90588 (679309), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Апное — періоди зупинки дихання. За механізмом виникнення поділяють на:

• центральне — наприкінці видиху зникають дихальні рухи та іупиняється потік повітря через рот і ніс дитини;

• обструктивне — немає потоку повітря через рот і ніс, але є коливальні рухи грудної клітки (при порушенні прохідності дихальних шляхів);

• змішане.

Вроджений стридор — патологія, що виникає в дітей раннього віку, 1 характерним інспіраторним шумом при диханні, що нагадує воркутиння голубів, муркіт кішки, кудахтання курки. Інтенсивність шуму зменшується під час сну, у теплому приміщенні, у стані спокою. Спо-втерігається стридор відразу після народження, послаблюється в другому півріччі життя, самостійно минає до 2—3-річного віку. В основі Вродженого стридору є недорозвинення зовнішнього кільця гортані, черпакуватих хрящів, надто м'який надгортанник, згорнутий у трубочку. При цьому черпало-надгортанні зв'язки мають вигляд натягнутих вітрил, які коливаються під час вдиху. Стридор може бути респіраторного та експіраторного типу.

Епіглотит — стан, що загрожує життю дитини. Частіше виникає в Дітей віком 3—6 років на фоні грипу та інших вірусних інфекцій.

Прояви епіглотиту: підвищення температури тіла, утруднення під Час ковтання, гіперсалівація, стридорозне дихання під час вдиху; вимушена позиція з відкритим ротом, висунутим язиком, нахиленою Головою, висунутою вперед нижньою щелепою.

Категорично забороняється проводити ларингоскопію. Рекомендується екстрена трахеотомія або інтубація.

Синдром дихальної недостатності — це стан, при якому організм не забезпечує підтримання нормального газового складу крові, що Призводить до зниження функціональних можливостей організму. Мається на увазі недостатність функції зовнішнього дихання, що приводить до розвитку гіпоксемії (недостатності кисню в артеріальній Крові), внаслідок чого розвивається гіпоксія (недостатня кількість Кисню в організмі).

Дихальна недостатність поділяється за ступенями тяжкості:

І ступінь — у стані спокою клінічних проявів немає або вони виражені незначно. Під час легкого фізичного навантаження з'являється помірна задишка, періоральний ціаноз, тахікардія, р0₂ — 80—90 мм рт. ст. Хвилинний об'єм дихання збільшений, а хвилинна вентиляція легень і резерв дихання зменшені.

II ступінь — у стані спокою спостерігається помірна задишка (частота дихання збільшена на 25 %), тахікардія, блідість шкіри, пері оральний ціаноз. Збільшується співвідношення між пульсом і диханням за рахунок почастішання останнього, розвивається тенденція до підвищення артеріального тиску й ацидозу (рН 7,3), збільшення хвилинної вентиляції легень та хвилинного об'єму дихання, р0₂ — 70— 90 мм рт. ст.

III ступінь — дихання поверхневе, різко прискорене (більше ніж на 50 %), ціаноз із землистим відтінком, липкий піт, артеріальний тиск зменшується, резерв дихання знижується до 0. Хвилинний об'єм дихання зменшується, рО зменшується до 70 мм рт. ст., метаболічний ацидоз (рН нижче ніж 7,3), можлива гіперкапнія (рС0₂ 70—80 мм рт. ст.). У разі подачі кисню стан хворого поліпшується незначно.

IV ступінь — гіпоксемічна кома. Свідомість відсутня, дихання аритмічне, періодичне, поверхневе. Акроціаноз, набухання шийних вен, артеріальна гіпотензія, р0₂ менше ніж 50 мм рт. ст., рС0₂ більше ніж 100 мм рт. ст., рН — 7,15 і нижче. Інгаляція кисню не спричинює поліпшення, а інколи зумовлює погіршення загального стану.

Анатомо-фізіологічні особливості травної системи в дітей

Методика дослідження. Семіотика уражень етапом адаптації новонародженої дитини; воно дозволяє вирішити протиріччя між дуже великими потребами швидко зростаючого організму та низьким ступенем функціонального розвитку апарату дистантного травлення.

Усі відділи травної системи в немовлят пристосовані до природного вигодовування молоком матері. Ротова порожнина в дитини на 1-му році життя відносно мала, язик відносно великий, піднебіння сплощене. Добре виражені жирові тіла щік, валикоподібні стовщення на яснах, поперечні складки на слизовій оболонці губ, які також мають велике значення для акту ссання. Слизова оболонка ротової порожнини сухувата, багата на кровоносні судини, дуже уразлива. Секрецію слини забезпечують піднижньо-щелепні, під'язикова, привушна і численні дрібні залози. У перші 3 міс життя секреція слини незначна, однак під її впливом у ротовій порожнині вже починається перетравлення вуглеводів і згортання казеїну молока. Стравохід має лійкоподібну форму, довжина його дорівнює половині довжини тулуба новонародженого (10 см); у підлітків досягає 25 см. Шлунок у новонародженої дитини круглий, ємкість його 30—35 мл, у віці 7—11 років шлунок схожий за формою на шлунок дорослого, ємкість його зростає до 1020 мл. Рухова функція шлунка складається з перистальтичних рухів і періодичних змикань і розмикань воротаря. Кислотність і ферментативна активність залоз шлунка низька, але 1/3 жиру (емульгованого молочною ліпазою) гідролізується в шлунку під дією шлункової ліпази. У шлунку частково гідролізується білок переважно за рахунок таких протеолітичних ферментів, як хімозин (ренін, лабфермент, сичуговий фермент), гастриксин; всмоктується незначна кількість солі, води, глюкози. Гістологічна диференціація шлунка триває до кінця 2-го року життя.

Підшлункова залоза є головною залозою травного тракту, її секреція особливо швидко зростає після введення підгодовування (прикорму) і досягає рівня дорослої людини у віці 5 років. Головні ферменти підшлункового соку: трипсин, хімотрипсин, діастаза, амілаза, ліпаза, фосфоліпаза, інкреторний інсулін.

Печінка новонародженого має відносно більші розміри, становить 4—4,4 % маси тіла, добре васкуляризована, має не досить розвинену сполучну тканину і погано розмежовані часточки, функціонально незріла. Добре проявляється функція глікогенутворення і недостатньо — дезінтоксикаційна. Печінка бере участь у процесах травлення, кровотворення, кровообігу та обміну речовин. Жовч у перші місяці життя дитини утворюється в невеликій кількості, містить небагато жовчних кислот (що інколи призводить у новонароджених до стеатореї), багато води, муцину, пігментів; у новонароджених також багато сечовини. Вона також містить більше таурохолевої кислоти, ніж гліко-холевої, що посилює її бактерицидні властивості, стимулює секрецію підшлункової залози, посилює перистальтику товстої кишки.

Кишки дитини грудного віку відносно довші, ніж дорослого, вони н в разів більші за довжину її тіла. Слизова оболонка кишок ніжна, багата на ворсинки, кровоносні судини, клітинні елементи. Лімфатичні вузлики добре розвинені. Сліпа кишка і червоподібний відросток рухомі, низхідний відділ товстої кишки довший, ніж висхідний. Пряма кишка відносно довга, має слабко фіксовані слизову і підсливову оболонки. Кишки дитини виконують травну, рухову і всмоктувальну функції. Кишковий сік менш активний, порівняно з соком дорослої людини, він має слабкокислу або нейтральну реакцію, згодом — лужну. Містить ферменти ентерокіназу, лужну фосфатазу, амілазу, лактазу, мальтазу, інвертазу, згодом — ліпазу. Продукти гідролізу, які утворюються внаслідок порожнинного (дистантного) та мембранного (пристінкового) травлення, всмоктуються всіма відділами Тонкої кишки, на відміну від дорослих. Велике значення в дитячому ііці має внутрішньоклітинне травлення з легким переходом лакто-глобулінів молока в незміненому стані в кров. У товстій кишці всмоктується вода, формуються калові маси, відбувається секреція слизу. Особливістю кишок у дітей є відносно слабка, але довга брижа, що отворює сприятливі умови для розвитку інвагінації.

Склад шлункового соку в дітей грудного віку

Особливості кишкової мікрофлори в дітей

Нормальна кишкова мікрофлора виконує такі головні функції: захисну, імунну, метаболічну, сприяє остаточному перетравленню їжі, синтезу вітамінів і ферментів тощо. Склад її залежить (від віку дитини та виду вигодовування. У новонародженого кишки стерильні, але вже на 1-шу добу життя вони заселяються кишковою Паличкою, ентерококом, дріжджовою флорою, рідше стрептококом. При природному вигодовуванні в кишках переважають В. bifidus, Ш, laktis aerogenes, при штучному — В. colli.

Порушення нормального стану кишкового мікробіоценозу призводить до розвитку кишкового дисбактеріозу, який вважають граничним станом інфекційного процесу. Ступінь дисбактеріозу оцінюють за співвідношенням кількості ешерихій та умовно-патогенних мікробів. При дисбактеріозі легкого ступеня умовно-патогенні мікроби становлять 25 % , при помірному — 50 % , при тяжкому — 75 %, при дуже тяжкому —- 100 % .

* Доскин В А., Келлер X., Мураенко М.Н., Тонкова-Ямпольская P.M. Mopфо-функциональные константи детского организма: Справочник. — М: Медицина, 1997.

Основні методи дослідження травної системи

Фракційне дослідження шлунка виконують вранці, після 12—14-годинного голодування. Базальний секрет оцінюють за сумою 4 порцій Шлункового секрету, одержаних кожні 15 хв. Він відображає стан діяльності залозистого апарату шлунка та його регуляції. Після введення подразника (7 % відвар капусти, м'ясний бульйон, частіше 0,1 % розчин гістаміну із розрахунку 0,01 мг на 1 кг маси тіла дитини парентерально) через 25 хв одержують вміст шлунка, за кількістю якого оцінюють його евакуаторну функцію. Потім протягом години кожні 15 хв. відсмоктують шприцом вміст шлунка, який у сукупності є показником так званої стимульованої, або послідовної, секреції. Визначення абсолютної кількості соляної кислоти за одиницю часу (дебіт соляної кислоти) є більш об'єктивним показником кислотоутворювальні функції шлунка порівняно з титраційними одиницями. У здорових дітей шкільного віку кількість шлункового вмісту натще становить 0—30 мл, кількість базального секрету — ЗО—100 мл, послідовного — 40—110 мл. Дебіт-година вільної кислоти в базальному секреті становить 0,55—2,74 ммоль (20—100 мг), у послідовному — 1—4,93 ммоль (40—180 мг).

Поряд з титруванням вилученого шлункового вмісту використовують інтрагастральну рН-метрію, яку виконують зондом з датчиком рН або радіокапсулою з рН-радіометричною системою.

Ультразвукове дослідження в будь-якому віці дає змогу визначити розміри та структуру печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, селезінки. Його використовують для виявлення запальних процесів, наявності солей і каменів у жовчному міхурі, дискінезії жовчного міхура. Метод інформативний, не завдає дитині неприємних відчуттів.

Езофагогастродуоденоскопія дає можливість визначити характер 1 локалізацію патологічного процесу стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки. Можна поєднувати з біопсією і мікроскопічним дослідженням слизової оболонки. Використовують спеціальну підготовку, інколи наркоз.

Методика дослідження травної системи дитини

При дослідженні системи травлення в дитини треба звернути особливу увагу на такі моменти:

1. Збираючи анамнез, необхідно з'ясувати спадковість щодо захворювань травної системи, перинатальний анамнез (гестоз, загроза переривання вагітності, захворювання вагітної та новонародженого та їй.), особливості вигодовування дитини (природне, штучне, змішане, Відгодовування, режим), наявність диспепсичних явищ (зригування, блювання, біль у животі, стан апетиту, частота і характер випорожнень).

1. Оглядаючи дитину, потрібно звернути увагу на стан язика (сухий, із нальотом, малиновий, «географічний», великий), слизової оболонки рота (бліда, наявність енантеми, крововиливів, плям Філатова), зубів, мигдаликів; на колір шкіри, розмір живота, його форму, перистальтику, стан пупка (мокнучий, гнійні виділення), стан ануса (зяяння).

2. Проводячи поверхневу пальпацію, треба визначити напруження, тонус м'язів передньої черевної стінки (знижений або підвищений), больові зони Захар'їна—Геда (холедоходуоденальну, епігастральну, зону Шоффара, панкреатичну, апендикулярну, сигмальну), симптом Щоткіна—Блюмберга.

3. Проводячи глибоку пальпацію за методикою Образцова—Стра-жеска, визначають особливості органів черевної порожнини (кишечнику, печінки, жовчного міхура, селезінки, підшлункової залози, мезентеріальних лімфатичних вузлів). Для виявлення патології органів черевної порожнини потрібно визначати деякі больові точки та симптоми. При ураженні печінки та жовчного міхура — точку та симптом Кера, симптоми Лепіне, Ортнера, Георгієвського—Мюсі, Мерфі. При ураженні шлунка або дванадцятипалої кишки — симптоми Менделя, точки Боаса та Опенховського. При ураженні підшлункової залози — точки та симптом Мейо—Робсона, точки Дежардена. При ураженні нирок — симптом Пастернацького, при перитоніті — симптом Щоткіна—Блюмберга.

4. За допомогою перкусії визначають наявність рідини в черевній порожнині; розмір печінки за Курловим (11x9x7 см) у дітей з 5—7-річного віку; розмір селезінки (у віці 1 року — 4 х 4 см, 2—3 років — 5 х 5 см, 6—7 років — 6x6 см, згодом, дорослих — 6x7 см). У дітей молодшого віку визначають розміщення верхньої межі печінки (V— VI ребро) і пальпаторно місце розташування нижнього краю (до 5—7-річного віку — на 1—2 см нижче від ребрової дуги).

5. Оцінити результати лабораторно-інструментальних досліджень: фракційного дослідження шлункового соку, дуоденального зондування, ендоскопічного дослідження верхніх і нижніх відділів травного тракту, ультразвукового дослідження паренхіматозних органів, копро грами, бактеріограми, рентгенологічних та радіологічних, біохімічних та імунологічних методів дослідження.

Головні синдроми ураження травної системи в дітей

Синдром «гострого живота». Виникає при ураженнях та гострих захворюваннях органів черевної порожнини й поза очеревинного простору, за яких потрібна невідкладна медична допомога. Прояви синдрому: сильний біль у животі, який інколи сприяє розвитку шокового отану, позитивний синдром Щоткіна—Блюмберга, блювання, затримання випорожнень та відходження газів, пронос, можлива мелена, обличчя Гіппократа, синдром інтоксикації. Найчастіше до нього призводять перфорація порожнистих органів, гострі запальні процеси, що супроводжуються перитонітом (гострий апендицит, гострий холецистит тощо), кровотечі в черевну порожнину, інвагінація.

Характеристики

Список файлов реферата