Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Проте дрібні селянські господарства повільно пристосовувалися до нововведень. Селяни (дві третини яких були малоземельними) господарювали старим дідівським способом, сіяли в основному жито, овес і мали низькі врожаї.

Важким тягарем на плечі селян лягали повинності, які покладала на них феодальна держава. Постійні побори на війну і воєнні цілі виснажували підданих.

Переконуючись у непродуктивності панщинної праці, феодали починають заміняти панщину грошовою рентою (чиншем). Це підривало натуральний характер селянського господарства. Швидке збільшення товарного виробництва у великих землеволодіннях і слабка, але все ж помітна тенденція його зростання в селянських господарствах, свідчили про розвиток капіталістичних відносин. Капіталізм у сільському господарстві Чехії розвивався на зразок прусського, при якому „кріпосницьке поміщицьке господарство повільно переростає у буржуазне.

Розвиток капіталістичних відносин в Словаччині відбувався значно повільно, ніж у Чехії. Проте й тут з кінця XVIII ст. спостерігається деякий прогрес у сільському господарстві. Зростає кількість великих поміщицьких господарств, удосконалюється сільськогосподарське виробництво, вводяться нові культури, ширше застосовується праця сезонних і найманих робітників.

Необхідно зазначити, що ремесло і торгівля чехословацьких земель розвивалася у винятково складних умовах. Зміцнення могутності феодалів, розширення привілеїв церкви в галузі торгівлі, податковий гніт Габсбургів і напади турків на Словаччину гальмували розвиток економіки міст. На економіці Чехії і Словаччини негативно позначилася так звана „революція цін" і приплив у Європу з Америки дешевого золота та срібла. Це зумовило, зокрема, деяке скорочення обсягів торгівлі. Переміщення торгівельних шляхів у Європі після географічних відкриттів, надання привілеїв феодалам для безмитного ввезення товарів (для власних потреб) зумовили певний застій, а в окремих галузях і значний спад.

3.2. Розвиток промисловості

Початковий етап розвитку промисловості на чехословацьких землях пов’язують з мануфактурним виробництвом. В Чехії та Словаччині в середині XVI ст. з’явилися перші мануфактури (кріпацькі та бюргерські). В гірництві Чехії основні позиції захопила німецька фірма Вальзерів, а в Словаччині – Фуггерів. Мануфактура, однак, не набула загального поширення, вона мала локальний характер. Провідним залишилося цехове ремесло, сувора регламентація якого була гальмом розвитку продуктивних сил.

Значне нагромадження капіталу і вільної робочої сили, а також обмеження законами 1731, 1739 рр. цехових привілеїв, підкорення їх контролю держави, сприяли зростанню мануфактурного виробництва. Спочатку серед володарів мануфактур переважали шляхетські підприємці, пізніше зустрічаються і представники міщан.

Великі мануфактури досить швидко виникали на селах, у маєтках поміщиків та монастирів. У північній та східній частинах Чехії, південній Словаччині було чимало текстильних мануфактур, які виробляли льняні, шерстяні та бавовняні тканини. В 60-х роках XVIII ст. виникли і перші ситцеві мануфактури. Текстильне виробництво в другій половині XVIII ст. стало провідною галуззю промисловості.

Успішно розвивалися мануфактури, що виробляли скло. У 1766 р. лише у Чехії їх налічувалося 64, а кількість кваліфікованих робітників на них досягала майже 3 тисячі. Чеські скляні вироби користувалися великим попитом не тільки на ринках Європи, а й в Індії, в окремих країнах Африки і Америки. Немало мануфактур виникло у металообробній, гірничій та харчовій промисловості.

Політика меркантилізму Габсбургів до певної міри активізувала промисловий розвиток. Вже в 70-х роках XVIII ст. у Чехії існувало 250 мануфактур, на яких працювало майже 190 тисяч робітників (з них 177,5 тисяч, або 95% були зайняті в текстильному виробництві).

Загалом варто відзначити, що після втрати більшої частини промислово розвиненої Сілезії (її захопила Пруссія) уряд Марії Терезії звернув увагу на чеські землі. Це диктувалося багатьма міркуваннями, у тому числі наявністю тут необхідних природних ресурсів, господарських передумов у вигляді сільських промислів мануфактур, зручністю комунікацій, а також вигідним стратегічним положенням земель чеської корони. У результаті вони поступово перетворювалися в один з найбільш розвинених економічних регіонів монархії. У Чехії, а потім й у Моравії помічається зростання питомої ваги капіталістичних мануфактур. Але їхнє поширення гальмувалося збереженням кріпосницьких відносин і станових привілеїв феодалів, не говорячи вже про відсутність ринку вільної робочої сили.

В Угорському королівстві аналогічні процеси розвивалися із запізненням, що в чималому ступені пояснювалося тривалим османським хазяйнуванням на великій частині території королівства й руйнівних австро-турецьких війн XVII в. Найбільш розвиненим центром ремесла виявлялася Словаччина. Велике значення тут придбала й гірничодобувна промисловість. Як видно з даних переписів 1715 й 1720 р., 60% всіх ремісників, об'єднаних у цехи на території Угорського королівства, працювали в Словаччині. Правда, вироблена ними продукція носила однобокий характер, будучи в основному орієнтованій на задоволення військових потреб. Перші мануфактури в Словаччині були створені при Ференці II Ракоці на початку XVIII в. у Банска-Бистриці, Кошиці й Нові-Лазні. Як й аналогічні ремісничі майстерні, вони були зайняті виготовленням зброї й боєприпасів.

Подальший розвиток мануфактурного виробництва в Словаччині намітилося з 30-40-х років XVIII в., коли чоловік Марії Терезії майбутній імператор Франц Лотарингський організував мануфактури по виробництву ситцю в Шаштині (1736 р.) і майоліки в Голичі (1743 р.). У свій час обидві ці мануфактури належали до числа найбільших в імперії підприємств такого роду. Кілька нових текстильних мануфактур виникло в Словаччині після закінчення Семирічної війни (1756-1763 р.). Але в цілому мануфактурна справа була тут розвинена слабкіше, ніж у чеських землях.

У чеських землях на рубежі XVIII-ХIX ст. починається промисловий переворот, процес переходу до машинного виробництва спочатку в сфері текстильної промисловості. Місце мануфактур стали займати фабрики й заводи, засновані на застосуванні системи верстатів і парових двигунів. Перша механічна прядильна установка була наведена в дію в Чехії в 1797 р., а в 1814 р. на суконній мануфактурі в Брно заробила перша в чеських землях парова машина. До середини сторіччя прядильне й ситцевибивне виробництво було вже повністю механізоване, а з 1830-х років перебудова поступово стала охоплювати транспорт і ведучі галузі важкої промисловості. За підтримкою банківського капіталу в 1825 р. була споруджена перша залізниця від Будейовиць до Лінця, що працювала на кінній тязі. Паровози стали застосовуватися з 1845 р. на залізниці між Прагою й Оломоуцем. Тоді ж почалася підготовка до відкриття залізничного сполучення між Прагою й Віднем. Все це сприяло більше тісній прив'язці земель чеської корони до економічного ринку західної частини Австрійської імперії.

Що стосується Словаччини, то тут промисловий переворот розпочався лише в 40-х роках XIX ст. і протікав спочатку не в текстильному виробництві, а переважно в харчовій промисловості (цукроваріння, мельнична справа).

Таким чином сільське господарство та промисловість чехословацьких земель залишалися на невисокому рівні свого розвитку. Причинами такого стану слугували як зовнішні так і внутрішні фактори, а саме землі словаків іноді слугували полями військових з’ясувань відносин Габсбургів з сусідніми державами, а також існування феодально-кріпосницької системи разом гальмували економічний розвиток чехів і словаків.

Висновок

Підсумовуючи все вищесказане зазначимо, що чеські і словацькі землі на протязі своєї історії перебували під пильним оком імператорів імперії Габсбургів. Ця увага була викликана тим, що чехословацькі землі займали вигідне географічне і торгове положення в тогочасній Європі. Саме через чеські землі йшли торгові шляхи у Польщу і далі на Росію, а словацькі землі розташовані недалеко від Балкан, де намагалися поширити свій вплив Габсбурги. Також важливим було і те, що чеські і словацькі землі були своєрідним людським і промисловим клондайком для військової могутності імперії. Доречним буде зазначити той факт, що саме чехословацькі землі посідали також провідне місце в зовнішньополітичному векторі окремих європейських держав, а саме Пруссії, Австрії, Угорщини, Туреччини, Трансільванії.

Характеризуючи соціально-економічне становище чехословацьких земель у складі Австрії, необхідно відмітити, що їх положення на протязі XVIII століття було обумовлене рядом факторів як зовнішнього так і внутрішнього характеру. Так чеське королівство було змушене ще в 15 ст. прийняти підданство Габсбургів, так як на той період лише вони могли протистояти турецькій навалі у Європу. Інша справа – словацькі землі – вони загалом ще з 12 століття знаходилися під владою угорців, і тому перехід Угорщини під владу Австрії лише призвів до тог, що словаків почали експлуатувати австрійці, а також угорці.

Знаходячись під владою Габсбургів чеські землі вирізнялися досить високим рівнем економічної розвиненості у порівняння зі словацькими землями. Це було обумовлено тим, що у чехів збереглася власна національна еліта (великі земельні аристократи) шляхта, яка намагалася відстоювати інтереси, в порівнянні зі словаками, то тут знать була угорською і не сприймала національних інтересів підлеглих словаків. Що стосується селян, то вони, будь-то чеські чи словацькі, чи навіть австрійські були в однаковому положенні – в положенні закріпачених і експлуатація їх проводилася згідно тогочасного законодавства. Необхідно відмітити той факт, що саме перебуваючи під владою Австрії в чехословацьких землях почав складатися потужний промисловий комплекс, який допомагав австрійським Габсбургам нав’язувати власні правила гри на зовнішньополітичній арені.

Було б доречним відмітити і те, що перебування двох слов’янських народів під владою австрійців, відіграло досить позитивну роль. Це повязано перш за все з формуванням ментальності чеського і словацького народів. Так, можна погодитися з тим, що ці народи підлягали експлуатації з боку австрійців та угорців і їх ненавиділи всім нутром , але ж майбутні покоління чехів і словаків отримало такі риси характеру як прагматизм, педантичність та інші, які характерні для австрійської народності. Взаємопроникнення культур також відбувалось і на рівні мистецтва, архітектури, літератури, живопису, скульптури та інш. Необхідно віддати шану словацькому і чеському народам, які знаходячись під пресом політики германізації і мадяризації, тим самим змогли зберегти власну національну культуру та самобутність і вистояти перед асиміляцією.

Загалом чехословацькі землі відігравали важливу роль в укріпленні Австрійської імперії. Це полягало в тому, що ці землі мали допоміжні людські ресурси для австрійської армії, на чеських землях знаходилися розвинуті промислові підприємства, в свою чергу, були гарантом стабільного економічного розвитку імперії Габсбургів.

Список використаних джерел та літератури

1. Австро-Венгрия: опыт многонационального государства. – М.: Вече, 1995. – 311 с.

2. Ванечек В. История государства и права Чехословакии. – М.: Наука, 1981. – 258 с.

3. Великая Моравия, ее историческое и культурное значение. – М.: Политиздат, 1985. – 257 с.

4. Виппер Р.Ю. История Нового времени. – М.: Олма-Пресс, 1995. – 387 с

5. Всесвітня історія: навчальний посібник. – К.:Академія, 2002. – 364 с.

6. История Чехии. – М.: Наука, 1947. – 189 с.

7. История Чехословакии в 3-х томах. – М.: Наука, 1956 – 1960. – 548 с.

8. Історія західних і південних слов’ян (за ред. Грінчака І.М.). – К.: Наукова думка, 1987.

9. Історія сучасного світу: соціальна і політична історія XV – XX ст. – К.: Либідь, 2003.

10. Історія Центрально-Східної Європи. – Львів: Світ, 2001. – 642 с.

11. Краткая история Чехословакии: с древнейших времен и до наших дней. – М.: Наука, 1988. – 354 с.

12. Мораван Г. Чехословакия. – М.: Наука, 1937. – 296 с.

13. Неедлы З. История чешского народа. – М. Наука, 1952. – 388 с.

14. Полтавский М. История Австрии. – М.: Армада, 1992. – 477 с.

15. Рубцов Б. Исследования по аграрной истории Чехии. – М.: Наука, 1963. – 324 с.

16. Рубцов Б. Эволюция феодальной ренты в Чехии. – М.: Наука, 1958. – 306 с.

17. Хрестоматия по истории южных и западных славян. – Минск: Высшая школа, 1987. – 178 с.

18. Хрестоматия по новой истории. – М.: Наука, 1963. – 654 с.

Характеристики

Список файлов реферата