59715 (673299), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Особливу позицію на конференції зайняло питання про склад, процедури та повноваженнях Ради Безпеки. Рада, мовилось у директивах, повинна відігравати рішучу роль у майбутній організації, нести головну відповідальність за збереження миру, для чого слід наділити її необхідними правами та повноваженнями. В директивах підкреслювалась необхідність того, щоб питання, які відносяться до попередження чи припинення агресії, рішення Ради приймались більшістю голосів, при умові згоди всіх постійних представників у Раді.
При вирішенні питання щодо складу Ради всі учасники конференції прийшли до єдиного рішення, що Рада Безпеки повинна складатися з представників 11 держав-членів організації, по одному від кожного13. Преставники СРСР, США, Великобританіі,Китая та у "належний час" Франції мають постійні місця. Генеральна Асамблея обирає шість держав для заповнення непостійних місць. Ці шість держав обираються на дворічний термін, причому три з них обирають щороку і не можуть бути переобрані негайно14.
Передбачалось, що Рада Безпеки повинна діяти постійно. Домовились, що Рада Безпеки уповноважувалась досліджувати будь-який спір чи будь-яку ситуацію, яка може призвести до міжнародного непорозуміння. Вона повинна закликати сторони для врегулювання питань шляхом мирних переговорів, посередництва, примирення, арбітражу, судового втручання чи за допомогою інших засобів за їх вибором. Якщо Рада Безпеки врахує, що невдача у вирішенні спорів являє собою загрозу міжнародному миру та безпеки, вона повинна прийняти всі заходи необхідні для підтримання миру15. Рада Безпеки уповноважується визначати, які дипломатичні, економічні чи інші заходи не зв'язані з використанням озброєних сил повинні застосовуватися для здійснення її рішень, чи закликати членів організації вжити ці заходи16. Якщо Рада Безпеки визначить, що таких заходів недостатньо вона уповноважується вживати такі заходи за допомогою повітряних сил, які можуть бути необхідними для даної ситуації17. У зв'язку з цим утворюється Воєнний Штабний Комітет, завданням якого є дача рекомендацій та надовати допомогу Раді Безпеки. Для того щоб всі члени організації могли зробити свій внесок в підтримання мира та безпеки, вони зобов’язуються надовати Раді Безпеки, за її закликом у відповідності з особливою згодою, збройні сили, засоби обслуговування та співпраці, необхідні для підтримання міжнародного миру та безпеки18. Досягнута домовленість у складі та функціях Ради Безпеки була важливим кроком на шляху утворення ООН. Однак не всі питання, пов'язані з статусом Ради Безпеки, вдалось з’ясувати на конференції в Думбартон-Оксі.
Гостру дискусію викликало питання про порядок голосування в Раді Безпеки. Щодо цього багато американців, зокрема серед представників армії та флоту, не хотіли погодитися з тим, що Рада Безпеки простою більшістю голосів зможе змусити США до воєнних дій. Крім того, Сенат ніколи не ратифікував би договору, який містив би в собі відмову від національного суверенітету. І тому вирішено, що постійні члени Ради Безпеки матимуть право вето. Одностайність великих держав, за словами Стеттініуса, мала життєво важливе значення для функціонування організацій19.
Ще до конференції в Думбартон-Оксі всі три держави декларували необхідність єднсті дій. В прийнятій на Тегеранський конференції 1 грудня 1943р. Декларації трьох держав вказувалось: "Що стосується мирного часу, то ми впевнені, що існуюча між нами угода забезпечить міцний мир".
Принцип одностайності був підтверджений і на конференції в Думбартон-Оксі. Роблячи висновки першого тижня переговорів, радянська делегація повідомляла: “Всі три делегації згодні з тим, щоб прийняття рішення Радою Безпеки з усіх питань, які мають відношення до підтримання миру та безпеки, було обумовлено одностайністьм постійних членів Ради”.
28 серпня на засіданні глав делегації американська сторона підтримала пропозицію А.Кадогана, який вказував на те ,що всі її спроби розробити пропозицію про особливу процедуру прийняття рішень, коли конфліктом заторкуються великі держави, не завершилися успіхом.
Характеризуючи таку ситуацію, К.Хелл писав пізніше наступне "...в нас не було ні малішого сумніву стосовно того, що голосування постійних членів Ради у питаннях, торкаючись безпеки, повинно бути єдино мовним. Мова йшла про так зване право вето. Ми не менш росіан були рішучими прихильниками цього принципу, за виключенням нашої думки, що голос члена Ради Безпеки, який бере участь в спорі, не повинен враховуватися"
Радянська делегація не змогла погодитись на вказане виключення. Порядок голосування у Раді Безпеки, запропонований делегаціями США та Англії, не створював необхідних гарантій проти можливих зло використовувань з боку окремих держав. Не можна було поручитись за те, що при такому порядку голосування західні держави не спробують застосувати метод диктату та вирішувати в своїх корисних цілях питання про розрив дипломатичних стосунків та про застосування воєнних та економічних санкцій.
29 серпня у розмові з Стеттініусом, торкаючись питання про прийняття Радою Безпеки рішень щодо справ, які стосуються великих держав, голова радянської делегації А.А.Громико вказав на те ,що Радянський уряд придає цьому питанню важливе значення та категорично виступає проти пропозиції, внесеної делегаціями США та Англії.
З американського боку неодноразово приймалися спроби вплинути на точку зору радянської делегації. 8 вересня 1944р. президент США Ф.Рузвельт заявив радянському послу, що сторона, замішана у спорі, не повинна брати участь у голосуванні в Раді Безпеки. За думкою Рузвельта, пропозиція про "абсолютне вето" утворює особливі труднощі як у Конгресі США, так і у взаємовідносинах з іншими Об'єднаними націями.
А.А.Громико в свою чергу заявив, "що прийняття останньої американської пропозиції означало б відступ від принципу одностайності постійних членів Ради при винесенні їх рішень20. Не дивлячись на розбіжності позицій, бесіда проходила в дусі взаєморозуміння, і Стеттініус, який був присутній назвав її важливим кроком у створенні Міжнародної організації безпеки.
Оскільки на конференції в Думбартон-Оксі взаємовигідного рішення найти не вдалося, домовились записати в підсумковому документі, що процедура порядку голосування у Раді Безпеки ще розглядатиметься. Однак вже тоді були передумови до цього рішення.
Колишній прем'єр міністр Великобританії У.Черчиль, торкаючись підсумків Думбартон-Окської конференції, у своїх мемуарах "Друга світова війна" приводить послання, отримане ним від фельдмаршала Сметса від 20 вересня 1944р. Говорячи про розбіжності, які виникли в Думбартон-Оксі у зв'язку з питанням про порядок голосування, Сметс відмічав, що "якщо підійти до питання по суті, то можна багато сказати на користь принципу одностайності серед великих держав, хоча б на найближчий післявоєнний час. Якщо цей принцип з'явиться нездійсненим на практиці, положення можна буде переглянути пізніше, коли буде встановлена та заложена взаємна довіра і буде закладена більш практична основа.
Кінцеве рішення щодо процедури голосування у Раді Безпеки було досягнуто на конференції глав урядів СРСР,США та Великобританії у лютому 1945р. в Криму.
Без особливих розбіжностей на конференції пройшло обговорення питання щодо Міжнародного Суду, про функції та повноваження Економічної та Соціальної Ради, про Секретаріат, процедуру поправок та заходів перехідного періоду.
У Думбартон-Оксі було домовлено, що генеральний секретар стане головною адміністративною особою організації. Він обирався Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки і має право доводити до відома Ради будь-які питання, які можуть загрожувати міжнародному миру та безпеці21.
У заключний документ конференції було внесено розділ про заходи перехідного періоду, в якому вказувалось, що до набрання чинності спеціальних угод про контингенти збройних сил у відповідності до Московської декларації чотирьох держав учасники цієї декларації "повинні консультуватись один з одним та, у випадку необхідності, з іншими державами, з метою таких спільних дій від імені організацій, які можуть бути необхідні для підтримання міжнародного миру та безпеки22.
29 вересня глави трьох делегацій опублікували зв’язок, в якому підкреслювалось, що "переговори були корисні і призвели до згоди про рекомендації щодо питання загального плану організації."
Виступаючи на святковому засіданні Московської Ради депутатів трудящихся 6 листопада 1944р., І.В.Сталін казав:"Суперечності є і вони ще будуть проявлятися і в ряді інших питань. Вони повинні мати місце серед представників різноманітних держав та партій. Дивуватися треба не тому, що існують суперечності, а тому, що їх мало і що вони розв’язуються в дусі одностайності та узгодженості дій трьох великих держав. Характерним для цієї конференції є не те, що там розкрилися головні суперечності, а й те, що дев’ять десятих питань безпеки були розв’язані на цій конференції в дусі повної узгодженності"23.
Президент США Ф.Рузвельт, познайомившись з результатами, які були досягнуті в Думбартон-Оксі, заявив, що, на перший погляд, він відчуває виключне задоволення і навіть здивування, що так багато можна зробити у такий короткий термін по такому важкому питанню. Організація, яку всі пректували, повинна розглядатися, як основа висунутогого сходу; вона буде включати у свої межі спеціальні економічні та соціальні органи, які вже існуєть та ще маєть встановитись. Справу утворення великого плану безпеки та миру розпочато добре"24.
5. Кримська конференція.
Кримська конференція керівників СРСР, США та Великобританії проходила 4-11 лютого 1945р. у Лівадійському палаці при участі міністрів іноземних справ, начальників штабів та радників. Проходила в період, коли в результаті ударів Радянської армії, а також війскових дій союзників, які відкрили другий фронт у Європі, війна проти гітлерівської Німеччини вступила у кінцеву стадію.
Конференція прийняла рішення історичного значення як з війсковиз питань так і з питань , які стосуються післявоєного миру .
Три держави, які скликали конференцію, звернулися до представників Китаю та тимчасовому уряду Франції з пропозицією взяти з ними участь у запрошені інших країн на конференцію. Французький уряд посилаючись на те, що він не брав участь у переговорах в Думбартон-Оксі, у Криму пропонував, щоб пропозиція прийнята в Думбартон-Оксі розглядалась не як основа для вироблення Статуту Міжнародної Організації, а як основа для переговорів. Учасники не погодились з цією пропозицією. В результаті 5.03.1945р. уряд США від свого імені, а також від імені Великобританії та Китаю запросило для участі у конференції у Сан-Франциско 39 країн. Перші ознайомлення зі списком учасників показало, що половину з них складали американські країни , крім Аргентини.
Не були запрошені: нейтральні країни Аргентина, Ірландія, Іспанія, Португалія, Швеція, Швейцарія, Афганістан, Ємен; країни зайняті гітлерівськими військами та військами мілітарської Японії , Австралії, Данії, Сиан; Країни, які не мали уряду, визнаного всіма трьома урядами Польща, Албанія, Монголія; Італія, як колишня ворожа країна, яка мала в той час статус "совоюючої країни", інші країни колишні союзники Німеччини та які підписали угоду про перемир’я: Болгарія, Угорщина, Румунія та Фінляндія; ворожі країни: Німеччина та Японія. Розсилка запрошень передвизначила склад конференції в Сан-Франциско.
На Ялтинський конференції американська делегація внесла компромісну пропозицію: міжнародні конфлікти поділялися на дві категорії: 1) вирішення яких вимагало від ООН зостосування військових, політичних та економічних заходів; 2) для врегулювання якиз достатньо було мирних засобів. Стосовно конфліктів першої категорії постійні члени Ради Безпеки, тобто велики держави, мали право вето навіть тоді, коли дана країна є учасником спору. При вирішенні конфліктів другої категорії постійний член Ради Безпеки — учасник спору утримувався від голосування. Таким чином, фактично, була прийнята точка зору Радянського уряду з цього важливого питання діяльності ООН, й врегульований порядок голосування в Раді Безпеки був внесенний до Статуту ООН25.
Одне з важливих місць на конференції займало питання про утворення з іншими миролюбивими державами універсальної міжнародної організації для підтримання миру та безпеки. Конференція постановила, що 25 квітня 1945р. в Сан-Франциско буде скликана конференція Об'єднаних Націй для підготовки статуту такої організації у відповідності з положеннями, які були розроблені в ході прелімінарних переговорів. Було встановлено, що в основу діяльності Організації Об'єднаних Націй повинен бути покладений принцип одностайності постійних членів Ради Безпеки ООН при вирішенні кардинальних питань забезпечення миру. Учасники конференції домовились про те, що Великобританія і США підтримають радянський уряд про допуск до першочергового членства в Організації Української РСР та Білоруської РСР. У запрошеннях США пропонувалось, що базою для Стату ООН стануть документи прийняті в Думбартон-Оксі одночасно з цим, сповідувалось, що запрошення держави доповнене документом, який містив наступні правила:
- кожен член Ради Безпеки має один голос;
-рішення Ради Безпеки з питань процедури приймається більшістю голосів;
- рішення з всіх інших питань приймаються більшістю всіх голосів членів, включаючи співпадаючі голоси членів, які брали участь у спорах, утримуючись від голосування при прийнятті рішення, відповідно до глави 8 та відповідно до другій фразі абзатсу 1-го розділу з глави 8. Ці правила отримали назву "Ялтинської формули" про голосування у Раді Безпеки. Вони призводили до гострих спорів на конференції в Сан-Францизко та і у наступній діяльності організації.
У документі, який був предоставлений урядами ще шести країн, говорилося про порядок голосування у Раді Безпеки наступне: “З точки зору уряду США у питанні про процедуру голосування є два важливі елемента: перший полягав в тому, що для збереження всезагального мира необхідно одностайність серед постійних членів, другий, виходив з того, що для народу США виключно важливо, щоб була передбачена справедливість для всіх членів організації... Пристосувати ці два елементи це наша головна мета. Ми гадаємо, що пропозиції 5.12.1944р. дали розумне та справедливе рішення та задовільненну комбінацію цих головних положень".
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
