60748 (673944), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

У процесі формування української державності значення найважливіших джерел права набували рішення Військової Ради як вищого представницького органу. Саме Військовою Радою вирішувалося питання про війну і мир, про укладання союзів з іншими державами (Переяславська Рада 1654 p.), обиралися вищі посадові особи, включаючи гетьмана.

Найбільшого поширення в ході війни набули нормативні акти воєнно-адміністративної влади України, передусім акти гетьмана Б. Хмельницького. Головне місце серед них посідають універсали — офіційні акти вищої державної влади. Крім загальнообов'язкових універсалів, були й спеціальні. Вони стосувались окремих установ, груп людей або конкретних осіб. Інколи універсали видавали і полковники (в разі, коли гетьман наділяв їх такими повноваженнями).

В умовах війни багато українських міст зберігали право самоврядування. Тому продовжували діяти багато положень Магдебурзького права, головним джерелом яких був збірник «Саксонське зерцало». Березневі статті 1654 р. гарантували українським містам збереження Магдебурзького права, як і інших давнішних їх прав і привілеїв.

Особлива категорія серед нових джерел права — це акти, що регулювали міжнародне правове становище України: її договори з Кримом (1648), Туреччиною (1648, 1654), Річчю Посполитою (Зборівський 1649, Білоцерківський 1651), Молдавією (1654). Серед цих актів особливе місце посідають договірні статті, підписані гетьманом Б. Хмельницьким, з одного боку, і Московським царем з боярською думою — з іншого (Березневі статті 1654 p.). Вони визначали не тільки правові форми взаємовідносин України і Московії, а й зафіксували найважливіші правові норми внутрішнього життя України [№ 9 с 4-6].

Право власності. Одним з найбільших завоювань визвольної війни стала ліквідація магнатського землевласництва, в результаті чого в Україні було ліквідовано велике феодальне землевласництво (воно збереглося лише для монастирів). Набуло розвитку «козацьке землевласництво». Його джерело — одержання від держави, що стала власником землі, польових наділів та майна «в ранг» залежно від посади, яку обіймав держатель. Так почалося формування маєтків, які давали на час несення служби на правах володіння та користування. їх володільці постійно намагалися перевести рангові землі у свою повну власність. Рядове козацтво перетворилося в дрібних земельних власників на праві умовного володіння і користування «до ласки військової» з правом передавання землі, але не на підставі спадкового права, а на основі «готовності до військової служби» або виконання спадкоємцями інших обов'язків.

Для більшої частини рядового козацтва і для всього селянства основним способом придбання землі стала займанщина — захоплення вільних земель (колишньої власності магнатів). Закріплення такої землі здійснювалося на основі норм звичаєвого права без спеціального юридичного оформлення. І хоча повною власністю така земля не була, в реальному житті вона розглядалась як власність з правом вільного розпорядження — «вольно как хотеть владети, продати, дати, даровати и как лучшим своим пожитком обернути». Так в Україні з перших років визвольної війни закладалися соціально-економічні засади розвитку подвірного землеволодіння.

Злочин і покарання. Народно-визвольна війна докорінно змінила систему кримінального права, що існувала раніше. Зникла така категорія злочинів, як замах на королівську владу і порядок управління Речі Посполитої, проти католицької церкви, проти життя, здоров'я, майна магнатів, польської шляхти. Водночас з'явилися нові склади злочинів: виступи проти Гетьмана України, української адміністрації, зрада, невиконання наказів, дезертирство, неподання допомоги під час бою тощо.

В окремі періоди війни загострення соціальних проблем, суперечностей серед українського суспільства призводило до масових як селянських, так і козацьких заворушень, спрямованих як проти місцевої козацької адміністрації, так і проти самого гетьмана.

Види покарання в умовах війни було ужорсточено. Поширилося застосування смертної кари (в тому числі й кваліфікованої). Страчувалися не тільки винні в державних злочинах, а й у менш значних. Суворо каралися ті, хто був причетний до нападів і пограбувань майна старшин чи шляхти (здебільшого це були селяни).

Судочинство. Центральне місце в судочинстві посідали козацькі суди, що розглядали усі категорії справ усього населення України, незалежно від станової належності. Процес у таких судах здійснювався на підставі норм звичаєвого права. Зберігалися й досудові форми («шлякуваніє», або «гоніння по сліду»). Допускалося оскарження рішень чи вироків у судах вищої інстанції. Вироки, винесені за злочини, вчинені під час бойових дій, оскарженню не підлягали і виконувалися негайно (смертна кара). Якщо розгляд справи не був пов'язаний з військовою або державною таємницею, то такі засідання, як правило, проводилися відкрито, в присутності усіх бажаючих, «громади». В умовах війни значного поширення набула позасудова розправа. Отже, в ході народно-визвольної війни з розбудовою нової української національної держави почала створюватися нова українська національно-правова система, якій судилося проіснувати близько двох століть.

Отже, одним із джерел права вважається Зборовська угода, історичне значення якої полягає в тому, що вона поклала початок формуванню української козацької державності. Підписанням цієї угоди завершився перший початковий період війни. До неї включені наступні основні положення:

1. Річ Посполита признавала існування козацької України в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, гетьманське правління в них; гетьман одержував також в користування Чигирин з округом.

2. Державні посади могли займати лише православні.

3. Питання щодо ліквідації унії та церковного майна виносились на найближчий сейм.

4. Київський митрополит одержував місце в сенаті.

5. Всім повстанцям гарантувалася повна амністія.

6. Євреї й ієзуіти не мали права жити в Україні, знаходитись під гетьманським правлінням; польська шляхта немала права повертатися на ці території.

7. Реєстр війська запорозького збільшувався до 40 тисяч (але селяни не потрапили в реєстрові списки та повинні були повернутися до своїх поміщиків).

Своїми дипломатичними та військовими заходами український гетьман домігся майже повної міжнародної ізоляції Речі Посполитої, яка доти в мілітарному плані вважалася чи не наймогутнішою державою Європи. Він забезпечив Україні збройну допомогу Кримського ханства, досяг прихильного нейтралітету Туреччини й Трансільванії, примусив Молдавію розірвати союз з Польщею, зав’язав дружні стосунки з Венеціянською республікою, вступив у переговори зі Швецією [№ 10 с 164-177].

Висновок

Отже, національно-визвольна війна мала великий вплив на подальший розвиток історичних подій. Тобто зміни були досить суттєві, але чи можна ці події вважати революцією.

Соціальна революція призводить до зміни суспільного ладу, або сприяє цьому. В України ж внаслідок подій середини XVII ст. зміни суспільного ладу не відбулося. Проте потенційно визначилися тенденції до появи та розвитку капіталістичних відносин. Але останнє переважно було гіпотетичним, хоча за певних обставин могло б реалізуватися, але за тих реальних обставин навряд чи.

У цілому ж взимку – навесні 1648 р. все починалося як велике козацьке повстання, яке швидко переростає у широкомасштабну визвольну війну, в яку втягуються широкі верстви українського народу (особливо селяни) під політичним проводом козацтва. Але в цих подіях війни виявляються певні ознаки та риси національно-визвольної революції, суть якої в звільнені від національного та іншого гніту та створенні самостійної держави. До того ж будь-яка національно-визвольна революція має метою звільнення від іноземного панування, завоювання національної незалежності, ліквідацію національно-колоніального гніту, створення національної держави. Соціально-економічні завдання і класовий зміст національно-визвольної революції визначаються як внутрішніми умовами країни, так і характером тієї доби, під час якої вона відбувається.

Список використаної літератури

1. Шевченко О.О., Самохвалов В.О. Історія держави і права України: Навчальний посібник для студентів юрид. Вузів та факультетів. – К.: «Вентурі»,1996. – 288с.

2. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України: Навчальний посібник. 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: «Знання-Прес», 2003. – 733с.

3. Рогожин А.Й., Страхов М.М, Гончаренко В.Д. та ін. Історія держави і права України. Частина 1: Підручник для юрид. вищих навч. закладів. – К.: «Ін Юре», 1996. – 368с.

4. Іванов В.М. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: «Атіка», 2003. – 416с.

5. Тацій В.Я., Рогожин А.Й., Гончаренко В.Д. Історія держави і права України: Підручник. – Том 1. – К.: «Ін Юре», 2003. – 656с.

6. Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навчальний посібник. 2-ге видання, доповнене і перероблене. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 591с.

7. Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник. 3-тє видання, доповнене. – К.: «Академвидав», 2007. – 688с.

8. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – 3-тє вид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. – 429с.

9. Полонська-Василенко А. Історія України. – Том 2. – К.: «Либідь», 1993. – 450с.

10. Грабовський С. та ін. Нариси з історії укр. Державотворення. – К.: «Генеза». – 608с.

Характеристики

Список файлов реферата