60407 (673710), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Відмова районних керівників більшовицької влади розкуркуленим селянам, яких віднесли до 3-ї категорії, ще раз засвідчує про небажання місцевої партійної номенклатури реагувати позитивно на несправедливість у селах районів Поділля. Це пояснюється насамперед політичними мотивами, адже розкуркуленню підлягали, в першу чергу, ті селянські господарства, які були віднесені до „ворогів” більшовицької влади. Так, серед причин розкуркулення селянських господарств села Янів Вінницького округу, зазначені: „Козодой Максим... – противник міроприємств радянської влади, Зикін Оксентій... – учасник повстання 1919 р., Макошин Іван... – антирадянський елемент, Бондар Олекса... – вороже ставиться до всіх міроприємств, які проводяться на селі...”¹³⁰

Стосовно розподілу в подільських селах розкуркулених господарств на 2-у і 3-у категорії, то в основному все залежало від особистого ставлення місцевих „експропріаторів” до конкретної селянської родини. Наприклад, у селі Великий Чернятин Калинівського району, один з рідних братів – Паламарчук Антон Йосипович був віднесений комісією з розкуркулення до 2-ї категорії: виселення на Крайню Північ, маючи 5,5 десятин землі (платив податок у розмірі 148 крб.). Його брат – Паламарчук Трохим Йосипович – до 3-ї категорії, маючи у власності 12 десятин землі (платив податок у розмірі 180 крб.).¹³¹

Для розкуркулених селян 3-ї категорії влада визначила певні норми прожиткового мінімуму і категорично вимагала їх дотримання, зокрема у матеріалах Вінницького та Тульчинського окрвиконкомів йдеться: „Цілком таємно. Про землевпорядкування... Відвести на найдальших і непридатних землях – землі для куркульських господарств...”,¹³² „... з худоби та птиці: 2-3 курки, одне порося...”¹³³

Щодо сільськогосподарського реманенту, то для розкуркулених 3-ї категорії Тульчинський окружком КП(б)У ще в лютому 1930 р. визначив такі норми: „Для тих, що не підлягають виселенню за межі округи, а поселяються в спеціальних виселках... залишити реманент за такими нормами на 3-4 господарства: 6-8 га рільної землі, одного коня, один плуг, один лущільник, одну борону, один культиватор, одного воза та сані. Продуктивного скота не давати... Куркулям надаються якісь інші приміщення, будинки бідняків в порядку переселення... При розкуркуленні – хліб та посівматеріал залишати за мінімальними нормами на їдока...”¹³⁴

Подальша доля розкуркулених селян-одноосібників 3-ї категорії була не кращою від розкуркулених інших категорій, хоч ці сім’ї проживали на рідних теренах. Чоловіків – голів сімей, як правило, заарештовували і тримали певний час в місцевих „бупрах”, щоб пізніше визначитись з районом виселення, а сім’ї виганяли з власних осель.¹³⁵

Прикладом вище викладених висновків, може слугувати інформація, яка відклалася в скарзі до Голови ВУЦВК Г.І. Петровського, розкуркуленого селянина А. Антохова з села Крупина Хмільницького району Вінницької округи, а саме: „22 лютого мене заарештували і посадили у Вінницький Бупр. Вини за собою я не відчуваю. Після мого арешту мою жінку вигнали з хати як куркульку. Але я під розкуркулення не підлягаю бо я вважаюсь як середняк. До революції землі у мене не було і я був батраком, ходив по чужих роботах. Коли мені надали землю, я весь час працював коло свого господарства. Тепер мав 1 коняку, 2-є малих лошат, 1 корову, 2 вівці, хату, клуню, 1 сарай, машин у мене ніяких не було. Продподатку платив 30 крб. з копійками, маю сім’ю ... душ. Посадили в Бупр мене і забрали дома все по неправді, так як я мав з ними, тоєсть з головою сільради та сільКНС, особисті рахунки. Прошу, як батька України, бути батьком мені і моїй сім’ї, що страждає на чужім селі без хліба, повернути мою сім’ю у хату і дати можливість жити. 29 травня 1930 р. Прохач Антохов.¹³⁶

Для таких „куркулів” як Антохов, Політбюро ЦК КП(б)У постановою від 11 серпня 1930 р. визначило і крайні строки виселення „куркулів” 3-ї категорії з осель на висілки – „... до закінчення осіннього сіву 1930 р...”¹³⁷

„Куркулі” усіх 3-х категорій були позбавлені і виборчих прав (перебували поза законом)¹³⁸, влада відносилася до них як до прокажених, нещадно переслідуючи та відбираючи результати їхньої праці, навіть найматися на роботу їм було категорично заборонено. Так, у липневій 1930 р. директиві ЦК КП(б)У, з грифом „Цілком таємно”, констатувалося: „Є випадки коли розкуркулені використовуються на роботах в колгоспах та радгоспах як наймана робоча сила... Політбюро пропонує ні в якому разі не допускати використовування куркулів за яких би то не було умов”.¹³⁹

Місцеві „експропріатори” і приїжджі „двадцятип’ятитисячники”, ще й безжалісно знущались над селянами, адже для них селянство було „класовим ворогом”. Так, голова Червоножовтневої сільради Ф. Нечаєв „вечорами, у нетверезому стані викликав у сільраду жінок, гвалтував їх, поперджаючи, що за розголошення, вишле на Північ як куркульку разом із сім’єю”.¹⁴⁰ Тільки в одному Могилів-Подільському окрузі, за насильство над селянами в лютому-березні 1930 р., було притягнуто до відповідальності партійною конторольною комісією 31 комуніста, з них: 4-х виключили з партії, 10 – зняли з роботи, 10 – віддали до суду, 7 – дістали різні партстягнення.¹⁴¹ Але, в переважній більшості випадків, насильство та знущання над селянами, в ході акції „розкуркулення”, залишалися безкарними.

Про свавілля більшовиків-„двадцятип’ятитисячників” та комсомольців в українських селах йдеться і в таємному березневому 1930 р. листі ЦК КП(б)У „До всіх окружкомів та райкомів КП(б)У”, зокрема: „Тов. Баліцький, який сам об’їхав округи, де були волинки, про Шепетівку пише ось що..., бридкі вчинки робітників, які збирали посівний матеріал, практикуючи при цьому майже поголівні труси уночі у селян, самочинне розкуркулення, що зачепило середняків. За директивою окружкому комсомолу, комсомольці повинні були „обійти всі до одного будинки на терені вашого осередку, обдивившись дахи, хліви та хати і запаси тих предметів, які лежать там без всякої здатности забрати”, з чого виникла нечувана зненависть до комсомольців..., комсомольці обходили двори, збирали „експорт”, стріляли по дворах собак, при чому, як пише у своєму запізнілому листі окружком партії, „є випадки поранення людей і домашньої худоби та ін”.¹⁴²

Ганебно проявили себе прислані робітничі бригади і у Вінницькому окрузі Поділля. Так, у „Додаткових матеріалах щодо проведення розкуркулення у Турбівському районі”, читаємо: „В селі Л. Лосіївка у розкуркуленого куркуля забрали...шовкову хустку та спідницю, в Прилуцьких хуторах у розкуркуленого забрана бритва, подушки та інше... Робітничій бригаді, яка працює в цих селах, винесено догану... Одночасно сповіщаємо ОПК, що робітнича бригада, яка прибула з Луганська... систематично пиячить. З виявленням нових матеріалів про наслідки розкуркулення буде сповіщено додатково”.¹⁴³

Відображення сваволі на селі було б неповним, якщо не згадати про те, що масштабні „стратегічні” кампанії розкуркулення, вислання та примусової колективізації в українському селі доповнювались іншими, так би мовити супутніми, кампаніями: закриттям явочним порядком церков та арештами священників; „мобілізацією посівного матеріалу” – черговим визискуванням хлібних ресурсів з села шляхом обшуків та реквізицій; збором утильсировини – від масового зняття і здачі „на утиль” могильних надгробків, хрестів та церковних дзвонів до створення „спецзагонів”, що відстрілювали собак і котів по дворах господарів або ж обрізали хвости і гриви в коней (увійшовши в азарт, актив с. Новополонське Шепетівської округи цілком серйозно пропонував для виконання спущеного згори плану остригти волосся всім жінкам і бороди чоловікам).¹⁴⁴

Таким чином, на початку 1930 р. більшовицька влада цілою низкою партійних постанов та наказів ОДПУ прирекла кращу частину українського селянства на знищення, організувавши державний терор проти селян-одноосібників, селян з національною самосвідомістю та власною гідністю. Виконавцями злочину постали, як загони ДПУ, більшовицький партактив і комсомол, так і численні робітничі бригади „двадцятип’ятитисячників” та сільська біднота, заохочена майном розкуркулених. В українському селі запанувало насилля та голод, на довгі роки були втрачені християнська мораль та добропорядність, змінилася ментальність українства.

Всього, протягом 1930-1933 рр., більшовицька влада розкуркулила в Україні понад 200 тисяч селянських родин (кілька мільйонів осіб)¹⁴⁵. Ще в 1927 р. Центральне статистичне управління УСРР засвідчило, що в Україні, за соціально-економічними ознаками, нараховується 204,5 тисяч „куркульських” селянських господарств.¹⁴⁶ Приблизно такі ж дані, стосовно кількості розкуркулених, були оприлюднені в резолюції 12 з’їзду КПУ в 1934 р.¹⁴⁷

На Поділлі аналітичні дослідження дають змогу встановити кількість розкуркулених у 1930-1933 рр. - понад 30 тисяч сімей. Дана кількість розкуркулених подільських селян (Вінницького, Кам’янець-Подільського, Могилів-Подільського, Проскурівського, Тульчинського округів) визначається із загального їхнього числа – 659 тис. селянських господарств та кількості розкуркулених – до 5 %.¹⁴⁸

Загальна кількість виселених селянських сімей за межі України сьогодні трактується неоднозначно. У директивній телеграмі секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора від 24 січня 1930 р., зазначено, що 60 000 українських родин необхідно виселити з України в найкоротший термін.¹⁴⁹

Архівні джерела органів ДПУ, які оприлюднені на сьогодні, дають змогу констатувати, що тільки протягом 1930-1931 рр. було депортовано з України біля 55 тисяч селянських родин.¹⁵⁰ Відсутні точні дані ДПУ про депортації селянства з України в наступних роках, але є відомості про те, що тільки у 1933 році з українських колгоспів було „вичищено” біля 200 тисяч „куркулів”¹⁵¹, частина з них, безперечно, поповнила кількість висланих раніше на Крайню Північ, Сибір, Урал, Казахстан.

Науковці Інституту історії НАН України в праці „Голод 1932-1933 років в Україні” подають дані про 70 тисяч депортованих українських сімей у 1930 р.¹⁵², та інформацію про те, що протягом 1930-1931 рр. в Україні „зникло 282 тис. селянських дворів”.¹⁵³

В аналітичній довідці інформаційної групи НКЗС УСРР „Про попередні економічні наслідки від розкуркулення при суцільній колективізації” від 21 травня 1930 р., з грифом „Не підлягає розголошенню”, зазначена кількість – „93 тис. таких господарств”.¹⁵⁴

На думку авторів цієї праці, в 1930-1933 рр. більшовики депортували з України майже 100 тисяч селянських родин, біля 50 % всіх розкуркулених селянських господарств. Даний висновок підтверджують більшість архівних джерел сільських рад, райвиконкомів, а також доповідні окружних відділів ДПУ, в яких подана інформація стосовно відсотків депортованого селянства із загальної кількості розкуркулених. У вже вище зазначених документах відсоток депортованих селянських родин становить майже половину від розкуркулених, але були й райони, де кількість виселених становила більшість. Так, з Янушпільського району до січня 1931 р. було вислано за межі України 149 сімей з 239 розкуркулених.¹⁵⁵ Подібна ситуація склалася і у Вінницькому окрузі, де протягом січня-березня 1930 р. з розкуркулених 2 538 селянських родин було вислано з України – 1 457 родин.¹⁵⁶

Отже, посилаючись на вище подані джерела, можна зробити висновок, що на Поділлі було депортовано протягом 1930-1933 рр. біля 15 тис. селянських родин (з понад 30 тис. розкуркулених).

Але більшовицький режим, його вождів, навіть мільйонні жертви не надто турбували. Так, Й. Сталін в розмові з У. Черчілем зізнався, що прийшлось пожертвувати протягом чотирьох років десятьма мільйонами селян у справі колективізації, а на запитання, що сталося з куркулями, відповів: „Деяким з них дали землю для індивідуального обробітку в Томській області, або в Іркутській, або ще далі на північ, проте основна частина була дуже непопулярна, і їх знищили власні наймити”.¹⁵⁷

Важливо зазначити, що для більшості „куркульських” сімей, які мали бути виселені у віддалені північні райони країни взимку 1930 р., можливостей доїхати до місця виселення було не так вже й багато, у зв’язку з „мінімальними продовольчими запасами”, виділеним невеличким грошовим коштом та відсутністю теплої одежі. Про це повідомляв начальник Могилів-Подільського окружного відділу ДПУ Чирський у березневій 1930 р. доповідній секретарю окружкому КП(б)У, акцентуючи: „Сім’ї висланих повинні бути забезпечені теплою одежою, продовольством на два місяці і самим необхідним інструментом, як-то: сокири, вила, лопати і т. п. Просимо дати на місця відповідну директиву з цього питання, так як є випадки коли в ході розкуркулення... відбирається одежа, продовольство і вище вказані інструменти...”¹⁵⁸

А залізничник ст. Козятин Галяс, який відправляв ешелони з „куркульськими сім’ями” взимку 1930 р., гірко констатував: „Радянська влада своїми міроприємствами загубила найкращих селян-хліборобів, даних людей назвали куркулями і вивезли на явну загибель. Подивіться який плач стоїть по селах, забирають маленьких дітей та жінок цих куркулів і везуть також на смерть, ці невинні діти загинуть, адже вони босі та голі, що робиться, немає ніякої можливості утриматися від сліз. Плакати потрібно і все це необхідно занести в історію людського життя, що витворяла Радвлада над селянством”.¹⁵⁹

Для селян-„куркулів” більшовицька влада готувала ще другий і третій періоди масового розкуркулення та виселень-депортацій: осінь 1930 р. – літо 1931 р.¹⁶⁰ та 1933 р.¹⁶¹, адже сталінський режим вимагав від місцевих виконавців розкуркулити до 5 % селянських господарств.¹⁶²

На недепортованих „куркулів”, як і на колгоспників, очікував попереду і нищівний голодомор 1932-1933 рр.

На нашу думку, сам процес розкуркулення на місцях взагалі носив характер перманентного на протязі 30-х років ХХ ст., а кількість розкуркулених селян, в той чи інший період, цілковито залежала від масштабів опору селянства примусовій колективізації та активності антирадянських виступів. Постанова ЦК ВКП(б) „Про припинення масових селянських виселень”¹⁶³, хоч і була прийнята в травні 1933 р. (в Україні вже лютував голодомор), не відміняла локального розкуркулення і виселення противників більшовизму.

Колективізація та розкуркулення селянства були тісно пов’язані між собою. Це підтверджує і зведена таблиця колективізації у Вінницькому районі протягом 1929-1931 рр., яка засвідчує такі показники (у процентах):¹⁶⁴

Найбільший спад колективізації припадає якраз на пік самого активного опору селянства масовій акції з розкуркулення (березень 1930 р.), у цей час більшовики змушені були тимчасово відступити від своїх планів. Але вони прекрасно розуміли, що без розкуркулення та виселення кращих одноосібників-хліборобів – позитивних результатів колективізації сільського господарства не досягти. Повернути втрачені позиції партійному та сільському активу вдасться тільки через рік, у березні-квітні 1931 р., коли в основному закінчиться другий, найбільш масовий період розкуркулення та депортацій селянства.

Характеристики

Список файлов реферата