Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Проведено дослідження, спрямоване на підвищення ефективності профілактики та лікування порушень вуглеводного та ліпідного метаболізму у хворих на шизофренію та пацієнтів із симптоматичними розладами психіки при ЦД 2 типу з урахуванням особливостей проведеної психотропної терапії. Зважаючи на складний характер проблеми та з метою оцінки впливу психотропної терапії різної тривалості на показники вуглеводного обміну, роботу було виконано в два етапи.

На першому етапі було обстежено 75 хворих жіночої статі із ЦД 2 типу у стані декомпенсації вуглеводного обміну, які знаходилися на стаціонарному лікуванні у клініці Інституту проблем ендокринної патології ім. В.Я.Данилевського АМН України. Середня тривалість ЦД склала (12,0±1,1) років. Середній вік пацієнтів дорівнював (60,2±1,2) рокам.

Пероральні цукрознижуючі препарати отримували (41,3±3,6) % хворих, а у (58,7±3,6) % пацієнтів відмічалась інсулінозалежність. Пероральні цукрознижуючі препарати для корекції вуглеводного обміну у обстежених хворих були представлені такими ліками: метформін (8,70 % хворих), гліклазид (47,81 %), глімепірид (4,35 %), комбінація глібенкламіду та метформіну (8,70 %), репаглінид (4,35 %), комбінація гліклазиду та метформіну (13,04 %), комбінація глімепіриду та метформіну (4,35 %), дієтотерапія (8,70 %). Важку форму ЦД було діагностовано у 43,7 % хворих, у інших хворих діабет був середньої важкості. Серед ускладнень ЦД, які найчастіше було діагностовано у обстежених хворих, переважали такі: ангіопатія нижніх кінцівок (97,8 % хворих), полінейропатія (87,0 %), енцефалопатія (93,5 %), причому діабетична енцефалопатія мала місце у 25,5 %, гіпертонічна – у 4,3 % та змішана – у 51,1 % пацієнтів. Ангіопатію сітківки діагностовано у 95,7 % пацієнтів, ретинопатію – у 45,7 %, катаракту – у 69,6 %. Нефропатія як ускладнення ЦД зустрічалась у 21,7 % пацієнтів, універсальна діабетична мікро- та макроангіопатія – у 17,4 % хворих. Захворювання серцево-судинної системи діагностовано у більшості обстежених хворих на ЦД, у тому числі гіпертонічна хвороба спостерігалась у 97,8 % хворих, ішемічна хвороба серця – у 60,9 % пацієнтів. Інфаркт міокарду в анамнезі мав місце у 8,5 % хворих, церебральний інсульт – у 8,5 % пацієнтів. Симптоматичні психічні розлади у обстежених пацієнток було виявлено у 88,0 %, вони були представлені тривожними та депресивними станами.

Цих хворих було розділено на групи в залежності від наявності симптоматичних розладів психіки та методів їх корекції: 1) першу групу (Д1) склали хворі із психічними порушеннями, терапія яких проводилася із застосуванням адеметіоніну (18 осіб); 2) до другої групи (Д2) було включено 26 пацієнток із психічними порушеннями, які отримували терапію стандартними психотропними препаратами (гідазепам, амітриптилін, тіорідазин); 3) третю групу (Д3) склали 22 хворі із психічними порушеннями, яким не проводилася корекція психотропними препаратами; 4) до четвертої групи (Д4) було включено дев'ять пацієнток без психічних порушень, які не одержували психотропну терапію. Вибір адеметіоніну для лікування хворих на ЦД 2 типу був обумовлений його подвійною дією: як гепатопротектора та атипового антидепресанта.

На другому етапі було обстежено 74 хворих жіночої статі із діагнозом параноїдна шизофренія, які знаходилися на стаціонарному лікуванні в Харківській міській клінічній психіатричній лікарні №15. Усіх пацієнток було розділено на групи в залежності від особливостей одержаної раніше психотропної терапії: 1) першу групу (Ш1) склали 37 пацієнток віком (41,4±2,1) років, лікування яких проводилося із використанням в анамнезі ІКТ у сполученні з прийомом стандартних психотропних препаратів; 2) другу групу (Ш2) було сформовано із 37 пацієнток віком (43,3±2,9) років, які отримували лікування тільки психотропними препаратами; 3) у контрольну групу (ШК) було включено 25 психічно здорових жінок, які не отримували психотропну терапію. Стандартна психотропна терапія була представлена нейролептиками (галоперидол, аміназин, трифтазин, хлорпротиксен, тіорідазин), антидепресантами (амітриптилін), транквілізаторами, вітамінами групи В.

Всіх пацієнток обстежено клінічним методом, проведено антропометричні виміри, оцінено показники гемодинаміки (частота серцевих скорочень, артеріальний тиск) та вегетативні показники (вегетативний індекс Кердо, хвилинний обсяг крові), та проведено аналіз показників вуглеводного (глюкози крові натще, глюкози крові постпрандіальної, глюкози крові середньодобової, амплітуди глікемії глюкозооксидантним методом, глікозильованого гемоглобіну). Аналіз ліпідного спектру крові включав визначення загального холестерину ферментативним методом за допомогою набору “Новохол”, холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ) ферментативним методом за допомогою набору “ЛВП-Холестерин-Ново”, розрахунок вмісту в крові холестерину ліпопротеїдів низької щільності та коефіцієнту атерогенності за загальноприйнятими формулами, аналіз рівня тригліцеридів та в‑ліпопротеїдів за методом Бурштейна і Самалі. Було визначено рівень С‑пептиду імуноферментним методом, загального білірубіну за методикою Йєндрашика, тимолової проби, креатиніну та сечовини крові, протеїнурії, ендотеліну-1 в плазмі крові імуноферментним методом, вміст катехоламінів (адреналіну та норадреналіну в добовій сечі) за методикою В.О.Осінської у модифікації А.М.Бару, серотоніну та пролактину крові імуноферментним методом. Оцінка психічного статусу хворих проводилася невропатологом при клінічному огляді. Для визначення інтенсивності тривожних і депресивних розладів та якості життя хворих додатково використовували такі методики: госпітальна шкала тривоги та депресії (HADS), методики Шихана, Спілбергера-Ханіна та оцінка суб’єктивної якості життя хворих.

Всі отримані нами результати були піддані статистичній обробці з обчисленням середніх показників, параметрів розкиду даних. Вірогідність розходжень визначалася по t-критерію Стьюдента, критерію ч², U‑критерію Уілкоксона-Манна-Уітні, Т-критерію Уілкоксона та за допомогою точного методу Фішера (F). Оцінка взаємозв'язків між різними антропометричними, біохімічними, гормональними показниками й особливостями психічного стану проводилася з використанням кореляційного аналізу за критеріями Пірсона (r_xy) та Спірмена (r_s) та множинного регресійного аналізу.

Результати дослідження та їх обговорення. Для уточнення впливу психотропної терапії на метаболічні показники у хворих на ЦД із симптоматичними розладами психіки проведено перший етап роботи, під час виконання якого було проаналізовано динаміку основних показників вуглеводного та ліпідного обміну, функціонального стану печінки та нирок у хворих на ЦД із симптоматичними розладами психіки під впливом проведеної комплексної терапії із короткочасним застосуванням психотропних препаратів.

Дослідження динаміки стану вуглеводного та ліпідного обміну хворих на ЦД 2 типу (групи Д1-Д4), показало, що рівень глікозильованого гемоглобіну знаходився в межах (7,6 – 8,2) %, що відповідало стану декомпенсації вуглеводного обміну, а після лікування даний показник лише в групі Д4 досяг рівня, що відповідає критеріям субкомпенсації ЦД (7,0 %). Виявлено зниження показника амплітуди глікемії під впливом проведеної терапії в групах Д1 (з 4,1±0,4 до (2,5±0,4) ммоль/л, p<0,05) та Д2 (з 3,8±0,4 до (2,3±0,5) ммоль/л, p<0,05). Встановлено також позитивну динаміку рівня тригліцеридів (з 2,7±0,4 до (2,2±0,3) ммоль/л, p<0,05) та тимолової проби (з 4,6±0,8 до (2,7±0,4) од., p<0,05) в групі Д1, комплексна терапія в якій включала застосування адеметіоніну. В групі Д3 відмічено зменшення лише показника тимолової проби (з 3,8±0,4 до (2,6±0,4) од., p<0,05). В свою чергу, у хворих групи Д2 виявлено позитивну динаміку показників функціонального стану нирок, а саме, зменшення вмісту сечовини крові з 6,4±0,3 до (5,4±0,2) ммоль/л (p<0,01) та зниження рівня залишкового азоту з 285,3±8,4 до (254,5±7,6) мг/л (p<0,01). Таким чином, застосування психотропної терапії коротким курсом не призвело до погіршення основних показників вуглеводного та ліпідного обміну, функції печінки та нирок у хворих на ЦД 2 типу із симптоматичними розладами психіки.

У результаті проведеного психодіагностичного обстеження встановлено, що клінічна картина хвороби у пацієнтів на ЦД 2 типу включає крім соматичних симптомів також тривожні і депресивні порушення, що можуть бути виявлені клінічним методом та за допомогою відповідних психодіагностичних методик. Застосування психотропних препаратів привело до зниження рівня тривоги за шкалою HADS (з 10,7±0,9 до (8,9±1,2) балів, p<0,05) та тестом Шихана (з 47,8±5,8 до (41,7±7,0) балів, p<0,05) у хворих групи Д2. У пацієнтів інших груп ці показники психічного стану суттєво не змінилися.

Отже, додавання психотропної терапії з використанням гідазепаму, амітриптиліну, тіоридазину, тощо до комплексу лікувальних заходів у хворих на ЦД 2 типу сприяє поліпшенню емоційного стану цих хворих за рахунок переважного зниження рівня тривоги. У той же час використання адеметионіну не призводить до позитивних змін у емоційному стані цих пацієнтів.

У більшості хворих на ЦД 2 типу виявлено підвищений рівень адреналіну в добовій сечі: у (76,9±11,7) % пацієнтів групи Д1, у (56,3±12,4) % хворих групи Д2, у (53,8±13,8) % пацієнтів групи Д3 та лише у (25,0±21,7) % хворих групи Д4. Рівень норадреналіну, навпаки, у більшості пацієнтів знаходився в межах норми (60,0±12,6) % хворих групи Д1, (56,3±12,4) % пацієнтів групи Д2, (76,9±11,7) % хворих групи Д3 та (50,0±25,0) % пацієнтів групи Д4). Встановлено, що збільшення екскреції адреналіну, яке було характерним для більшості обстежених хворих, прямо корелює із рівнем депресії за шкалою HADS (r_s= 0,44, р<0,01), що обґрунтовує призначення цим пацієнтам препаратів із симпатоблокуючою дією.

З огляду на сучасні уявлення про роль моноамінових систем у виникненні депресії, було проведене дослідження рівня серотоніну у хворих на ЦД 2 типу. На тлі проведеного лікування у хворих групи Д1 концентрація серотоніну знизилася з 67,9±5,9 до (52,9 ± 3,2) нг/мл (р<0,05), але в межах нормальних значень (рис. 1). Таким чином, призначення хворим на ЦД із супутніми психічними розладами адеметіоніну супроводжується зниженням рівня серотоніну, що може бути одним з маркерів погіршення їхнього емоційного стану.

Як показали результати кореляційного аналізу, вміст серотоніну у плазмі крові обстежених хворих на ЦД 2 типу має зворотні кореляційні зв'язки із рівнями тривоги та депресії за методикою HADS, а також прямі зв'язки із показником якості життя (табл. 1). Наведені результати підтверджують серотонінову теорію депресії, що пов'язує виникнення даних емоційних розладів саме із зниженням вмісту серотоніну та зумовлює застосування в комплексній терапії хворих із депресивними порушеннями антидепресантів групи зворотного захоплення серотоніну.

Таблиця 1

Коефіцієнти кореляції між концентрацією серотоніну та деякими

показниками емоційного стану хворих на ЦД 2 типу

Показник	Кількість кореляційних пар	Статистичний показник
		Коефіцієнт кореляції (rxy)	Достовірність (p)
Рівень тривоги за методикою HADS	18	-0,73	<0,001
Рівень депресії за методикою HADS	18	-0,70	<0,01
Показник якості життя	18	0,58	<0,05

Вибір засобів комплексної терапії хворих на ЦД 2 типу із симптоматичними психічними розладами повинен базуватися на призначенні адекватних цукрознижуючих препаратів у залежності від стадії захворювання та наявності його ускладнень, що є основним у терапії цих хворих. Необхідність зменшення виразності психічних порушень, серед яких переважають тривожні та депресивні прояви, вимагає застосування відповідних психотропних препаратів. Проведені дослідження показали, що призначення коротким курсом (протягом трьох місяців) таких психотропних препаратів, як гідазепам, сульпірід, амітриптилін, тіоридазін у комплексі лікувальних заходів є доцільним тому, що сприяє поліпшенню емоційного стану хворих на ЦД 2 типу та не викликає додаткових метаболічних порушень. З іншого боку, при застосуванні препарату адеметіоніну, якому притаманна гепатопротекторна дія, слід враховувати його недостатню ефективність щодо депресивних та тривожних проявів, що може навіть призвести до погіршення емоційного стану хворих.

Зважаючи на результати дослідження обміну катехоламінів у хворих на ЦД 2 типу, які свідчили про схильність до симпатикотонії, обґрунтованим є призначення препаратів із симпатоблокуючою дією. При цьому краще застосовувати препарати, що гальмують загальну симпатичну активність (такі, як похідні імідазоліну) або мають б₁-специфічну активність. Доцільно також призначати таурін та пірідоксин, які також мають антигіпертензивну дію та сприяють продукції серотоніну та г-аміномасляної кислоти в гіпоталамусі. Результати проведеного дослідження дозволяють дійти висновку, що терапія хворих на ЦД 2 типу повинна бути комплексною, з урахуванням не тільки показників вуглеводного обміну, але й наявності ускладнень захворювання та симптоматичних розладів психіки. Тому вважаємо за доцільне включити до плану лікування пацієнтів із ЦД 2 типу окрім стандартної цукрознижуючої терапії, препарати симпатолітичної дії, гепатопротектори та при необхідності – психотропні засоби.

Отже, застосування психотропної терапії може призводити до певних змін перебігу метаболічних процесів. Використання нейролептичних та інших психотропних препаратів для лікування хронічних психічних захворювань протягом тривалого часу є фактором ризику виникнення розладів, властивих метаболічному синдрому. Короткочасне застосування адекватних психотропних препаратів, спрямованих на корекцію психічного стану хворих на ЦД 2 типу із симптоматичними розладами психіки, не має негативного впливу на метаболічні показники та не погіршує перебіг ЦД. У той же час призначення цих ліків сприяє поліпшенню психічного стану та рівня комплайєнтності пацієнтів, що важливо з точки зору загальної успішності терапії цих хворих.

На другому етапі роботи в результаті проведеного аналізу антропометричних показників надлишок маси тіла згідно критеріїв ВООЗ (1997) було виявлено у (41,7±8,2) % хворих групи Ш1, у (30,6±7,7) % хворих групи Ш2 та лише у (28,0±9,0) % осіб групи ШК. Ожиріння різного ступеня зустрічалось у (36,1±6,0) % хворих групи Ш2, тоді як у групах Ш1 та ШК кількість осіб із ожирінням була меншою (11,1±5,2; p<0,01 та (16,0±7,3) %; p<0,05, відповідно). Вивчення розподілу хворих за показником індексу маси тіла також дозволило виявити розходження між групами Ш1 та Ш2 (²=6,24; p<0,05), що пов'язано із перевагою питомої ваги хворих з ожирінням різного ступеня у групі Ш2 порівняно із Ш1. Також було виявлено, що у хворих груп Ш1 та Ш2 показники обводу талії (відповідно 84,6±2,1 та (87,7±2,4) см) перевищують аналогічні показники в групі ШК (77,0±1,9; p_1-к<0,01; p_2‑к<0,001). Це свідчить про переважання абдомінального типу відкладення жирової тканини у хворих на шизофренію, які отримували різні види психотропної терапії. Саме цей тип ожиріння супроводжується підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань та ЦД 2 типу.

Виявлено, що у хворих групи Ш1 рівень тригліцеридів в середньому складає (1,35±0,15) ммоль/л, а в групі Ш2 – (1,56±0,28) ммоль/л, що вище, ніж в групі ШК ((0,83±0,09) ммоль/л, р_1-к<0,01; р_2-к<0,05). Аналогічні закономірності відмічено і стосовно коефіцієнту атерогенності, який відображує відносний вміст у крові атерогенних фракцій холестерину. В групі Ш1 він становить 3,47 ± 0,22, в групі Ш2 – 3,05±0,27, а в групі ШК – лише 2,43 ± 0,25 (р_1-к<0,001, р_2-к<0,05). В той же час вміст ХС ЛПВЩ у хворих груп Ш1 (1,21±0,05 ммоль/л) та Ш2 (1,25±0,06 ммоль/л) нижче, ніж у групі ШК (1,56±0,08 ммоль/л, р_1‑к<0,001; р_2‑к=0,001). Гіпертригліцеридемія відмічалась у шести пацієнтів групи Ш1 (27,3 %), шести пацієнтів групи Ш2 (26,1 %) та лише у одного обстеженого групи ШК (4,2 %). Ці розбіжності, визначені за допомогою точного метода Фішера, були статистично достовірними (р_1-к<0,05; р_2‑к<0,05). Підвищення концентрації ендотеліну-1 в групі Ш2 ((5,86±0,35) нг/мл) порівняно із групою ШК ((4,89±0,09) нг/мл, р<0,05), поряд із зниженням рівня ХС ЛПВЩ (р_2-к= 0,001) і збільшенням атерогенних фракцій ліпопротеїдів, може свідчити про зростання ризику кардіоваскулярної патології у хворих на шизофренію. Таким чином, цих хворих варто розглядати як групу ризику щодо серцево-судинних захворювань і ЦД.

Оцінка рівня глікемії натще проводилася у хворих всіх обстежених груп. Виявлено достовірно більш високі показники у хворих груп Ш1 та Ш2 порівняно із контрольною групою (табл. 2). Згідно критеріїв ВООЗ (1999), у шести хворих групи Ш1 та у двох пацієнтів групи Ш2 виявлене порушення глікемії натще. На підставі отриманих результатів можна думати про підвищену виразність порушеної глікемії натще у хворих на шизофренію з ІКТ в анамнезі (група Ш1), порівняно із пацієнтами, лікування яких проводилось із застосуванням лише психотропної терапії.

Таблиця 2

Порівняльна характеристика глікемії натще у хворих на шизофренію на тлі різних методів психотропної терапії (M ± m)

Примітки:

1. р^U_1,2-к – вірогідність розходжень відносно контрольної групи за U‑критерієм Уілкоксона–Манна–Уітні.

2. р^U_1-2 – вірогідність розходжень між групами за U‑критерієм Уілкоксона–Манна–Уітні.

Викликає зацікавлення вивчення рівня С-пептиду, що є індикатором функції в-клітин підшлункової залози, оскільки його вміст відповідає рівню інсуліну, який секретується (табл. 3).

Таблиця 3

Порівняльна характеристика показників С-пептиду у хворих на шизофренію на тлі різних методів психотропної терапії (M ± m)

Примітка. р^U_1,2-к – вірогідність розходжень відносно контрольної групи за U‑критерієм Уілкоксона–Манна–Уітні.

Як показують результати проведеного дослідження, даний показник у групах Ш1 та Ш2 був нижче, ніж у групі ШК (р_1-к<0,01, р_2-к<0,05), причому кількість хворих із низьким рівнем С-пептиду в групі Ш1 перевищує аналогічний показник як в групі Ш2, так і в групі ШК (р_1-к<0,05, р_1-2<0,05). Результати наведено у таблиці 4.

Таблиця 4

Розподіл хворих на шизофренію за рівнем С-пептиду (M ± m)

Примітки:

1. р_1-к – вірогідність розходжень відносно контрольної групи за критерієм ².

2. р_1-2 – вірогідність розходжень між групами за критерієм ².

На підставі аналізу результатів проведеного дослідження нами було виділено фактори ризику формування порушень вуглеводного обміну у хворих на шизофренію в залежності від виду проведеної психотропної терапії, які, на нашу думку, обумовлюють особливості профілактики метаболічних порушень в обстежених пацієнтів. Вважаємо, що при проведенні заходів первинної профілактики ЦД у хворих на параноїдну шизофренію необхідно враховувати як метаболічні порушення, так і особливості психотропної терапії.

Загальновизнаними є заходи первинної профілактики ЦД, спрямовані на зниження маси тіла і перерозподіл жирової тканини. Це дієтотерапія, збільшення фізичної активності, боротьба зі шкідливими звичками. Загальновідомо, що важливим компонентом є навчання пацієнтів для формування свідомої мотивації на тривале лікування і самоконтроль, поступовий перехід на правильне харчування, збільшення фізичної активності у сполученні зі зміною способу життя. Як показав наш досвід, впровадження цього принципу в практику роботи із хворими на шизофренію супроводжується значними проблемами у зв'язку із труднощами формування стійкого комплайєнсу у психічно хворих, через що не завжди вдається досягти у них бажаного результату тільки немедикаментозними засобами. Медикаментозна терапія включає препарати, спрямовані на зниження маси тіла, поліпшення ліпідного профілю та корекцію артеріального тиску. У хворих на шизофренію, які приймають психотропні препарати, розвивається абдомінальне ожиріння, дисліпідемія, симпатикотонія, які лежать в основі метаболічних порушень. На підставі отриманих даних, слід віднести тривалу психотропну терапію до факторів ризику метаболічного синдрому, що необхідно враховувати при розробці методів медикаментозної корекції ендокринних порушень у психічно хворих. Цим пацієнтам поряд із дієтою, збільшенням фізичного навантаження рекомендується призначати препарати групи бігуанідів, які не тільки сприяють зниженню маси тіла, але й впливають на інсулінорезистентність шляхом підвищення чутливості до інсуліну периферичних тканин та мають опосередковану гіпоглікемічну та гіполіпідемічну дію.

Хворим із дисліпідемією, що не піддається корекції дієтотерапією, призначають гіполіпідемічні засоби (статини, фібрати). Критерієм призначення медикаментозного лікування дісліпідемії слід вважати збереження дісліпідемічних порушень після трьох-шести місяців дієтотерапії. Наявність виразних вегетативних порушень у хворих, у тому числі підвищення артеріального тиску, є показанням для призначення вегетостабілізуючих препаратів у залежності від переважання тонусу симпатичної або парасимпатичної нервової системи. Патогенетичним є призначення препаратів групи ІАПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, зважаючи на їх гіпотензивну дію та вплив на ендотеліальну дисфункцію, яка нерідко має місце у цих хворих.

У пацієнтів із шизофренією, лікування яких включало не тільки психотропні препарати, але й ІКТ, поряд із вищевказаними змінами часто відзначається гіперглікемія натще і зниження рівня С-пептиду, що може свідчити про негативний вплив ІКТ на функцію в-клітин підшлункової залози. На підставі отриманих результатів можна віднести ІКТ до додаткового фактора ризику ЦД. Більш складне та неоднозначне порушення вуглеводного гомеостазу у таких хворих потребує проведення первинної профілактики ЦД із застосуванням препаратів групи бігуанідів у сполученні із препаратами групи тіазолідиндіонів за стандартними схемами як доповнення до дієтотерапії та фізичного навантаження.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційній роботі наведено важливе рішення наукової задачі сучасної клінічної ендокринології – визначення особливостей вуглеводного та ліпідного обміну у хворих на ЦД 2 типу із симптоматичними розладами психіки під впливом диференційованої психотропної терапії. Встановлено особливості гормонально-метаболічного гомеостазу у хворих на шизофренію. Розроблено принципи попередження порушень вуглеводного обміну у хворих на шизофренію та комплексного лікування хворих на ЦД 2 типу із симптоматичними психічними розладами.

2. Доведено роль метаболічного дисбалансу (субкомпенсації та декомпенсації вуглеводного обміну) у виникненні симптоматичних психічних розладів у хворих на ЦД 2 типу у вигляді тривожних та депресивних порушень, які було діагностовано у 88,0 % обстежених пацієнтів, що перевищує середньопопуляційні показники (40 %).

3. Наявність прямих кореляційних зв'язків між рівнем екскреції адреналіну та показником депресії у хворих на ЦД 2 типу свідчить про його роль в генезі депресивних розладів. Виявлені зворотні кореляційні зв'язки між рівнем серотоніну та показниками тривоги і депресії у хворих на ЦД 2 типу із симптоматичними розладами психіки та прямі кореляції з показником якості життя є підставою для застосування серотонінергічних антидепресантів в комплексній терапії цих пацієнтів.

4. Доведено, що короткочасне застосування психотропної терапії не має негативного впливу на показники вуглеводного та ліпідного обміну у хворих на ЦД 2 типу. Лікування хворих на ЦД 2 типу із симптоматичними психічними розладами повинно бути комплексним, включати адекватну цукрознижуючу, гіпотензивну терапію, психотропні засоби, а також препарати метаболічної дії (гепатопротектори, вітаміни).

5. У хворих на шизофренію переважають метаболічні порушення у вигляді надлишкової маси тіла та ожиріння з абдомінальним типом відкладення жирової тканини (59,7 %), які перевищують середньопопуляційні показники, а також порушення ліпідного обміну в вигляді гіпертригліцеридемії (21,8 %).

6. Серед хворих на шизофренію, які отримували терапію із застосуванням ІКТ, у 17,1 % виявлено порушення глікемії натще та у 44,4 % – зниження функціональної активності в-клітин підшлункової залози, яке може бути обумовлено негативним впливом ІКТ.

7. Профілактика порушень вуглеводного обміну у хворих на шизофренію повинна включати в себе застосування препаратів, які впливають на метаболічні показники, а саме: бігуанідів, тіазолідіндіонів, антигіпертензивних, гіполіпідемічних засобів. При призначенні психотропних препаратів необхідно враховувати виявлені метаболічні порушення.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Синайко В.М., Земляницына О.В. Влияние инсулинокоматозной терапии на формирование инсулинорезистентности у больных шизофренией //Архів психіатрії. – 2003. - Т.9, №3 (34). – С. 99-100. (Здобувачкою здійснено підбір хворих, проведено оцінку розвитку інсулінорезистентності у хворих на шизофренію, підготовлено статтю до друку).

2. Взаимосвязь нарушений углеводного обмена и коморбидных психических расстройств / Н.А.Кравчун, О.В.Земляницына, В.М.Синайко, Л.Г.Полозова // Пробл. ендокринної патології. – 2005. – №2. – С. 96-102. (Здобувачкою здійснено оцінку порушень вуглеводного обміну у хворих, підготовлено статтю до друку).

3. Земляницына О.В. Некоторые аспекты углеводного метаболизма и функционального состояния в-клеток поджелудочной железы у пациентов с параноидной шизофренией на фоне различных методов терапии // Медицина сегодня и завтра. – 2005. - №4. – С. 90-93

4. Уровень эндотелина-1 и некоторые метаболические показатели у больных с гипоталамической дисфункцией и сопутствующей шизофренией на фоне различных методов психотропной терапии / О.В.Земляницына, Н.А.Кравчун, И.И.Алексеева, В.М.Синайко // Пробл. ендокринної патології. – 2006. – №1. – С. 30-36. (Здобувачкою ініційовано роботу, здійснено аналіз рівня ендотеліну та деяких метаболічних показників у хворих на шизофренію, підготовлено статтю до друку).

5. Особенности течения климактерического синдрома у женщин с сахарным диабетом 2 типа / Т.Л. Архипкина, Л.П. Любимова, Н.А. Кравчун, О.В. Земляницына // Пробл. ендокринної патології. – 2006. – №2. – С.23-30. (Здобувачкою проведено обстеження хворих, встановлено вплив цукрового діабету на клінічні прояви клімактеричного синдрому).

6. Земляницына О.В. Оценка нарушений углеводного и липидного обмена у больных шизофренией //Пробл. ендокринної патології. – 2007. – №2. – С.38-45.

7. Сінайко В.М., Земляніцина О.В. Первинна профілактика цукрового діабету 2 типу у хворих на шизофренію // Укр. вісник психоневрології. – 2007. – Т.15, Вип. 1(50). – С. 236-237. (Здобувачкою обґрунтовано принципи профілактики цукрового діабету у хворих на шизофренію).

8. Пат. 21524 Україна, МПК A61K 31/00, A61K 31/425, A61P 5/00. Спосіб первинної профілактики цукрового діабету 2 типу у хворих на шизофренію: Пат. 21524 Україна, МПК A61K 31/00, A61K 31/425, A61P 5/00. О.В.Земляницына, Н.О.Кравчун, В.М.Сінайко, Т.С.Грінченко - № u200610826; Заявл. 13.10.2006; Опубл. 15.03.2007, Бюл. №3, 2007.– 3 с. (Здобувачкою ініційовано роботу, визначено фактори ризику ЦД у хворих на шизофренію, сформульовано формулу корисної моделі, оформлено супровідні документи).

9. Сінайко В.М., Земляніцина О.В., Сухоіванова О.І. Розвиток інсулінорезистентності у осіб з нормальною вагою // Нові технології в медицині: Матеріали наук. конф. молодих учених Харківської медичної академії післядипломної освіти. – Харків, 2002. – С.51-52. (Здобувачкою здійснено клінічні дослідження, підготовлено тези до друку).

10. Земляницына О.В., Кравчун Н.А., Алексеева И.И. Особенности функции эндотелия у больных с избыточной массой тела на фоне различных методов психотропной терапии // Фундаментальні питання експериментальної та клінічної ендокринології (Четверті Данилевські читання): Матеріали конф. Харків, 24-25 лютого 2005 р. – Харків, 2005. – С. 67-68. (Здобувачкою здійснено аналіз рівня ендотеліну та деяких метаболічних показників хворих, підготовлено тези до друку).

11. Земляницына О.В. Психотропная терапия как дополнительный фактор риска развития сосудистой патологии у пациентов с гипоталамической дисфункцией и коморбидными психическими расстройствами // Від фундаментальних досліджень до медичної практики: Матеріали Всеукр. наук-практ. конф. молодих учених. Харків, 16 листопада 2005 р. – Харків, 2005. – С.57.

12. Земляницына О.В. Влияние психотропной терапии на частоту сахарного диабета и гипоталамической дисфункции у больных шизофренией // Особливості ендокринної патології у різних вікових періодах: проблеми та шляхи вирішення: Матеріали наук.-практ. конф. з міжнар. участю. Харків, 24-25 листопада 2005 р. – Харків, 2005. – С. 36-37.

13. Земляніцина О.В., Кравчун Н.О. Визначення імунореактивного інсуліну та індексу інсулінорезистентності у хворих на цукровий діабет 2 типу із симптоматичними розладами психіки // Експериментальна та клінічна ендокринологія: фундаментальні та прикладні питання (5 Данилевські читання): Матеріали наук.-практ. конф. Харків, 9-10 лютого 2006 р. – Харків, 2006. - С. 36-37. (Здобувачкою здійснено оцінку розвитку інсулінорезистентності у хворих та підготовлено тези до друку).

14. Архипкина Т.Л., Земляницына О.В. Цукровий діабет та депресивні розлади в клімактерії // Сучасні досягнення молодих вчених на допомогу практичній медицині: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. участю. Харків, 20 жовтня 2006 р. – Харків, 2006. – С. 6. (Здобувачкою проведено обстеження хворих, встановлено вплив ЦД на клінічні прояви клімактеричного синдрому).

15. Архипкина Т.Л., Любимова Л.П., Земляницына О.В. // Психо-эмоциональные расстройства в климактерическом периоде у женщин, больных сахарным диабетом 2 типа // Наукові та практичні проблеми ендокринної патології в різних вікових періодах: Матеріали наук.-практ. конфер. з міжнар. участю. Харків, 23-24 листопада 2006 р. – Харків, 2006. – С. 8-9. (Здобувачкою проведено обстеження хворих, встановлено вплив ЦД на клінічні прояви клімактеричного синдрому, визначено принципи їх терапії).

16. Земляницына О.В. Визначення клініко-антропометричних показників у хворих на цукровий діабет 2 типу із симптоматичними розладами психіки // Медицина третього тисячоліття: Зб. тез міжвуз. конф. молодих вчених. Харків, 15-16 січня 2007. – Харків, 2007.- С. 44.

17. Динаміка рівня серотоніну та пролактину у хворих на цукровий діабет 2 типу із симптоматичними розладами психіки / Н.О. Кравчун, О.В. Земляніцина, І.І. Алексєєва, Т.Л. Архипкіна // Експериментальна та клінічна ендокринологія: від теорії до практики (6 Данилевські читання): Матеріали наук.-практ. конф. Харків, 22-23 лютого 2007 р. Харків, 2007. - С. 70-71. (Здобувачкою оцінено роль серотоніну та пролактину у розвитку депресії у хворих на ЦД 2 типу).

АНОТАЦІЯ

Земляніцина О.В. Особливості гормонально-метаболічного гомеостазу у хворих на цукровий діабет 2 типу із симптоматичними психічними розладами та у хворих на шизофренію під впливом психотропної терапії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.14 – ендокринологія. – Державна установа „Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я.Данилевського Академії медичних наук України”, Харків, 2008.

Дисертацію присвячено проблемі підвищення ефективності профілактики та лікування порушень вуглеводного та ліпідного обміну у хворих на ЦД 2 типу із симптоматичними розладами психіки та у пацієнтів із шизофренією. Показано взаємозв’язки між порушеннями вуглеводного та ліпідного гомеостазу у хворих на шизофренію та видом проведеної психотропної терапії. Хворих на шизофренію, які тривалий час отримували психотропну терапію, віднесено до групи ризику щодо метаболічних порушень. Доведено негативний вплив ІКТ на рівень секреції інсуліну, що дозволяє вважати ІКТ додатковим чинником ризику ЦД у хворих на шизофренію. Розроблено диференційовані рекомендації з профілактики порушень вуглеводного обміну у хворих на шизофренію.

У переважної більшості хворих на ЦД 2 типу діагностовано симптоматичні розлади психіки. Не виявлено негативного впливу короткочасного застосування психотропних засобів на стан вуглеводного та ліпідного метаболізму у хворих на ЦД 2 типу із симптоматичними розладами психіки. Розроблено основні принципи лікування хворих на ЦД із симптоматичними розладами психіки, які передбачають проведення цукрознижуючої, гіпотензивної терапії із додатковим призначенням препаратів, що гальмують загальну симпатичну активність або мають б₁-специфічну активність, призначення психотропної терапії із урахуванням особливостей психічного стану та препаратів метаболічної дії.

Ключові слова: цукровий діабет 2 типу, гормонально-метаболічний гомеостаз, вуглеводний обмін, ліпідний обмін, моноамінергічна система, симптоматичні психічні розлади, психотропна терапія.

АННОТАЦИЯ

Земляницына О.В. Особенности гормонально-метаболического гомеостаза у больных сахарным диабетом 2 типа с симптоматическими психическими расстройствами и у больных шизофренией под влиянием психотропной терапии. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.14 – эндокринология. – Государственное учреждение “Институт проблем эндокринной патологии им. В.Я.Данилевского Академии медицинских наук Украины”, Харьков, 2008.

Диссертация посвящена проблеме повышения эффективности профилактики и лечения нарушений углеводного и липидного обмена у больных сахарным диабетом 2 типа с симптоматическими психическими расстройствами и у пациентов с шизофренией. На первом этапе было обследовано 75 больных женского пола с сахарным диабетом (СД) 2 типа в состоянии медикаментозной субкомпенсации, находящихся на стационарном лечении в клинике Института проблем эндокринной патологии им. В.Я.Данилевского АМН Украины: 1) первую группу (Д1) составили больные с психическими нарушениями, терапия которых проводилась с использованием адеметионина (18 человек); 2) во вторую группу (Д2) было включено 26 пациенток с психическими нарушениями, получавших терапию стандартными психотропными препаратами (гидазепам, амитриптилин, тиоридазин); 3) третью группу (Д3) составили 22 больные с психическими нарушениями, которым не проводилась коррекция психотропными препаратами; 4) в четвертую группу (Д4) было включено девять пациенток без психических нарушений, не получавших психотропную терапию. На втором этапе работы было обследовано 74 больных женского пола с диагнозом параноидная шизофрения, находящихся на стационарном лечении в Харьковской городской клинической психиатрической больнице №15. Они были разделены на группы в зависимости от особенностей проводимой ранее терапии: 1) первую группу (Ш1) составили 37 пациенток, лечение которых проводилось с использованием в анамнезе ИКТ в сочетании с приемом стандартных психотропных препаратов; 2) вторая группа (Ш2) была сформирована из 37 пациенток, получавших лечение только психотропными препаратами; 3) в контрольную группу (ШК) вошли 25 психически здоровых женщин, не получавших психотропной терапии.

Всех пациенток обследовали клиническим методом, провели антропометрические измерения, оценку показателей гемодинамики, вегетативного статуса, анализ показателей углеводного, липидного спектра крови, С-пептида, уровня эндотелина-1 в плазме крови, общего билирубина, тимоловой пробы, креатинина и мочевины крови, протеинурии. Проводилось определение катехоламинов (адреналина и норадреналина в суточной моче), серотонина и пролактина крови. Психодиагностическое обследование включало оценку уровня депрессии и тревоги по методикам HADS, Шихана, Спилбергера-Ханина и оценку субъективного качества жизни больных.

На основании проведенного исследования выявлены взаимосвязи между нарушениями углеводного и липидного гомеостаза у больных шизофренией и видом проведенной психотропной терапии. У больных шизофренией, длительное время получавших психотропную терапию, выявлено преобладание абдоминального ожирения, дислипидемии, симпатикотонии, лежащих в основе метаболических нарушений. Доказано отрицательное влияние ИКТ на уровень секреции инсулина, что позволяет считать ИКТ дополнительным фактором риска сахарного диабета у больных шизофренией. На основании проведенного исследования разработаны дифференцированные рекомендации по профилактике нарушений углеводного обмена у больных шизофренией.

У подавляющего большинства обследованных больных СД 2 типа диагностированы симптоматические расстройства психики, прежде всего в виде тревожных и депрессивных нарушений, что необходимо учитывать при лечении этих пациентов. Установлено наличие обратных корреляционных связей между уровнем серотонина и показателями тревоги и депрессии, что свидетельствует о важной роли серотонина в возникновении депрессии у больных СД 2 типа и определяет применение в их комплексной терапии серотонинергических антидепрессантов. Выявлено, что применение психотропных препаратов короткими курсами не только не оказывает отрицательного влияния на состояние углеводного и липидного метаболизма у больных СД 2 типа с симптоматическими психическими расстройствами, но и содействует повышению качества лечения этих пациентов путем улучшения комплайенса.

Разработаны основные принципы лечения больных СД 2 типа с симптоматическими психическими расстройствами: сахароснижающая терапия, направленная на компенсацию нарушений метаболических показателей и предупреждение риска осложнений заболевания, адекватная гипотензивная терапия с дополнительным назначением препаратов, ингибирующих общую симпатическую активность или имеющих б₁-специфическую активность, психотропная терапия с учетом особенностей психического состояния, препараты метаболического действия.

Ключевые слова: сахарный диабет 2 типа, гормонально-метаболический гомеостаз, углеводный обмен, липидный обмен, моноаминергическая система, симптоматические психические расстройства, психотропная терапия.

ANNOTATION

Zemlyanitsyna О.V. Features of hormon-metabolic homeostasis in patients suffered from diabetes mellitus type 2 with symptomatic mental disorders and in patients with schizophrenia under psychotropic therapy. – Manuscript.

The thesis for the degree of Candidate of medical science on the specialty 14.01.14 – endocrinology. – The State institution “V.J. Danilevsky Institute of Problems of Endocrine Pathology at the Academy of Medical Sciences of Ukraine”, Kharkiv, 2008.

The thesis is devoted to the problem of improvement of prophylaxis and treatment of carbohydrate and lipoid metabolism disorders in the patients with diabetes mellitus type 2 and the patients with schizophrenia. The interrelations between disorders of carbohydrate and lipoid homeostasis in the patients with schizophrenia and the type of psychotropic therapy were shown. The patients with schizophrenia who received long-time psychotropic therapy include in risk group for metabolic disorders. The negative influence of insulin-coma therapy on the insulin secretion was proved. The differential recommendations for the prophylaxis of carbohydrate metabolism disorders in the patients with schizophrenia were worked out.

The symptomatic mental disorders were diagnosed in the majority of patients with diabetes mellitus type 2. There weren’t found negative influence of short-time psychotropic therapy on carbohydrate and lipoid metabolism in the patients with diabetes mellitus type 2 and symptomatic mental disorders. The main principles of treatment those patients were worked out: glucose-decreasing, hypotension therapy with use of blockers of general sympatic activity or drugs, which have б₁‑specific activity, psychotropic therapy and metabolic drugs.

Key words: diabetes mellitus type 2, hormon-metabolic homeostasis, carbohydrate metabolism, lipoid metabolism, monoaniergic system, symptomatic mental disorders, psychotropic therapy.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ІКТ – інсулінокоматозна терапія

ХС ЛПВЩ – холестерин ліпопротеїдів високої щільності

ЦД – цукровий діабет

Характеристики

Список файлов реферата