94042 (681797), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Куратор: _____________/

Лікар-ординатор: __________/ Чемерис Л.П.

Epicrisis

Токсокароз (Тохосаrosis) — гельмінтозне захворювання хутрових звірів, собак та інших м'ясоїдних родини собачих, що викликається нематодою Тохосаrа canis та Тохосаrа leonine, у котів - Toxocara cati, які в дорослій стадії паразитують у тонкому відділі кишечника, рідше в шлунку. В Україні реєструють в усіх регіонах— токсокароз переважно токсаскаридоз молодняк. Захворювання характеризується порушенням функції травлення, анемією, загальною слабістю і виснаженням, нервовими явищами та відставанням молодняка у рості й розвитку.

Характеристика збудників. Тохосаrа canis – нематода середнього розміру, світло-жовтого кольору. Самці мають довжину 5-10 см, у них загнутий хвостовий кінець і 2 однакові спікули. Довжина самок – 10-18 см, на головному кінці збудника розміщені 3 губи і широкі кутикулярні крила. Циліндричний стравохід закінчується шлуночком.

Яйця токсокар майже круглої форми, середніх розмірів, незрілі, темно-коричневого кольору, з комірчастою зовнішньою оболонкою.

Тохосаrа leonine — гельмінт сіро-жовтого кольору. На головному кінці тіла є вузькі бічні крила. В ділянці стравоходу шлуночка немає. Самці мають довжину 4 — 7 см, самки — 6-10 см. У самок вульва відкривається в передній частині тіла.

Цикл розвитку токсокар відбувається прямим шляхом за аска-ридним типом з міграцією личинок по крові дефінітивного живителя. Виділені у зовнішнє середовище яйця при сприятливих умовах через 5—7 днів стають інвазійними, в них формується личинка, здатна заражати тварин.

При заковтуванні інвазійних яєць у кишечнику тварини личинки звільняються від яйцевих оболонок, через кишкову стінку проникають у кровоносну систему й по колу ворітної вени заносяться в легені, потім з легеневих капілярів в альвеоли, бронхи й ротову порожнину, звідки з слиною знову потрапляють у кишечник, де стають статевозрілими через 25—ЗО днів.

Toxocara cati — паразитує у котів, лисиць, тигрів, левів, леопардів та інших видів тварин з родини кошачих. Локалізується у передньому відділі тонких кишок. Найбільш небезпечні токсокари для молодих лисенят віком від 20 днів до 2,5 міс. Дорослі лисиці гинуть від токсокар рідко.

Частина личинок, які мігрують і заносяться у велике коло кровообігу, потрапляють у різні тканини, інкапсулюються, а у вагітних тварин через плаценту надходять в організм плода.

Таким чином, зараження м'ясоїдних токсокарозом відбувається трьома шляхами: внутрішньоутробно, внаслідок заковтування з кормом і водою інвазійних яєць паразитів або при поїданні м'яса інших звірів і резервуарних живителів (мишовидних гризунів та ін.), з інкапсульованими личинками токсокар.

Тохосаrа leonine — розвивається прямим шляхом без міграції личинок в організмі живителя. Яйця, виділені в зовнішнє середовище, при оптимальних умовах через три дні стають інвазійними. При надходженні з кормом таких яєць у шлунково-кишковий тракт з них вилуплюються личинки, які проникають у стінку кишечника, здійснюють линьку й виходять у просвіт кишечника, де через 3—4 тижні досягають статевої зрілості.

Епізоотологічні дані. На токсокароз частіше хворіють цуценят в перші 2—3 тижні після народження і ніколи у новонароджени не реєструють токсаскаридоз, за винятком цуценят песців. Основ ну роль у поширенні токсокарозу має внутрішньоутробний шля зараження. З хутрових звірів на токсаскаридоз особливо зара жаються песці, максимально хвороба поширюється у серпні міся ці. Джерелом інвазії є хворі тварини та паразитоносії, що виділя ють яйця токсокар і токсаскарид у зовнішнє середовище. Сприяє поширенню хвороби висока стійкість яєць гельмінтів у зовнішньо му середовищі. Вони можуть довго зберігатися у грунті й залита тися життєздатними протягом кількох років у 3—5%-них розчи нах сулеми, формаліну, мідного купоросу, азотнокислого натрі та інших, однак швидко гинуть під впливом високих температур висихання.

Патогенез залежить від інтенсивності інвазії і резистентност організму живителя. Статевозрілі гельмінти можуть закупорит кишечник, жовчні протоки печінки та підшлункової залози, щ супроводжується порушенням функціональної діяльності цих орга нів. Внаслідок інтоксикації спостерігаються нервові явища, пору шення секреторної і екскреторної функції нирок, шлунка. В кров знижується вміст гемоглобіну і кількість еритроцитів, спостерігає ться лейкоцитоз, еозинофілія і прискорюється ШОЕ. Молодня відстає у рості й розвитку.

Клінічні ознаки. У хворих спостерігаються еозинофілія, ознак анемії, порушення діяльності шлунково-кишкового тракту (пронос який змінюється запором, здуття черева), зниження або відсут ність апетиту, пригнічення, виснаження, нервові явища, а інколи епілептичні судороги.

Діагностика. Прижиттєвий діагноз ставлять копрологічно методом Фюллеборна на основі виявлення специфічних овоскопічни елементів, які диференціюють за структурою поверхневої оболонки: у токсокар вона ніздрювата, а у токсаскарид — гладеньк Статевозрілі токсаскариди в 1—1,5 раза менші токсокар і не ма ють шлуночка в ділянці стравоходу.

Посмертно діагноз встановлюють на підставі розтину трупів виявлення статевозрілих гельмінтів у кишках та характерних па тологоанатомічних змін.

Лікування. Для дегельмінтизації використовують солі піперазину (адипінат, сульфат) в дозі 0,2 г/кг маси тварини три д підряд індивідуально з кормом (фарш, каша та ін.). Голодну ді ту та проносні не призначають. Єфективними при цьому захворюванні є препарети альбендазолу.

Нілверм — ефективний як проти статевозрілих, так і молодих форм гельмінтів. Призначають його всередину дорослим собакам в дозі 0,02 г/кг маси тварини одноразово з кормом, цуценятам — 0 01 г/кг тіла дворазово з інтервалом 24 год у формі 1%-ного водного розчину (1 мл/кг). Тетрамізолу гранулят — 0,6 г/кг маси тварини. Фебантел (ринтал) призначають собакам всередину в разовій дозі 0,01 г/кг маси тіла за діючою речовиною три дні підряд з кормом або в формі суспензії. Нафтамон задають песцям у дозі 0,2 г/кг живої маси одноразово індивідуально в суміші з 1/3 разовою порцією фаршу після 12—16-годинної дієти. Фекалії, які виділяються протягом трьох днів після лікування, спалюють або глибоко закопують у землю. Клітки знезаражують кип'ятком або. вогнем паяльної лампи.

Профілактика. Хутрових звірів утримують у клітках з сітчастою підлогою, піднятою над землею, кожний день чистять клітки і будиночки від фекалій. Родильні будиночки перед посадкою вагітних лисиць і песців обпалюють вогнем паяльної лампи. Будиночки для вирощування молодняка щорічно розміщують на новому місці, в вольєрах обладнують підлогу з твердим покриттям. Не допускають на територію звіроферми бродячих собак, періодично обстежують сторожових собак, а при необхідності проводять дегельмінтизацію. Періодично проводять дератизацію звіроферм з метою знищення гризунів (щурів, мишей та інших) — резервуарних живителів токсокар.

Забороняється згодовувати хутровим звірям і собакам сире м'ясо та внутрішні органи, які не піддавали ветеринарній експертизі, а'овочі перед згодовуванням слід ретельно мити у проточній воді.

Профілактичну дегельмінтизацію песців і лисиць проводять два рази на рік (після відсадки цуценят) —в червні, липні; другу, (перед гоном) —в грудні, лікувальну — в будь-який час року. Лисенят дегельмінтизують з 3-тижневого віку. За 2 год до задавання препарату їх відсаджують від матерів і підпускають знову через 2 год після обробки.

Сторожових і службових собак періодично обстежують і при необхідності дегельмінтизують. У розплідниках службового собаківництва та господарствах, де утримують песців, для профілактики токсокарозу і токсаскаридозу цуценят дегельмінтизують відповідно в 22—25 і 70—80-денному віці, вагітних самок — за місяць До родів і через місяць після них.

Conclusio

Тварина одужала 00.00.00. На даний момент загальний стан тварини відповідає нормі, будь яких відхилень від норми зі сторони всих апаратів та систем організму не помічено. На основі отриманого нами терапевтичного ефекту можна зробити висновок, що проведене лікування було правильним, ефективним, економічно вигідним, а відповідно і доцільним. Собівартість всього курсу лікування становить близько 10 гривень.

Виходячи з того що виникненню захворювання в даному випадку сприяло те, що на подвір ^» ї разом з хворою твариною мешкає також пес, якому раніше вже був встановлений подібний діагноз, який і міг бути джерелом інвазії, а також те що раніше не проводилось профілактичних дегельмінтизацій рекомендую проводити профілактичні дегельмінтизаціі всим тваринам, які мешкають на неблогополучній теритирії не рідше одного разу на квартал.

Дата: Підпис:

Перелік використаної літератури

1. Піразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин/ В.К. Чернуха, Ю.Г. Артеменко, В.Ф. Галат та ін. – К.: Урожай, 1996. -448с.

2. Паразитология и инвазионные болезни сельскохозяйственных животных – 3-е издание, переработанное и дополненное / К.И. Абуладзе, Н.В. Демидов, А.А. Непоклонов и др. – М.: Агропромиздат, 1990. – 464 с.

3. Атлас гельмінтів тварин / І.С. Дахно, А.В. Березовський, В.Ф. Галат та ін. – К.: Ветінформ, 2001. – 118 с.

4. Галат В.Ф., Березовський А.Ф., Сорока Н.М. Паразитологія та інвазійні хвороби тварин. Практикум. – К.: Вища школа, 2003. – 238с.

5. Практикум із паразитології / В.Ф. Галат, Ю.Г. Артеменко, М.П. Прус та ін. – К.: Урожай, 1999. – 192 с.

6. Хвороби собак і кішок/ В.Б. Борисевич, В.Ф. Галат, Г.М. Калиновський та ін. – К.: Урожай, 1996. – 432с.

7. Современные лекарственные средства в ветеринарии/ Субботин В.М, Субботина С.Г., Александров И.Д. Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. – 600с.

8. Довідник лікаря ветеринарної медицини/ П.І. Вербицький,П.П. Достоєвський. – К.: «Урожай», 2004. – 1280с.

9. Справочник ветеринарного врача/ А.Ф Кузнецов. – Москва: «Лань», 2002. – 896с.

10. Справочник ветеринарного врача/ П.П. Достоевский, Н.А. Судаков, В.А. Атамась и др. – К.: Урожай, 1990. – 784с.

Характеристики

Список файлов реферата