60496 (673767), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Суспільний устрій Індії сформувавя під впливом ідей брахманізму. Соціальне розшарування у Стародавній Індії призвело, однак, не до формування класів (рабовласників і рабів), а до виникнення особливих суспільних груп – варн. Отже, варновий поділ суспільства Стародавньої Індії був визначальним у встановленні правового статусу людини. З іншого боку, привілейовані варни посідали панівне становище у політичному житті держави. Наприклад, брахмани не займалися фізичною працею. Світські правителі (раджі) були змушені ділити з ними політичну владу і не могли без погодження з брахманами приймати жлдного важливого рішення з питань державного життя. Вони не могли самочинно видавати закони, оскільки законодавчою ініціативою володіли брахманські школи. Закони отримували релігійне освячення, після чого впроваджувалися в життя. Світський правитель лише стежив за їх дотриманням і виконанням. Брахмани мали монопольне право тлумачити закони, давати поради іншим людям щодо їх дотримання та застосування.

Форма правління Стародавньоіндійської держави була монархічною, однак вона не мала деспотичних ознак, притаманних іншим стародавньосхідним країнам. На чолі держави були раджі, які управляли з участю брахманів. Вони походили із кшатріїв, їхня влада обожнювалася, а будь-який спротив царської волі карався мученицькою смертю. Закони Ману надавали раджі право розпоряджатися життям і смертю своїх підданих. Водночас робилося застереження: «Цар, який нерозумністю безтурботно мучить свою країну, негайно позбавляється з родичами країни за життя».

В управлінні державою раджа опирався на три відомства (фінансове, військове та загальнодержавних робіт). Верхівка світської знаті та найвищі урядовці утворювали мантрипаришад – дорадчий орган при правителеві.

До складу управлінського апарату входили також радники царя та виконавці його доручень. Військова рада із 20 осіб, поділена на 6 колегій, відала питаннями оборони країни та організацією грабіжницьких походів.

Країна поділялася на провінції, очолювані представниками царської влади. На чолі міст стояли управителі, при яких діяла міська рада із 30 осіб. В основі управління на місцях знаходилася архаїчна десяткова система, притаманна державам з преважно кочовим складом населення:сільські райьни поділялися за кількістю господарств на десятки, сотні і тисячи на чолі із десятським, сотським і тисяцьким. Села очолювали старости, до обов’язків яких входило управління життям поселення, збирання податків, боротьба зі злочинністю.

Закони Ману майже два тисячоліття були дічим збірником норм і правил поведінки. Значна кількість правових норм має форму афоризму. Тут багато місця відведено оспівуванню могутності брахманів, їх возвеличенню над іншими варнами. В них обожнюється царська влада. Під загрозою всіляких земних і небесних покарань Закони Ману закликають зберігати непорушність існуючого суспільного ладу.

Право власності. Було 4 види власності – царська, храмова, общинна і приватна. Формально земля належала правителеві, але фактично значна її кількість була в руках сільської общини. З часом виникає і приватна власність на землю. Рухоме майно переважно знаходилися у приватній власності. Закони Ману вказують на сім способів набуття власності.

Зобов’язально-правові відносини стосувалися насамперед процедури укладення договорів (наявність свідків, складання судових клятв). Визначалися умови дійсності договорів.

Об’єктом договору купівлі-продажу могли бути будь-які речі за умови, що продавець був їхнім власником. Покупець, який купував крадену річ, прирівнювався до злодія і карався як співучасник з навмисної дії. Тільки наявність свідків звільняла його від неминучого покарання.

Предметом договору позики були гроші і речі, які надавалися кредиторк під відсотки або без них. Засобами забезпечення виконання договору (повернення позиченого) могла бути особа боржника або її майно. При несплаті боргу кредитор міг пред’явити на боржника позов до суду, який, як правило, постановляв рішення про відпрацювання боргу. Але при цьому боржник не перетворювався на раба, бо після відпрацювання боргу від боржника, що належав до вищої варни.

Шлюбно-сімейні правовідносини мали як правове, так і обрядово-релігійне підґрунтя. Дівчинку, зазвичай, ще дитиною віддавали заміж її батьки, а тому сама вона не могла обрати чоловіка. Ідеальним вважався шлюб, коли жінка була втричі молодшою за чоловіка (дівчата могли вступати в шлюб з 8 років, а чоловіки – з 24 років). Закони Ману освячували ранні шлюби та багатодітність в сім’ї, що забезпечувало відтворення населення в умовах жахливої дитячої смертності, загибелі людей через епідемії, війни, стихійні лиха тощо.

Спадкування майна здійснювалося лише за законом. Успадковувати майно батьків могли лише сини. Вони ділили спадок порівну, але найстарший син отримував додатково п’ять відсотків усього майна. Дочки участі у спадкуванні не брали, але їхні брати були зобов’язані виділити часику свого майна для посагу. Земля спадкуванню не підлягала, оскільки перебувала у колективній власності.

Норми кримінального права були просякнуті соціально-правовою нерівністю, яка виходила із варнового поділу вільного населення. Розрізнялися навмисні злочини і скоєні з необережності, пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, співучасть і необхідна оборона.

До основних видів злочинів, належали: злочини проти релігії, державні, проти особи, сім’ї, моралі, майнові злочини.

Релігійні та антидержавні злочини каралися смертю. Так само каралося навмисне вбивство. Тілесні ушкодження каралися досить суворо.

Так, наприклад, спроба вдарити рукою чи палицею людину вищої варни каралася відрубуванням руки. Удар ногою чи плювання в обличчя карались відповідно відрубуванням ноги чи відрізанням губ, а тягання за волосся – відрубуванням обох рук.

Список використаної літератури

1. О. П. Крижанівський. Історія Стародавнього Сходу. Рез-ти: М. І. Гадких, Київ, ун-т, д-р іст. наук, проф. В. В. Седнєв, Ін-т Сходу – Заходу при Киів. держ. лінг. ун-ті, 1996.

2. Орач Є. М. Історія політичних і правових вчень: Навч. пос-к.: К.: Атіка, 2005. – 560 с.

3. Трафанчук Г. І. Історія дер-ви і права зар-х кр-н: Навч. пос-к.- К.: Юрінком Інтер, 2006. – 400 с. – Бібліогр.: с. 10.

4. Історія Стародавнього Сходу. О. П. Крижанівський, «Либідь», 2002.

5. История Древнего Востока/ Под ред. В. И. Кузищина. – М.: «Высшая школа», 1990.

Характеристики

Список файлов реферата