91776 (680201), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Для оцінки ступеня запалення слизової оболонки порожнини рота проводили пробу Шиллера-Писарева. Функціональну активність слинних залоз визначали за показником швидкості слиновиділення (мл/хв.).
Для вивчення процесів остеоінтеграції та структури періімплантних тканин проводили прицільну контактну внутрішньоротову рентгенографію (дентальний апарат «Siemens»), ортопантомографію щелеп (рентген-апарат «Granex ds») та виміри резорбції кісткової тканини в області шейки імплантатів за допомогою курсору програмного забезпечення Pro Max на комп’ютерних панорамних рентгенограмах, отриманих на рентген-апараті Pro Max X-ray фірми Planmega, Фінляндія (Мазур І.П., Макаренко В.Н., 2006).
Вивчення біопотенціалів ротової порожнини проводили за допомогою біопотенціалометру БПМ-03 виробництва НВО «Сатурн», Росія (Онищенко В.С., 1995).
Біохімічні методи дослідження включали визначення трипсиноподібної (ТПА), антитриптичної (АТА) (Нартикова В.Ф., Пасхіна Т.С., 1986) та антиокислювальної (АОА) активності змішаної слини (Абрамова Ж.И., Оксенгендлер Г.И., 1985) для характеристики інтенсивності фізіологічних процесів обмеженого протеолізу й вільнорадикального окислення.
Цитохімічні методи дослідження включали вивчення активності сукцинатдегідрогенази (СДГ) та лактатдегідрогенази (ЛДГ) нейтрофілів периферичної крові пацієнтів як неспецифічний показник реакції клітин на проведення операції дентальної імплантації та наступне протезування (Борисова М.А., Овчаренко Н.И., 1975)
Всі отримані результати оброблялися методами математичної статистики з використанням t-критерію Стьюдента на персональному комп’ютері IBM PC у пакетах Microsoft Office 2000 та Statistica 6.0.
Результати дослідження та їх обговорення. При вивченні впливу дентальної імплантації на показники біопотенціалів ротової порожнини було зафіксовано їх збільшення в пацієнтів всіх чотирьох груп (I гр. – 178,0 ± 3,5 мВ, ІІ гр. – 181,0 ± 2,7 мВ, ІІІ гр. – 180,0 ± 2,5 мВ, IV гр. – 177,0 ± 3,0 мВ (р1 > 0,05) у порівнянні з контрольними показниками (156,0 ± 3,5 мВ). К 3-му місяцю в І-й групі потужність біопотенціалів значно збільшилась (240,0 ± 5,0; р1 < 0,01). В інших групах намітилася тенденція до нормалізації біопотенціалів. К 4-му місяцю спостережень в пацієнтів перших трьох груп показники біопотенціалів порожнини рота залишалися на достатньо високому рівні ( І гр. – 210,0 ± 4,0; ІІ гр. – 170,0 ± 2,5; ІІІ гр. – 176,0 ± 5,0; р1 до контролю > 0,05; міжгрупова р2-3 < 0,05), а в пацієнтів IV групи біопотенціали (159,0 ± 2,9; р2-4 < 0,05) наближались до показників контролю, перевищуючи їх всього на 1,9 %. Аналогічна тенденція відмічалася в пацієнтів ІІ та ІІІ групи до п’ятого, а в пацієнтів І групи до шостого місяця. Проведене вивчення біопотенціалів ротової порожнини свідчить про те, що використання імплантатів без ГАП тривалий час (5-6 місяців) зберігає високі дані реполярізації, що опосередковано дозволяє судити про знижені процеси репарації, в той час як використання імплантатів з ГАП приводить до більш ранніх строків (4-5 місяців) нормалізації біопотенціалів порожнини рота. Найбільш виражений клінічний ефект за результатами моніторингу біопотенціалів спостерігався в пацієнтів IV групи, де застосовувався повний комплекс.
Цитохімічне дослідження активності нейтрофілів периферичної крові пацієнтів після дентальної імплантації показало, що введення імплантатів супроводжується зниженням аеробного окислення та ростом анаеробного гліколізу, про що свідчить зниження активності СДГ (І гр. – 1,52 ± 0,09 ум. од.; ІІ гр. – 1,53 ± 0,07 ум. од.; ІІІ гр. – 1,51 ± 0,08 ум. од.; IV гр. – 1,50 ± 0,09 ум. од. проти 1,88 ± 0,01 ум. од. у контролі) та зростання активності ЛДГ (І гр. – 2,63 ± 0,12 ум. од.; ІІ гр. – 2,65 ± 0,14 ум. од.; ІІІ гр. – 2,64 ± 0,12 ум. од.; IV гр. – 2,61 ± 0,13 ум. од. проти 2,26 ± 0,14 ум. од. у контролі). Наступні 2 місяця після оперативного втручання спостерігається прогресуючий дисбаланс ферментативної активності периферичної крові в пацієнтів всіх груп. До 3-го місяця спостережень в І-й групі активність СДГ була 1,38 ± 0,10 ум. од. (р1 < 0,01), активність ЛДГ – 2,91 ± 0,11 ум. од. (р1 < 0,01). У ІІ-й групі пацієнтів спостерігалося зниження дисбалансу цитохімічної активності для СДГ на 6,82 %, для ЛДГ – на 4,41 % (р1 < 0,05). Активність СДГ в кінці 3-го місяця в ІІІ та IV групах була 1,58 ± 0,12 ум. од. (р1-3 > 0,05) та 1,61 ± 0,09 ум. од. (р1 > 0,05; р2-4 < 0,05) відповідно, активність ЛДГ у ІІІ групі – 2,75 ± 0,13 ум. од. (р1-3 > 0,05) та 2,34 ± 0,14 ум. од. (р1 > 0,05; р2-4 < 0,05) у IV групі. Повне відновлення цитохімічної активності нейтрофілів відбувається к 5-6 місяцю в І-й групі, к 3-4 місяцю – в ІІ та ІІІ групах, к 2-3 місяцю – в IV групі.
Біохімічне дослідження змішаної слини хворих показало, що введення імплантатів вже к 1 місяцю веде до росту антиокислювальної, антитриптичної та трипсиноподібної активності у пацієнтів всіх груп (табл. 1). Через 3 місяця в І групі спостерігається збільшення АОА, ТПА й АТА (р1 < 0,05), в групах II-IV – зниження всіх показників змішаної слини (р1 > 0,05; р2-4 < 0,05).
Таким чином, встановлено, що проведення операції дентальної імплантації в пацієнтів всіх груп викликає збільшення біопотенціалів порожнини рота, підвищення активності ЛДГ та зниження активності СДГ в периферичній крові, ріст АОА, АТА й ТПА змішаної слини. Нормалізація цих показників відбувається в більш короткий термін в пацієнтів IV групи, де застосовували повний комплекс лікувально-профілактичнх заходів.
При проведенні досліджень після фіксації незнімних ортопедичних конструкції було зафіксовано збільшення біопотенціалів порожнини рота (р1 > 0,05), а також зниження аеробного окислення та ріст аеробного гліколізу у всіх досліджуваних групах (р1 > 0,05). Через 3 та 6 місяців в пацієнтів І групи спостерігались високі показники біопотенціалів (р1 < 0,05), у хворих ІІ та ІІІ групи нормалізація потенціалів відбулася к 3-му місяцю, в пацієнтів IV групи збільшення показників було мінімальним (на 1,25 %), та к кінцю 1 місяця показники потенціалів не відрізнялися від контрольних (р1 > 0,05, р2-4 < 0,05).
Нормалізація цитохімічних показників нейтрофілів периферичної крові пацієнтів IV групи відбулася к 1-му місяцю (активність СДГ – 1,86 ± 0,07 ум. од. проти 1,88 ± 0,07 ум. од. у контролі; активність ЛДГ – 2,29 ± 0,13 ум. од. проти 2,28 ± 0,12 ум. од. у контролі), в ІІ групі активність СДГ через місяць була на 5,7 % нижче, а ЛДГ – на 4,72 % вище контролю (р1 > 0,05). Цитохімічні показники пацієнтів ІІІ групи нормалізувалися через 3 місяця, в пацієнтів І групи через 6 місяців після фіксації незнімних зубних протезів ще спостерігався виражений цитохімічний дисбаланс (активність СДГ – 1,43 ± 0,05 ум. од. проти 1,76 ± 0,06 ум. од. у контролі; активність ЛДГ – 2,80 ± 0,10 ум. од. проти 2,39 ± 0,13 ум. од. у контролі).
Результати біохімічного дослідження змішаної слини пацієнтів свідчать про те, що фіксація незнімних ортопедичних конструкцій з опорою на імплантати викликає вірогідне збільшення показників АОА, АТА й ТПА в пацієнтів всіх груп. В пацієнтів І групи показники зберігаються на високому рівні протягом усього терміну спостереження (р1 < 0,05), в ІІ та ІІІ групі ці показники нормалізувались к 3 місяцю, в пацієнтів IV групи, де використовувалися імплантати з ГАП з додатковим застосуванням «Коллапан-Л» та «Ербісола», показники АОА, АТА й ТПА змішаної слини практично не відрізняються від даних контролю на протязі усього терміну спостереження, починаючи з першого місяця (р1 > 0,05, р2-4 < 0,05).
З метою оцінки лікувальної ефективності матеріалу «Коллапан-Л» та препарату «Ербісол» було обстежено та проліковано 22 пацієнти із запаленням навколоімплантатних тканин, встановленим за даними проби Шиллера-Писарева. Біофізичні дослідження показали, що при наявності проявів запалення слизової оболонки в області імплантату показники біопотенціалів збільшуються на 23 % (р < 0,05) та складають 192,01 ± 5,5 мВ. Після призначеного комплексного лікування з додатковим введенням запропонованих засобів (заповнення кісткового дефекту «Коллапаном-Л», парентеральне введення «Ербісолу», полоскання порожнини рота «Біодентом-3») відмічається чітка тенденція до нормалізації біопотенціалів з 1-го місяця, к 3-му місяцю показники практично відповідають показникам контролю (160,0 ± 4,5 мВ проти 156,0 ± 3,5 мВ у контролі). За результатами дослідження цитохімічної активності нейтрофілів периферичної крові пацієнтів із запаленням навколоімплантатних виявлено значне зниження аеробного окислення (активність СДГ – 1,42 ± 0,05 ум. од., що на 24,5 % нижче контролю) та ріст аеробного гліколізу (активність ЛДГ – 2,80 ± 0,10 ум. од., що на 23,9 % вище контролю). Після застосування комплексу засобів через 1 місяць активність СДГ складала 1,53 ± 0,08 ум. од., ЛДГ – 2,69 ± 0,11 ум. од. До 3-6 місяця спостережень цитохімічні показники нейтрофілів периферичної крові наближалися до контролю. Аналогічну динаміку мали біохімічні показники змішаної слини. При наявності запалення навколоімплантатних тканин показники АОА, АТА й ТПА були збільшені у порівнянні з контролем на 24,2 %, 23,0 % та 21,0 % відповідно (р < 0,05). Через 1 місяць з початку лікування відмічалася тенденція до зниження ферментативної активності змішаної слини, к 3-му місяцю фіксувалася повна нормалізація показників АОА, АТА й ТПА (р < 0,05), які залишалися на рівні контролю весь термін спостереження (до 12 місяців).
Таким чином, застосування в комплексному лікуванні хворих з проявами периімплантиту «Коллапану-Л», «Ербісола» та «Біодента-3» вже к третьому місяцю нормалізує показники біопотенціалів порожнини рота, біохімічні показники змішаної слини та активність дегідрогеназ нейтрофілів периферичної крові, що може опосередковано свідчити про закінчені процеси репарації в пошкоджених тканинах.
П
ри дослідженні впливу дентальної імплантації на функціональну активність слинних залоз було зафіксовано збільшення швидкості слиновиділення, найбільше в пацієнтів І групи при використанні імплантатів без ГАП (на 88 %) (рис. 1). При одночасному застосуванні імплантатів без ГАП та комплексу рекомендованих засобів (ІІ група) швидкість салівації збільшилася на 48 %. В пацієнтів IV групи збільшення аналогічного показника було мінімальним (41 %). Найбільш швидка нормалізація функції слинних залоз відбувалася в пацієнтів ІІ та IV груп (к 3 місяцю). Після фіксації незнімної ортопедичної конструкції знову спостерігалось збільшення швидкості салівації. Нормалізація слиновиділення в пацієнтів І та ІІІ груп відбувалась тільки через 1,5 роки з моменту фіксації незнімної ортопедичної конструкції, а в пацієнтів ІІ та особливо IV групи наближається до вихідного рівня вже через 6 місяців, що свідчить про позитивний вплив запропонованого комплексу на функцію слинних залоз при дентальній імплантації.
Вивчення результатів проби Шиллера-Писарева продемонструвало, що дентальна імплантація викликає хронічне запалення слизової оболонки порожнини рота (табл. 2). При використанні імплантатів без ГАП (І група) у віддалений термін лікування спостерігаються високі показники проби без тенденції до нормалізації. Застосування комплексу сприяє зниженню активності запального процесу, пов’язаного з імплантацією, що об’єктивно проявляється зниженням показників проби Шиллера-Писарева в пацієнтів ІІ та IV груп, в порівнянні з показниками І та ІІІ груп.
Таблиця 2
Показники проби Шиллера-Писарева в пацієнтів
після дентальної імплантації та подальшого протезування
| Строки дослідження | І група | ІІ група | ІІІ група | IV група |
| до імплантації | 1,24 ± 0,015 | 1,16 ± 0,012 p2 > 0,05 | 1,25 ± 0,018 p2 > 0,05 | 1,24 ± 0,016 p2 > 0,05 |
| після імплантації | ||||
| через 1 міс. | 2,88 ± 0,035 p1 < 0,01 | 2,72 ± 0,024 p1<0,01; p2<0,05 | 2,87 ± 0,022 p1<0,01; p2>0,05 | 2,68 ± 0,026 p1<0,01; p2<0,05 |
| через 3 міс. | 2,84 ± 0,029 p1 > 0,05 | 2,56 ± 0,031 p1<0,05; p2<0,05 | 2,79 ± 0,038 p1>0,05; p2>0,05 | 2,51 ± 0,027 p1<0,05; p2<0,01 |
| через 6 міс. | 2,80 ± 0,033 p1 > 0,05 | 2,52 ± 0,036 p1>0,05; p2<0,05 | 2,70 ± 0,025 p1>0,05; p2>0,05 | 2,37 ± 0,019 p1<0,05; p2<0,01 |
| після фіксації незнімних конструкцій | ||||
| через 1 міс. | 2,92 ± 0,037 p1 > 0,05 | 2,76 ± 0,032 p1<0,05; p2<0,05 | 2,87 ± 0,022 p1<0,05; p2>0,05 | 2,75 ± 0,028 p1<0,05; p2<0,05 |
| через 6 міс. | 2,96 ± 0,021 p1 > 0,05 | 2,64 ± 0,028 p1<0,05; p2<0,01 | 2,75 ± 0,019 p1<0,05; p2<0,05 | 2,48 ± 0,026 p1<0,05; p2<0,01 |
| через 1 рік | 2,88 ± 0,035 p1 > 0,05 | 2,52 ± 0,036 p1<0,05; p2<0,01 | 2,62 ± 0,038 p1<0,05; p2<0,05 | 2,41 ± 0,023 p1>0,05; p2<0,01 |
| через 1,5 роки | 2,80 ± 0,033 p1 > 0,05 | 2,44 ± 0,034 p1>0,05; p2<0,01 | 2,54 ± 0,027 p1>0,05; p2<0,05 | 2,34 ± 0,024 p1>0,01; p2<0,01 |
Примітка: p1 – достовірність розрахована по відношенню до показників попереднього строку дослідження; p2 - достовірність розрахована по відношенню до показників І групи.
Проведене на різних етапах лікування рентгенологічне обстеження дозволяє стверджувати, що дентальна імплантація у всіх пацієнтів приводить до зниження висоти альвеолярного гребеня, при цьому ступінь зниження цієї висоти, а також швидкість та повноцінність процесів остеоінтеграції значною мірою залежить від виду імплантатів та супутніх лікувально-профілактичних заходів. Найкращі результати були отримані в пацієнтів IV групи із застосуванням повного лікувально-профілактичного комплексу, де зниження висоти альвеолярного гребня було на 58 % менше, ніж в пацієнтів І групи. В ІІ та ІІІ групі цей показник менше на 29 % та 32 % відповідно. При дослідженні структури періімплантатних тканин встановлено, що найбільш швидко процеси остеоінтеграції протікав у пацієнтів IV групи: структура кісткової тканини навколо імплантату була однорідною, мала високу оптичну щільність, периімплантатна щілина не визначалася вже через 3 місяці після дентальної імплантації. Подібна картина в пацієнтів ІІ та ІІІ груп спостерігалась тільки через 6 місяців, тоді як у хворих І групи процес остеоінтеграції був уповільнений: у деяких пацієнтів остеоінтеграція імплантатів була неповною навіть через 2 роки після проведеної дентальної імплантації, що може бути предиктором передчасної втрати імплантатів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
