Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Вивчаючи різні моделі "конспірологічрних змов", сучасний російський дослідник А. Дугін відзначає, що серед них виділяються такі, як "змова масонів", "єврейська змова", "змова більшовиків (неімущих)", "змова банкірів" (або "економічна змова"), "змова сект" (окультистів, сатаністів, "тарілочників", сайєнтистів, мессіан різного толку і ін.). При цьому для конспірології не має значення, чи існує насправді та або інша "змова", якщо існує історично і віра, що соціологічно фіксується, в нього. Тут доречна паралель з релігією, існуючої тисячі років не за рахунок факту Бога, а за рахунок факту віри в Hього.

Використовувані в конспірології терміни типу "змова масонів" не зовсім вдалі, оскільки слово "змова" характеризує лише цілі і наміри тих Hезримих Сил, які здійснюють верховне керівництво над досягненням Кінцевої Мети. Що ж до самих виконавців Задуму, то для них пов'язання їх діяльності з чимось направленим проти людства представляється невідповідним дійсності, образливим і таким, що ніяк не підпадає під поняття "змова".

3.3 Число звіра

На думку конспірологів, уже декілька сторіч розвиток людства контролюється діяльністю масонських організацій. Ми не знаємо ні керівників цієї діяльності, ні Кінцевої Мети, але ми знаємо проміжну мету - встановлення Hового Світового Порядку. Hовий Світовий Порядок – це запланована рабовласницька система нового часу, система, в якій людину визначає не його ім'я, а його персональний ідентифікаційний код. І не має значення, чи буде цей код-номер відмічений у паспорті або буде він витатуйований на руці або на лобі, - головне те, що код повинен міститися в світовій комп'ютерній мережі.

Нікого не будуть силою примушувати до отримання персонального коду, але у людей не буде альтернативи, оскільки частиною Hового Світового Порядку стане безготівкове суспільство, тобто суспільство, в якому не матиме місця ходіння готівки. При цьому код буде не тільки засобом платежу, але і "документом", що засвідчує особу. Поліція всіх країн і податкові інспекції за допомогою комп'ютерних відомостей про коди громадян всього світу здійснять абсолютний контроль над усіма людьми. Hі фінансові операції, ні переміщення окремої людини не зможуть бути здійснені без їх реєстрації в усесвітній комп'ютерній мережі.

Побудова безготівкового суспільства вже почалася. Замість розрахунків готівкою вже використовуються різні кредитні картки, які навіть почали замінювати в багатьох країнах (Канада, Австралія, Hовая Зеландія) на єдину дебіторську картку, придатну для розрахунків скрізь, - у магазині, в готелі, в ресторані, на станції техобслуговування і так далі. Hевидиме маркування, нанесене на руку, вже пропонується охочим, і в аеропортах США встановлені прилади для зчитування коду з рук бізнесменів, охочих швидше пройти реєстрацію на авіарейс.

Усі ринкові товари отримали власні штрихові коди, і їх реалізація, так само, як і реалізація будь-яких послуг споживачеві, в більшості країн світу здійснюється тільки через касові апарати. Усі електричні комп'ютерні каси в США підключені до гігантського комп'ютера в Далласі, який пов'язаний із європейськими комп'ютерами в Амстердамі і Брюсселі. Ця комп'ютерна мережа отримала назву "Звір".

Багато дослідників біблейських пророцтв відзначають, що після закінчення побудови безготівкового суспільства збудеться апокаліптичний прогноз про прихід Антихриста, записаний у Одкровенні Іоанна (13:16 - 18): "І він зробить те, що всім, малим і великим, багатим і убогим, вільним і рабам покладено буде зображення на праву руку їх або на чоло їх, і що нікому не можна буде ні купувати, ні продавати, крім того, хто має це зображення або ім'я звіра, або число імені його. Тут мудрість. Хто має розум, той визнай число звіра, бо це число людське: число його шістсот шістдесят шість". Загальновідомо, що нумерологи всіх часів виявляли Число Звіра 666 зашифрованим у іменах і імператора Нерона, і Мартіна Лютера, і Наполеона, і Адольфа Гітлера. У наші дні його виявляють то в кодовому номері Світового Банку, то в штрих-кодах ринкових товарів, то в емблемах всесвітньо відомих фірм.

Що ж до проблеми кодифікування населення, то ідентифікаційні коди розглядаються Українською Православною Церквою як передвісники Печатки Антихриста, і нею будуть затавровані люди Hового Суспільства Без Християн, до якого направляють нас сили Сатани. Ця проблема нині перестала бути проблемою суто церковною: заяви тисяч православних про відмову від ухвалення коду приймаються в храмах УПЦ.

Серед депутатів ВР України склалася група для підтримки пропозицій про припинення кодифікування населення до ухвалення альтернативних правил оподаткування осіб, що відмовилися від ідентифікаційної коди.

4 Масонство в Україні

масонство людство змова

Зародившись у Західній Європі зі специфічним завданням — створити «всесвітнє братство», масонство, як відомо, взагалі мало клопоталось та мало навіть і зважало на національні відмінності тих країв, де пробувало стати твердою ногою, силкуючись скрізь набути універсального характеру. Борючись із національним уже через свою «всесвітню» тенденцію, воно проте скрізь зберігало сліди свого походження (англійське масонство, німецьке розенкрейцерство і т. ін.), навіть серед нових національних обставин. І тим більш у нас, бо в Україну масонство заходило або через Великоросію, або через Польщу. Незважаючи на тенденції «всесвітності», масонство, звичайно, менш усього було універсальним у своєму розповсюдженні. Дослідники російського, напр., масонства справедливо зазначають, що з масонства на російському ґрунті була перша організація інтелігенції, перша спроба останньої створити якусь ідеологію і виявити відповідну до неї практичну роботу. Але сама інтелігенція XVIII і поч. XIX ст. мала яскраво додержану класову фізіономію та вдачу. Народні маси, клас рабів-кріпаків, уже через таке своє становище лишались поза межами всяких інтелігентських замірів того часу. Інтелігентами могли тоді бути люди тільки з пансько-шляхетського чи поміщицького стану, і це не минало, звичайно, без сліду у формуванні поглядів їхніх та настроїв. Поодинокі люди ще могли іноді визволитись од поглядів та забобонів свого кола, але в цілому панували його звички й міцно держали в залежності од себе й вільних мулярів.

Наприкінці XVIII ст. в Україні довершився процес покріпачення народних мас, і кріпацьке право, «козацькою нікдись шаблею скасоване», знову зробилось ніби нормальною формою громадського ладу. Та через специфічні місцеві умови кріпацька маса в Україні ще далі стояла од панського стану, бо не самими соціальними і економічними різнилась ознаками. Прірву соціальну і економічну між паном та кріпаком ще глибше проорали тут різниці національні, почасти релігійні, і обернули її просто-таки в безодню. Під'яремний «хлоп», що робив панщину, не мав тут нічого спільного з паном-поляком або споляченим земляком своїм на правому боці Дніпра, великоросом, або зрусифікованим більш-менш «малоросіянином» на Лівобіччі. Мова, звичаї, побут, часто віра навіть — довершали тут розбрат. У такому становищі опинилося тут масонство, а через те й було воно — тільки масонством в Україні, але не українським масонством, і почало було набувати трохи національних рис хіба аж останніми часами свого тут існування.

Українські братства не самою назвою були схожі з масонством і не самим спільним походженням од середньовічних гільдій та цехів і інших таких ремісницьких організацій, з якими й додержували за весь час свого існування найтісніших зв'язків. Були і внутрішні також риси, що дозволяють поруч поставити давні наші братства й пізніше масонство. «До братства, — пише один з новіших дослідників українського минулого, — був доступ людям усіх станів. Могло в ньому брати участь і жіноцтво; тільки на загальні збори братства не пускано жінок. Особа, що мала охоту вступити до братства, спочатку мусила порядки братські спізнати. Коли вона погоджувалась додержувати їх, то її приймано до братства по тому, як дасть призначену присягу. По цьому прийнятого допіру члена записувано до братського реєстру, і новий член повинен був давати до братської скриньки, себто до скарбниці, визначений внесок. Усі братчики під загрозою грошової кари мусили бувати на братських зібраннях. На цих зібраннях балачок не дозволялось. Братчики обмірковували справи, що торкались церкви, духовенства, школи, вчителів; клопотались про догляд за хворими, вбогими та каліками. Кожен член братства мав право голосу, засідання одбувалися у великій таємності, і стороннім людям бувати на них заборонялось... Братчики повинні були допомагати один одному в пригоді, додержувати доброї злагоди між собою, навідуватись до хворих членів братства й проводити до могили померлих. Коли братчик ухилявся од виконання повинностей братських, з нього брали грошову пеню» [1].

Знаменитий український філософ Сковорода, цей «гражданинъ всемірний», як він сам себе називав, напевне дещо чував про масонство, мандруючи Західною Європою. Сам він до масонства ставився якщо не зовсім негативно, то досить байдуже. Принаймні учень Сковороди і перший його біограф Ковалинський таку переказує думку свого вчителя, що її Сковорода ставив урівень з нелюбим йому сектантством: «Я не знаю мартынистов, ни разума, ни ученія ихь; ежели они особничествують вь правилахтъ и обрядахь, чтобы казаться мудрыми, то я не хочу знать ихь; ежели они мудрствують въ простоте сердца, чтобь быть полезными гражданами обществу, то я почитаю ихъ; но ради сего не для чего бы имъ особничествовать. Любовь кь ближнему, — додає своєї думки Сковорода, — не имеетъ никакой секты: на ней весь законъ и пророки висять» [8]

Незважаючи на такий досить суворий присуд, у самого Сковороди, безперечно, були риси, що споріднили його з масонством, і не дурно масони були чи не першими в Росії, хто звернув увагу на твори українського філософа; дещо з них уперше надруковано на сторінках «Сионского Вестника», органа містичної течії в масонстві [4]. Цей зв'язок науки Сковороди з масонством зазначено вже і в літературі. «Не був Сковорода масоном, — пише проф. М. Сумцов, — але великою він мірою виріс і виховався в тій атмосфері, що живила і російське масонство, і між ним та масонами є спільні точки у формі великого нахилу до старозавітних книг, містичного тлумачення, байдужності до догматичного боку християнства, щиро аскетичного життя та бажання через моральну науку й моральне життя особисте піднести моральний рівень громади, — а на цьому Сковорода не різнився з кращими російськими масонами, Новиковим, Лопухіним і найбільш з Гамалією» [9]. Ще цікавіші з цього погляду громадські переконання і практична робота Сковороди, що ставлять його поруч кращих заступників просвітнього масонства.Його діяльністю покладена була до певної міри дорога й тим організаціям морального переважно характеру, що в формі масонських лож незабаром постануть і на українському ґрунті. І тим більше, що серед діячів масонства на Україні таки побачимо і просто учнів Сковороди, і людей, що, безперечно, під його безпосереднім впливом виховались і виробили на його науці свої громадсько-моральні погляди.

Проте, незважаючи на те, що дорога масонству в Україні була ніби протерта, воно тут і народилось досить пізно, і широко між люди не пішло. Переглядаючи «Хронологический указатель русских лож», надрукований додатком до відомої книги Пипіна «Русское масонство», побачимо, що минули десятки літ, відколи постало масонство в Росії, і аж тоді тільки зайшло воно й в Україну. Першою ложею в Україні була київська ложа «Безсмертия»; заснували її р. 1784 російські офіцери, але без жодного зв'язку з російським масонством, бо підлягала вона безпосередньо Великому Сходові Польському [6].

Так само належали до Польського Великого Сходу й інші з відомих нам масонських лож на Україні кінця XVIII ст.: ложа Трьох Колон у Києві, дуже недовговічна; військова ложа Мінерви в Кременчуці; ложа «Совершенной Тайни» («Doskonalej Tajemnicy») в Дубні на Волині тощо. Видима річ, що початок масонства на Україні був одгуком розквіту масонської організації в Польщі й заснування Великого Сходу Польського в 1784 р. Але інтенсивного поширення масонство в Україні не мало.

Масонство з російських джерел почало ширитись в Україні аж тоді, як воно само до певної міри втратило вже свій первісний характер аполітичності й стало вилучати з себе активніші елементи, які постачали готові кадри для таємних товариств з переважно політичними завданнями. З 1817 року відомі такі масонські ложі в Україні, що працювали здебільшого в союзі Астреї: ложа Евксинського Понта в Одесі, Мінерви в Буцневцях на Поділлі, Об’єднаних Слов’ян («Les Slaves Reunis») у Києві, Любові до Істини в Полтаві. Масонство в Україні виявляє тенденцію перетворитись в українське масонство і служити завданням українського громадського руху. Надто з цього боку варті уваги дві ложі — полтавська та київська, про які лишилося більше відомостей, ніж про інші.

Ложу в Полтаві [5],[7] заснував М. І. Новиков, начальник канцелярії «малоросійского» генерал-губернатора Н. Г. Рєпнина, — «умница и декабрист», як атестували Новикова люди, що добре його знали, член союзів «Спасенія» і «Благоденствія». Метою ложі було, як вияснено під час слідства над декабристами, — залучати «дворянство малороссійское» до політичної роботи, а спеціально — готувати членів до «Союза Благоденствія». Контингент членів полтавської ложі надає їй, безперечно, виразного місцевого відтінку, бо саме Лівобережна Україна була тоді центром українського національного відродження, що незадовго до того почалося шляхом літературним. До ложі належав як «витія» (оратор) навіть батько нового українського письменства Іван Котляревський, ідейний годованець і учень Сковороди, а крім того, чимало місцевих діячів (видавець «Енеїди» С. М. Кочубей, Тарновський та інші), між якими особливо визначався переяславський «маршалок» («предводитель дворянства») В. Л. Лукашевич. Людина ця була з цілком певним і виразним обличчям і з іменням її зв'язувано також певні й виразні настрої. Одчинена 30 квітня р. 1818 ложа в Полтаві проживотіла менш, як рік, бо вже 12 березня 1819 р. її спеціальним царським наказом скасовано. Характерно, що саме полтавська ложа притягає до себе оцю увагу урядових сфер попереду всяких інших загальних заходів проти масонських лож у Росії. Масонські ложі в Україні чомусь викликали до себе в урядових колах інше ставлення, ніж узагалі масонська організація.

Отже, в Україні масонство проіснувало дуже недовго, і нового духу подув позначається вже в інших, таємних організаціях. Але воно тут відіграло-таки свою роль і повинно бути згадано в розвитку української національної ідеї. Через нього-бо XVIII ст. зі своїми ще свіжими автономістичними традиціями й змаганнями подає руку національно-громадському українському рухові середини XIX ст. Це одне з малих, не кожному видних і не досліджених іще, проте все ж таки неодкидних кілець, що з них складається неперервний ланцюг розросту й розвитку української ідеї в нашому минулому.

Фактично, весь уряд незалежної України в період розпаду Російської Імперії (УНР), та й Тимчасовий Уряд в останній складався з масонів. Наведемо деякі імена: Михайло Грушевський, перший Президент УНР [3]; Симон Петлюра, Перший Великий Магістр Великої Ложі України [3]; Сергій Моркотун — один з найвисокопоставленіших масонів України, що був рекомендований навіть Папюсом; барон Федір Штейнгель — представник київських масонів (яких під кінець 1917 р. зібралося близько тисячі) на Великому Сході народів Росії; Сергій Єфремов, Андрій Ніковський, Володимир Чеховський, В'ячеслав Прокопович. Також до українського масонства належали: переважна більшість купецьких та промислових родів Києва, Полтави, Одеси, Харкова майже протягом усього 19 століття, частини 18-го століття; Ханенки; Терещенки (у тому числі Микола Терещенко, міністр фінансів у Тимчасовому Уряді); Ланжерон, другий мер Одеси та керівник Новоросійського краю, де Рибас, перший мер Одеси, де Ришельє, керівник Новоросійського краю; грецькі родини Одеси; Розумовські (весь рід, у тому числі Гетьман); Іван Котляревський (засновник української літературної мови) і багато інших.

На сьогодні в Україні існує регулярна Велика Ложа України, яка об'єднує п'ять лож: «Три Колони» в Києві, «Каменяр» у Львові, «Золота Акація» в Одесі, «Світло» у Львові, «Імхотеп до Полум'яної Зорі» в Івано-Франківську. Ложа «Три Колони» взяла ім'я однієї з численних українських лож, що була утворена приблизно двісті років тому. Зараз її офіцери використовують під час робіт кольє, що були збережені у Франції, і зокрема те, що колись носив Симон Петлюра, Президент Української Республіки та Великий Майстер Великої Ложі України до 1922 року.

Характеристики

Список файлов реферата