93629 (681529), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Цифрові технології
Всі цифрові технології та методики на початковому етапі являються аналоговими. Інтенсивність світла на флюоресцюючому екрані, електричний струм, індукований рентгенівськими променями в КТ – детекторі чи ехосигналом в ультразвуковім датчику чи магнетизмом в приймаючій МР-катушці – все це аналогова, безперервна відповідна реакція. Три останні метода – комп’ютерна томографія, ультрасонографія та магнитно-резонансна томографія вважаються цифровими технологіями, оскільки в них аналогова відповідна реакція (електричний струм) трансформується в цифрову форму (тобто їй відповідають визначенні цифрові значення). Цифрові технології можуть використовуватися також і для проекційних рентгенологічних методик, тому термін «цифрова рентгенографія» звичайно використовується лише в цьому вузькому смісле.
«Справжнє» цифрове зображення представлене у вигляді цифрової матриці, тобто у вигляді числових строк та колонок. Числа можуть відображати силу ехосигналу при ультразвуковому дослідженні, послаблення рентгенівських променів при КТ, магнітні властивості тканин при МРТ чи інтенсивність флюоресцентним екраном світла, що іспускається при цифровій рентгенівський візуалізації. Для показу зображення цифрова матриця трансформується в матрицю видимих елементів зображення – пікселів – де кожному пікселю у відповідності із значенням цифрової матриці присвоюється один із відтінків сірої шкали.
Існує кілька варіантів отримання цифрових проекційних рентгенівських зображень, наприклад, оцифровка аналогових відеосигналів, які поступають із телевізійної камери (системи «рентгенівське зображення – посилювач – телевізійна система».
Цифрове зображення можна вивести на телевізійний екран (цифрова флюороскопія) чи сфотографувати малоформатною камерою (цифрова флюорографія). Різновідність даної технології використовується в ангіографії для зображень. Крім показу цифрових ангіограм, даний метод можна використовувати також і для неконтрастованих зображень кровоносних судин із їх зображень після введення контрастної речовини. Результатом буде вибіркова та покращена візуалізація судин: всі інші структури, наприклад кістки, більш менш видаляються. Цю технологію називають цифровою (дігітальною) субтракціонною ангіографією.
Закономірності отримання рентгенівського зображення а також правила, які свідчать про те, як побудовані частини тіла в нормі або при патології по тінях та просвітленнях вивчаються в спеціальному розділі, який зветься скіалогія (греч. skia-тінь, logos-вчення).
Аналіз рентгенівського зображення проводять оцінюючи його якість, а також скіалогічні властивості тіней (їх положення, кількість, розміри, форму, інтенсивність, структуру, контури).
За період існування рентгенології розроблено декілька законів скіалогії: закон абсорбції, сумації тіней, проекційний закон і закон тангенціальності.
Згідно за законом абсорбції тінь прямо пропорційна ступенб поглинання рентгенівського випромінювання, а ступінь поглинання залежить від атомного складу, щільності та характеру рентгенівського випромінювання. Звісно, що всі гази (повітря в легенях, гази в кишківнику, та ін.) створюють просвітлення.
М’які тканини, до яких відносять м’язи, паренхіматозні органи, мозок (крім жирової тканини), кров, лімфа, сеча, жовч, а також патологічні тканини та рідини (пухлини, ексудат, трансудат) однаково прозорі і дають рівномірну тінь. Жирова тканина має меншу абсорбційну властивість і відображається у вигляді слабкішої тіні. Щільні тканини (емаль, дентин, кістки, звапнення) дуже добро поглинають рентгенівські промені і створюють тіні високої щільності. Металеві стороні тіла, позитивні рентген контрастні речовини створюють тіні «металевої» щільності.
Рентгенівське зображення містить інформацію, яка відноситься до всіх частин тіла, яке розміщене по ходу рентгенівського випромінювання.
Проекційний закон виявляє будову рентгенівського зображення. Рентгенівське випромінення являє собою пучок променів, що розходяться, тому рентгенівське зображення завжди збільшене. Воно тим більше, чим далі від об’єкта розміщений приймач випромінення і чим ближче до нього знаходиться рентгенівський випромінювач. На цьому принципі засновано здійснення знімків з прямим збільшенням зображення. При значному віддалені випромінювача від об’єкту та приймача промені в рентгенівському пучку становляться практично паралельними, при цьому розміри об’єкту та його зображення практично співпадають.
Дуже важливим є той факт, що різні по формі об’єкти можуть давати однакові по формі зображення і навіть один і той же об’єкт в залежності від його розміщення може по-різному відображатись на рентгенограмі. Так циліндр, шар і конус можуть отворювати зображення круга, а порожній циліндр в залежності від його розміщення відображається або у вигляді кільцеподібної тіні, або прямокутної.
Цим пояснюється різноманітність зображень органів на рентгенограмах.
При зміненні кута між довгою віссю об’єкта та центральним променем відбувається проекційне викривлення. У випадку перпендикулярного розміщення (рис.,) довгої вісі об’єкта центральному променю спостерігається невелике збільшення зображення, при зменшені кута – скорочення, а при спів падінні – мінімальні розміри зображення
Закон тангенціальності виявляє контури об’єкту, які чітко виявляються на рентгенограмі, коли рентгенівський промінь проходить тангенціально до його поверхні. Деталі об’єкту, які відрізняються за щільністю диференціюються в тих випадках коли їх межа має перпендикулярний напрямок. Іноді відбувається сумація розміщених об’єктів різної щільності, що підвищує інтенсивність тіні.
Таким чином, все це свідчить про те, що для отримання найбільш повної інформації про досліджуваний об’єкт треба обов’язково виконувати дві, а при можливості і три проекції.
Рентгенівський метод – це метод вивчення будови і функції різноманітних органів і систем, оснований на якісному і-або кількісному аналізі пучка рентгенівського випромінювання, що проникає через тіло людини.
Рентгенологічне дослідження на сучасному етапі виконується в любій лікувальній установі, воно просте і необтяжливе для пацієнта. Показання до нього широкі, але в кожному конкретному випадку повинно бути обгрунтоване, так як пов’язане з променевим навантаженням.
Відносним протипоказанням до рентгенологічного дослідження є надзвичайно важкий і збуджений стан хворого, а також невідкладні випадки, які потребують термінового хірургічного втручання (відкритий пневмоторакс, кровотеча).
Список використаної літератури
-
Дударев А.Л., Кишковский А.Н. Методические рекомендации по лучевой терапии неопухолевых заболеваний. – Ленинград. – 1989. 176 c.
2. Клиническая рентгенрадиология (руководство). Т.5. Под ред. Г.А. Зедгенидзе. – М.: Медицина, 1985. 303 c.
3. Козлова А.В. Лучевая терапия злокачественных опухолей. М., 1976. 199 c.
4. Костылев В.А., Черняев А.П., Антипина Н.А. Ионизирующие излучения в терапии (учебное пособие). – М., 2001. 42 c.
5. Линденбратен Л.Д., Лясс Ф.М. Медицинская радиология. – М.:Медицина, 1979. 391 c.
6. Линденбратен Л.Д., Королюк И.П. Медицинская радиология. М.: Медицина, 200. 671 c.
7. Линденбратен Л.Д., Королюк. Медицинская радиология и рентгенология.-Москва, «Медицина» – 1993. 556 c.
8. Лучевая терапия злокачественных опухолей под редакцией Е.С. Киселевой. – М., 1996. 464 c.
9. Милько В.И., Лазарь А.Ф., Назимок Н.Ф. Медицинская радиология. – Киев. – 1979. 279 c.
10. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ -1998). – Київ. – 1998.
59 с.
11. Общее руководство по радиологии. Редактор Х. Петерсон, в 2-х томах. Юбилейная книга МІСЕК 1995 г.
12. Переслегин И.А., Саркисян Ю.Х. Клиническая радиология. – М.,
1975 г. 455 с.
13. Руководство комбинированного и комплексного лечения больных со злокачественными опухолями. – М., Медицина. – 1989 г. 215 с.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
