59660 (673269), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Незважаючи на те, що Румунія була сателітом і стратегічним партнером Нацистської Німеччини, з ряду позицій румуни намагалися проводити незалежну політику, особливо в «Трансністрії», яку вважали своєю військовою здобиччю. Так, якщо на територіях, що потрапили під німецьку окупацію, вирішення «єврейського питання» означало поголовне знищення людей цієї національності, то в «Трансністрії» єврейські гетто проіснували всю війну. Гетто «Трансністрії» мали можливість користуватися підтримкою Міжнародного Червоного Хреста та єврейської общини Румунії.25 На території, підпорядкованій румунській адміністрації, здебільшого дотримувалися правила: євреїв масово не розстрілювати.
«Надмірний» лібералізм румунських союзників стосовно євреїв не схвалювався німцями. Зокрема, у листі до служби безпеки рейху від 14 січня 1942 р. імперський радник Ф. Шмідт доповідав: «Румунський уряд на своєму кордоні, який знаходиться в 35 км від Вінниці, зібрав 60 000 євреїв, що становить украй небезпечну силу ворожого шпіонажу й саботажу, а також є розповсюджувачами епідемій та інфекційних захворювань... Необхідно краще охороняти кордон або запропонувати румунському урядові так вирішувати єврейське питання, як це робиться в німецькій зоні...» 26
Головною ознакою перебування румунських окупантів на Вінниччині були масові пограбування, заборона українських шкіл, румунізація. На українських землях, які перейшли до «Трансністрії», ліквідовувалися МТС, державні фабрики і заводи. Усе їхнє рухоме майно вивозилося до Румунії, а нерухоме роздавалося колишнім власникам чи політичним прихильникам окупантів. Якщо німецькі окупаційні власті для задоволення інтересів Німеччини проводили політику відновлення виробництва, організації економічного життя на загарбаній території, то румунська влада виявилася нездатною для такої ролі.
Румунські окупанти, як і німецькі, зберегли колгоспну систему господарювання, лише проголосивши колгоспи общинами та замінивши їх назви румунськими (так на вінницькій землі з'явились общини «Фурніка», «Албіна», «Плугатар», «Вікторія»та ін.). Левова частка виробленої в них продукції вилучалася «губернаторством».
20 березня 1942 р. губернатор Г. Алексяну запровадив обов'язкову трудову повинність для жителів Трансністрії. Усі особи віком від 16 до 40 років мали «використовуватися на різних роботах воєнного характеру, на роботах для установ і підприємств – громадських і приватних, а також на сільськогосподарських роботах екстреного характеру».27 Проте, на відміну від німців, румуни не переміщували населення з обжитих місць, більше того вони не дозволяли цього робити і самим німцям. Так з Бершадського, Крижопільського, Могилів-Подільського, Ободівського, Ольгопільського, Піщанського, Станіславчицького, Тростянецького, Томашпільського, Тульчинського, Шаргородського, Шпиківського, Чернівецького, Чечельницького, Ямпільського районів вивезено в нацистське рабство лише 1388 чол., тоді як із сусіднього з Трансністрією Гайсинського району, що перебував під німецькою окупацією – 4862, не говорячи про Вінницю, звідки вивезено 13 400 чол.28 Особливо інтенсивно грабувалося сільське населення напередодні відступу румуно-німецьких загарбників. Причому як румунами, так і німцями.
Відступаючи під нищівними ударами Червоної армії, ворог руйнував міста, села, забирав у рабство населення. Перетворення в зону пустелі території України було стратегією Вермахту. Польові роботи належало припинити, зернові й олійні культури – вимести повністю, включаючи насіннєвий фонд. Трактори, молотарки, інша сільськогосподарська техніка й запасні частини повинні бути вивезені. З України до Німеччини та Румунії потяглися незліченні ешелони, навантажені мільйонами тонн сировини, продовольства, промислового обладнання, культурними цінностями. Розпочалося тотальне пограбування України. За період окупації з одного лише Ямпільського району було забрано 87 тракторів, 39 вантажних автомобілів, 9 комбайнів «Комунар», 4075 голів коней, 719 – волів, 2565– корів, 4914 – свиней, 8046 – овець, 855 – лошат, 1880 – телят, 30 946 – птиці, 1391 віз, 748 саней, 59 265 ц зерна, 1600 ц цукру.29 За румунськими даними, наприкінці війни загальна вартість награбованого в СРСР майна становила близько 948 млрд. лей у довоєнній валюті (для порівняння: видаткова частина державного бюджету Румунії в 1941-1942 рр. становила всього 160 млрд. лей).30
Звільнена від німецько-фашистських загарбників Вінниччина лежала в руїнах. Промисловість, транспорт області були зруйновані. З 579 підприємств повністю були зруйновані 376, серед них Вінницький суперфосфатний завод, швейна фабрика ім. Володарського, взуттєва фабрика, більшість цукрових заводів. Величезних матеріальних збитків окупанти заподіяли в сільській місцевості. Вони спалили і зруйнували 44230 будівель, в тому числі 4898 будинків виробничого призначення, 5455 житлових, 7166 тваринницьких ферм. Вивезли або зіпсували 4670 тракторів, 840 комбайнів, сотні інших сільгоспмашин, знищили 345 тис. голів великої рогатої худоби, 178 тис. коней, 450 тис. свиней, 151 тис. овець. Прямі збитки, заподіяні фашистами народному господарству області, становили 24,1 мільярда карбованців (у довоєнних цінах)31
За період окупації розстріляно і закатовано 204 781 подолянина, 49 972 військовослужбовця, кинуто до в’язниць 34 439 чоловік32, 78 650 громадян силоміць вивезли на каторжні роботи до Третього рейху й в гетто.33
Окупаційний режим в Україні був одним з найстрашніших явищ в багатовіковій історії нашого народу. Він являв собою концентрований вираз сутності фашизму – криваву диктатуру. Окупанти організовано і планомірно здійснювали масові злочини. Україна була відкинута на десятиріччя назад у своєму розвитку.
В цілому німецькі та союзні їм окупаційні війська у свідомості населення Вінниччини залишились як злочинці, що чинили масові криваві розправи над мирним населенням, грабували й екслуатували його, караючи за найменший непослух чи зневагу до завойовників.
1 Мельничук І.П. Німецько-фашистський окупаційний режим у Вінниці// Наукові записки ВДПУ ім. М.Коцюбинського. Вінниця. – 2000, вип. 2, С.174.
2 Нюрнбергский процесс. Сб. м-лов в 7-и т. М., 1958.—Т.ІІІ.— С.358
3 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 - 1945: Наук.-публіцист. видання / Гол. редколегії І. О. Герасимов. – К.: Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам'яті України», 2000. – С. 174.
4 Вінницька правда. - 1944. - 8 жовтня.
5 Гальчак С.Д. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників. – Вінниця: «Книга-Вега» ВАТ «Вінобллдрукарня», 2004. – С.5.
6 Вінниччина в роки Великої Вітчизняної війни. 1941-1945 рр. Збірник документів і матеріалів. - Одеса, 1971.-С.68
7 Гальчак С.Д. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників. – Вінниця: «Книга-Вега» ВАТ «Вінобллдрукарня», 2004. – С.7.
8 Мельничук І.П. Німецько-фашистський окупаційний режим у Вінниці// Наукові записки ВДПУ ім. М.Коцюбинського. Вінниця. – 2000, вип. 2, С.175.
9 ДАВО, Ф.Р-1683. - Оп.1. - Спр. 10 - Арк. 282.
10 Литвин В. Україна в роки окупації (З циклу статей «Україна в Другій світовій війні»)// Історія в школах України. – 2005. - №1. – С. 55.
11 Гальчак С.Д. Пограбування та експлуатація сільського населення Вінниччини німецько-фашистськими окупантами в період Великої Вітчизняної війни. – Вінниця, 1996. – С. 6.
12 Литвин В. Україна в роки окупації (З циклу статей «Україна в Другій світовій війні»)// Історія в школах України. – 2005. - №1. – С. 54.
13Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 - 1945: Наук.-публіцист. Видання. – К.: Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам'яті України», 2000. – С. 181.
14 ДАВО, Ф.Р. – 136. - Оп. 15. - Спр. 473. - Арк. 7.
15 Гальчак С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. – Вінниця: «Книга-Вега» ВАТ «Віноблдрукарня», 2003. – С. 63.
16 Гальчак С. Німецько-фашистський окупаційний режим на Вінниччині: цивільне населення – жертва терору і насильства// Книга скорботи України, Вінницька область. – Т.1. – Вінниця, 2001. – С. 13.
17 Нюрнбергский процесс. Сб. м-лов в 7-и т. М., 1958.—Т.ІІІ.—С.392
18 Петрова А.І. Становище на Поділлі в роки німецької окупації (1941-1944)// ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2005. – Вип. 9.-С. 267.
19 ДАВО, Ф.Р. – 1411С. - Оп. 1С. - Спр.3 - Арк. 100.
20 Петрова А.І. Становище на Поділлі в роки німецької окупації (1941-1944)// ВДПУ ім. М. Коцюбинського. – Вінниця, 2005. – Вип. 9. С. 268.
21 Там само.- С. 270.
22 Гальчак С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. – Вінниця: «Книга-Вега» ВАТ «Віноблдрукарня», 2003. – С. 66.
23 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 - 1945: Наук.-публіцист. – К.:«Книга Пам'яті України», 2000. –
С. 177.
24 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 - 1945: Наук.-публіцист. Видання. – К.: «Книга Пам'яті України», 2000. – С. 177.
25 Винокурова Ф.А. Протистояння особистості політиці нацистського геноциду в Україні: документальні свідчення, інтерпретації, роздуми// Архіви України. – 2001. - №4. – С. 120.
26 Гальчак С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. – Вінниця: «Книга-Вега» ВАТ «Віноблдрукарня», 2003. – С. 113.
27 ДАВО, Ф.Р. – 1417. - Оп. 3. - Спр. 12 - Арк. 112.
28 Гальчак С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. – Вінниця: «Книга-Вега» ВАТ «Віноблдрукарня», 2003. – С. 120.
29 ДАВО, Ф.Р. – 425. - Оп. 1. - Спр. 16 - Арк. 131.
30 Загорулько М., Юденков А. Крах плана «Ольденбург»: О срыве экономических планов фашистской Германии на оккупированной территории СССР.-М.: Экономика, 1974.- С. 378.
31Книга Пам'яті України. Вінницька область. - У 9-и т. / Гол. редколегії М. М.Ільчук (1; 2; 7 тт.). – К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1994 -1997. – С. 18.
32 Там само. С. 11.
33Гальчак С.Д. «Східні робітники» з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. – Вінниця: «Книга-Вега» ВАТ «Віноблдрукарня», 2003. – С. 111.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
