93664 (681554), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Важливе значення в лікувальному харчуванні має режим вживання їжі. Дієтотерапія вимагає як мінімум чотириразового, а при окремих захворюваннях — п'яти-, шестиразового харчування. Рекомендують такі години приймання їжі: о 8...9 год. (сніданок), 13...14 год. (обід), 17... 18 год. (вечеря) і 21 год. (на ніч). При п'ятиразовому харчуванні вводиться другий сніданок (об 11 год.), а при шестиразовому — підвечірок (о 17 год.). Бажано, щоб перерви між прийманням їжі не перевищували 4 год.
Енергоцінність лікувального добового раціону розподіляється таким чином: сніданок— 30%, обід — 40%, вечеря — 20...25%. На ніч слід споживати страви, енергоцінність яких не перевищує 10% добового раціону. До другого сніданку та під-вечірка звичайно включають фрукти, овочі, фруктові соки та овочеві салати, енергоцінність яких невелика. Температура перших страв у лікувальному харчуванні не повинна перевищувати 60° С, других — 55° С.
Лікувальне харчування має бути динамічним, оскільки деякі дієти, особливо суворі, є обмежувальними, дещо однобічними. Тривале застосування суворих дієт може призвести до часткового голодування організму щодо окремих поживних речовин. Крім цього, дієти, які застосовуються протягом тривалого часу, можуть знизити активність відновних механізмів під час одужання.
Необхідна динамічність дієтотерапії досягається використанням відомих у лікувальному харчуванні принципів щадіння і тренування. Щадні дієти звичайно застосовують у період загострення хвороби. Після зникнення ознак загострення слід переходити до принципу тренування за так званою ступінчастою системою та системою «зигзагів».
Ступінчаста система передбачає поступове розширення щадної дієти за рахунок дозованого збільшення асортименту харчових продуктів і страв, які були заборонені. При розширенні дієти слід орієнтуватися на самопочуття хворого, відсутність погіршення стану його здоров'я. Тренування в дієтотерапії не слід як прискорювати, так і розтягувати на тривалий час. Поступово хвора людина повинна перейти на повноцінне харчування.
Система «зигзагів» дає змогу різко змінювати дієтичний режим на короткий час (один-два дні) і знову повертатися до попередньої дієти. Такі дієти ще називають контрастними. Вони бувають навантажувальними («плюс-зигзаги») та розвантажувальними («мінус-зигзаги»). Навантажувальні чи розвантажувальні дні спочатку призначають один раз на 7—10 днів, а надалі — один або два рази підряд на 4—5 днів.
Під час навантажувальних дієт в організм вводяться речовини, які обмежувались або повністю вилучались згідно з попередньою дієтою. Вони виступають як стимулятор послаблених функцій різних систем організму, а також як функціональні проби на реакцію щодо розширення дієти, що має важливе психотерапевтичне значення.
Розвантажувальні дні передбачають обмеження енергоцінності їжі з мотивованою зміною хімічного складу раціону, за рахунок чого досягається щадіння пошкоджених функціональних механізмів і поліпшуються порушені обмінні процеси.
3.2 ВПЛИВ ХАРЧОВИХ ФАКТОРІВ НА ПРОЦЕСИ ОДУЖАННЯ
Доведено, що лікувальне харчування впливає не тільки на окремі механізми розвитку захворювань, але й на загальні реакції хворої людини, спрямовані на компенсацію та відновлення багатьох функцій. Дієтотерапія передбачає спеціальний добір харчових продуктів, дотримання певного співвідношення між поживними речовинами, а також відповідну технологію приготування дієтичних страв, у тому числі з використанням готових дієтичних продуктів.
Відомо, що харчові продукти впливають на активність обмінних процесів і захисних реакцій організму. Давно з'ясовано, що значна кількість простих вуглеводів у раціоні стимулює алергічні реакції. Достатня кількість білків при обмеженні простих вуглеводів позитивно впливає на перебіг захворювань зі зниженим імунним захистом.
Дієтичне харчування є обов'язковою складовою в комплексі лікувальних заходів при захворюваннях органів травлення. У випадках загострення захворювань шлунка передбачається механічне, хімічне та термічне щадіння його функцій. З цією метою використовуються харчові продукти та страви, що швидко евакуюються зі шлунка (молоко, яйця,варені або печені фрукти, ягоди, картопля, вироби з меленого м'яса, каші). Ще менше подразнюють слизову оболонку шлунка рідкі страви та пюре. Чим менший об'єм їжі, тим більше виражена її щадна дія на шлунок, тому при загостренні захворювань шлунка потрібне п'яти-шестиразове харчування.
Споживання харчових продуктів та страв, що активізують виділення шлункового соку (м'ясні, рибні та грибні бульйони, тверді сири, свіжий хліб, овочеві навари, капустяний сік, соління, копчення, смажені м'ясо, риба та птиця, спеції тощо), слід обмежувати при лікуванні хронічних гастритів з підвищеною кислотністю шлунка, але бажане при гастритах зі зниженою секреторною функцією шлунка.
При захворюваннях, які супроводжуються інтенсивним скороченням м'язів кишок (підвищеною перистальтикою), слід обмежити або навіть повністю вилучити продукти, що мають проносну дію (чорнослив, мед, олія, сорбіт, ксиліт, холодні фруктові та овочеві соки, холодні солодкі напої та компоти, холодні газовані води, морська капуста, хліб з борошна грубого помелу, одноденні кисломолочні продукти, страви з гарбуза, зелень, овочеві супи, салати, копчення, холодець, шинка, масло вершкове і топлене). Знижують перистальтику кишок гарячі страви та напої, киселі, рисова та манна каші, страви з борошна (пироги, млинці, бабка з локшини), не круто зварені яйця, свіжий сир, триденний кефір, міцний чай, кава, какао, шоколад тощо. Накопиченню газів у кишках та їх здуттю сприяють бобові, свіжий хліб, капуста, незбиране молоко тощо.
Диференційоване використання кухонної солі в дієтах має лікувальну дію при захворюваннях, спричинених накопиченням натрію в організмі людини. Наприклад, з'ясовано, що тривале надходження значної кількості кухонної солі з їжею сприяє розвитку гіпертонічної хвороби, а її обмеження — зниженню артеріального тиску. Для поліпшення смакових якостей несоленої їжі додають неміцного оцту, попередньо відварену та підсмажену цибулю, лимонну кислоту, корицю, невелику кількість перцю, часник, кмин, журавлину, кріп, зелень петрушки, кислі фруктові та ягідні соки тощо. Можна використовувати дієтичну сіль — санасол.
Малобілкові дієти значно поліпшують стан хворих із хронічною нирковою недостатністю, яка найчастіше розвивається внаслідок хронічних гломерулонефритів і пієлонефритів. Однак організм хворої людини необхідно забезпечити незамінними амінокислотами, що досягається за рахунок білків яєць, молока, м'яса та риби. Зниження кількості білка менше 20 г на добу небезпечне, тому що зазнають руйнування власні білки організму, що погіршує стан хворого. Для реалізації малобілкових дієт використовують спеціальні безбілкові дієтичні продукти, якими заміняють хлібобулочні та макаронні вироби.
При захворюваннях, пов'язаних із порушенням вуглеводного обміну (цукровий діабет, ожиріння, гіпертонія та ішемічна хвороба серця тощо), широко застосовують дієти з обмеженою кількістю простих вуглеводів (цукрів). Під впливом таких дієт поліпшується самопочуття хворих, відбувається перебудова обмінних процесів у сприятливому напрямку. Для реалізації маловуглеводних дієт не лише обмежують кількість простих вуглеводів, але й широко використовують спеціальні дієтичні продукти та страви, до складу яких входять цукрозамінники (сорбіт, ксиліт, сахарин тощо).
При ожирінні, цукровому діабеті та ішемічній хворобі серця відбуваються також значні зміни в обміні жирів. Тому разом із обмеженням вуглеводів необхідно здійснювати корекцію жирового складу раціону хворих, яка полягає у зменшенні жирів тваринного походження при достатній кількості рослинних жирів. З цією метою використовують молочні продукти зниженої жирності (знежирене молоко, маслянка, сироватка, кефір знежирений і талліннський, знежирене квасне молоко, йогурт (1,5% жирності), сметана дієтична (10% жирності), нежирний свіжий сир, бутербродне масло тощо).
Лікування ожиріння, яким страждає значна частина населення економічно розвинутих країн, вимагає обмеження в дієті вуглеводів, жирів тваринного походження та зниження енергоцінності при достатньому об'ємі їжі для оптимального заповнення шлунка з метою усунення відчуття голоду. З цією метою використовують продукти, багаті на харчові волокна: овочі, фрукти, ягоди, дієтичні продукти та страви з висівками (хліб білково-висівковий, булочки висівкові з доданням яєчного білка, булочки докторські, пиріжки з висівок, каша гречана з висівками тощо), хліб зерновий і барвіхинський, дієтичні продукти з метилцелюлозою.
Лікування окремих захворювань вимагає посиленого постачання організму деякими поживними речовинами. З цією метою використовують продукти харчування, що містять такі речовини в значній кількості, або збагачують їх цими речовинами (продукти для лікувально-профілактичного харчування з пектином, дієтичні продукти, збагачені йодом, лецитином, кондитерські лікувальні вироби тощо).
Таким чином, при складанні дієтичного раціону, визначенні кількісних та якісних пропорцій окремих харчових продуктів, енергоцінності дієти, режиму харчування, технології кулінарної обробки продуктів слід ураховувати основні механізми розвитку захворювання, стадію перебігу хвороби, тобто вихідний стан хворої людини. А це може з'ясувати тільки кваліфікований лікар.
ВИСНОВКИ
Лікувальна фізична культура звичайно є складовою частиною загального плану лікування хворого й використається в комплексі в різних сполученнях і на різних етапах з лікарськими, хірургічними методами лікування, фізіотерапією, лікувальним харчуванням і проведенням мер по подальшій раціональній організації праці й побуту хворого.
Лікувальна фізична культура, в основі якої лежить фізична вправа, робить на організм хворого не тільки місцеве, але, що саме головне, і загальний вплив, а це відбиває основні принципи сучасного клінічного лікування.
Ідеї лікувальної фізичної культури одержали відображення в працях геніального таджицького вченого Авіценни (980-1037). Одна з його п'яти книг знаменитої праці "Канон медичних наук" присвячена питанням лікування фізичними вправами. У цій книзі Авіценна дає деякі обґрунтування до використання фізичних вправ з лікувальною й профілактичною метою, до застосування сонячних і повітряних ванн. Особлива увага Авіценна приділяв застосуванню фізичних вправ у старості.
ЛФК є складником комплексної кардіологічної реабілітації, яка використовує координоване призначення медичних, соціальних та професійних засобів з метою пристосування хворого до нового способу життя та забезпечення йому можливості досягти високого рівня працездатності.
Лікувальна фізична культура в нашій країні докорінно відрізняється від старої, так званої лікарської гімнастики. На відміну від колишніх установок лікувальна фізична культура як частина радянської медицини й системи фізичного виховання переслідує дозвіл більше глибоких завдань як в області лікувальної, профілактичної, так і соціальної, ніж лікарська гімнастика - зміцнення й підвищення функцій окремих органів і систем.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Журавлева Антонина Ивановна, Граевская Нина Даниловна Спортивная медицина и лечебая физкультура.- М.: Медицина, 1993.- 432с.
2. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я.- Львів: Новий Світ-2000, 2004.- 376с.
3. Спортивная медицина.- М.: Гос. изд. медицинской литературы, 1957.- 375с.
4. Спортивная медицина.- М.: Физкультура и спорт, 1980.- 352с.
5. Спортивная медицина, лечебная физическая культура и массаж.- М.: Физкультура и спорт, 1985.- 351с.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
