59587 (673228), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

За Ярослава значно поширилися міжнародні зв'язки Київської Русі. Вона підтримувала відносини з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандінавськими країнами.

В 1054 р. Ярослав Мудрий помер. Київський стіл перейняв його старший син — Ізяслав. Формально він став главою держави, але фактично виконував цю роль разом із своїми братами Святославом і Всеволодом, які сиділи, відповідно, на чернігівському та переяславському столі. Якийсь час Ярославичі спільно зберігали мир і єдність Київської Русі. В 1072 р. тріумвіри зібралися у Вишгороді на раду, результатом якої стала «Правда Ярославичів» — загальноруський кодекс юридичних норм. Згодом поміж братами виникли суперечки — перше свідчення початку політичного дроблення держави. Ці суперечки ґрунтувалися на причинах соціально-економічного характеру. Розвиток феодалізму, чисельне зростання й економічне зміцнення місцевої земельної знаті неминуче породжували відцентрові тенденції на Русі.

З 1073 по 1093 р. Ярославичі по черзі займали київський стіл: Святослав у 1073—1076 рр., Ізяслав у 1076— 1078, Всеволод — у 1078—1093 рр. А наприкінці XI — на початку XII ст. на політичну арену виступили онуки Ярослава Мудрого — Святополк Ізяславич (1093—1113 рр.) і Володимир Всеволодович Мономах (1113—1125 рр.). Щоб покласти край князівським чварам та організувати спільну боротьбу проти половців, вони в 1097 р. скликали в м. Любеч з'їзд князів, який підтвердив непорушність вотчинних володінь — «кождо держить очьчину свою», а також підкреслив необхідність консолідації усіх давньоруських князівств для боротьби проти половців. Заклик любецького з'їзду — «почто губимъ Рускую землю, сами на ся котору д'Ьюще?» — не припинив внутрішні чвари, але відіграв позитивну роль в організації відсічі кочовим ордам. Перше десятиліття XII ст. позначене блискучими перемогами руських дружин над половцями, слава про які, за літописом, дійшла «ко всимъ странамъ далнимъ, к Грекомъ и Угромъ и Ляхомъ, й Чехомъ, дондеже и до Рима пройде». Після поразок від степовиків кінця XI ст. Київська Русь знову зміцнила свої позиції на Півдні, відновила Посульську та Пороську оборонні лінії. Половецькі кочовища, які наблизились до кордонів Русі, перебазувалися вглиб Степу.

В часи правління Володимира Мономаха внутрішнє становище Київської Русі значно стабілізувалося. В системі заходів Мономаха, спрямованих на нормалізацію соціальної ситуації, винятково важливе місце посідало його законодавство. На нараді у с. Берестове був розроблений славнозвісний «Устав», або доповнення до юридичного кодексу «Руська Правда», який значно обмежував безконтрольну діяльність адміністрації, що спричинювала зубожіння жителів міст і сіл. Зміцнилися й міжнародні позиції Київської Русі. Особливо тісними стали відносини з Візантією.

Після смерті Мономаха київський стіл перейшов до рук його сина Мстислава (1125—1132 рр.). Його правління характеризувалося піднесенням авторитету великого князя, реальне старшинство якого визнавали всі давньоруські князі. Навіть полоцькі князі, завжди опозиційно настроєні до Києва, змушені були підкоритися. В Новгороді сидів син Мстислава Всеволод.

На міжнародній арені Мстислав продовжував політику батька щодо забезпечення недоторканості державних кордонів і захисту загальноруських інтересів. Великий князь і його воєводи здійснили успішні походи проти неспокійних сусідів Русі — половців, литви, чуді. З Візантією, де імператором був зять Мстислава Іоанн II Комнін, налагодилися дружні союзницькі відносини.

За роки князювання Мстислава, не ускладнені між князівськими усобицями, економічний і культурний розвиток Русі відбувався спокійно і по висхідній.

Характеристики

Список файлов реферата