92023 (680377), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

2. Вираховуємо тренд ЧСС до тренування:

Тренд АТ = (ЧСС0 + ЧСС1 + ЧСС3) / 3

де – ЧСС0 – частота серцевих скорочень до навантаження;

ЧСС1 – частота серцевих скорочень на 1-й хв відновлення;

ЧСС3 – частота серцевих скорочень на 3-й хв відновлення.

3. Знаходимо ІТ1 – (індекс тренда до тренування):

ІТ1 = тренд АТ / тренд ЧСС

Так само (за пунктами 4,5, і 6) знаходимо ІТ2 (індекс тренда після тренування).

4. Враховуємо загальний ІТ:

ІТ = ІТ1 – ІТ2.

У таблиці 2 наведено оцінювальні критерії величини індексу тренду для спортсменів.

Таблиця 2.

Оцінка результатів проби з додатковими навантаженнями з тренд-аналізом

Проба з повторними навантаженнями дає можливість визначити рівень спеціальної підготованості спортсмена на підставі оцінки адаптаційних змін кардіореспіраторної системи і показників фізичної працездатності (результативності).

Порядок проведення повторних навантажень такий. У спортсмена, який сидить у стані спокою, вимірюють ЧСС і АТ та збирають спортивний анамнез. Після розминки обстежуваний починає виконання тесту. Важливим елементом тесту є правильний вибір дозованого фізичного навантаження, а саме: навантаження повинно бути специфічним не тільки для цього виду спорту, але й для тих вправ, які є основними у тренувальному процесі спортсмена; вправи треба виконувати з максимально можливою інтенсивністю і з найменшими інтервалами відпочинку. Вправи треба залишати незмінними протягом усього етапу підготовки ( навчально-тренувального збору тощо ), що дозволяє виявити динаміку розвитку спеціальної підготованості спортсмена.

Виділяють чотири варіанти адаптації організму спортсмена до повторних навантажень:

Перший варіант – добра адаптація, за якої після кожного повторення навантаження спостерігають стійку адаптацію ЧСС і АТ на фоні збереження високої результативності (працездатності) протягом усього періоду дослідження.

Другий варіант супроводжено незначним погіршенням функціональних показників і варіабельністю спортивних результатів, що може свідчити про недостатньо високий рівень підготовленості.

Для третього варіанту характерні нестійкі показники пульсу й артеріального тиску, а також зниження працездатності. Усе це свідчить про недостатній рівень спеціальної підготованості спортсмена.

Четвертий варіант відображає порушення функції вегетативної нервової системи на фоні вираженої тахікардії спостерігаємо зниження максимального і підвищення або падіння до нуля ( феномен без кінцевого тону) мінімального АТ. Результативність, як правило, погіршується або зберігається на одному рівні. Цей варіант свідчить про недостатню підгото-

ваність або пере тренованість спортсмена.

2. Лікарський контроль на змаганнях

2.1 Медичне забезпечення спортивних змагань

Медичне забезпечення змагань здійснює медперсонал ( лікарі, медсестри та реабілітологи ) лікарсько-фізкультурних диспансерів (ЛФД) і кабінетів лікарського контролю, а також медичні заклади, на території яких проводять спортивні заходи. Будь-який спортивний захід не може відбутися без участі в ньому медичних працівників.

За три дні до початку змагань їхні організатори подають письмову заяву до ЛФД із вказівкою відносно терміну проведення спортивних заходів, їхнього характеру, місця і часу проведення, а також кількості учасників. Після ознайомлення з програмою і умовами проведення змагань головний лікар ЛФД вирішує питання щодо порядку медичного забезпечення змагань.

Лікар змагань є членом суддівської колегії на правах заступника головного судді з медичної частини і бере участь в її роботі.

Медичне забезпечення спортивних змагань – це :

1. Участь лікаря в роботі мандатної комісії. Лікар контролює правильність оформлення заявок, їхню відповідність існуючим нормам і вимогам. У заявковому листі треба обов’язково вказати: вік і кваліфікацію кожного учасника, вид змагань, до якого його допущено, висновок лікаря про допуск до змагань, який видано не пізніше 10-15 днів до початку змагань. Підпис лікаря і печатка лікувальної установи повинні стояти біля прізвища кожного учасника. Печатка немедичної установи недійсна. Спортсменів, які не мають правильно оформленого висновку лікаря, до змагань не допускають.

2. Контроль за санітарно-гігієнічним станом місць проведення змагань, обладнання та інвентарю. Якщо знайдені суттєві недоліки в санітарному стані або в епідеміологічній обстановці, лікар подає офіційну заяву до суддівської колегії та разом із організаторами змагань вживає заходів щодо усунення недоліків.

3. Присутність на зважуванні, де проводять зовнішній огляд спортсменів; виявлення скарг.

4. Спостереження лікаря за учасниками змагань і попередження травм та захворювань.

5. Надання медичної допомоги учасникам змагань. На місці змагань установлюють столик для медичного персоналу. На столику розкладують медикаменти в такому порядку, щоб у разі потреби їх можна було швидко знайти.

6. Після змагань лікар ( тренер, реабілітолог ) складає звіт про медичне обслуговування, а потім подає його відповідальному працівникові ЦРЛ або до лікарсько-фізкультурного диспансеру.

2.2 Антидопінговий контроль

Складовою частиною медичного забезпечення офіційних змагань високого ґатунку ( Олімпійські ігри, чемпіонати світу та Європи ) є антидо-пінговий контроль (АДК).

АДК – це система спеціальних заходів, що спрямовані на виявлення прийнятих допінгів учасниками змагань та накладання відповідних санкцій на тих спортсменів, яких було звинувачено у прийнятті препаратів.

Допінг (від англ. dayping – удар батогом) у спорті – це уведення в організм спортсмена перед змаганнями або під час змагань фармакологічних засобів, які здатні штучно підвищувати спортивний результат.

Шкідливість допінгів полягає у штучній стимуляції організму вище допустимих норм, у разі якої в умовах виконання сильних навантажень виникає неекономна його діяльність, що призводить до вичерпування енергетичних ресурсів і, як наслідок, розвитку патологічних станів.

Про намагання штучно підвищити спортивну результативність було відомо ще з давніх часів. Так, на античних олімпіадах атлети застосовували різні речовини, які підвищували їхню фізичну працездатність. Перший випадок застосування допінгу було зафіксовано під час проведення змагань із плавання у 1865 році в місті Амстердамі, а перший трагічний випадок було зафіксовано у 1886 році на змаганнях із велоспорту. У минулому сторіччі жертвою сильного допінгу став чемпіон світу серед велогонщиків-професіоналів, англієць Тоні Сімпсон, який загинув на трасі Тур де Франс у 1967 році. Така ж доля пізніше спіткала західнонімецького боксера-професіонала Юпка Ельця, якого винесли з рингу непритомним. Як довела експертиза, він прийняв велику дозу психостимулятора первитину.

Усе це призвело до того, що на сесії Міжнародного Олімпійського Комітету (МОК) 1967 року було прийнято рішення про заборону допінгу та впровадження анти допінгового контролю. Уперше вибірковий АДК було здійснено на Олімпійських іграх у Мексиці, у 1968 році, а вже з 1972 року (Олімпіада в Мюнхені, ФРН) АДК став обов’язковим на всіх Олімпійських іграх і великих міжнародних змаганнях. У 1971 році такий контроль було також запроваджено і в колишньому Радянському Союзі.

Допінг-контроль здійснює спеціальна комісія при МОК. Є два види служб антидопіногового контролю: служба збирання матеріалу й антидопінгова лабораторія. Сам АДК поділено на два види контролю: на змаганнях та поза змаганнями.

До змагань усім країнам-учасницям розсилають списки заборонених фармацевтичних засобів, які відносять до допінгів.

Під час змагань усіх спортсменів та офіційних осіб команд ( тренерів, спортивних лікарів, реабілітологів, масажистів ) ознайомлюють із процедурою антидопінгового контролю.

Метод дослідження у разі допінг-контролю досить простий і необтяжливий для спортсмена. Для цього проводять аналіз проби сечі, яку здає учасник змагань після того, як він отримає відповідне повідомлення. Спортсмен разом із представниками команди ( тренером або функціонером та лікарем ) повинен з'явитися на комісію по АДК не пізніше ніж через 60 хв після отримання повідомлення.

Пробу сечі ( у присутності самого спортсмена ) об’ємом не менш ніж 100 мл ділять на дві рівні частини – контрольну й основну, які потім розливають у флакони. Їх щільно закривають, опечатують і кодують. Основна проба під кодовою назвою надходить до лабораторії для біохімічного аналізу, а другу у запечатаному вигляді зберігають у сейфі для контролю на випадок, якщо в першій пробі буде знайдено речовину, яка належить до класу допінгів. Аналіз проби проводять не пізніше ніж за 48 годин після взяття сечі у спортсмена. Повторну експертизу ( у разі потреби ) проводять не пізніше ніж за 24 години після першої експертизи. Якщо спортсмен не з'явився до лабораторії АДК для здачі проб на аналіз, це вважають його визнанням у прийнятті допінгу.

На спортсменів, звинувачених у прийнятті заборонених засобів, накладають відповідні санкції, їхні результати анулюють а самі вони можуть отримати дискваліфікацію за різними термінами ( а в окремих випадках – довічну дискваліфікацію, як це сталося з канадським легкоатлетом Беном Джонсоном ).

Медична комісія МОК вважає за допінги такі групи фармакологічних засобів:

1. Психостимулятори: фенамін, амфетамін, сіднофен, сіднокарб, первитин, мезокарб, салбутамол тощо.

2. Симпатоміметичні аміни ( симпатоміметики ): ефедрин, мезатон, ізадрин, корамін тощо.

3. Стимулятори центральної нервової системи (ЦНС): стрихнін, кофеїн, коразол, пікротоксин, бемігрід тощо.

4. Наркотичні знеболюючі засоби: героїн, петидін, морфін, етилморфін, промедол тощо.

5. Анаболічні стероїди («анаболіки»): тестостерон, метилтестостерон, ретабол, нерабол, ретаболіл, даназол, тренболон, міболен, стенозолол, надролон, метандріол, фенаболіл, діанабол тощо.

6. Діуретіки: фуросемід, гіпотеазід, манітол, мерсаліл, індапамід, амілорід, канкреон, етакрінова кислота тощо.

7. Жіночі гормональні контрацептиви: логест, фемоден тощо.

8. Пептидні й глікопротеїнові гормони та їхні аналоги: соматотропін (СТГ), кортикотропін (АКТГ), ериторпоетин (ЕРО) тощо.

Заборонені методи:

аутогемотрансфузія ( кров'яний допінг ) – переливання особистої крові спортсмена за декілька днів до змагань з метою підвищення фізичної працездатності;

фальсифікація аналізів та проведення різних заборонених маніпуляцій, які можуть змінити склад сечі;

ректальне введення повітря спортсменам-плавцям тощо.

Групи речовин, які мають певні обмеження:

алкоголь у концентрації 0,50/00 для зняття тремору у спортсменів-стрільців;

місцеві анестетики у вигляді мазі чи ін’єкцій ( якщо у спортсмена немає травм або захворювань опорно-рухового апарату );

кортикостероїди можна застосовувати в дерматології, травматології та офтальмології тільки з офіційного дозволу медичної комісії тощо.

Кількість заборонених фармакологічних засобів щороку зростає. За даними Комісії МОК, ця цифра сягає 10 тисяч. Незважаючи на введення допінг-контролю, випадки застосування допінгів, на жаль, не лише не зменшилися, а, навпаки, збільшилися і, як це не прикро, допінг увійшов навіть у дитячо-юнацький спорт.

2.3 Секс-контроль

Цей вид контролю було введено МОКом наприкінці 60-х років. Мета його – виключення зі змагань світового рівня жінок-спортсменок з явними ознаками гермафродитизму, тобто коли в жіночому організмі внаслідок аномального розвитку функціонують не лише жіночий фенотип (зовнішній вигляд), таких спортсменок характеризують за підвищеним рівнем розвитку окремих фізичних якостей, а саме: сили, швидкості, витривалості, які спричиняють нерівноправності у боротьбі.

З метою виявлення цієї аномалії і забезпечення для всіх спортсменок однакових умов на змаганнях проводять секс-контроль. Це спеціальна методика, яка полягає у визначенні відсотка (%) соматичних клітин, у ядрах яких міститься статевий хроматин ( тільця, які під мікроскопом набувають темного забарвлення ), або так звані тільця Барра, які у 1949 році були відкриті канадськими науковцями М. Барром і Е. Бертрамом. Так, у осіб жіночої статі виявляють до 70% соматичних клітин, в ядрах яких знаходиться статевий хроматин, у чоловіків – до 5%.

Секс-контроль, так само, як і антидопінговий контроль, є простим і необтяжливим для спортсменок. Він полягає у проведенні гістологічного дослідження матеріалу ( клітин шкіри, слизової оболонки порожнини рота, волосяних цибулин тощо ), узятого з організму жінки. Скребок, узятий шпателем із цього матеріалу, тонким шаром наносять на предметне скло, фарбують однією краплею 1,5-2% розчину оцтовокислого ацетоорсеїну, накривають покривним склом і досліджують під мікроскопом.

2.4 Самоконтроль

Самоконтроль – це самостійні регулярні спостереження за допомогою простих і доступних прийомів за станом свого здоров'я, самопочуттям, фізичним розвитком, впливом на організм фізичних і розумових навантажень. Використовуючи систематичний самоконтроль разом із веденням щоденника, можна визначити ступінь м’язових і нервово-психічних навантажень, утоми, достатності часу для відновлення, а також за допомогою яких засобів можна досягти найбільшої ефективності реабілітаційних заходів; наскільки є результативними окремі методи корекції виявлених порушень у функціональному стані та працездатності.

Самоспостереження можуть бути ретельними і складатися з великої кількості показників, а також стислі, розраховані на фіксацію кількох найбільш простих, але досить інформативних показників. Перш за все треба визначити умови і можливості для застосування тих або інших методичних підходів, визначити обсяг показників. Передбачено, що у разі вимірювань витримують ідентичні умови. Наприклад: зранку після сну, перед початком і після занять тощо. Можна також зафіксувати динаміку змін функціональних зрушень у процесі тренування та у відновлювальний період після навантажень.

Найбільш простим і доступним показником, який свідчить про стан серцево-судинної системи та організму в цілому, є частота серцевих скорочень – пульс. Існує кілька методів вимірювання пульсу. Найбільш поширеним і простим є пальпаторне прощупування і підрахування пульсових хвиль. Для цього 2-й, 3-й і 4-й пальці руки накладають на одну з артерій: сонну, скроневу або променеву. Під час визначення пульсу на променевій артерії пальці розміщують вище променезап‘ястсткового суглоба, артерію прощупують і злегка притискають. Після інтенсивного навантаження, коли пульс збільшується до 150 пошт./0хв і вище, підрахунок серцевих скорочень здійснюють шляхом накладання пальців руки на область верхівки серця – п’яте міжребер’я зліва. У стані спокою пульс звичайно підраховують за 15 і 30-секундні інтервали. Після навантаження, у зв’язку зі швидкими його змінами, пульс підраховують за 10 с.

Самоконтроль функціонального стану передбачає уважне ставлення до свого організму кожного фізкультурника і спортсмена, встановлення адекватності власних можливостей до виконання певного фізичного навантаження. Проведення систематичних самостійних спостережень та їх аналіз допомагають спеціалістам із фізичної реабілітації попередити розвиток перенапруження, раціонально будувати руховий режим тощо. Тому для тих. Хто застосовує самоконтроль, необхідно знати, що його треба здійснювати систематично і тривалий час. Вибіркові спостереження не дають характеристики функцій і не є ефективними.

Характеристики

Список файлов реферата