Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Це була пора останнього заледеніння. Стада мамонтів, шерстистих носорогів, бізонів паслися там, де зараз знаходяться міста Франції, Іспанії, півдня Росії. Слідом за стадами тварин переміщались громади, що складалися з малих родин - батька, матері, дітей. Полювання на тварин давали не тільки м'ясо, але й матеріал для виготовлення знарядь і прикрас. Особливо любили наші предки намиста із зубів тварин. Займалися вони й ловом риби, якої багато водилося в ріках і озерах.

Люди жили тепер не тільки в печерах або гротах, але й на стоянках, у міцних житлах. Матеріалом для будівель, імовірно, часто служили дерево й шкіри, але до нас дійшли руїни напівземлянок з костей мамонтів. Руїни таких великих хатин, що належали декільком родинам, знайдені при розкопках під Воронежем і на Україні. ^[4]

4. Виникнення людського суспільства. Праобщина

Історична реконструкція первісного людського суспільства являє собою, мабуть, саму складну проблему первісної історії. За відсутністю будь-яких прямих паралелей судити про нього можна тільки на основі непрямих даних. Це, з одного боку, наші відомості про стадні взаємини у мавп, з іншого боку, деякі факти археології й антропології, а також ті факти етнології, які з більшою або меншою долею ймовірності можуть розглядатися як пережитки найдавнішого, до сапієнтного стану людства. Порівняння й аналіз всіх цих даних дозволяють скласти загальне, хоча багато в чому й гіпотетичне, уявлення про громадське життя того часу, але, звичайно, і залишають місце численним протиріччям, чисто логічним здогадам, дискусійним припущенням.

Початкову форму організації суспільства у вітчизняній науці часто називають "первісним людським стадом", У той же час деякі вчені вважають, що вживання цього терміну неправомірно, тому що в ньому об'єднані несумісні поняття - стадний характер взаємин приписується первісним людським колективам, отже, допускається вульгаризація процесів суспільного розвитку. Але це заперечення навряд чи ґрунтовно. Термін "первісне людське стадо" добре передає діалектичну своєрідність організації найдавніших і древніх людей, її перехідний стан від передлюдинного стада тварин до "готового", що сформировались суспільств. Тому, користуючись тут, подібно багатьом іншим фахівцям, терміном "праобщина", ми керуємося тільки тим, що він коротше й зручніше.

Якими хронологічними границями датується епоха праобщини? Її початок, мабуть, збігається з виділенням людини із тваринного миру й утворенням суспільства. Не викликає ніяких сумнівів, що з виникненням трудової діяльності була зв'язано не тільки зміна відносини людини до природи, але й зміна відносин між членами первісного людського колективу. Таким чином, початок епохи праобщини збігається з появою цілком усвідомлено виготовлених і застосовуваних знарядь праці. Кінцевим рубежем епохи праобщини була поява на зміну йому "готового" людського суспільства - общинного ладу. Ще на початку 1930-х років археологи П.П. Єфименко і П.І. Борисковський припустили, що перехід до общинного ладу відбувся на рубежі пізнього палеоліту. Нові археологічні знахідки не спростовують цього припущення, але дозволяють допустити, що перехід від праобщини до громади міг відбутися й раніше. Отже, кінець епохи праобщини збігається з переходом від раннього до середнього або пізнього палеоліту. Нові дані ще вимагають осмислення, і тут ми будемо дотримуватися колишньої синхронізації епохи праобщини.

Прогресивний розвиток кам'яних знарядь, зміна фізичного типу самої людини, нарешті, та обставина, що общинний лад не міг виникнути відразу, у готовому виді, - все це показує, що праобщина не була застиглої в часі однаковою формою. Тому часто розрізняють ранню праобщину найдавніших людей і більше розвинену праобщину неандертальців. Деякі вчені навіть називають цю більш пізню праобщину неандертальців особливими термінами ("первісна громада" тощо).

Праобщина являла собою, очевидно, невелику групу людей. Малоймовірно, щоб більша група могла прокормити себе при слабкій технічній озброєності ранньопалеолітичної людини й складності добування їжі. Збирання вимагає великої витрати часу, а дає відносно мало їжі, до того ж найчастіше низькокалорійної; що ж стосується полювання на великих тварин, уже відомої первісній людині, то вона була сполучена з більшими труднощами, супроводжувалася безліччю жертв і не завжди була вдалою. Таким чином, важко уявити собі, що праобщина складалася більше чим з кількох десятків, швидше за все з 20-30 дорослих членів. Можливо, такі праобщини іноді поєднувалися в більші, але це об'єднання могло бути тільки випадковим.

Життя праобщини, швидше за все не було життям безладним, що пересувалися з місця на місце збирачів, і мисливців. Розкопки в Чжоукоудяні вирисовують картину осілого життя протягом багатьох поколінь. Про відносну осілість говорять і багато печерних стійбищ ранньопалеолітичного часу, що розкопані в різних частинах Євразії протягом останніх 60 років. Це тим більш імовірно, що багатство четвертинної фауни давало можливість тривалого користування кормовою територією й, отже, дозволяло займати вдало розташовані й зручні навіси й печери під постійне житло. Імовірно, ці природні житла в одних випадках використалися протягом декількох років, в інші - протягом життя декількох або навіть багатьох поколінь. У встановленні такого способу життя важливу роль, безсумнівно, зіграло розвиток полювання. ^[5]

5. Роль полювання в розвитку праобщини

Важко сказати, яка із двох галузей господарства древніх і найдавніших людей - збирання або полювання - була основою їхнього життя. Імовірно, співвідношення їх було неоднаково в різні історичні епохи, у різні сезони, у різних географічних умовах. Однак безсумнівно, що саме полювання було більше прогресивною галуззю господарства, багато в чому випереджало розвиток первісних людських колективів.

Об'єктами полювання залежно від фауни тієї або іншої області були різні тварини. У тропічній зоні це були гіпопотами, тапіри, антилопи, дикі бики й т.д. Іноді серед кісток тварин, виявлених на ашельських стоянках, попадаються кістки навіть таких великих тварин, як слони. У більш північних районах полювали на коней, оленів, кабанів, зубрів, іноді вбивали й хижаків - печерних ведмедів і левів, м'ясо яких також ішло в їжу. У високогірній зоні переважну роль у полюванні, на приклад у неандертальців, грав видобуток гірських козлів, що видно зі знахідок у печері Тешик-Таш. Про розміри полювання в якімсь ступені можна судити на основі підрахунку костей, знайдених на стоянках. Культурний шар багатьох з них містить залишки сотень, a іноді навіть тисяч тварин. Крім місцезнаходження в Чжоукоудяні такі великі стійбища ашельського часу були відкриті на стоянці Торральба в Іспанії й у гроті Обсерваторії в Італії. У першому з них, наприклад, виявлені кісткові залишки більше 30 слонів, не враховуючи інших тварин. Правда, ці стоянки були населені протягом тривалого часу, але, проте, мабуть, що полювання мало чимале значення в житті їхніх мешканців.

Полювання на великих тваринах, особливо на тих з них, які тримаються стадами, важко уявити собі, як вже говорилося, без загінного способу. Озброєння ашельського мисливця було занадто слабким, щоб він міг убити велику тварину безпосередньо. Такі випадки бували, але їх можна розглядати як виключення, та й то переважно при полюванні за відсталим від стада хворих і слабких тварин. Як правило, найдавніші люди могли наважитися на вбивство великих ссавців тільки при загінному полюванні. Імовірно, тварин лякали шумом, вогнем, каменями й, як показує місце розташування багатьох стоянок, гнали до глибокої ущелини або великого обриву. Тварини падали й розбивалися, і людині залишалося тільки добити їх. От чому саме полювання, і насамперед полювання на великих тваринах, була тією формою трудової діяльності, що найбільше стимулювали організованість праобщини, змушувала її членів усе тісніше взаємодіяти в трудовому процесі й демонструвала їм силу колективізму.

Разом з тим полювання було найбільш ефективним джерелом одержання м'ясної їжі. Зрозуміло, тваринну їжу первісні люди одержували не тільки від полювання на ссавців: так само, як це практикувалося пізніше в значно більше розвинених людських суспільствах, вони ловили комах, убивали земноводних, плазуючих, дрібних гризунів. Але видобуток великих тварин давав щодо цього значно більші можливості. Тим часом, м'ясо, що містить найважливіші для людського організму речовини - білки, жири й вуглеводи, не тільки було ситною їжею, особливо після обробки його на вогні, але й прискорювало ріст і підвищувало життєдіяльність первісної людини.

Виділення людини із тваринного миру стало можливим тільки завдяки праці, що сам по собі представляв колективну форму впливу людини на природу. Перехід навіть до найпростіших трудових операцій міг відбутися тільки в колективі, в умовах суспільних форм поводження. Ця обставина дозволяє затверджувати, що вже на самих ранніх етапах антропогенезу й історії первісного суспільства мало місце регулювання в добуванні й розподілі їжі, у статевому житті. Цей процес підсилювався дією природного відбору, що сприяв збереженню саме тих колективів, у яких сильніше були виражені соціальний зв'язок і взаємодопомога і які протистояли ворогам і стихійним лихам як монолітні об'єднання.

Уже відзначений розвиток загінного полювання, спільний захист від хижих тварин, підтримка вогню - все це сприяло консолідації праобщини, розвитку спочатку інстинктивних, а потім і усвідомлених форм взаємодопомоги. У цьому ж напрямку згуртування колективу діяло й удосконалення мови. Але особливо великий прогрес приходиться на заключний етап існування праобщини - мустьерский час. Саме до цього часу належать перші яскраві свідчення турботи про члени колективу - неандертальські поховання.

мисливство праобщина неандерталець людина

Висновки

Спосіб життя людей кам'яного віку, рівень їхнього розвитку частково нагадують деякі сторони життя народів, які в недавнім минулому, до приходу європейців, жили в Австралії, окремих областях Південної Азії, Південної Америки й Африки. Безпосередньо порівнювати їх, звичайно, не можна: за минулі тисячі років навіть настільки відрізані від цивілізації люди, як аборигени Австралії, нагромадили великий досвід спостережень, розвилися їхні розумові здібності, розширилося сприйняття світу. І все-таки побут цих племен і народів дозволяє в деякому ступені зрозуміти, як жили люди 30-20 тисяч років тому.

Найдавніші знаряддя праці є одночасно пам'ятниками й матеріальної, і духовної культури, тому що свідчать про свідому діяльність істот, що створили їх, про їхнє нехай примітивні й мінімальні знання й уміння, що передалися від одного індивіда до іншого. З появою свідомості й свідомої діяльності людини з її результатами починається перша культурно-історична епоха - первісна, у рамках якої існував тільки один, однойменний, тип культури. Названа епоха - сама тривала із всіх, пережитих людством, вона становить більше 90 % всесвітньої історії. У свою чергу, більша частина первісної епохи збігається із процесом формування людини, суспільства й культури. Люди тоді повільно, але вірно створювали основу, фундамент культури, готували умови для її пізніших успіхів.

Література

1. Алексєєв В.Т. Історія первісного суспільства/ В.П. Алексєєв, Ф.И. Першиц - 6-і изд. - М.: ТОВ "Видавництво АСТ": ТОВ "Видавництво Астрель", 2004. - 350 [2] с.: іл. - (Высшая школа).

2. Вишняцкий Л.Б. Походження Homo sapiens. Нові факти й деякі традиційні подання - М: Радянська археологія, 1990, №2.

3. Зубов А.А. Дискусійні питання теорії антропогенезу - Етнографічний огляд, 1994, №6.

4. Енциклопедія. Т.1. Всесвітня історія / сост. с. т. Исмайлова. - 3-і изд. перераб. і доп. - М.: Аванта +, 1996. - 704 с.: іл.

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов реферата