91378 (679907), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Специфічними маркерами до вуглеводного компоненту фібронектину, який є одним із компонентів фібриноїду, вважається лектин арахісу (PNA). Імунізація вагітних тварин стафілококовим анатоксином призводить до збільшення відкладань PNA+–речовин порівняно з тваринами контрольної групи серед гігантських трофобластичних клітин перехідної зони плаценти і в товщі децидуальної пластинки матки протягом всіх термінів спостереження. PNA+–вуглеводні залишки, які входять до складу молекули фібронектину, відтворюють експресію рецептору адгезії. Фібронектин є адгезином для активованих Т– і В–лімфоцитів, NK–клітин, для Т–лімфоцитів пам´яті та макрофагів. Посилене відкладання материнського і плодового PNA+–фібриноїду можливо розцінювати як результат напруження імунологічних взаємовідношень між матір’ю і плодом. Динаміка та інтенсивність накопичення PNA+–депозитів в різних частинах плаценти корелює із динамікою кількості лімфоцитів у тварин контрольної та експериментальної груп. Зростання протягом останнього періоду вагітності нашарувань PNA+–фібриноїду, опосередковано, вказує на початок процесу зриву імунологічної толерантності материнського організму стосовно плоду. Подібні дані отримані О.Д. Луцик, О.В. Смольковою, А.М. Ященко (2003).
Ламінін – глікопротеїн базальних мембран, вуглеводна частина якого адгезує NK–клітини і активовані лімфоцити і специфічно зв’язується з лектином ікри окуня (PFA). У тварин експериментальних груп, після дії антигенів на материнський і плідний організм, збільшується інтенсивність відкладання часточок бензидину на мембранах клітин трофобласту і базальних мембранах плодових судин та судин децидуальної оболонки. Ламінін, як адгезивна молекула відіграє важливу роль для адсорбції лімфоцитів, кількість яких у експериментальних тварин вища, ніж у тварин контрольної групи.
Поява в фібриноїдних нашаруваннях SNA+–рецепторів до вуглеводних речовин з кінцевими залишками манози вказує на порушення трофічної функції плаценти, що пов’язано з відкладанням на поверхні лакун нерозчинних протеїнів і відповідає даним K.K. Mann, S. Andre et al. (2004).
Таким чином, проведені дослідження доводять, що морфофункціональний стан імунологічного бар’єру в системі мати–плацента–плід забезпечується давньою і консервативною системою лектинового розпізнавання „свого” – „не свого”. Пошкодження тканин трофобласту материнськими цитотоксичними лімфоцитами має постійний, каскадний характер, починаючи з глікокаліксу клітин, їх цитоплазматичних мембран та базальних мембран. Ієрархія лектинопосередкованих механізмів захисту трофобласту має також ступінчастий характер. Для підтвердження цих положень проведено експериментальне дослідження з внутрішньоплідним уведенням плодам антигену, що призвело до зміни їх імунного стану і фібриноїду. Першим тканинним бар’єром є вуглеводні залишки з сіалірованими закінченнями. При зв’язуванні з лігандами такі лектини змінюють конформацію, що веде до відкриття нових детермінант для подальшого розвитку захисної реакції. Одним із механізмів зриву імунологічної толерантності наприкінці вагітності, можливо, є зростання SNA+–фібриноїдного нашарування в плаценті.
Синтез захисних лектинрозпізнаючих рецепторів носить постійний характер і залежить від напруженості імунологічних відносин в системі мати–плацента–плід.
Згідно сучасних уявлень відносно біології трансплантатів, при вагітності повинні одночасно включатися як реакції матері, направлені проти фетоплацентарних антигенів (класична реакція хазяїн проти трансплантата), так і реакції плоду, направлені проти антигенів матері (реакція трансплантата проти хазяїна).
Внутрішньплідне уведення антигену призводить до суттєвих змін в послідовності та інтенсивності накопичень різних речовин у фібриноїдних депозитах материнських лакун на фоні зростання кількості лімфоцитів у сполучнотканинній стромі трабекул лабіринтного відділу плаценти.
Зростання кількості цитотоксичних лімфоцитів у стромі трабекул призводить до підвищеного синтезу клітинами трофобласту ламініну. При руйнуванні синцитіотрофобласту та цитотрофобласту, що відбувається наприкінці вагітності, ламінін потрапляє у великій кількості до фібриноїдних депозитів. Після внутрішньоплідного уведення антигену інтенсивність деструкції клітин трофобласту протікає більш інтенсивно, порівняно з контрольними тваринами. Зростання ламінін–PFA+–депозитів плідного походження в складі фібриноїду протікає на фоні прискорених інволютивних процесів у плаценті в прямій кореляції із зростанням чисельності цитотоксичних HPА+–лімфоцитів.
При зниженні функціональної активності клітин трофобласту протягом третього періоду вагітності зменшується синтез WGA+–танесцину і анексину. В експериментальних тварин після внутрішньоплідного уведення імуноглобуліну цей процес протягом третього періоду вагітності протікає менш інтенсивно. Уведення білкового антигену плодам, супроводжується збільшенням інтенсивності відкладання SВA+–депозитів у складі фібриноїда материнських лакун. SВA+–композити є імуноглобулінової природи плідного походження. Надлишкове відкладання SВA+–речовин змінює морфо–функціональний стан трофобласту.
Таким чином, фібриноїд є складовою частиною біологічного бар’єру в плаценті, що має материнське та плідне походження. Неспецифічні імунні реакції менш вибіркові, проте більш надійні з позиції молекулярної регуляції. Тому поетапний процес лектинового розпізнавання фібриноїдом антигенів в лабіринтній частині плаценти відображає процес імунологічного захисту плоду. Зміни в структурі фібриноїду будуть залежати від того, яка ланка імунітету і яка популяція лімфоцитів буде активована. За характером та інтенсивністю накопичення того чи іншого композиту фібриноїду, їх топографією можна робити висновки щодо напруженості імунних відносин в системі мати–плацента–плід, реактивності імунної системи новонародженого і дитини.
При досліджені будови лімфоїдної тканини, асоційованої з плацентою, яка має плодове і материнське походження, встановлено, що вона представлена наступними складовими частинами.
Антигенпрезентуючі клітини (макрофаги і дендритні клітини). Протягом третього періоду вагітності зростає кількість макрофагів в децидуальній пластинці і в стромі ворсинчастого хоріону, що пов΄язано з інтенсивними процесами альтерації на тлі інволютивних процесів у плаценті.
На початку третього періоду вагітності (29 тиждень) в зоні базальної пластинки виявляються поодинокі якірні ворсини калібром 100–120 мкм, біля яких виявляються АТФ–позитивні клітини. АТФ–позитивні дендритні клітини розташовані на межі децидуальної пластинки і плодової частини плаценти, серед клітин позаворсинчастого трофобласту, які не несуть на своїй цитоплазматичній мембрані класичні рецептори головного комплексу гістосумісності першого класу, згідно літературних даних (Blois S. M., Kämmerer U., Soto C. A. et. al., 2007). Встановлені особливості топографії дендритних клітин дозволяє блокувати розвиток імунної відповіді на антиген та підтримує стан імунологічної толерантності материнського організму до плоду.
Тіла клітин мають подовжену форму, нерівні контури цитоплазматичної мембрани. Ядро світлого тону і також має подовжену форму та хвилясті контури. Відростки орієнтовані переважно вздовж межі плодової і материнської частини плаценти. АТФ–позитивні відростки мають звивисті контури, що повторюють контури латеральної поверхні децидуальної пластинки. Довжина відростків становить 80-90 мкм, товщина – 2–4 мкм.
На 39–40 тиждень вагітності жінок АТФ-позитивні клітини виявляються на межі материнської і плодової частини плаценти. Тіло клітин має вигляд напівмісяця, від якого відходять 3–5 відростків. Відростки потовщуються порівняно з 29 тижнем вагітності. Так, в середньому кількість відростків становить 5–7, а їх товщина – 8–10 мкм. Інтенсивність накопичення АТФ–позитивної речовини у відростках стає вищою, ніж на 29 тиждень вагітності. Наприкінці вагітності та при порушенні структури фетоплацентарного бар’єру на тлі впливу антигенів і активації місцевої імунної системи децидуальної оболонки матки у дендритних клітин виникає передчасний, ніж в нормі, контакт з клітинами плідного походження, що несуть на своїй цитоплазматичній мембрані рецептори І і ІІ класу головного комплексу гістосумісності (лімфоцити, фібробласти, макрофаги), що є стимулом їх активації і формуванням імунної відповіді, спрямованої на відторгнення плоду.
У плаценті щурів АТФ–позитивні дендритні клітини, також як і в плаценті людини, знаходяться на межі плодової і материнської частини – в сполучній зоні, що є важливою біологічною закономірностю. Сполучна зона представлена „глікогеновими” і великими трофобластичними клітинами, що не мають на своїй поверхні рецепторів головного комплексу гістосумісності І класу. Кількість відростків дендритних клітин становить, в середньому, два–три. Довжина відростків становить 70–80 мкм, а товщина – 9–10 мкм. В деяких випадках відростки дендритних клітин на кінцях мають багатоморфне потовщення: ґудзикове, віялоподібне та ін., за рахунок чого вони контактують із децидуальними клітинами компактного шару і з клітинами трофобласту, а також між собою.
На 18–у добу вагітності антигенпрезентуючі клітини розташовані, приблизно, рівномірно, через однакові проміжки – 10–12 мкм. Кількість АТФ–позитивних клітин на умовну одиницю площини 100000 мкм2 становить 1–2 клітини. Площу, яку займають дендритні клітини з відростками, становить 330,04±2,33 мкм2 на 100000 мкм2. Активність АТФ–ази, вираженої в одиницях оптичної щільності – інтегральний денсиометричний показник – становить 522,92±68,90 од. опт. щіл.
На 20–у добу вагітності кількість дендритних клітин зростає порівняно з попереднім строком спостереження. Кількість відростків збільшується. Підвищується функціональна активність клітин. Площа, яку займає АТФ–позитивний матеріал в цитоплазмі дендритних клітин, збільшується вдвічі.
Наприкінці вагітності (22–а доба вагітності) кількість відростків у клітин продовжує зростати. У кожної клітини їх стає 4–5, що в два рази більше, ніж на 18–у добу вагітності. Товщина відростків зростає до 29,15±2,00 мкм, а довжина коротшає до 57,09±6,32 мкм, з чим і пов’язане зростання загальної площи, яку займає АТФ–позитивний матеріал в цитоплазмі, – 1005,33±1,54 мкм2. Одночасно зростає накопичення АТФ–позитивного матеріалу у відростках, порівняно з попередніми строками спостереження. Активність АТФ–ази становить 870,78±91,87 од. опт. щіл. Відростки вже не утворюють на кінцях бляшки, а нагадують мережу, або павутинну структуру в товщі сполучної зони плаценти.
Під час пологів топографія дендритних клітин в плаценті принципово не змінюється. Як і при попередніх строках спостереження, вони локалізуються в сполучній зоні плаценти, товщина якої значно потоншується. Майже повна альтерація шару гігантських трофобластичних клітин супроводжується зростанням кількості АТФ–позитивного матеріалу в сполучній зоні на умовній одиниці площі. Відростки клітин розташовуються настільки щільно, що на межі плодової і материнської частин плацент формують єдину смугу чорного кольору. Відростки коротшають і потовщуються, за рахунок чого зростає абсолютна площа, яку займає АТФ–позитивний матеріал, – 3609,09±3,45 мкм2. Поодинокі трофобластичні клітини повністю оточені відростками дендритних клітин.
Незалежно від спрямованості дії антигенів: чи зі сторони материнського організму після імунізації вагітних стафілококовим анатоксином, чи зі сторони плоду – після введення імуноглобуліну плодам спостерігається прискорене стоншення сполучної зони плаценти, що призводить до передчасної активації АТФ–позитивних клітин і відміни імунологічної толерантності материнського організму до плоду. Зміни структури фетоплацентарного бар’єру супроводжуються змінами морфофункціонального стану АТФ–позитивних клітин. В дендритних клітинах збільшується накопичення АТФ–матеріалу, кількість відростків, їх товщина і довжина. Відростки замість ґудзикової форми набувають віялоподібну форму.
При лектингістохімічному дослідженні дендритних клітин виявлено, що в децидуальній пластинці доношеної плаценти жінки (38–40 тижнів вагітності) клітини, які несуть рецептори до конконаваліну (Con А+), розташовуються в базальній частині децидуальної пластинки і не зустрічаються на межі материнської та плодової частини плаценти. Вони мають розміри 20–30 мкм, неправильну форму з трьома–чотирма виступами. Ядра клітин світлі. Контури ядер неправильної, лопатної форми. В цитоплазмі клітин в невеликій кількості накопичується речовина, яка виявляється лектином конкановаліну А. Вона має світло–рудий колір, що є свідченням вмісту манозних залишків рецепторів. Бензединові часточки виявляються на поверхні цитоплазматичної мембрани в більшій кількості, ніж в цитоплазмі, тому вона має темно–коричневий колір, що вказує на накопичення манозних залишків рецепторів, які розпізнають антигени, на поверхні цитоплазматичної мембрани.
На дендритних клітинах манозні залишки рецепторів також виявляються лектином сочевиці (LCA). При вагітності, яка була ускладнена антигенною дією протягом третього періоду вагітності, в плаценті кількість дендритних клітин, які виявляються лектинами конконоваліну А, або сочевиці більша, порівняно з фізіологічним перебігом вагітності.
За даними літератури, дендритні клітини децидуальної тканини можуть бути „толерогенного” типу і альтернативного „активуючого” типу (Kämmerer U. et. al., 2000). Вони відрізняються морфологією і функціями, що виконують. Дендритні клітини здатні виконувати роль сенсорів тканинного струсу і одночасно підтримувати імунологічну толерантність. Від цього залежить їх топографія: чи біля судин, з яких вони виходять при міграції і є ще неактивованими, або на межі материнської і плодової частин плаценти, де завжди відбуваються активні процеси руйнування клітин внаслідок інтенсивної інвазії клітин трофобласта.
За даними M. Kato, K. T. Neil D. Fearnley et al. (2000), незрілі дендритні клітини експресують рецептори, які допомагають адсорбувати екзогенні антигени. Такими рецепторами є С–тип лектинових рецепторів манозного походження – рецептори до лектину конканаваліну А. Тому Соn А+–дендритні клітини в більшій кількості виявляються на початку третього періоду вагітності, ніж перед пологами. З переключенням процесу адсорбції антигену на його процесінг кількість манозних рецепторів на поверхні цитоплазматичної мембрани зменшується, але зростає кількість ферменту АТФази в цитоплазмі клітини для розщеплення та експресії на цитоплазматичній мембрані антигену, і дендритні клітини стають активовані.
Наприкінці вагітності механізм міграції незрілих дендритних клітин в децидуальну пластинку та їх активація обумовлені змінами в інтенсивності експресії некласичних рецепторів HLA–G, HLA–Е, HLA–F і „оголенням” класичних рецепторів HLA–А, HLA–В і HLA–С МНС на поверхні клітин трофобласту (Gardner L., Moffett А., 2003), що, також, спостерігається при порушенні фетоплацентарного бар’єру. При внутрішньоутробних інфекціях процес руйнування трофобластичного бар’єру може бути дуже інтенсивним і підтримка імунологічної толерантності дендритними клітинами в таких умовах відміняється і формується імунна відповідь на тканини плоду.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
