91305 (679855), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Вміст α1–глобулінів на 1–у добу РПП підвищувався до 11,3±1,57% (в 2,5 рази). На протязі 3–ї – 7–ї доби показник перевищував контрольний в 1,5 рази. Концентрація α2– та β–глобулінів в крові не змінювалася. Помірне зростання вмісту γ–глобулінів реєструвалося на 7–у добу РПП – до 20,5±2,7% (р≤0,05) при нормі 16,28±2,8%.
При тяжкому перебігу РПП у хворих з перитонітом рівень ЗБ в крові на 1–у добу не перевищував 53,0±8,5 г/л (р≤0,05), на 5–у добу – 43,5±19,0 г/л (р≤0,05) і на 7–у добу він підвищувався до 52,5±4,7 г/л (р≤0,05). Концентрація альбуміну в крові не перевищувала 33,9±7,3% (р≤0,05) на 1–у добу РПП і на 7–у добу вона становила 36,4±6,4% (р≤0,05). А/Г коефіцієнт з 1–ї доби знижувався більше, ніж в 2 рази відносно контролю. Мінімальний А/Г коефіцієнт був на 5–у добу – 0,43±0,23 (р≤0,05), на 7–у добу він дорівнював 0,6±0,14 (р≤0,05) при нормальному показнику 1,14±0,13.
Рівень α1–глобулінів на 1–у добу зростав відносно контролю майже в 2,5 рази, з 3–ї до 7–ї доби він залишався підвищеним в 1,5 рази. Рівень α2–глобулінів дещо зростав лише на 1–у добу після операції (16,3±3,9% р≤0,05 при контрольному рівні 11,2±2,1%). Концентрація β–глобулінів в крові майже не змінювалась, а підвищення вмісту γ–глобулінів спостерігалося на протязі всього періоду дослідження з максимумом на 7–у добу – 23,8±4,7% при нормі 16,28±2,8%.
При вкрай тяжкому перебігу РПП у хворих з перитонітом на 1–у добу рівень ЗБ в крові складав 47,6±19,7 г/л (р≤0,05), але на 7–у добу він не перевищував 41,8±2,08 г/л (р≤0,05). Вміст в крові альбуміну на 1–у добу після операції дорівнював 34,5±15,6%, (р≤0,05), на 7–у добу – не перевищував 31,5±7,6% (р≤0,05) при нормі 54,09±3,5%; А/Г коефіцієнт на 1–у добу знижувався до 0,61±0,3 (р≤0,05) і не перевищував 0,5±0,3 (р≤0,05) на 7–у добу при належному показнику 1,14±0,13.
На протязі всього терміну дослідження концентрація α1–глобулінів в крові перевищувала контрольний показник в 1,5 рази без її суттєвих коливань; концентрація α2–глобулінів зростала помірно на 3–у – 5–у добу РПП, знижуючись на 7–у добу до нормального рівня. Вміст β–глобулінів в крові був найвищим на 3–у добу – 21,7±11,4% (р≤0,05) при контрольному рівні 15,14±2,9%, в інші строки дослідження він майже не змінювався. Вірогідне зростання концентрації γ–глобулінів в крові спостерігалось на 3–у та 5–у добу – 22,6±1,9% (р≤0,05) і 26,3±3,5% (р≤0,05) відповідно при нормі 16,28±2,8. На 7–у добу вона залишалася несуттєво підвищеною.
Стан ліпідного обміну в РПП. За результатами дослідження, у хворих з масивною крововтратою та з перитонітом в РПП порушується ліпідний обмін. При середній тяжкості перебігу РПП у хворих з ГШКК рівень загальних ліпідів (ЗЛ) в крові знижувався на 1–у добу до 2,5±0,57 г/л (р≤0,05) відносно 3,9±0,6 г/л в контрольній групі. Тенденція до зменшення показника майже в 2 рази тривала до 5–ї доби; на 7–у добу він не перевищував 2,2±0,72 г/л (р≤0,05).
При тяжкому перебігу РПП у хворих з ГШКК вміст ЗЛ в крові на протязі 1–ї – 3–ї доби був в 2,6 рази нижчим за контрольний: 1,55±0,35 г/л (р≤0,05) і 1,46±0,6 г/л (р≤0,05) відповідно. Тенденція до зростання виникала з 5–ї доби, але на 7–у добу він не перевищував 2,7±0,83 г/л (р≤0,05).
При перитоніті з середньою тяжкістю перебігу РПП на 1–у добу після операції рівень ЗЛ був в 1,5 рази зниженим, а на 3–ю добу – майже в 2 рази і становив 1,9±1,27 г/л (р≤0,05). На 7–у добу концентрація ЗЛ в крові не перевищувала 2,6±0,9 г/л (р≤0,05). При тяжкому перебігу РПП концентрація ЗЛ в крові залишалася низькою на протязі 7–и діб дослідження. Цей показник вже на 1–у добу був в 2,1 рази нижчим за нормальний – 1,85±0,8 г/л (р≤0,05), на 3–ю добу – в 2,6 рази, на 5–у добу – в 3 рази (1,3±0,9 г/л, р≤0,05). На 7–у добу на фоні тенденції до зростання концентрації ЗЛ в крові вона не перевищувала – 2,1±0,8 г/л (р≤0,05). При вкрай тяжкому перебігу РПП перші 5 діб показник був в 1,7 рази зниженим, а на 7–у добу – майже в 3 рази – 1,34±0,8 г/л (р≤0,05) відносно 3,9±0,6 г/л в контрольній групі.
Динаміка вмісту ліпопротеїдів низької щільності (β–ЛП) при ГШКК з середньою тяжкістю перебігу РПП характеризувалась зменшенням їх концентрації на протязі 7–и діб майже вдвічі відносно належного рівня (43,8±6,1 у.од.). На 7–у добу він був найвищим – 24,15±10,6 у.од. (р≤0,05). При тяжкому перебігу РПП на протязі перших 5–и діб вміст β–ЛП в крові зменшувався в 2,1 – 2,2 рази. На 7–у добу показник залишався в 1,2 рази зниженим за належний – 34,6±15,3 у.од. (р≤0,05).
При перитоніті з середньою тяжкістю перебігу РПП рівень β–ЛП в крові становив 37,3±15,18 у.од. на 1–у добу. На 3–ю добу – 25,8±15,3 у.од. (р≤0,05), на 5–у добу – мав тенденцію до зростання, але на 7–у добу концентрація β–ЛП в крові не перевищувала 33,1±12,05 у.од. (р≤0,05). При тяжкому перебігу РПП на 1–у добу вона дорівнювала 28,2±16,18 у.од. (р≤0,05), на 3–ю і 5–у добу зменшувалась майже в 2 рази, а на 7–у добу концентрація β–ЛП в крові наближалася до рівня 1–ї доби. При вкрай тяжкому перебігу РПП у хворих з перитонітом вміст β–ЛП в крові на протязі 5–и діб був в 1,2 – 1,3 рази зменшений, а на 7–у добу – в 2 рази нижчим за контрольний – 22,1±14,0 у.од. (р≤0,05).
На протязі 5–и діб після операції рівень холестерину (ХС) в крові в групі з середньою тяжкістю перебігу РПП при ГШКК зменшувався і на 5–у добу був практично в 2 рази нижчим за контрольний (4,9±0,75 ммоль/л) – дорівнюючи 2,38±0,67 ммоль/л (р≤0,05). На 7–у добу його концентрація майже не змінювалась – 2,54±0,56 ммоль/л (р≤0,05). При тяжкому перебігу післяопераційного періода концентрація ХС в крові на 1–у добу зменшувалася в 2,5 рази (1,9±1,18 ммоль/л, р≤0,05), на 3–ю добу не перевищувала 1,6±1,14 ммоль/л. На 5–у добу вміст ХС в крові мав тенденцію до зростання, сягаючи на 7–у добу 3,5±1,14 ммоль/л (р≤0,05).
При перитоніті з середньою тяжкістю перебігу РПП на 1–у добу досліджуваний показник був в 1,6 рази нижчим за нормальний, на 3–ю добу – в 2,1 рази (2,25±1,1 ммоль/л, р≤0,05). На 5–у і 7–у добу наближався до рівня 1–ї післяопераційної доби. В групі з тяжким перебігом РПП поступове зниження концентрації ХС тривало на протязі перших 5–и діб. На 1–у добу в 2,2 рази, на 3–ю добу – в 2,4 рази, а на 5–у добу – в 3,1 рази (1,58±1,36 ммоль/л, р≤0,05). На 7–у добу показник був в 2,1 рази нижчим за контрольний – 2,35±0,65 ммоль/л (р≤0,05). При перитоніті з вкрай тяжким перебігом РПП в перші 5 діб вміст ХС не перевищував 1,9±1,2 ммоль/л (р≤0,05), а на 7–у добу – 1,28±0,9 ммоль/л (р≤0,05).
Вміст ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ) у хворих з ГШКК при середній тяжкості перебігу РПП змінювався несуттєво. При тяжкому його перебігу мінімальний вміст ЛПВЩ в крові був на 5–у добу – 0,63±0,6 ммоль/л, на 7–у добу він майже дорівнював належному рівню (1,3±0,44 ммоль/л).
При перитоніті з середньою тяжкістю перебігу РПП концентрація ЛПВЩ коливалась несуттєво. Тенденція до зменшення вмісту в крові ЛПВЩ на 3–ю – 5–у добу (0,75±0,5 ммоль/л (р≤0,05) і 0,68±0,6 ммоль/л (р≤0,05) відповідно) встановлена при перитоніті з тяжким перебігом РПП. На 7–у добу показник дещо збільшувався – 0,86±0,5 ммоль/л (р≤0,05). При вкрай тяжкому перебігу РПП у хворих з перитонітом на 1–у – 3–ю добу він дорівнював 0,51±0,3 ммоль/л (р≤0,05) і 0,49±0,27 ммоль/л (р≤0,05) відповідно. На 7–у добу концентрація ЛПВЩ була вкрай низькою – 0,32±0,2 ммоль/л (р≤0,05).
Зниження концентрації тригліцеридів (ТГ) при ГШКК з середньою тяжкістю перебігу РПП спостерігалось протязі 3–ї – 5–ї доби з мінімумом на 5–у добу (0,79±0,3 ммоль/л, р≤0,05), на 7–у добу вона наближалася до належної (1,3±0,47 ммоль/л). При тяжкому перебігу РПП на 1–у добу рівень ТГ в крові був в 4,4 рази нижчим за нормальний (0,29±0,3 ммоль/л, р≤0,05), на 3–ю добу – в 2,6 рази (0,5±0,4 ммоль/л, р≤0,05). На 5–у – 7–у добу концентрація ТГ значно зростала, наближаючись до контрольного рівня.
При перитоніті з середньою тяжкістю перебігу РПП вміст ТГ в крові залишався без істотних змін. При тяжкому перебігу на 1–у – 3–ю добу він був зменшеним в 1,7 рази, на 5–у добу – в 2,3 рази, а на 7–у добу майже сягав нормального. При вкрай тяжкому перебігу РПП на протязі 5–и діб рівень ТГ в крові був в 2 рази зниженим, а на 7–у добу – в 3 рази і не перевищував 0,43±0,3 ммоль/л (р≤0,05).
За результатами дослідження встановлено: в перші 3 доби після операції всмоктувальна функція найбільш пригнічена в середньому відділі худої кишки. Це спостерігається у хворих, оперованих з приводу як ГШКК, так і перитоніту. Вираженість порушень БЕА тонкої кишки на протязі 5–и діб дослідження взаємопов’язана з тяжкістю перебігу РПП та патологією. Зазначено, що при помірному (в 1,5 – 2 рази) знижені амплітуди біопотенціалів тонкої кишки без суттєвого збільшення їх тривалості ознаки відновлення пропульсивної діяльності кишечника реєструються вже на 3–ю добу у вигляді перистальтичної активності, відходження на 3–ю – 4–у добу кишкових газів. Це спостерігається у хворих з ГШКК при середньотяжкому і тяжкому перебігу РПП, та при перитоніті з середньотяжким перебігом РПП. При перитоніті з тяжким і вкрай тяжким перебігом післяопераційного періоду тенденція до нормалізації пропульсивної діяльності ШКТ виникає не раніше 4–ї – 5–ї доби, а зниження амплітуди біопотенціалів тонкої кишки супроводжується значним (в 2 – 3 рази) збільшенням їх тривалості на протязі 5–и діб дослідження.
Зазначені функціональні розлади пояснюють труднощі, що виникали при спробах розпочати раннє ЕЗХ у хворих з перитонітом, особливо при тяжкому та вкрай тяжкому його перебігу.
Отримані результати свідчать про вірогідне зменшення концентрації ЗБ та альбуміну в крові, пояснюючи причину виникнення набряків. Одночасно, на протязі 7–и діб дослідження, зростав вміст в крові α1– та γ–глобулінів, особливо при перитоніті з тяжким та край тяжким перебігом, тому в складі ЗБ більший відсоток складала глобулінова фракція. Отже, аналіз протеїнограм свідчить, що окрім оцінки рівню ЗБ, обовязковим є визначення співвідношення рівню в крові альбуміну та глобулінів. Порушення ліпідного обміну в РПП у хворих, оперованих з приводу ГШКК та перитоніту, проявляються зниженням концентрації ЗЛ, ХС, β–ЛП в крові. Чим тяжчий перебіг РПП, тим суттєвіші зміни, однак при сприятливому перебігу на 7–у добу виникає тенденція до нормалізації досліджуваних показників, навіть якщо їх концентрація в крові залишається нижче належного рівня. При тяжкому та вкрай тяжкому перебігу РПП у хворих з перитонітом на протязі перших 7– діб вірогідно знижується вміст ТГ та ЛПВЩ в крові.
Характер змін білкового та ліпідного обміну свідчить, що часткове парентеральне харчування не забезпечує своєчасну і повну корекцію дефіциту нутрієнтів на фоні зростаючих потреб організму в енергетичних та пластичних субстратах, а строки початку ентерального харчування в РПП у хворих з ГШКК або ЕЗХ при перитоніті з періодом харчової депривації, як мінімум, 3 доби сприяють глибоким порушенням обміну речовин і потребують їх найвидшої корекції. Тому, в післяопераційному періоді доцільно застосовувати спеціально адаптовані суміші не тільки як основний раціон, але й як додаток до основної дієти з метою прискорення одужання та підвищення захисних резервів організму хворого.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення актуальної наукової медичної задачі – визначення оптимальних строків початку ентерального харчування в РПП у хворих, оперованих з приводу ГШКК та перитоніту на підставі дослідження всмоктувальної функції та БЕА тонкої кишки з оцінкою характеру змін білкового та ліпідного обміну при різній тяжкості перебігу РПП. Встановлені вираженість порушень і клініко–функціональні паралелі відновлення всмоктувальної та моторної функцій тонкої кишки при різній тяжкості перебігу РПП, динаміка і характер змін білкового та ліпідного обміну в зазначених патологічних умовах.
1. У хворих, оперованих з приводу ГШКК і перитоніту на протязі перших трьох діб всмоктувальна функція тонкої кишки найбільш пригнічена в середньому відділі худої кишки: всмоктування d–ксилози зменшується в 2–3 рази у порівнянні з контролем.
2. При ГШКК з середньотяжким і тяжким перебігом РПП та при перитоніті з середньотяжким перебігом РПП амплітуда біопотенціалів тонкої кишки знижується в 6 – 8 разів без суттєвої зміни їх тривалості. За таких умов відновлення перистальтики виникає на 3–ю – 4–у добу після операції. Засвоєння рідини відновлюється наприкінці 3–ї доби.
3. При вкрай тяжкому перебігу РПП у хворих з перитонітом амплітуда біопотенціалів тонкої кишки в перші 5 діб знижується в 9–10 разів з одночасним зростанням їх тривалості в 2 – 3 рази. Відновлення пасажу по кишечнику починається не раніше 4–ї – 5–ї доби, а засвоєння глюкозо–сольового розчину на 5–у – 6–у добу
4. В умовах ентеральної недостатності в РПП вірогідне зменшення вмісту загального білка, альбуміну, загальних ліпідів, холестерину, β–ліпопротеїдів в крові пов’язане з тяжкістю перебігу РПП. Зниження в 2 – 3 рази концентрації тригліцеридів та ЛПВЩ притаманне тяжкому перебігу РПП при перитоніті.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
