Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Шведський король Густав-Адольф і раніше робив спроби встановити контакти з українськими козаками, походи яких на Чорне море ускладнювали польсько-турецькі відносини, відповідно уряд Речі Посполитої не міг зосередити на тривалий час військові сили на території Прибалтики. Вісті з України про повстання козацтва під проводом Тараса Федоровича активізували зовнішньополітичні зусилля скандінавського монарха. Влітку 1631 р. за його дорученням таємний радник Яків Руссель організовує нове посольство до запорожців. Ця нелегка місія випала на долю французів на шведській службі капітана П'єра Ладмірала і. хорунжого Жана де Грева. Через територію Московської держави вони і прибули в Україну, де мали вступити в переговори із запорожцями і пообіцяти допомогу у справі захисту їхніх вольностей та релігійних свобод.

В очікуванні відповіді від Конецпольського Іван Кулага скликав козацьку раду, щоб вислухати на ній посланців. Бурхливе обговорення пропозицій тривало протягом кількох днів. Тим часом Кулага одержав листа від коронного гетьмана з наказом заарештувати П. Ладмірала і Ж. де Грева і передати до рук польських властей. Старший реєстру ретельно виконав завдання, і невдовзі шведські посланці опинилися у Варшаві. А членів московської депутації відправили додому. Так невдало завершилася спроба Швеції і Московської держави встановити контакти із запорожцями, Однак ця подія не минула марно для козацтва – вона стала підтвердженням його сили і визнання європейським світом.

Якщо в попередні роки боротьба за "вольності" не сягала далі намагання закріпити за певною групою козаків права й привілеї, то вже на Корсунській раді восени 1632 р. було заявлено про намір поширити козацькі порядки на територію Лівобережжя. Нереєстрове козацтво на чолі із своїм ватажком Тарасом Федоровичем стає основною силою, яка намагається перенести традиції Запорожжя в інші райони з відповідною адміністрацією і судочинством.

Наприкінці 1632 р. розпочалася польсько-московська війна, названа пізніше Смоленською. Уряд Речі Посполитої великі надії покладав на українське козацтво, і тому не випадково серед ватажків загонів бачимо Тимоша Орендаренка, Якова Острянина, Тараса Федоровича. Як це траплялося й раніше, за послуги урядові козаки не отримали повної плати, незважаючи на відхід до Речі Посполитої за умовами Поляновського договору 1634 р. .значних територій. Наступного року на Канівській раді Тарас Федорович знову закликав козаків до повстання. Старшині й цього разу вдалося відвернути антиурядовий виступ, що спонукало козацького ватажка до дій іншого характеру. Бєлгородський воєвода А. Тургенєв сповіщав у червні про від'їзд до Москви Тараса Федоровича з метою добитися для козаків дозволу поселитися на південних околицях держави. Однак у офіційних царських колах, які спиралися на Поляновський договір, це прохання не знайшло підтримки. З Москви Федорович від'їжджає на Дон, оскільки з донцями в запорожців завжди були товариські стосунки і козаки неодноразово приходили на допомогу один одному.

Перебуваючи на Дону, Федорович, очевидно, мав відомості про події в Україні. Адже після зруйнування Кодацької фортеці гетьман Іван Сулима закликав на допомогу до боротьби проти коронного війська і донських побратимів. Посольство на Дон мало також конкретне завдання запросити на Запорожжя і Федоровича як досвідченого полководця. Невідомо, чим закінчилися переговори, але якщо й приходили з Дону на допомогу Сулимі, то вже після його полону.

На жаль, не збереглися документальні свідчення про дальшу долю Тараса Федоровича. Цілком можливо, що він брав участь у наступному великому повстанні в Україні 1637–1638 рр. або ж, як немало запорожців, залишився на Дону. В усякому разі літописне твердження про те, що і після 1630 р. Федорович перебував серед козацьких ватажків «со славою девять лет й скончался спокойно», близьке до істини.

Висновки.

В особі Тараса Федоровича ми бачимо представника нової генерації козацьких ватажків. Він не лише усвідомив необхідність боротьби проти польсько-шляхетського панування в Україні, але й як керівник великого народного повстання ставив реальні плани реалізації задуманого. Головну рушійну силу корінних перетворень Федорович вбачав у козацтві, яке протягом десятиліть виробило на Запорожжі основи української державності.

Список використаної літератури:

9

Характеристики

Список файлов реферата