61148 (674137), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Понад мільйона українських селян було депортовано в райони Півночі, Сибіру і Казах-стану. Основна маса депортованих селян (серед них діти та старі) загинули на нових місцях, які були не пристосовані до ведення сільського господарства і малопридатні для життя.
Багато селянських родин, щоб уникнути розкуркулення й депортації, покидали свої домівки і господарства і тікали в промислові міста або за межі України і там нишком приєднувалися до міської робочої сили, бо приймати на промислові підприємства куркулів заборонялося.
Так припинила своє існування велика частина найбільш працездатних, продуктивних і найбільш досвідчених господарів, які любили землю і вміли на ній господарювати.
Це значно підірвало продуктивні сили українського села і стало другою основною причиною Голодомору.
Продрозкладка — примусова хлібозаготівля
Але найголовнішою, безпосередньою причиною Голодомору стала продрозкладка (примусова репресивна хлібозаготівля), яку повторно запровадили у січні 1928 р. Офіційно її називали хлібозаготівельним планом, а у документах з грифом «таємно» вживали термін — «розкладка».
Волюнтаристська соціально-економічна політика уряду і надзвичайно жорстокі репресивні методи її проведення упродовж десяти попередніх років привели до хлібозаготівельної кризи та зернової проблеми, і уряд вирішив відмовитися від політики НЕПу і знову запровадити продрозкладку.
Але на відміну від своєї попередниці років громадянської війни, вона супроводжувалася новими репресивними заходами, а боротьба за хліб знову стала боротьбою за соціалізм. План вважався виконаним лише тоді, коли кожне село чи окреме господарство виконували своє особисте «тверде» завдання. Кругова порука земельної громади втрачала своє рятівне значення.
Така система хлібозаготівель за розкладкою виснажувала кожне селянське господарство, штовхала його на межу відчаю і голоду. Хлібозаготівлі супроводжувалися жорстокими репресіями і терором, фізичним та моральним знущанням над селянами. За невиконання непосильного «твердого завдання» їх позбавляли власного помешкання, худоби, землі, реманенту, господарських будівель, зерна, засобів існування взагалі.
Селян судила ніби кримінальних злочинців за невиконання обсягів хлібозаготівель, які з кожним роком неухильно збільшувалися. Продрозкладкою на 1928 р. Україні визначили план у обсязі 265 млн. пудів. А 7 січня Політбюро ЦК КП(б)У обговорило відразу три телеграми: від Сталіна, Молотова, і Мікояна. Вони вимагали збільшення плану заготівель для України на 30 млн. пудів.
Внаслідок насильницьких заготівель у 1928 р. з України вивезли 4,1 млн. т. зерна, тобто четверту частину валового збору, що склало 42% союзного плану хлібозаготівлі, в результаті чого у селян майже не залишилося хліба і в деяких південних районах розпочався голод. Зокрема у листах секретарів окружкомів партій Одещини йшлося про те, що в березні 1928 р. селяни «буквально голодують».
Про факти голодування говорив і голова ВУЦВК Г.І. Петровський на Пленумі ЦК КП(б)У в листопаді 1928 р. Хлібозаготівлі, які розпочалися у січні 1928 р. за розкладкою досягли свого злочинного апогею у 1932-1933 рр. В одноосібних і колективних господарствах забирали не лише зерно, а й худобу, квасолю, буряки, картоплю й інші продукти харчування.
Уряд України вважав, що за допомогою одних тільки уповноважених і репресивних органів їм не вдасться вилучити у селян усі наявні запаси зерна, і тому Постановами КП(б)У та РНК УСРР від 13 листопада 1932 р. та 5 січня 1933 р. відповідальність за виконання цієї операції він поклав під страхом смерті («самых крайних мер партийного и государственного влияния») на місцевий актив.
Найбільш чесні і далекоглядні керівники на місцях намагалися всіляко зменшити голодну катастрофу і тоді 27 листопада 1932 р. з’явилася Постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про застосування репресивних заходів по відношенню до колгоспів, саботуючих хлібозаготівлі», в якій вимагалося, в першу чергу притягти до судової відповідальності «переродившихся, помогающих кулачеству членов партии из числа руководящих должностних лиц колхозов».
І за «потурання куркульському саботажу» було заарештовано і засуджено тисячі голів, членів правлінь колгос-пів, спеціалістів, партійних, радянських працівників. Фабрикуються гучні «справи», коли звинувачені у «злісному саботажі хлібозаготівель» керівники колгоспів і районів засуджуються до розстрілу, тривалих років ув’язнення.
І тому жертвами жорстокого масового терору під час хлібозаготівель ставали не тільки селяни, а й керівники і спеціалісти колгоспів, голови сільських рад, секретарі райкомів партії, голови райвиконкомів та інші місцеві активісти. Зокрема «по 5 грудня 1932 р. загальна кількість засуджених посадових осіб по колгоспному сектору Дніпропетровської області склала 1062 чол. Із них 59 чол. засуджено до розстрілу». 7.
Про розмах репресій свідчить лист секретаря ЦК КП(б)У С.В.Косіора до Й.В.Сталіна від 8 грудня 1932р. В ньому він доповідав: «За листопад і 5-ть днів грудня заарештовано по лінії ДПУ 1230 чол. — голів, членів правлінь, рахівників. Крім того заарештовано бригадирів — 140, завгоспів-вагарів — 265, інших працівників колгоспів — 195». За відмову здати хліб було притягнуто до відповідальності 327 комуністів, а з них 9 розстріляно.
Розстрілювали керівників господарств та районів і протягом 1933р. Зокрема, у січні 1933 р. з 419 засуджених осіб по 122 районах України 20 чол. розстріляно. 8. Таких випадків мужності людей, які ціною власного життя рятували інших, було досить в Україні. В результаті економічно необґрунтованої політики насильницької суцільної колективізації і варварської «ліквідації куркульства як класу», продуктивні сили села неупинно знекровлювалися і валові збори зернових відчутно зменшувалися; уряд, щоб фінансувати зростаючі потреби індустріалізації, злочинно все більше підвищував розміри хлібозаготівель, що наближувало до грандіозної катастрофи.
Список використаної літератури
Станіслав Кульчицький «Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення» «Наш час» Київ–2008
Размещено на Allbest.ru















