесвірусних інфекцій, гепатитів В і С) та рівнем реплікативної активності ВІЛ у хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД.

Вперше в Україні вивчено частоту активації збудників вірусних коінфекцій у хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД в залежності від стадії ВІЛ-інфекції, шляху інфікування ВІЛ та прийому АРВ-препаратів.

Показано широке розповсюдження коінфекцій вірусної етіології серед хворих на ВІЛ-інфекцію: серологічні маркери гепатиту С виявлено у 66,35±2,29% осіб, гепатиту В – 54,12±2,42% осіб, мікст-інфекції ВГВ+ВГС – у 43,76±2,41% ВІЛ-інфікованих осіб.

У осіб, інфікованих ВІЛ парентерально, частота виявлення серологічних маркерів гепатиту С та мікст-гепатитів В+С була достовірно вищою (29,06±2,79% та 65,28±2,92% відповідно), ніж у пацієнтів, інфікованих ВІЛ статевим шляхом (11,88±2,56% та 8,13±2,16% відповідно). Серологічні маркери гепатиту В, як моноінфекції, частіше виявлялися у осіб, інфікованих ВІЛ статевим шляхом (23,13±3,33%), ніж парентеральним (2,64±0,98%).

Встановлено, що у ВІЛ/ВГС-коінфікованих осіб з високою частотою (85,19±3,06%) виявлялася активна реплікації вірусу гепатиту С, в той час, як у ВІЛ/ВГВ-коінфікованих осіб частота виявлення активної реплікації вірусу гепатиту В була незначною (0,80±0,79%).

В субтиповій структурі популяції ВГС у ВІЛ/ВГС-коінфікованих осіб домінували субтипи 1в та 3а (у 60,00±4,57% та 25,22±4,05% відповідно) незалежно від шляху інфікування ВІЛ; субтип 1а достовірно частіше виявлявся у осіб, інфікованих ВІЛ статевим шляхом, порівняно з групою осіб, інфікованих ВІЛ парентеральним шляхом (28,0±8,97% та 8,89±2,95% відповідно).

Виявлено, що середній показник кількісного вмісту РНК ВГС в плазмі крові пацієнтів, хворих на СНІД, які отримували ВААРТ, був достовірно вище, ніж у ВІЛ-інфікованих осіб, які не отримували такої терапії: 3,6х10⁶±2,2х10⁵ РНК-копій/мл проти 7,76х10⁵±3,1х10⁵ копій РНК ВГС/мл плазми відповідно (р<0,05), що вказує на необхідність оптимізації специфічного лікування при коінфекції ВІЛ/ВГС.

У осіб на різних клінічних стадіях ВІЛ-інфекції, які не отримували ВААРТ, виявлено прямий кореляційний зв’язок між показниками вірусного навантаження ВІЛ-1 і ВГС (r=0,8; m=0,15; р<0,05) та зворотний кореляційний зв'язок між показниками вмісту РНК ВГС і кількості CD4 лімфоцитів (r= – 0,7; m=0,18; р<0,05).

Встановлено поширення опортуністичних вірусних інфекцій у хворих на ВІЛ-інфекцію: маркери ВПГ1/2-інфекції виявлено у 75,53±2,09% осіб, ЦМВ-інфекції – 77,18±2,04% осіб, ВЕБ-інфекції – 99,53±0,33% пацієнтів. Показано, що активація збудників герпесвірусних інфекцій у ВІЛ-інфікованих осіб супроводжується достовірно вищими показниками рівня вірусного навантаження ВІЛ-1 (середнє значення 2,43х10⁵±3,69х10⁴ РНК-копій/мл плазми крові), порівняно з відповідними показниками в групі осіб, у яких не було виявлено маркерів активації збудників цих інфекцій (середнє значення 8,59х10⁴±2,8х10⁴ РНК-копій ВІЛ/мл плазми крові).

СПИСОК НАУКОВИХ РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Кравченко О.М., Люльчук М.Г., Антоненко С.В., Щербінська А.М., Барбашева О.В., Безбородько Л.В., Бабій Н.О. Молекулярно-еідеміологічні особливості варіантів ВІЛ-1, що циркулюють на території України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Біологія. – 2001. – Вип.35. – м. Київ. – С.30 – 32.

Особистий внесок – участь у формуванні дослідних груп, підготовка зразків крові до дослідження, аналіз та узагальненні результатів.

Бабій Н.О., Молчанець О.В., Щербінська А. М. Реплікативна активність вірусу імунодефіциту людини 1 типу у осіб, коінфікованих вірусом гепатиту С // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Біологія. – 2006. – Вип. 46 – 48. – С. 37 – 38.

Особистий внесок – виявлення показників реплікативної активності ВГС в крові ВІЛ-інфікованих осіб, у яких були серологічні маркери ВГС-інфекції, визначення вірусного навантаження ВІЛ та ВГС, аналіз та узагальнення отриманих даних.

Бабій Н.О., Щербінська А.М. Коінфекції вірусного ґенезу у хворих на ВІЛ-інфекцію // Інфекційні хвороби. – 2007. – №2. – С.23 – 26.

Особистий внесок – дослідження розповсюдженості серологічних маркерів герпесвірусних інфекцій та гепатитів В і С у ВІЛ-інфікованих осіб, виявлення показників реплікативної активності збудників вірусних коінфекцій, визначення рівня вірусного навантаження та генотипування ВГС, аналіз отриманих даних.

Бабій Н.О., Молчанець О.В., Щербінська А.М. Вплив вірусів гепатитів В і С на реплікативну активність ВІЛ // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Проблеми регуляції фізіологічних функцій. – 2007. – №12. – С. 36 – 38.

Особистий внесок – визначення серологічних маркерів вірусних гепатитів В і С в крові ВІЛ-інфікованих осіб, виявлення показників активної реплікації ВГС та ВГС у інфікованих осіб, визначення вірусного навантаження ВГС та ВІЛ-1, статистична обробка, аналіз та узагальнення результатів.

Щербінська А.М., Люльчук М.Г., Антоненко С.В., Вовк А.Д., Антоняк С.М., Бабій Н.О. Особливості перебігу ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні: аналіз стадії безсимптомного носійства //Український журнал дерматовенерології, венерології, косметології. – 2002. - №1 (4). – С.98 – 100.

Особистий внесок – визначення реплікативної активності збудників вірусних коінфекцій у ВІЛ-інфікованих осіб, участь в узагальненні отриманих результатів.

Фролов А.Ф., Люльчук М.Г., Антоненко С.В., Абдуллаєва М.В., Бабій Н.О., Кравченко О.М. Лабораторний моніторинг активації цитомегаловірусу у ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД осіб // Проблеми військової охорони здоров’я. – 2007. - №19. – С.98 – 104.

Особистий внесок - дослідження зразків сироватки крові ВІЛ-інфікованих осіб на наявність серологічних маркерів цитомегаловірусної інфекції, участь в аналізі та узагальненні отриманих результатів.

Люльчук М.Г., Бабий Н.А., Петренко Е.В., Антоненко С.В. Применение метода ПЦР для оценки репликативной активности возбудителей оппортунистических инфекций и ВИЧ на разных стадиях инфекционного процесса // Матеріали науково-практичної конференції «Герпесвірусні інфекції – клініка, лікування, діагностика». – Київ, 2002. – С.40 – 41.

Вовк А.Д., Антоняк С.М., Антоненко С.В., Люльчук М.Г., Бабій Н.О., Кравченко О.М., Супруненко Т.В., Безбородько Л.В. Опортуністичні інфекції при ВІЛ/СНІДі //Матеріали І науково-практичної конференції «Епідеміологія, імунопатогенез, діагностика та лікування ТОСRН-інфекцій». – Імунологія та алергологія. – 2001. - №4. – С.18 – 19.

Кравченко О.М., Люльчук М.Г., Антоненко С.В., Барбашева О.В., Безбородько Л.В., Бабій Н.О., Івашина Ю.А. Молекулярно-епідеміологічні особливості варіантів ВІЛ-1, що циркулюють серед окремих груп ризику на території України // Матеріали ІІІ міжнародної конференції «Біоресурси та віруси». – Київ, 2001. – С.46.

Щербінська А.М., Антоняк С.М., Люльчук М.Г., Кравченко О.М., Антоненко С.В., Вовк А.Д., Мочалін І.О., Бабій Н.О. Особливості перебігу ВІЛ-інфекції в Україні // Матеріали науково-практичної конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України «Вірусні хвороби. Токсоплазмоз. Хламідіоз». – Тернопіль, 2004. – С.251 – 253.

Бабий Н.А., Люльчук М.Г., Щербинская А.М., Антоненко С.В. Оппортунистические инфекции у ВИЧ-инфицированных потребителей инъекционных наркотиков // Материалы Первой конференции по вопросам ВИЧ/СПИД в Восточной Европе и Центральной Азии. – Москва, 2006г. – С.74.

Щербинская А.М., Антоненко С.В., Кравченко О.Н., Люльчук М.Г., Бабий Н.А., Пукиш Н.С. Эпидемическая ситуация в Украине требует скорейшего решения в поиске новых эффективных средств противодействия // Status of HIV vaccine research: an exploratory workshop on perspectives and potential for HIV vaccine development. – 1 – 2 июня, 2007. – С.18.

Бабій Н.О., Щербінська А.М., Кравченко О.М., Люльчук М.Г. Вивчення спектру коінфекцій вірусного ґенезу у ВІЛ-інфікованих осіб // Матеріали науково-практичної конференції «Епідеміологія, сучасні методи діагностики та профілактики гострих дихальних шляхів». – Київ, 2007. – С. 80 – 81.

Бабій Н.О. Рівень вірусного навантаження вірусу гепатиту С у ВІЛ/ВГС-коінфікованих осіб // Матеріали V Міжнародної конференції «Біоресурси ти віруси». – Київ, 2007. – С.111.

Бабий Н.А., Щербинская А.М., Люльчук М.Г., Антоненко С.В. Уровень вирусной нагрузки ВГС у ВИЧ/ВГС-коинфицированных пациентов // IV Всероссийская научно-практическая конференция «Генодиагностика инфекционных болезней – 2007». – Москва, 2007. – Т.1. – С.101 – 102.

АНОТАЦІЯ

Бабій Н.О. Вплив збудників захворювань вірусної етіології на реплікативну активність ВІЛ у хворих на ВІЛ-інфекцію. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 03.00.06 – вірусологія. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Дисертація присвячена вивченню зв’язку між активацією збудників вірусних коінфекцій, рівнем реплікативної активності ВІЛ та показниками імуносупресії у осіб, хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД.

В роботі встановлено значну поширеність коінфекцій вірусної етіології, а саме герпесвірусних інфекцій та гепатитів В і С, серед ВІЛ-інфікованих осіб. У більшості ВІЛ/ВГС-коінфікованих осіб не залежно від стадії ВІЛ-інфекції була встановлена активна реплікація ВГС. При цьому в групі осіб, які отримують ВААРТ, середній рівень вірусного навантаження ВГС був достовірно вищий, ніж у осіб, які не отримують такої терапії. Показники активної реплікації вірусу гепатиту В були виявлені у незначного числа ВІЛ/ВГВ-коінфікованих осіб (0,80±0,79%).

Встановлено, що активація збудників герпесвірусних інфекцій у ВІЛ-інфікованих осіб супроводжується достовірно вищими показниками рівня вірусного навантаження ВІЛ-1, порівняно з відповідними показниками в групі осіб, у яких не було виявлено маркерів активації герпесвірусів. Показано, що вірус гепатиту С може стимулювати активну реплікацію ВІЛ-1, що підтверджується наявністю прямого кореляційного зв’язку між показниками вірусного навантаження ВІЛ-1 і ВГС (r=0,8; m=0,15; р<0,05) та зворотного кореляційного зв'язку між показниками вмісту РНК ВГС і кількості CD4 лімфоцитів (r= – 0,7; m=0,18; р<0,05) у осіб на різних клінічних стадіях ВІЛ-інфекції, які не отримують ВААРТ.

Ключові слова: ВІЛ-інфекція, гепатит В, гепатит С, герпесвірусні інфекції, рівень вірусного навантаження, вірусні коінфекції.

АННОТАЦИЯ

Бабий Н.А. Влияние возбудителей заболеваний вирусной этиологии на репликативную активность ВИЧ у больных ВИЧ-инфекцией. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук по специальности 03.00.06 – вирусология. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2008.

Диссертация посвящена изучению взаимосвязи между активацией возбудителей вирусных коинфекций, уровнем репликативной активности ВИЧ и показателями иммуносупрессии у больных ВИЧ-инфекцией/СПИДом.

В работе установлена значительная распространенность коинфекций вирусной этиологии, а именно, герпесвирусных инфекций, гепатитов В и С, среди ВИЧ-инфицированных лиц. Спектр вирусных коинфекций зависит от пути инфицирования ВИЧ: серологические маркеры гепатита С и микст-гепатита В+С значительно чаще определялись у лиц, инфицированных ВИЧ парентеральным путем, большинство из которых являются потребителями инъекционных наркотиков.

Установлено, что независимо от стадии ВИЧ-инфекции у большинства ВИЧ/ВГС-коинфицированных лиц наблюдалась активная репликация вируса гепатита С. При этом средний уровень вирусной нагрузки ВГС был значительно выше у пациентов, принимающих ВААРТ, по сравнению с соответствующим показателем у лиц не получавших такой терапии. Показатели активной репликации ВГВ были обнаружены у незначительного числа ВИЧ/ВГВ-коинфицированных лиц.

Изучена генетическая структура популяции ВГС, циркулирующей среди ВИЧ-инфицированных лиц, и выявлено доминирование генотипов 1в и 3а ВГС. Показано, что средний показатель уровня вирусной нагрузки ВГС у лиц, инфицированных ВГС с генотипом 1в, был достоверно выше, чем у пациентов, инфицированных ВГС с другими генотипами.

Выявлено, что показатели активной репликации ВГВ у ВИЧ/ВГВ-коинфицированных лиц определяются крайне редко, что связано, очевидно, с наличием сопутствующей ВГС-инфекции у большинства из этих пациентов, а также анти-ВГВ эффектом ингибитора обратной транскриптазы ВИЧ – ламивудина, который был включен в схему ВААРТ практически всех пациентов, принимающих антиретровирусную терапию.

Показано, что активация возбудителей герпесвирусных инфекций у ВИЧ-инфицированных лиц характеризуется достоверно более высокими показателями уровня вирусной нагрузки ВИЧ-1, по сравнению с соответствующими показателями в группе пациентов, у которых маркеры активации герпесвирусов не определялись.

Установлено, что вирус гепатита С может стимулировать активную репликацию ВИЧ-1, что подтверждается наличием прямой коррелятивной связи между показателями уровня вирусной нагрузки ВИЧ-1 и ВГС (r=0,8; m=0,15; р<0,05) и обратной коррелятивной связи между показателями содержания РНК ВГС и количества CD4 лимфоцитов (r= –0,7; m=0,18; р<0,05) у лиц на разных клинических стадиях ВИЧ-инфекции, которые не получают ВААРТ.

Ключевые слова: ВИЧ-инфекция, гепатит В, гепатит С, герпесвирусные инфекции, уровень вирусной нагрузки, вирусные коинфекции.

SUMMARY

Babii N.O. Effect of viral pathogens on HIV replication activity in HIV-infected patients –

A manuscript.

The dissertation for scientific degree of candidate of biological sciences, specialty 03.00.06 – virology. Taras Shevchenko National University of Kyiv, 2008.

The thesis is dedicated to the studying of relationship between activation of viral infection’s agents, degree of HIV replicative activity and indices of immunosuppression in persons with HIV-infection/AIDS.

The significant prevalence of viral coinfections (herpesviruses infections and hepatitis C and B) among HIV-infected persons is determined. The active replication of HCV in the most of HIV/HCV-coinfected persons has been discovered. At the same time the average index of HCV viral load was for certain higher in the group of persons treated with HAART then the same index in the group persons not treated with HAART. The markers of active replication HBV were detected in small number of HIV/HBV-coinfected patients (0,80±0,79%).

The activation of herpesviruses in HIV-infected persons is accompanied by higher indices of HIV viral load in comparison with corresponding indices in HIV-infected persons, who has not had serological markers of activation of herpesviruses. The direct correlation was determined between indices HIV-1 and HCV viral loads (r=0,8; m=0,15; р<0,05) and inverse correlation was between indices HCV viral load and CD4 levels (r= – 0,7; m=0,18; р<0,05) in HIV-infected persons with different stages of illness not treated with HAART. It indicates possibility of impact of HCV on HIV active replication.

Keywords: HIV-infection, hepatitis B, hepatitis C, herpesviruses infections, viral load levels, viral coinfections.

Характеристики

Список файлов реферата