59434 (673141), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Фактично Центральна Рада не мала збройних сил, щоб зупинити війська Муравйова, які рухалися з Бахмача на Київ. 300 київських студентів, нашвидко озброєних, вирушили назустріч більшовицькій армії, але були розбиті під Крутами. Центральна Рада кинула проти більшовицьких заколотників курінь січових стрільців, команду Вільного козацтва, Чорноморський курінь, рештки полків полуботківців, богданівців та ім. Богуна, підрозділ панцерників. Обороною мав керувати уряд Центральної Ради, але В.Винниченко у цей критичний момент заявив про відставку. Запеклі і тяжкі бої тривали 10 днів. Загинули майже всі матроси Чорноморського куреня, у боях за гору Щекавицю полягло 70 січових стрільців. 2 лютого 1918 р. на підмогу до Києва вступив із Слобідським Кошем і сотнею січових стрільців С. Петлюра. Це і вирішило хід боїв у Києві. Заколотників розгромили.

9 лютого 1918 р. війська Муравйова увійшли до Києва і вчинили різню. 9 лютого того ж року у Бресті представник УНР соціаліст-революціонер О. Севрюк, з одного боку, і представники Німеччини, Австрії, Болгарії і Туреччини – з другого підписали мирний договір, визнавши Україну незалежною і суверенною державою. Значна територія України перебувала під окупацією більшовицької Росії, і уряду УНР нічого не залишилось, як просити військової допомоги у Німеччини та Австрії. Німецькі частини посунули в Україну. Військові частини УНР перейшли у наступ і 1 березня 1918 року звільнили Київ.

Незабаром Петлюра залишив військову службу і став цивільною людиною. Як публіцист співпрацював в українських виданнях, зокрема у надзвичайно цікавому часописі “Книгарь”. Здавалося, крім публіцистики його уже ніщо більше не хвилювало. Але насправді С.Петлюра пильно стежив за перебігом політичних подій і, звичайно, чудово зрозумів справжню мету німецької допомоги.

У квітні 1918 року уряд Леніна підписав мирний договір з центральними державами і тим самим дав гарантії не втручатися в українські справи. У травні того ж року територія УНР була повністю звільнена від більшовицьких військ. Соціалістичний уряд УНР справно постачав Німеччині хліб, продовольство і вугілля. 29 квітня 1918 року в Україні відбувся державний переворот. Німецькі війська попередньо роззброївши девізію синьожупанників і січових стрільців, поставили до влади генерала царської армії П. Скоропадського. Його проголосили гетьманом України. Безсилий уряд УНР, як і Центральна Рада не змогли організувати супротив.

Тим часом Симон Петлюра продовжує публіцистикою і літературознавче працею: пише рецензії, статті, бібліографічні огляди, аналізує українську військову літературу. Петлюра відчував і власну вину в провалі по розбудові українських збройних сил. Саме тоді він пише надзвичайно цікаву працю “ Потреба української військової літератури”. Проте цей “кабінетний” період несподівано закінчився. Полтавські друзі умовили С. Петлюру балотуватися на посаду голови Київського губернського земства.

С. Петлюра розгорнув широку і активну діяльність по реорганізації і створенню мережі земських установ на всій Україні, об’єднав їх і утворив Всеукраїнське земство. Обрана Всеукраїнським земським з’їздом делегація земських діячів на чолі Симоном Петлюра у побувала у П. Скоропадського. На запитання гетьмана: “Чого хочете від мене, земські люди?” Петлюра відповів: “Хочемо ми спільними, об’єднаними силами всіх українських земель творити свою національну культуру.” У промові від імені делегації Петлюра звернув увагу Скоропадського розпочатої ще Центральною Радою земельної реформи, говорив про арешти українських діячів, свавілля гетьманської адміністрації на місцях.

Дошкуляв Петлюра і німецькому командуванню. Як голова Всеукраїнського союзу земств він неодноразово писав заяви і протести не лише на ім’я Скоропадського й вищого німецького командування. 12 липня 1918 року Петлюру і В. Винниченка заарештували. Акція набула розголосу, висловлювалися протести, і Винниченка звільнили, а Симона Петлюру ув’язнили. Але він і там продовжував працювати здійснював авторський переклад деяких своїх статей, опублікованих в “Украинской жизни”. Влітку 1918 року почалися масові виступи селян проти гетьманської і окупаційної німецької влади, створюється Український Національний Союз, що об’єднав різноманітні політичні партії. 9 листопада 1918 року Німеччина стає республікою. Стілець під Скоропадським захитався – німецькі війська поспіхом покидали Україну. На той час популярність Петлюри була надзвичайно високою. Українські діячі з уряду П. Скоропадського поставили гетьману ультиматум про звільнення Голови Всеукраїнського Земства з тюрми і 14 листопада, після 4-місячного ув’язнення Петлюри, він опинився на волі. Того ж дня Український Національний Союз обирає його членом Директорії УНР і він відбуває до Білої Церкви готувати повстання проти Скоропадського. 14 листопада 1918 р. гетьман видав грамоту про “відновлення Великої Росії”. Таємні наміри Скоропадського прилучити Україну до Росії стали очевидними.

Директорію, що вела боротьбу з гетьманською владою, очолив Винниченко. Керівництво збройними силами доручили Петлюрі, який стає Головним Отаманом Військ УНР. У своєму зверненні він закликав народ до збройного повстання. 14 грудня 1918 року військо УНР вступили до Києва. Того ж дня Скоропадський підписав зречення і разом з німецькими військами залишив Україну. Напередодні Конгресу трудового народу України, 22 січня 1919 року, на Софійському майдані було урочисто проголошено про злуку Західно-Української Республіки з УНР в єдину Українську Народну Республіку.

У цей період Петлюра швидко збирає армію, щоб закрити 4 фронти: російсько-більшовицький, польський, білогвардійсько-антантський, і анархістів батька Махна. Наприкінці січня 1919 року Директорія і уряд УНР змушені були залишити Київ і виїхати до Вінниці. Збройних сил боронити Києва не вистачало. Почався найтяжчий період боротьби за українську державність. Більшовицькі комісари поширювали чутки, що Директорія не визнає радянської влади, бо то влада робітників і селян. Коли 19 січня 1919 року на нараді у Києві почали лунати голоси визнати радянську владу, бо того вважають народні маси, то, за свідченням П. Феденка, Симон Петлюра: “Хто хоче починати цю авантюру то я сам застрелю!”

У лютому 1919 року Симон Петлюра заявив про свій вихід із УСДРП. Розвіялись ілюзії про можливе визнання України як держави. Уряд на чолі з О.Остапенком пішов у відставку. Потрібна була сильна воля і віра, що б володіти ситуацією і таких складних умовах продовжувати боротьбу. 31 серпня 1919 року війська Петлюри увійшли до Києва. Значним ударом для Симона Петлюри, що 6 листопада 1919 р. галицька українська армія увійшла під командування Денікіна. 4 грудні 1919 р. Петлюра провів військову нараду з командирами частин, де було вирішено провести Зимовий Похід по запіллю ворога. 5 грудня Петлюра, зрозумівши крах своїх останніх надій, відбув начальником штабу до Варшави, сподіваючись у поляків знайти союзника у боротьбі за визволення України. Але був прикро вражений і розчарований. У Варшаві Петлюрі стає відомо, що керівник дипломатичної місії Левицький ще 2 грудня подав заяву польському урядові, де фактично визнав її право на частину українських земель. Але похід польського і українського війська, реорганізованого у квітні 1920 р. у Польщі, не мав успіху. У вересні 1920 року польські війська перейшли у наступ, і Червона Армія почала відступати. Польща, відчувши силу більшовицької армії, втратила інтерес до Центральної України, обмежила діяльність петлюрівської армії. Таємно від Петлюри, ігноруючи угоду з УНР, у Ризі був підписаний мирний договір між Польщею та Росією. 21 листопада 1920 р. армія УНР перейшла Збруч і була інтернована польськими військам. Тяжкі умови чекали воїнів УНР у таборах. Уряд і головний Отаман С.Петлюра стали урядом у вигнанні.

Якийсь час Петлюра і уряд УНР проживали разом з інтернованим військом у місті Тарнові, а пізніше переїхав до Варшави, де жив під чужим ім’ям. Московський уряд вимагав його видачі на нього, полювали органи ЧК. Викриття у 1923 році агента ЧК в українській місії у Варшаві прискорило від’їзд Петлюри з Польщі. 31 грудня 1923 р. Степан Могила (він ж Петлюра) вирушив у Відень. Вперше після важких років боротьби Петлюра отримав можливість трохи перепочити, осмислити свій пройдений шлях, перемоги і невдачі, зраду…

Подальший шлях Симона Петлюри простерся до Будапешта і Женеви, де продовжували діяти дипломатичні місії. Дипломатичним шляхом необхідно було здобути у якоїсь держави політичний притулок Петлюрі і уряду УНР в екзилію За думкою Петлюри, такою державою могла бути Франція. Восени 1924 р. Симон Петлюра разом з дружиною Ольгою Опанасівною та донькою Лесею поселились у Парижі на вулиці Тенар. Наймали дві кімнати і жили дуже скромно. Першим часом у Парижі Петлюра почувається одиноко. Крім байдужості французького суспільства до українських справ, Петлюра відчув зневагу й до себе російської еміграції. Вже у 1925 році він розпочинає видавати журнал “Тризуб”. Його читали у багатьох країнах, де жили українці, він мав розгалужену мережу кореспондентів. Як результат Петлюра стає помітною політичною фігурою, гуртує еміграцію. Цього не могли не помітити у Москві. Залишився єдиний шлях знищити Симон Петлюру – ліквідувати його фізично.

25 травня 1926 року через хворобу Петлюра пішов обідати до ресторану Шартьє, що на вулиці Расін. По виході, як завжди, Петлюра зупинився біля вітрини книгарні. Тоді до нього підійшов чоловік і випустив сім куль. Тяжкопоранений Петлюра помер у шпиталі. Вбивця – Самуїл Шварцбарт, французький громадянин, єврейської національності. На судовому процесі випливли факти про те, що він став знаряддям у руках московського ГПУ. Смерть Головного Отамана військ Симона Петлюра біллю відізвалась серед українського народу.

Список літератури

1. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. – К., 1993, с.174–182.

2. Гунчак Т. Чи був Симон Петлюра ворогом євреїв // Дзвін, 1991, № 3.

3. Грицак Я. Нарис історії України – К., 1996, с.142–155.

4. Табачник Д. Сім пострілів у Петлюру // Вітчизна, 1991 № 9.

5. Михальчук В. Українська бібліотека Симона Петлюри в Парижі – К., 1999, Видавництво імені Олени Теліги, с.602 – 615.

Характеристики

Список файлов реферата