91088 (679683), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Матеріал і методи дослідження. Дослідження виконували на фундаментальному та емпіричному рівнях. Відповідно використовували емпіричні та теоретичні методи дослідження.
У дисертації надана характеристика особливостей дослідження і пошукового принципу, з’ясована суть концепції дослідження та на їх основі побудована власна концептуальна модель.
Для розуміння проблеми гострих ушкоджень СЗА КС розглянуті деякі основоформуючі питання, що складають основу наукових діянь. Розглянуті особливості еволюції проблеми „ушкодження СЗА КС” та її вплив на наші сучасні дослідження, особливості інтеграційного розуміння „патології СЗА КС”, взаємозв’язки наших досліджень з іншими аналогічними чи близькими дослідженнями, особливості нашого пошукового системного принципу.
Еволюція проблеми ушкоджень СЗА КС пройшла аналогічні періоди, які в основному відповідають етапам розвитку науки: емпіричного наукового знання та фундаментально – інтеграційних методологій дослідження.
Емпіричний принцип на сучасному етапі досліджень отримує нову якість як спосіб верифікації теоретичних концепцій та призводить до розкриття суті нового знання.
Інтеграційні дослідження направлені на розкриття суті взаємозв’язків та взаємодій поміж різними явищами, що складають суть травматичної патології СЗА КС у формі нових гіпотез, закономірностей, синдромів.
Суть нашого пошукового принципу, трансформованого із концепції “ортопедична артрологія”, складають концептуальна модель ”суглоб”, використання інтеграційних методик дослідження (системний підхід, класиологія) та концептуальне моделювання як механізм отримання нового знання (Сіменач Б. І).
В концептуальній моделі „суглоб” будова представлена як структура, навантаження – як функція, реактивні процеси – як відповідь організму на руйнування. Всі компоненти системи “суглоб” у кожному випадку взаємопов’язані та взаємодіють в умовах цільових характеристик.
В умовах травматичних ушкоджень, у тому числі СЗА КС, руйнування, зумовлене зовнішньо-середовищним фактором (травмою), з одного боку призводить до структурних, силових деформацій, що складають суть предмету нашого дослідження, з іншого – зумовлює перехід процесів регенерації на стадію патологічної регенерації-дисрегенерації, яка складає морфологічний субстрат травматичного артрозу.
Наші дослідження спрямовані на побудову двох моделей СЗА КС: в нормі та в умовах патології. В умовах норми кожному суглобу притаманні особливості, які забезпечують рівновагу навантаження, що обумовлює рівномірне стирання – зношування суглобових поверхонь, яке відновлюється за рахунок нормальних процесів регенерації. Всі ці процеси тривають в умовах постійної дії факторів зовнішнього середовища. У такій ситуації суглоб спроможний функціонувати все життя людини.
В умовах травматичної патології внаслідок дії екстремального механічного фактора настає ушкодження чи руйнування тканин суглоба, зокрема ушкодження сумково–зв'язкового апарату суглоба. Руйнування реалізується як порушення цiлiсностi тієї/тих чи іншої/их тканини/ин в умовах цілості суглоба як органа. Відповідно ушкодження того чи іншого, наприклад, зв'язки як члена системи «суглоб» через втрату його функції обов'язково відобразиться на функціональних особливостях окремого пiдвiддiлу сумково-зв'язкового апарату, а далі – на функції суглоба у цілому, викликаючи (в нашому випадку) ту чи іншу патологічну рухомість – те чи інше системне порушення стабільності суглоба.
Іншими словами, розрив зв'язки/ок призводить до порушення стабiлiзуючої/их функції/iй з відповідним клінічним результатом.
Як відмічалося вище, безпосереднім результатом дії механічного фактора на суглоб є порушення архітектоніки будови суглоба у формі руйнувань будь-яких його структур. Результати дії травмуючого фактора можуть бути різними. Це відриви, розриви зв'язок, ушкодження суглобового хряща, м’язів, переломи та інше. Складно уявити ізольоване ушкодження якогось конкретного елемента в системі «суглоб». Домінуючими будуть комбіновані та поєднані ушкодження структур суглоба.
Ушкодження елементів суглоба, якими вони б не здавалися незначними, негайно (а можливо, одночасно) реалізуються у формі певних відхилень суглобових поверхонь артикулюючих кісток, що визначаємо як «порушення рівноваги навантаження суглоба». Воно складається з дисбалансу сил, що діють у суглобі (пресiйних, тракцiйних, фрикцiйних), та клінічно в гострій стадії реалізуються як дизартикуляцiї, патологічна рухомість, вивихи, осьовi деформації та остаточно як нестабільність суглоба.
Таким чином, в колінному суглобі в результаті дії травмуючого фактора виникають різні ситуації, які потребують свого детального з'ясування.
Патологічний процес, який розгортається в ушкодженому колінному суглобі, незалежно від характеру ушкодження включає в себе два взаємозв'язанi та взаємообумовленi компоненти:
- ушкодження тканин суглоба, що виникають внаслідок взаємодії суглоба з травмуючим агентом (фактором);
- реактивний запальний процес - травматичний артрит, що є місцевим проявом реакції вiдповiдi організму на ушкодження як комплекс запально-дистрофiчних процесів у тканинах ушкодженого суглоба, в нервово-м'язовому апараті ушкодженої кінцівки.
Слід додати, що обидва ці процеси (біомеханічний та біохімічний) тривають у взаємозв'язку, але кожен з них має свої особливості, та по-різному вони впливають на остаточний результат лікування.
В умовах ушкоджень СЗА КС матиме місце ізоморфний реактивний запально-дистрофiчний процес, що не залежить від особливостей травмуючого агента, та зумовлений руйнуванням.
У нашому випадку це механічний фактор з дією «позапороговою» на суглоб у цілому та на його oкремi структури. Таким чином, в умовах травматичного напрямку фактор зовнішнього середовища має першопричинне значення, тому без його дії ушкодження виникнути не може.
Ушкодження СЗА КС завжди супроводжуються руйнуванням різних елементів СЗА КС, тому архетипом нашого дослідження стала концепція «фактор руйнування» на травматичній моделі.
„Руйнування” розглядаємо як безпосередній наслідок взаємодії суглоба з руйнуючим зовнішнім фактором, що призводить до певних порушень цілості тих чи інших тканин чи органів незалежно від рівня їх структурної організації.
В концептуальній моделі «фактор руйнування» виділені дві групи руйнувань суглобів: травматичні та диспластичні. Ці групи руйнувань суттєво відрізняються за особливостями їх виникнення, за характером та тривалістю дії травматичного фактора та за особливостями його результатів.
В моделі диспластичні прояви патології КС чітко визначені та забезпечують точне виявлення та розпізнавання патології суглоба.
Травматичні прояви патології КС, особливо діагностичні і лікувальні дії, потребують свого визначення. Так як травма є провідним фактором розвитку запально-дистрофічних змін при внутрішньосуглобових ушкодженнях, це викликає необхідність більш активного втручання до перебігу травматичного процесу, особливо в перші години-дні після травми, коли він ще є оборотним. Краще перервати або, у крайньому випадку, зменшити (локалізувати) розвинення запально-дистрофічного процесу на найраніших стадіях його виникнення, ніж лікувати деструктивні процеси, що носять необоротний характер. Це потребує нового підходу до вирішення проблеми діагностики і лікування ушкоджень СЗА КС в гострому періоді травми.
Так як предметом нашого дослідження є гострі травматичні руйнування СЗА КС, архетипом власної концептуальної моделі стали: концептуальна модель «суглоб», «ортопедична артрологія», «фактор руйнування» з нашими доповненнями, діагностичними і лікувальними діями.
Побудована концептуальна модель „гострі ушкодження СЗА КС” відображає:
- будова суглоба представлена нормальною тканинною структурою;
- травма є фактором дії зовнішнього середовища, що перевищує адаптаційні можливості СЗА КС і призводить до гострого руйнування його елементів. Можливі травматичні ушкодження усіх елементів СЗА КС і в різноманітних комбінаціях;
- клінічні та допоміжні (рентгенометрія, МР – томографія) методи обстеження;
- клінічний та інтегральний діагноз (тип, вид та ступінь ушкоджень);
- хірургічне лікування гострих ушкоджень СЗА КС в побудованій моделі як видалення зруйнованих елементів та відновлення ушкоджених структур;
- результати лікування гострих ушкоджень СЗА КС як повне одужання з відновленням стабільності та функції суглоба.
У випадках, коли після операційного втручання залишаються прояви окремих видів і ступенів нестабільності, продовжується дія травмуючого фактора, що призводить до дисрегенерації та грубої перебудови суглоба –травматичного артрозу.
Нова концепція про гострі ушкодження СЗА КС здійснює такі функції:
- іформаційну – отримання нових уявлень про гострі травматичні ушкодження СЗА КС та розробка лікувально – діагностичної тактики;
- конструкторську – отримання теоретичних узагальнень, які стали підставою для розробки нових технологій хірургічного лікування та пристроїв і інструментів для їх реалізації;
- описову – опис особливостей визначення тестів нестабільності колінного суглоба, наведення анатомо – функціональних критеріїв зшивання ушкоджених структур, способів пластичного відновлення зв’язок і фіксації пластичного матеріалу;
- прогностичну – виявлення причин можливих ускладнень як критерій прогнозування результатів лікування, розроблення програми післяопераційного лікування, визначення заходів для поліпшення надання допомоги хворим з гострими ушкодженнями колінного суглоба.
Наведену концептуальну модель “гострі ушкодження СЗА КС” як базисну використовували на всіх подальших етапах нашого дослідження.
Верифікація власної концептуальної моделі «гострі ушкодження СЗА КС» у нашому дослідженні досягається в такій послідовності:
- непряма верифікація – аналітико-синтетичний огляд літератури: пошук теорій і фактів виникнення гострих ушкоджень СЗА КС, діагностичних і лікувальних дій, їх аналіз;
- пряма верифікація – підтвердження коректності моделі безпосереднім використанням власних клінічних спостережень і аналізом отриманих результатів.
При проведенні нашого дослідження ми зустрілися зі складною ситуацією. Для оцінки діагностичних тестів і результатів лікування ушкоджень СЗА КС визначальним вважають критерій „стабільність – нестабільність” (С-НС) суглоба. Але, як з’ясувалося, цей критерій використовують в найрізніших смислових та описових умовах, ситуаціях, з різним його змістом та призначенням і, що особливо важливо, з різним його значенням в оцінці наукового потенціалу чи результатів дослідження. Така багатозначність призводить до втрати кopeктнoстi самого визначення.
Використовуючи принципи концептуального моделювання, ми провели дослідження для з’ясування можливостей використання критерію „стабільність – нестабільність” для умов гострих ушкоджень СЗА КС. Враховуючи основні вимоги до побудови класифікацій, ми побудували тимчасову концептуальну модель стабільність – нестабільність, яка надала змогу систематизувати літературні дані та власні думки. Оскільки нормальне функціонування КС забезпечується статичними (кісткові структури, зв’язки, капсула) та динамічними (м’язи та їх сухожилки) стабілізаторами, важливого значення набувають їх взаємозв’язки та взаємодії та участь в забезпеченні стабільності суглоба. За даними аналізу літературних джерел, нами визначена роль статичних та динамічних структурних утворень в забезпеченні стабільності відповідних відділів суглоба.
Особливе значення для нашого дослідження має проблема становлення концепції про нестабільність для умов сумково-зв’язкової патології КС. Її початок збігається із використанням системного підходу як методології наукового пізнання.
Першою моделлю реалізації цієї концепції була патологія СЗА КС у класифікації Коржа О.О. та Сiменача Б.І. Автори класифікаційної системи вважають, що вона відображає функціональні порушення в системі СЗА (нестабільність), структурні зміни та, що найголовніше, взаємозв’язки між різними видами в їх різноманітних співвідношеннях. Істотні доповнення до класифікаційної діяльності в ділянці нестабільності КС мають місце в дослідженнях Ремізова В.Б., J.Hughston, J.Nicholas, M. Dejour, W. Muller.
У подальшому з використанням принципів інтеграції, на підставі об’єднання (інтеграції) позитивних факторів наведених класифікацій побудована власна концептуальна модель „гостра нестабільність КС” як класифікаційна система.
Класифікація побудована із урахуванням вимог щодо побудови класифікаційних систем, тобто на основі найбільш суттєвих критеріїв, поширених на вcix рівнях класифікаційної побудови: охоплює вci можливі види ушкоджень СЗА; побудована дискретно, а це означає, що вона може використовуватися як у цілому, так i по частинах, за окремими ознаками; виконує роль концептуальної моделі ушкоджень СЗА.
Основне визначення класифікації двояке: сприяти формуванню нового способу мислення, притаманного інтеграційним процесам, та забезпечити можливість побудови коректної діагностично – лікувальної тактики.
З’ясування моделі „стабільність – нестабільність” дозволило достатньо широко розкрити аспекти її використання. Термін „стабільність” використовують у трьох напрямках, які дозволяють характеризувати опорно-рухову систему як функціональну біологічну систему. Основні напрямки, висвітлені в процесі роботи, охоплюють три ділянки його використання: властивості, ознаки, стан.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
