61272 (674212), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У 1930 р. була створена Комуністична партія Індокитаю (КПІК) на чолі з Хо Ші Міном, яка виражала інтереси революційно настроєних верств населення. її програма містила вимоги ліквідації феодальних пережитків, наділення селян землею, завоювання повної незалежності країн Індокитаю.
На початку 30-х років у В'єтнамі відбулися масові селянські ' виступи. В кількох районах селяни ліквідували владу колоніальної адміністрації і створили Ради. Почався переділ поміщицьких земель. Селянський рух був придушений шляхом жорстоких репресій.
В 1936-1939 pp. визвольний рух Індокитаю прагнув використати для вирішення своїх завдань перемогу Народного фронту у Франції. Різні класи і соціальні групи та їх партії виступали за скликання Індокитайського конгресу для вироблення спільних вимог до уряду Франції. За активної участі комуністів був створений Демократичний фронт (1937), який висунув вимоги щодо поліпшення життя народних мас, виступав проти фашизму і війни. Колоніальні власті змушені були провести в Індокитаї ряд реформ (амністія політв'язням, дозвіл на легальну діяльність заборонених політичних партій, проведення виборів у дорадчі органи). Після поразки у Франції Народного фронту і вступу її у Другу світову війну завоювання народів Індокитаю були втрачені. Після загарбання Індокитаю Японією у В'єтнамі, Лаосі і Камбоджі виникли національні фронти з усіх патріотично настроєних сил, які боролись проти окупаційного режиму, колоніалізму, за здобуття національної незалежності.
Бірма
Захопивши цю країну в XIX ст., Англія перетворила її на свою колонію. В адміністративному відношенні верховний комісар Бірми підпорядковувся віце-королю Індії. В роки Першої світової війни Бірма стала для метрополії важливим джерелом видобутку стратегічної сировини (вольфрам, олово, свинець, срібло) та виробництва сільськогосподарської продукції. Формування капіталістичних відносин тут відбувалось дуже повільно. Його специфікою було те, що зростання бірманської національної буржуазії затримувалось не лише англійським, але й індійським та китайським капіталом. Основну масу пролетаріату, що формувався, складали не бірманці, а індійці-іммігранти. В національно-визвольному русі брали участь інтелігенція, студенти, дрібна і національна буржуазія, селянство, пролетаріат, буддійські монахи. У 20-30-х роках основною метою руху було здобуття Бірмою статусу домініону.
Під тиском національно-патріотичних сил англійські власті двічі, в 1923 і 1925 pp., проводили адміністративні реорганізації за індійським зразком, які не зачіпали основ колоніального режиму. При верховному комісарі створювались залежні від нього дорадчі органи, бірманська еліта отримала деякий доступ до управління країною.
В 1930-1932 pp. Бірму охопив селянський рух під керівництвом таємної організації галонів. За бірманською міфологією галон - це казковий птах, який убив у поєдинку дракона. Галон символізував бірманця-патріота, борця за свободу, дракон - гнобителя-іноземця. Політичною метою руху була ліквідація чужоземного панування і створення незалежної держави на основі справедливості. Спочатку загони повстанців здійснили ряд відкритих сутичок з колоніальними військами, потім перейшли до тактики партизанської боротьби. Вони нападали на села, спалювали податкові списки, знищували боргові розписки тощо-Англія перекинула в Бірму війська з Індії і з великими зусиллями придушила селянське повстання. Одночасно були проведені щодо репресії політичних організацій.
На початку 30-х років у Бірмі виникла нова патріотична організація, яка зайняла провідне місце в національно-визвольному русі. В 1930-1931 pp. група студентів створила лівонаціоналістичне об'єднання «Добама асіайон» (Всебірманська національна ліга). її члени стали додавати до свого імені слово «такин» - пан, господар. Цим вони хотіли підкреслити, що саме бірманці, а не іноземці є справжніми господарями країни. Головною метою було здобуття Бірмою незалежності. Вони вимагали також відмінити колоніальну конституцію, відправити у відставку антинародний уряд, провести земельну реформу, прийняти трудове законодавство. «Добама асіайон» організувала масові акції непокори властям, бойкоти іноземних товарів, походи протесту з провінції на Рангун. Свою діяльність такини називали «Революція 1300 року» (за бірманським літочисленням). Видатну роль у цій організації відіграв Аун Сан. Ліве крило такинів сприйняло марксистські ідеї і створило комуністичну партію Бірми (1939).
Індонезія
На початок новітнього часу Індонезія залишалася колонією Голландії. Маленька Голландія не змогла запобігти проникненню сюди також; капіталів Англії, Японії, СНІА. Індонезія постачала на світовий ринок нафту, олово, каучук, тютюн, цукор, чай, каву, копру. Іноземні монополії отримували значні прибутки. На 1937 р. сукупні інвестиції великих держав у Індонезії перевищували 2 млрд. 264 млн. дол., половину з них складали капітали Голландії. країна південний східний азія
В Індонезії фактично не було великої національної буржуазії. Це пояснюється тим, що на внутрішньому ринку панував китайський капітал. Лише в деяких традиційних галузях виробництва (виготовлення плетених виробів, національної тканини - батику, національних сигарет) існував невеликий прошарок торгово-промислової буржуазії. Він не міг бути організуючою силою національно-визвольного руху. Цю роль в Індонезії відіграла інтелігенція, з її середовища вийшли керівники всіх політичних партій та патріотичних організацій.
Індонезією управляв голландський генерал-губернатор. Водночас колонізатори намагалися залучити до співробітництва вищі верстви індонезійського суспільства. У 1918 р. була створена Народна рада - дорадчий орган при генерал-губернаторі. Частина її депутатів обиралась, частина призначалась. Голландці ввели туди індонезійську еліту, а також найбільш популярних лідерів національного руху, які досить часто використовували її трибуну для критики властей.
У 20-30-х роках в Індонезії відбувалась консолідація політичних сил, створювались партії, організації, товариства. Деякі з них спирались на національно-релігійні традиції, інші дотримувались національно-демократичного напрямку. Вони мали різну ідеологію, різні погляди на методи боротьби - від консервативних до найрадикальніших. Спільним було те, що всі вони висували вимогу національної незалежності.
Певна частина населення з інтересом сприйняла комуністичні ідеї, була створена комуністична партія (1920). В 1920-1926 pp. вона діяла легально і ставила перед собою завдання одним ударом завоювати незалежність і встановити соціалістичний лад. У листопаді 1926 р. комуністи організували збройне повстання на о. Яві. Воно зазнало поразки. Власті провели масові арешти і страти. КШ була заборонена і надовго зійшла з політичної арени.
У 1927 р. виникла Національна партія Індонезії. Організатором її став син учителя, інженер Сукарно (1901-1970). Партія боролась за створення незалежної демократичної держави. Складалась вона переважно з селян, робітників, дрібних торговців. Засобами боротьби були широкі антиколоніальні виступи, відмова від співробітництва з властями. Сукарно висунув теорію мархаенізму - ідеології простої людини (від слова мархаен - проста людина). В ній поєднувались деякі ідеї соціалізму, теорії Сунь Ятсена і гандизму (тактика неспівробітництва). Передбачалось створення суспільства без класів і без капіталізму, захист інтересів робітників і землеробів та ін. За партією йшли національні сили. В 1930 р. Національна партія була заборонена за її нібито «комуністичний характер». Сукарно і ще троє її лідерів звинувачувались у «спробі насильницького повалення законного уряду* і були засудженні на різні строки ув'язнення. Партія відновила свою роботу під іншою назвою.
В 1939 р. було створене Політичне об'єднання Індонезії - федерація провідних політичних партій. Воно виступало за єдність дій у боротьбі за демократичні реформи, обрання парламенту і відповідального перед ним уряду. За таких поступок з боку Голландії об'єднання обіцяло підтримати колоніальні власті в їх діях проти загрози нападу Японії. Політичне об'єднання Індонезії можна вважати формою єдиного національного фронту.
Размещено на Allbest.ru