59950 (673446), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Князювання Ярослава Володимировича, що тяглося майже 40 років. полишило важливий слід в історії східного слов'янства.

8.Суспільний устрій

Політична система Київської Русі базувалася на князівсько-дружинному устрої при одночасному збереженні місцевих (вічових) органів самоуправління. У політичному устрої поєднувались три тенденції: монархічна (князь), аристократична (боярська дума), демократична (віче). Винятковим правом князювати володіла династія Рюриковичів , причому порядок переходу князівської влади у спадщину був заплутаний і породжував численні конфлікти між спадкоємцями. На чолі держави стояв київський князь, який зосереджував у своїх руках законодавчу, виконавчу, судову й військову владу. Він же розпоряджався всіма доходами (поділу майна на державне і приватне князівське не існувало). Князі носили особливе вбрання і владні символи (діадеми). Гербом княжої держави був тризуб.Внутрішнє управління здійснювали довірені люди князя (посадники, тисяцькі, дворецькі, тивуни та ін.). Князівська влада спиралася на постійну військову дружину. Князь час від часу міг радитися з боярською думою, де представлені були також церковні ієрархи, але самостійних постанов дума приймати не могла. У важливих випадках князем чи городянами скликалось віче, яке давало оцінку князівській політиці і могло укладати з князем "ряд" (угоду). Князі, як правило, зважали на думку громади, представленої вічем. Постійного складу віче не мало. Керівну роль в ньому могли відігравати як визначні бояри чи міщани, так і соціальні низи.

Київська Русь сформувалась як одноосібна монархія і розвинулася у федерацію або конфедерацію окремих князівств. Історія Київської держави свідчить, що проблема верховної влади постійно була основною політичною проблемою Русі і, незважаючи на численні спроби, так і залишилась нерозв'язаною. Це дозволяє стверджувати, що Україна-Русь не приймала завершеного монархічного устрою і протягом учієї своєї історії тяжіла до республіканських форм.

Населення Київської Русі було соціально розшарованим. Соціальна структура держави відповідала її економічній (феодальній) системі. Феодальні верхи, пов'язані між собою системою васальних взаємин, протистояли решті населення. Верховним власником усієї державної території був великий князь київський. До панівного стану входили: "світлі князі" і родова аристократія—земські бояри ("мужі"). Найбільші з них володіли окремими князівствами й містами. Бояри користувалися правом спадкового володіння маєтками (вотчинами). До міської верхівки належали "мужі градські"—великі купці і фінансисти, а також княжі управителі (посадники, тисяцькі, тивуни, огнищани). До минш впливових і бідних городян належали крамарі й ремісники, а також наймані робітники (чернь). Величезну більшість населення (85%) становили вільні селяни-общинники (смерди), зобов'язані феодалові лише даниною (продуктовою рентою). Феодальнозалежним населенням були рядовичі, закупи. ізгої. На становищі рабів перебували холопи і челядь. Окрему соціальну групу, що постійно зростала, становило духовенство й т.зв. "церковні" люди. Таким чином, соціальна структура києворуського суспільства була досить строката: водночас із новими групами (феодали і залежні селяни) існували реліктові форми попередніх епох (вільні общинники), а також зародки нових буржуазних верств (міські торговці й ремісники).

Давньоруське суспільство характеризувалося соціальними суперечностями, які іноді переростали в масові повстання і рухи (1068-1069, 1113, 1146-1147, 1157 рр.у Києві1219 у Галичі та ін.). Учасниками їх були зубожілі міські верстви, рідше—селяни. Після народних виступів уносилися деякі зміни в законодавство ("Правда Ярославовичів"—доповнення до "Руської правди" Ярослава, "Устав про закупів" Володимира Мономаха). Наявність власного законодавства була характерною рисою руської державності, причому правові поняття були досить високо розвинені. Завжди визначався публічний характер злочину: винуватець повинен був компенсувати завдану шкоду і, при необхідності, понести грошове покарання. При цьому панівна верхівка забезпечувалася правовою охороною краще, ніж інші верстви населення. Смертної кари Русь не знала—навіть за вбивство можна було відкупитися грішми. Основу грошової системи становила гривна (фунт срібла). За Володимира Великого почалося карбування монети. У грошовому обігу перебувала також валюта інших держав.

9.Київська Русь на завершальному етапі.

ХІІ-ХІІІ ст. на Русі—період феодальної роздробленості. Її причини корінилися у тогочасних виробничих і суспільних відносинах, які розвивалися на базі піднесення продуктивних сил у сільському господарстві й ремеслі. Розвиток феодального ладу і його утвердження на всій території Давньоруської держави привели до виділення окремих областей--"земель"—та їхніх центрів, через натуральний, а отже—замкнутий характер феодального господарства слабо зв'язаних поміж собою. Місцеві економічні інтереси в умовах натурального господарства породжували прагнення до відособлення: ставши землевласниками-вотчинниками, дружинники—колишня опора великого князя київського—пройнялися "земськими" інтересами. Вимагаючи служби й матеріальних витрат, влада Києва почала їх обтяжувати.

Водночас посилення феодального гноблення смердів боярами-вотчинниками викликало опір трударів. В умовах розгортання в окремих землях Русі народних виступів--"коромол"—великий князь київський не мав уже змоги забезпечити інтереси феодалів на всій території держави. Удільні князі й бояри створювали апарат влади ближче до своїх вотчин. Роль центру регіональних політичних сил почало відігравати головне місто землі. Тут знаходилася резиденція удільного князя, який в інтересах місцевого боярства та ще більше—своїх дедалі енергійніше домагався відособлення від Києва.

Отже, роздробленість була природним наслідком розвитку феодального ладу. Вона мала й певне прогресивне значення, оскільки супроводжувалася піднесенням економіки в окремих землях. Разом з тим втрата державної єдності й князівські міжусобиці підірвали міць Давньоруської держави. З цього скористалися зовнішні вороги—половці, лицарі-хрестоносці, феодали Польської й Угорської держав та ін. Їхні напади на Русь значно почастішали. Однак послеблення зовнішньополітичних позицій не завадило розвиткові внутрішніх соціально-економічних процесів: у період феодальної роздробленості на базі зростання продуктивних сил на Русі складалися й зміцнювалися передумови для нового, міцнішого об'єднання в майбутньому руських земель в єдиній державі.

В процесі роздробленості в середині ХІІ ст. єдина до цього Давньоруська держава розпалася на ряд окремих земель (князівств): Київську, Володимиро-Суздальську, Новгородську і Псковську, Галицько-Волинську, Рязанську, Смоленську, Полоцько-Мінську, Переяславську та ін. В них відбувалися розвиток і зміцнення місцевого державного апарату та збройних сил. Влада й управління в деяких землях будувалися за принципом васалітету. На чолі землі стояв князь, нерідко титулований великим князем. Він спирався на постійну військову дружину, з якої виходили військові слуги- "милостники", котрі разом з міською верхівкою підтримували своїх князів у їхній боротьбі проти опозиції великого боярства. Князівство-земля, в свою чергу, поділялося на манші князівства, або волості. Сюди великий князь призначав адміністраторів: посадників, тисяцьких, вірників, туінів. В окремих землях--"уділах"—князівства сиділи менші князі—васали великого князя.

Для вирішення важливих питань князь збирав боярську раду; відбувалися також князівські з'їзди своєї землі--"снеми". Роль віча у головних містах земель дедалі більше занепадала, хоча в ряді міст (наприклад, у Новгороді, Києві) воно діяло і надалі. Військові слуги й управителі повинні були забезпечити володарювання великого князя, придушуючи виступи смердів і городян. Водночас на Русі зберігалися монархія з номінальним центром у Києві, а також єдина руська православна церква із центром-митрополією в тому ж Києві.

Кожна руська земля мала свої особливості політичного устрою. Так, у результаті тривалої боротьби місцевого боярства проти князів у Новгороді та Пскові утворилися боярські республіки, в інших землях (зокрема у Володимиро-Суздальській) перемогла міцна князівстка влада, в Галицько-Волинській великий вплив на політичне й соціально-економічнежиття справляло боярство, хоча в окремі періоди тут зміцнювалася влада князя.

Висновок

Київська Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка відігравала важливу роль в історії східнослов’янських народів. Утворення Давньоруської держави поліпшило суспільно-політичний, економічний і культурний розвиток слов'ян. Київська Русь мала важливе значення на міжнародній арені. Також прославилася своєю військовою могутністю, успішно протистояла нападу кочівників. Русь захищала західно-європейську цивілізацію зі сходу.

Давньоруська держава мала високий економічний рівень розвитку. Важливу роль на Русі відігравало скотарство та замлеробство, також розвивалося ремесло. Культура Київської Русі була духовно і матеріально багатою, навіть деякі традиції виявилися настільки міцними, що дійшли до сьогодні.

Список використаної літератури

• Білоусько О.А., Киридон А.М., Кравченко П.А. Історія України / Корпоративні нариси; Навч. посібник. – Полтава "АСМІ", 2002.

• Гавриленко І.М. Історія України; Навч. посібник. – Полтава, 2007.

• Горський А.А. Український історичний журнал №1; стаття "Ще раз про роль норманнів у формуванні Київської Русі".—К.,1994.

• Грушевський М.С. Історія України-Руси;--К."Наукова думка",1991.

• Дорошенко Д.І. Нарис історії України; –К."Глобус",1991.

• Лях Р.Д., Темірова Н.Р. Історія України з найдавніших часів до ХV ст.; Підручник. – К."Генеза",2000.

• Моця О.П. Український історичний журнал №7; стаття "Давньоруська народність". – К.,1990.

1 Спільності, що склалися після слов'янського Розселення в VI-VIII ст. по Центральній, Східній та Південно-Східній Європі, були вже не племенами, а утвореннями територіально-політичного характеру.

Характеристики

Список файлов реферата