61051 (674093), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

В обрядовості скіфів переважав шаманізм - вірогідно, наслідок контактів з народами Уралу та Зауралля. Найбільш зримо шаманські риси простежуються у так званих вівтарях Арея. Щороку біля підніжжя вівтаря - чотирикутної піраміди з хмизу із встромленим у верхівку старовинним мечем - приносили в жертву полонених та велику кількість худоби. Людською кров’ю окроплювали меч - символ божества. Значну роль у проведенні ритуалів відігравали царі та військові ватажки різного рангу.

Для скіфського світогляду було характерне уявлення про божественне походження царської влади. Померлих царів ховали в ще одній священній місцевості - в Геррах. Величезні й складні за плануванням поховальні камери влаштовувались глибоко під землею - до 18 м. Із закінченням похорону вони перекривались насипами заввишки до 20 м, обведеними валом і ровом. З померлим ховали одну з його наложниць, слуг і коней, а також значну кількість зброї, коштовностей, предметів домашнього вжитку. Під землю йшли цілі поховальні кортежі з кіньми та возами. Поховальний одяг скіфських царів пишно прикрашався золотом. Золото в цьому випадку мало символізувати не стільки багатство і владу, скільки вказувати на божественну природу владики, оскільки саме цей метал символізував його сонячну сутність. Простих скіфів ховали в невеликих могилах завглибшки 2-3 м та під невисокими насипами. Небіжчикові клали шмат м’яса із залізним ножиком, а також повсякденні речі. Чоловічі поховання обов’язково наповнювали зброєю, щонайменше стрілами. Знатних воїнів хоронили у повному захисному обладунку і з великою кількістю зброї. З магічною метою гостроконечну зброю (списи, дротики, мечі) встромляли в дно та стіни могили. Обряди супроводжувалися пишними поховальними та поминальними тризнами.

Неабиякий вплив скіфи справляли і на місцеве населення Лісосотепу України. З приходом скіфів у деяких регіонах набула поширення дрібна глиняна пластика, як антропо- так і зооморфного змісту. Жіночі статуетки та зображення різноманітних тварин, як домашніх, так і диких, служили оберегами в житлах та святилищах або виступали своєрідними замінниками жертовних тварин при здійсненні певних ритуалів та магічних дійств. Під впливом античних традицій дістали поширення зображення танцюючих жінок, грифонів тощо.

Свідченнями формування первісних вірувань слугують залишки культових споруд – зольників та глиняних жертовників. Перші з них являли собою пагорби, що утворилися внаслідок тривалого зсипання золи з вогнищ, а також залишків жертвоприношень і ритуальних трапез. Зольники цілком справедливо розглядаються як вияви культу вогню та сонця, що були тісно пов’язані з родючістю і хтонічними культами.

Глиняні жертовники - підняті над землею круглі тумби діаметром до метра, на яких знаходять обпалене колосся, зерна, жолуді - засвідчують єдність місцевого населення зі східносередземноморськими хліборобськими народами.

З поширенням наприкінці V - в ІV ст. до н.е. скіфської культури вияви місцевих культів стають менш виразними, натомість відбувається своєрідна "скіфізація" культури. Відлуння скіфських культурних впливів вчувалося досить довго в культурах різноманітних народів, які населяли землі сучасної України. Зокрема, скіфське походження мали слов’янські божества: сонця - Хорс та землі й підземного царства - Сімаргл. За далеких скіфських часів було започатковано поклоніння річкам, вшанування берегинь і русалок, задобрювання упирів. Появу в українських орнаментальних композиціях павичів, фантастичних звірів і птахів також пов’язують зі скіфськими традиціями.

4. Дохристиянські вірування та культи давніх жителів України

Протягом III ст. до н.е. слов'янство органічно підключається до господарсько-культурної системи народів Центральної Європи. Внаслідок розпаду Великої Скіфії, міграції кельтів на схід та загальних зрушень в світі населення України певною мірою звільняється з-під впливу іраномовних кочовиків і дедалі більше орієнтується на центральноєвропейський світ.

Загалом, початок І тис. – це досить своєрідний історичний проміжок, коли за відносно короткий проміжок часу через українську територію пройшло декілька хвиль переселень чужоземних народів та етносів(готи, гуни, авари, болгари, хозари). Відповідно ті умови та рамки, в які вони ставили місцеве населення не могли не вплинути на культурно-духовні переконання жителів краю. Внаслідок взаємодії різноманітних культурних пластів у свідомості населення України цього часу поєднувалося нашарування архаїчних рис та якихось набутих нових особливостей.

Найбільш адекватно відображають основні тенденції у розвитку праукраїнської культурної свідомості, уявлень та вірувань як її конкретних проявів, на сучасному етапі дослідження є релігійно-міфологічні уявлення. Характерною особливістю української міфології є пантеїзм – філософсько-світоглядна система, в якій бог ототожнюється з природою. Обожнювання всіх явищ природи, небесних світил, дерев, річок, поклоніння могутнім зовнішнім силам виступають у стародавньому українському світобаченні у вигляді багатобожжя, тобто політеїзму. В українців існувала своєрідна ієрархія богів: на чолі світу стояв найголовніший всемогутній бог, біля нього були найстарші боги, котрі керували Всесвітом, далі йшли нижчі за статусом боги, а також демони-духи, через яких старші боги виконували своє основне призначення — впорядковували людське життя. Ще нижче стояли люди, які мали надзвичайні властивості спілкуватися з богами і навіть могли певною мірою впливати на прийняті ними рішення. Це – волхви, чаклуни. У фольклорі збереглася пам'ять про найдавніших богів наших пращурів, які, як вважає ряд дослідників, складали астральний культ на українських землях першого тисячоліття н.е. Увесь київський пантеон за літописними і літературними джерелами та фольклором можна подати у такому вигляді: 1) Дажбог, Хорc, Перун, Стрибог, Сімаргл, Мокоша ("Повість минулих літ"); 2) Волос, Лада, Купала, Коляда 3) Сварог і Сварожич (Іпатіївський літопис); 4) Берегиня, Плуг, 5) Див, Яр, Тур ("Слово о полку Ігоревім"); 6) Дана, Леля, Полель, Ярило, Місяць, Зоря та ін. (давньоруська література і фольклор). На основі аналізу архаїчної української обрядово-пісенної творчості (зокрема, колядок і щедрівок) І.Нечуй-Левицький виділяє світлих богів: бог Госпдар, богиня Сонце, богиня Зоря, богиня Хмара, Громовик-пастух, хлібороб, воїн, ловчий, Вітер, богиня Весна, описує темні зимові сили та різдво Сонця й інших світлих богів. Багатьом цим образам відповідають літературні та літописні назви давніх слов'янських богів.

Населення України першого тисячоліття н.е. першоджерелами Всесвіту вважало космічні вогонь і воду. Культ космічного вогню виявлявся в обожнюванні тріади світил: Сонця, Місяця і Зорі. Усі інші боги були сузір'ями або небесними тілами. Наші предки головними богами вважали Дива (яскраве небесне склепіння), Сварога (Зодіакуса) та його заступника Перуна (бога ночі). Всі інші божества вважалися помічниками цих богів.

У пантеоні астрального культу були: Лада – життєвий початок природи, втілення двох першоджерел Всесвіту – вогню і води в єдиній особі, мати Сонця; Дана (Леля) – втілення води; Полель – втілення світла; Перун – батько Сонця, Місяця і Зорі (на небі – сузір'я Стрільця, Баба (Плеяди); Волос, або Тур (сузір'я тельця – Волосожар), що опікувався торгово-ремісничими верствами; Берегиня – Прадерево світу (водночас і земля, і зоряна Галактика – Чумацький шлях); Астральна тріада: Місяць – головне божество (Дідух, Коляда, Василь), Сонце (Сварожич, Ярило, Дажбог), Зоря (Венера) та інші. На думку О. Знойка, сузір'я та небесні тіла не вважалися богами, а тільки символізували богів Всесвіту; Язичницькі боги, яких донедавна вважали виявом примітивної міфології, ймовірно, були символами складного світобачення наших предків, що сприймали весь навколишній світ як надзвичайно складний симбіоз сили, непохитності та мудрості.

Висновок

Отже, формування та становлення вірувань та світогляду – це складний та неоднознозначний процес, що триває вже не одну сотню тисяч років і, напевне, буде тривати поки існуватиме людство. Розпочавшись у добу палеоліту із примітивних вражень та переконань, він розвивається та еволюціонує і в період мезоліту ми констатуємо витоки світогляду сучасного людства(докосмічна стадія); культи привласнення; культи народження і смерті; єдності тіла і душі. В епоху неоліту виникає найдавніша система світогляду людства (космічна стадія); перші культи творення; образи богів; світ живих та культ мертвих; виникають перші уявлення про "закон" як гармонію рівності. Для мідного віку характерна перемога світогляду відтворення; перші ознаки особливого культу мертвих. Епоха бронзи відзначається кульмінацією світогляду, що ґрунтована на обожненні природного циклу; сформованим культом мертвих; ідеєю суду над душею після смерті плоті. Епоха раннього заліза – перенесення центру ваги у світогляді на соціальні сили, поступовий відхід від узгодження своєї діяльності із циклом природи( і як наслідок – утрата багатьох знань), часткове переосмислення символіки, занепад ролі зодіаку, "закон" - гармонія розвинутої структури держави.

В період з VII по III ст. населення українського Лісостепу активно формує свою культурно-духовну сферу під всеохоплюючим впливом Великої Скіфії. Протягом III ст. до н.е. слов'янство органічно підключається до господарсько-культурної системи народів Центральної Європи, а на поч. І тис. н.е. місцеве населення піддається активному зовнішньому впливові етносів та народів, що навально крокують цією територією, формуючи свої сфери впливу. Найбільш характерним показником формування релігійних уявлень праслов’янського населення є релігійно-міфологічні уявлення, які збереглися у звичаях, традиціях, фольклорі і до нашого часу.

Автор також хотів би також відзначити широку джерельну базу даної проблеми, що дає можливість об’єктивно оцінити процес становлення вірувань та релігії та сформувати власну точку зору.

Список використаної літератури

1. Бессонова С. С. Религиозные представления скифов. – К., 1983.

2. Даниленко В.М. Кам’яна Могила. – К., 1986.

3. Історія УРСР в 10 томах., Том 1. – К.,1981 р.

4. Рибаков Б.А. Язычество древних славян. – М. – 1981.

5. Чмихов М.О. Давня історія України. – К., 1992.

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов реферата