91298 (679850), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Біохімічні дослідження проведені на інтактних щурах та тваринах при моделюванні доксорубіцинової кардіоміопатії і при попередньому введенні тіотриазоліну на фоні патології. В міокарді та печінці щурів визначали рівень малонового диальдегіду (МДА) – Стальная Ю.И. и соавт., 1977, активність супероксиддисмутази (СОД) – Чевари С.Т. и соавт., 1991 та каталази – Мещищен І.Ф., 1998.

Визначення основних показників енергетичного обміну міокарда проводили згідно загальноприйнятим біохімічним методам
(Прохорова М.И., 1982). Ідентифікацію аденілових нуклеотидів проводили методом електрофорезу на папері з наступною спектрофотометрією (Sato T.R. et al., 1963).

Визначення вмісту окислених нікотинамідних коферментів (НАД⁺ + НАДФ⁺) та їх відновлених форм проводили за загальноприйнятим флюорометричним методом (Huff І.M., Perlzweіg W.A., 1947) і виражали в мкмоль/кг вологої тканини. Газохроматографічний аналіз ліпідів тканин печінки та серця щурів проводили за методикою (Гичка С.Г., Брюзгіна Т.С. і співавт., 1998).

Визначення патоморфологічних і гістохімічних показників при відтворенні антрациклінової кардіоміопатії на щурах проводили, досліджуючи міокард лівого шлуночка (Ватутин Н.Т., Калинкина Н.В. и соавт., 2001),

Серійні парафінові зрізи товщиною 7 мкм виготовляли на санному мікроскопі, забарвлювали гематоксилін-еозином за Ван-Гізоном.

Вивчення основних закономірностей процесів оксидоредукції проведене на кріостатних зрізах серця товщиною 10 мкм. Активність сукцинатдегідрогенази (СДГ) визначали – за Нахласом і співавт., малатдегідрогенази – МДГ – за Гесс, Скарпеллі і Пірс; цитоплазматичної б-гліцерфосфатдегідрогенази і лактатдегідрогенази – ЛДГ – за Гесс, Скарпеллі і Пірс; глюкозо-6-фосфатдегідрогенази – Г-6-ФДГ – пентозний цикл – за Гесс, Скарпеллі, Пірс; НАДФ-Н ДГ, – як показника активності всієї НАДФ-Н генеруючої системи дегідрогеназ, – за Фарбером.

Застосовані гістохімічні методики виконані за Е. Пірс (1962), патоморфологічні – за Б. Ромейс.

Всі використані при виконанні даної роботи одиниці виміру і параметри приведені у відповідність МСО (Липперт Г., 1980). Отримані результати обробляли статистично на персональному комп’ютері з використанням стандартного пакету програм “Statіstіca ver. 5.0”, “Statgraphіcs”, оцінювали вірогідність на рівні значимості не менше 95,0% (р≤0,05) з використанням критерію t Стьюдента.

Результати досліджень та їх обговорення. Метою проведення першого етапу досліджень було визначення параметрів гострої токсичності доксорубіцину і натрію фториду. ДЛ₅₀ доксорубіцину становила 12,9 (6,5ч20) мг/кг. При попередньому в/о введенні тіотриазоліну в дозі 100 мг/кг ДЛ₅₀ доксорубіцину зростала у 1,8 рази і становила 23,5 (8,5ч44,5) мг/кг. При попередньому застосуванні тіотриазоліну в дозі 150 мг/кг ДЛ₅₀ доксорубіцину зростала у 2,2 рази і становила 28,2 (17,8ч45,5) мг/кг. При введенні тіотриазоліну в дозі 250 мг/кг ДЛ₅₀ доксорубіцину зростала в 2,8 рази і дорівнювала 35,7 (20ч87) мг/кг. Таким чином, тіотриазолін знижував токсичний ефект доксорубіцину в експериментах на мишах. Визначений ефект мав дозозалежний характер.

Гостра токсичність натрію фториду при в/о введенні склала 51,5 (29,7ч76,7) мг/кг; тіотриазолін при попередньому в/о введенні в дозі 100 мг/кг обумовив збільшення ДЛ₅₀ у 1,2 рази. При введенні тіотриазоліну в дозах 150 мг/кг та 250 мг/кг в/о відмічено зростання ДЛ₅₀ до 72,1 (45,1ч110,5) мг/кг та 118,4 (54,78ч180,11) мг/кг, тобто в 1,4 та 2,3 рази відповідно. Проведені експерименти показали, що протекторний ефект тіотриазоліну при фторидній інтоксикації дозозалежний.

Токсикологічні дослідження стали підставою для подальшого вивчення захисної дії тіотриазоліну відносно діяльності серця та стану гемодинаміки при модельованих патологічних станах. Тваринам вводили тіотриазолін у найменш ефективній дозі, при якій препарат проявляв антитоксичну дію. Результати проведених досліджень засвідчили зміни показників кардіо- і системної гемодинаміки, що характеризують скоротливу активність міокарда у кролів при доксорубіциновій кардіоміопатії: вірогідне падіння максимального тиску в лівому шлуночку, зниження робочого індексу лівого шлуночка на 29,0% та робочого ударного індексу лівого шлуночка на 26,5%. Інші показники, які характеризують кардіо- і системну гемодинаміку, мають тенденцію до зниження і підтверджують порушення скоротливості міокарда. Тіотриазолін за умов попереднього введення проявляє кардіопротекторну дію при доксорубіциновій кардіоміопатії стосовно зазначених показників скоротливої активності міокарда (табл. 1).

Таблиця 1

Вплив тіотриазоліну на показники кардіо- та системної гемодинаміки у кролів при доксорубіциновій кардіоміопатії (Мm), n = 12

Примітки: у цій та наступних таблицях

* – р < 0,05 відносно групи інтактних тварин;

** – p < 0,05 відносно доксорубіцину.

За умов гострої фторидної інтоксикації пригнічується скоротлива активність міокарда. Так, відмічено вірогідне зниження максимального тиску у лівому шлуночку на 29,4%, УОК – на 22,5%, РУІЛШ – на 20,0%, РІЛШ – на 19,0%. Виявлені зміни показників центральної гемодинаміки: ХОК та СІ зменшуються на 23,0%, СиІ – на 24,0%, УОК – на 22,5%, ЗПО зростає на 30,0%. Тіотриазолін при попередньому в/м введенні вірогідно не відновлював показники кардіо- та центральної гемодинаміки.

У зв’язку з цим дослідження механізму кардіопротекторного впливу тіотриазоліну на біохімічні і морфологічні показники проводили лише при доксорубіциновій кардіоміопатії.

Аналіз отриманих даних показав, що при доксорубіциновій кардіоміопатії відбуваються зміни в системі макроергічних фосфатів і нікотинамідних коферментів. Рівень АТФ в міокарді щурів дослідної групи знижувався на 40,0%, рівень АДФ і АМФ зменшувався на 44,0% і 38,0% відповідно. Зменшувались енергетичний заряд міокардіоцитів і сума аденілових нуклеотидів (– 41,0%). Аналізуючи стан нікотинамідних коферментів при досліджуваній патології необхідно відмітити, що одночасно знижується рівень окислених форм на 21,7% і сума НАК – на 16,0%. Вірогідної різниці між відновленими формами НАК у тварин контрольної та дослідної груп не виявлено. При цьому зменшувалась величина відношення окислених до відновлених форм на 15,0%. Так, обумовлена дією доксорубіцину інтоксикація супроводжується зниженням синтезу макроергічних сполук, роз’єднанням тканинного дихання і фосфорилювання в міокарді піддослідних тварин та енергодефіцитом міокардіоцитів.

Курсове введення тіотриазоліну інтенсифікує окислювальний метаболізм, підвищує рівень макроергів в міокарді щурів з доксорубіциновою кардіоміопатією (рис. 1).

Примітки:

* - достовірні зміни в порівнянні з контролем;

** - достовірні зміни в порівнянні з моделлю.

Вплив тіотриазоліну на вміст аденілових нуклеотидів в міокарді щурів при доксорубіциновій кардіоміопатії

Показано, що на фоні застосування тіотриазоліну відмічається нормалізуючий вплив на рівень нікотинамідних коферментів: НАД⁺ + НАДФ⁺ підвищилась на 18,8%; редокспотенціал збільшився на 20,0%.

Проведеними експериментальними дослідженнями встановлена властивість тіотриазоліну нормалізувати процеси енергетичного обміну, порушення якого є лімітуючою ланкою патогенезу багатьох патологічних станів, в тому числі й доксорубіцинової кардіоміопатії.

Ґрунтуючись на тому, що інтенсифікація ПОЛ є найбільш ймовірним механізмом кардіотоксичної дії антрациклінів, подальші дослідження були спрямовані на вивчення прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу при профілактичному застосуванні тіотриазоліну за умов доксорубіцинової кардіоміопатії.

Аналіз отриманих даних показав, що доксорубіцин викликає різку активацію ліпопероксидації як в міокарді, так і в печінці щурів. При цьому вірогідно зростає інтенсивність спонтанного неініційованого ПОЛ: у печінці – на 41,0%, у міокарді щурів – на 21,0%. Інтенсивність процесів ферментативнозалежної ліпопероксидації вірогідно зростає у міокарді на 70,0%, в печінці – на 24,0% (табл. 2, 3).

Таблиця 2

Вплив тіотриазоліну на показники спонтанної ліпопероксидації в міокарді та печінці щурів при моделюванні доксорубіцинової кардіоміопатії

Умови експерименту	МДА, ммоль/г вол. тканини
	міокард	печінка
Інтактні щури (n=17)	66±3,0	162±10,5
Модель доксорубіцинової кардіоміопатії (n=17)	80,4±4,0*	229±20,3*
Модель + тіотриазолін (n=19)	68,5±2,8**	173±12,0**

Таблиця 3

Вплив тіотриазоліну на показники ферментотативнозалежної ліпопероксидації в міокарді та печінці щурів при моделюванні доксорубіцинової кардіоміопатії

Умови експерименту	МДА, ммоль/г вол. тканини
	міокард	печінка
Інтактні щури (n=17)	137±17,7	656±33,8
Модель доксорубіцинової кардіоміопатії (n=17)	233±16,0*	815±25,5*
Модель + тіотриазолін (n=19)	164±14,7**	641±30,6**

Курсове введення тіотриазоліну, як видно з табл. 2 і 3, сприяло нормалізації вільнорадикального окиснення ліпідів в міокарді і печінці експериментальних тварин. Тобто, тіотриазолін володіє властивістю попереджувати надмірну активацію процесів ліпопероксидації при моделюванні доксорубіцинової кардіоміопатії, виявляє антиоксидантний ефект (рис. 2).

Доцільним було з’ясування впливу тіотриазоліну на активність показників антиоксидантного захисту – СОД і каталази в міокарді та тканинах печінки щурів за умов моделювання доксорубіцинової кардіоміопатії. Аналізуючи отримані експериментальні дані встановлено, що під впливом довготривалого введення доксорубіцину в міокарді та тканинах печінки щурів пригнічується активність СОД і каталази – на 28,6% і 41,6% відповідно – в міокарді та на 37,6% і 35,3% – в тканинах печінки. Тіотриазолін при курсовому введенні запобігає порушенням показників системи антиоксидантного захисту.

Таким чином, результати проведених досліджень засвідчили, що тіотриазолін при курсовому введенні за умов моделювання доксорубіцинової кардіоміопатії здатний нормалізувати процеси ліпопероксидації і запобігати порушенню показників системи антиоксидантного захисту у патологічно змінених тканинах.

Примітки:

* – достовірні зміни в порівнянні з інтактними тваринами;

** – достовірні зміни в порівнянні з моделлю.

Спонтанна і ферментативнозалежна ліпопероксидація в міокарді щурів при моделюванні доксорубіцинової кардіоміопатії.

Вивчення нових аспектів фармакодинаміки тіотриазоліну, зокрема, впливу його на жирнокислотний склад ліпідів печінки та серця щурів при токсичній дії доксорубіцину, допоможе з’ясувати зв’язок між фармакологічними властивостями медикаменту і формуванням патології.

Проведеними дослідженнями встановлено, що доксорубіцин обумовлює зміни співвідношення насичених та ненасичених жирних кислот у ліпідах тканин печінки щурів, в основному, за рахунок пальмі­тинової і есенціальних (лінолевої та арахідонової) жирних кислот. Це обумовлює достовірне зниження рівня поліненасичених жирних кислот. У ліпідах міокарда виникають зміни есенціальних жирних кислот – зменшення лінолевої, збільшення арахідонової та олеїнової жирних кислот, що зумовлює тенденцію до зниження рівня ПНЖК у ліпідах міокарда. Тіотриазолін, за умов дії доксорубіцину, у ліпідах тканин печінки та міокарда щурів викликає нормалізацію рівня ПНЖК. Насам­перед, курсове введення препарату призводить до достовірного зро­стання вмісту лінолевої та зниження вмісту арахідонової жирних кислот.

Таким чином, одержані в роботі дані відносно захисного впливу тіотриазоліну підтверджують унікальні властивості медикаменту щодо антиоксидантної активності, гальмування метаболічних порушень у клітинах, активації власних біоенергетичних процесів, позитивного впливу на провідні показники гемодинаміки. Тіотриазолін – це препарат політропної дії, засіб метаболічної корекції патофізіологічних змін.

Аналіз літератури з проблеми антрациклінових ушкоджень серця дозволяє констатувати, що дана група препаратів спричиняє деструк­тивно-дистрофічні зміни в міокарді, які призводять до дисфункції міокарда і розвитку серцевої недостатності (Капелько В.И. и соавт., 1990; Калинкина Н.В., 2004).

Морфологічні дослідження базувались на вивченні міокарда лівого шлуночка щурів 3-х груп: 1 група – контроль (рис. 3); 2 група – модель доксорубіцинової кардіоміопатії; 3 група – модель + тіотриазолін. Проведена серія світлооптичних досліджень дозволяє дійти висновку, що введення щурам доксорубіцину призводить до виражених патоморфологічних змін міокарда лівого шлуночка. Частина змін носить розповсюджений характер, інші – переважно локальні. (рис. 4).

Міокард лівого шлуночка серця щура 1-ї групи (контроль)

Гістоструктура міокарда без істотних патологічних змін.

Фарбування гематоксилін-еозином.

Зб: 300.

Характеристики

Список файлов реферата