61287 (674220), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Серйозно фінансована Соціал-демократична партія (об'єднана) Віктора Медведчука, що налічує 150 000 членів та має відділення у всіх райцентрах України, зібрала лише 6,3 відсотки голосів (у 1998 р.— 4 відсотки).
Тріумфом демократії можна назвати перший результат (23,6 відсотка) правоцентристського блоку "Наша Україна" в який увійшов розділений Народний Рух України (55 000 членів; у 1998 р. блок НРУ-ПРП набрав 15,2 відсотка).
Блок партій "Батьківщини" та Української Республіканської партії Собор Анатолія Матвієнка та Левка Лук'яненка набрали 7 відсотків голосів. Партії "Демсоюз" Володимира Горбуліна, зелених Віктора Кононова та ін. внаслідок поразки на виборах 2002 р. практично зійшли зі сцени. Закономірною була поразка Прогресивної Соцпартії на чолі з Наталею Вітренко, скомпрометованої "терактом" у Нікополі під час виборів 1999 р.
В нагороду за підтримку, надану владі під час недавніх виборів, у листопаді 2002 р. донецький клан в особі губернатора Віктора Януковича, отримав посаду голови уряду (10-й прем'єр міністр за 11 років незалежності). Спроба змінити одночасно і Голову Нацбанку продемонструвала, що роздача посад в Україні — це лишень плата за лояльність до Президента і нові призначення ні в якій мірі не залежить від професійних якостей того чи іншого чиновника. Загалом, у новому складі уряду, як ніколи, не знайшлося місця для представників національно-демократичних сил. Як продовження політики загравання з Росією сприймається призначення віце-прем'єр міністром з гуманітарних питань одіозного колишнього першого глави Адміністрації Президента (1994—1995 рр.) Дмитра Табачника, історика за фахом.
Основним підсумком правління Леоніда Кучми є проведення довгоочікуваних економічних реформ, прийняття Конституції та впровадження гривні, що ознаменувало всебічне утвердження Української держави. Протистояння олігархів (влади) та політичних партій сприяло появі організованої опозиції.
3. Діяльність Української держави на світовій арені (1995 — 2005)
Певні успіхи адміністрації Леоніда Кравчука на міжнародній арені стали добрим підгрунтям для успішної міжнародної діяльності нової адміністрації Леоніда Кучми.
Проголошення курсу реформ та відмова від статусу ядерної держави вивели Україну зі стану міжнародної ізоляції. Восени 1994 — весною 1995 р. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк підписали ряд умов з українським урядом про фінансову допомогу українським реформам. Сильно змінилася й українська політика США. У списку країн, які одержували державну допомогу США, у 1996 р. Україна зайняла одне з найперших місць, уступаючи лише Ізраїлю й Єгипту. Білий дім дав недвозначно зрозуміти, що зацікавлений в існуванні самостійної української держави як у гаранті політичної стабільності в Центральній і Східній Європі.
Активізація зовнішньополітичної діяльності України у західному напрямку виявилося в тому, що на 1 січня 1995 р. вона була членом 37 міжурядових міжнародних організацій, зокрема, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції і розвитку, у тому ж році стала повноправним членом Ради Європи. Відносини з НАТО, які розпочалися з підписання у 1994 р. програми співробітництва "Партнерство заради миру", дедалі зміцнюються. У липні 1997 р. в Мадриді підписано “Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО”, а в 2001 р. Програму співробітництва на період до 2014 р. Авторитет Україні приносить участь у миротворчих силах ООН у гарячих точках світу. Протягом 2000—2001 рр. Україна виконувала функції непостійного члена Ради безпеки ООН, безпосередньо впливаючи на вирішення найважливіших проблем сучасності.
Українська зовнішня політика мала багатовекторний характер — Україна проголошувала стратегічне партнерство одночасно як з Росією, так з США, Великобританією, Німеччиною і Польщею.
У зовнішній політиці відбувся перехід від "багатовекторності" до зміцнення економічних зв'язків з Росією та декларування вступу у НАТО. ГУУАМ (консультативний форум України, Грузії, Молдови, Азербайджану та Узбекистану) створений у 1997 р. на противагу СНД, де домінує Росія, щоправда, у 2002 р. пережив кризу: Узбекистан призупинив своє членство у цій організації, як наслідок появи американських баз на його території та більш тісного співробітництва з Америкою. Основним напрямком співпраці тут є створення євразійського транспортного коридору, військово-технічне та економічне співробітництво.
На вимогу Заходу Україна у 2001 р. закрила Чорнобильську АЕС, не отримавши в повній мірі обіцяних компенсацій.
Таким чином, протягом останніх років Україна змогла суттєво зміцнити свій авторитет на міжнародній арені. Більш конкретних обрисів набув західний вектор політики. Одинадцять років незалежності продемонстрували світові життєздатність Української держави. Очевидною стала важлива роль України як члена світового співтовариства, без якого неможливо вирішити багато міжнародних справ. Високий рівень українських технологій, значний освітній потенціал її громадян створили високий авторитет нашій державі. Підйом економіки та рівня життя на сьогодні залишається найважливішим стратегічним завданням влади.
український державність
Література
1. Бойко О. Д. Історія України. Посібник. Вид. 2-е, доп. – К.: Вид. центр Академія, 2002. – 656 с. (с. 566 – 647). Серія "Альмаматер".
2. Віднянський С. В., Мартинов А. Ю. Зовнішня політика України як предмет історичного аналізу: концептуальні підходи та перспективи // Український історичний журнал. – 2001. – № 4. – С. 41 – 57.
3. Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. – Львів. Т.1. 2002.
4. Курс лекцій з історії України та її державності / за ред. Л. Є. Дещинського. Львів, 1999. – С. 313 – 335.
5. Кульчицький С. В. Утвердження незалежної України: перше десятиліття // Український історичний журнал. – 2001. – № 2 – 4. – С. 3 – 22; 3 – 41.
6. Лановик Б. Д., Лазарович М. В. Історія України. Навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2001. – 698 с.
7. Новітня історія України. Посібник. Вид. 2-е, доп. / А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв, В.Н. Дрожжин та ін. – К.: "Вища школа", 2000. – 664 с.
8. Політична історія України. Посібник / Під ред. В.І. Танцюри. – Вид. 2-е, доп. – К.: Вид. центр "Академія", 2001. – 656 с. (с. 566 – 647). Серія Альмаматер.
9. Україна: друга половина XX століття. Нариси історії / під ред. П.П. Панченка. – К., 1997.
10. Українська державність у XX столітті: історико-політичний аналіз. / під ред. О. Дергачова. – К., 1996.
Размещено на Allbest.ru
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
