59245 (673042), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Населення Сходу у своїй більшості вважало нацистів окупантами. Тому не сприймалися і початкові зовнішньо - політичні орієнтири ОУН на Німеччину як союзницю. Вже в червні 1941 року в листівці ОУН(Б) зазначалося "На українські землі ввійшла німецька армія ... Ввійшла як наша союзниця в боротьбі з Москвою і за таку її треба вважати"..²⁴ Подібний зміст присутній і у листівках ОУН(М): "У німецьких вояках бачимо ми тих, що під проводом Адольфа Гітлера прогнали більшовиків з України, їм ми зобов'язані свідомо і організовано допомагати в хрестоносному поході проти Москви, незважаючи ні на які труднощі".²⁵ І хоч стосовно цього вибору існувало безліч застережень (від гітлерівської ідеології фашизму до подій першого періоду Другої світової війни), у той час хибне бачення звільнення від більшовизму за допомогою німецької армії вважалося єдино можливим, оскільки не існувало іншої сили, яка б "могла в існуючих умовах, в так короткому часі захитати так основне більшовицьке панування на Сході" .²⁶ Сподівання і розрахунки ОУН на сприяння з боку гітлерівської Німеччини у створенні української держави не виправдилися.²⁷ Нацисти, окрилені першими успіхами у війні проти СРСР, не потребували союзників в особі ОУН і розглядали територію України виключно як колонію Третього Рейху. Орієнтація ОУН на співробітництво з Німеччиною, підсилена грабіжницькими діями німецької армії, розстрілами цивільного населення відштовхували значну частину населення Великої України від боротьби під націоналістичними гаслами.

Проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року в містах і селах Західної України відбувалось без згоди німецьких властей і було виявом самостійницьких дій похідних груп та політики ОУН, яка мислила себе рівноправним партнером Німеччини. Таку позицію продемонстрували члени похідної групи ОУН(М) (Олег Кандиба, Олег Штуль, Орест Чемеринський, Іван Рогач, Олена Теліга), які запровадили державотворчу діяльність у Києві, що власне і спричинило їх трагічну загибель від рук фашистів.

Виходячи з тогочасних реалій, коли німецька влада від адміністративних утисків вдалася до масових арештів і терору проти членів похідних груп і створених ними осередків, ОУН опинилася перед вибором: "або зберігати свій ідейний характер і тим самим ставати продовженням того явища, на базі якого вона виросла, цебто ставати в Україні чужою агентурою, або, залишивши свій центральний постулат - боротьбу за національне визволення, зближатися до народу, до рідних традицій і найважніше — до конкретних умовин, в яких живе той народ".⁷ Кожна з фракцій ОУН обрала свій шлях подальших дій.

Про кардинальні зміни в ідеології і політиці ОУН(М) можна говорити з застереженням. Керівництво Проводу Українських Націоналістів (ПУН), взявши до уваги несприятливі умови для вирішення проблеми української державності, відмовилося від активної боротьби. Група членів похідної групи ОУН(М) на чолі з Олегом Кандибою (Ольжич), які безпосередньо перебували в Україні і могли реально оцінити ситуацію, остаточно зайняли антинімецьку позицію. На нараді, яка відбулась на східноукраїнських землях (СУЗ) у квітні 1942 p., цією групою було висловлено згоду з міжнародною концепцією ОУН(Б) щодо національних революцій у радянській імперії, які "проведуть у життя принцип самовизначення народів".²⁷ Можна передбачати, що діяльність цієї похідної групи ОУН(М) в подальшому відповідала б реаліям становища в східній Україні. Арешти членів похідної групи 1941-1942 рр. та вказівки ПУН про виведення членів організації з території України зупинили цей процес.

ОУН(Б) обрала нову тактику в боротьбі за реалізацію своїх цілей. На Першій Конференції ОУН(Б) (вересень 1941 р.) було прийнято рішення про перехід організації у підпілля, оголошено "вишкільний" період вироблення нових ідейно-політичних орієнтирів, які мали враховувати територіальні і політичні зміни, відповідати сучасному стану організації. Цей період для ОУН(Б) виявився значно складнішим, продовжувався весь 1942 і першу половину 1943 pоку. В організації тривали дискусії і суперечки різних груп активного членства, які відстоювали свої ідейно-світоглядні позиції та концепцію боротьби.

Досвід діяльності похідних груп ОУН(Б), отриманий на східноукраїнських землях, вплинув на те, що керівництво організації визнало передвоєнні зовнішньополітичні орієнтири помилковими, про що Провід ОУН(Б) заявив у пресі: "Треба ствердити, що сам підхід українства до Німеччини як до держави, що мала бути заінтересована у повстанні української держави — був хибний. Гріх цей в'ється крізь останні десятиріччя української політики".¹⁴

Відбулося закріплення ідей започаткованих Іваном Мітрингою, які знайшли підтвердження в ході агітаційної та державотворчої роботи похідних груп. Так, у постановах ІІ Конференції ОУН(Б) (квітень 1942 р.) щодо вирішення зовнішньополітичних питань записано: "Московсько-більшовицькій міжнародній концепції інтернаціоналу й німецькій концепції т.зв. "Нової Європи" ми протиставляємо міжнародну концепцію справедливої національно-політично-господарської перебудови Європи на засаді вільних національних держав під гаслом "Свобода народам і людині".¹²

Члени похідних груп в дискусіях з представниками східноукраїнської інтелігенції, при аналізі ставлення населення до націоналістичних ідей, усвідомили хибність своєї ідеології без урахування української дійсності. Провід ОУН(Б) на СУЗ ( Василь Кук, Дмитро Мирон, Дмитро Маївський та інш.) на нараді у вересні 1941р ухвалив інструкцію, в якій наголошувалось на необхідності пов'язувати боротьбу за УССД не з "місцевим московським населенням, а проти імперіалістичної політики територіально чужої, політично ворожої Москви та інших імперіялізмів", з "боротьбою за суспільно-господарські права населення та за громадянські права одиниць (свобода людині)".² Таку вимогу підтверджують численні звіти похідних груп з східноукраїнських земель. В них наголошувалося на необхідності враховувати особливості мислення, політичну зацікавленість та історичний досвід українців-східняків. "Самостійницькі ідеї знаходять тут пригожий грунт, але треба підходити з сильними аргументами…Дуже часто зустрічаються, власне, люди, які погоджуються з думкою самостійності, але вони безбожники або матеріалісти і в тому тільки з нами не погоджуються. Залишім дискусії над тими справами з такими людьми, бо цим тільки можемо їх відштовхнути від себе".²⁸ У доцільності змін в ідеологічній і політичній роботі переконувалося все більше членів організації. Але позиція ряду впливових політиків, догматизм їх мислення, дотримування старих позицій, загрожувала обернутися дезорієнтацією членства і бездіяльністю організації в цілому, що частково і спостерігається у цей період.

Керівництво ОУН(Б), незважаючи на зміну зовнішньополітичних орієнтацій, продовжувало і надалі переконувати німецьку владу у необхідності рахуватися із державницькими планами українців, надсилаючи на адресу німецьких властей заяви, декларації, меморандуми. Програма організації, хоч і продовжувала розвиватися у демократичному напрямку, однак не знаходила реального втілення через супротив німецької влади.

Нерішучість і політична невизначеність керівництва посилювала фракційні тенденції. Не знайшовши порозуміння з членами Проводу, відійшов від ОУН(Б) Іван Мітринга зі своїми однодумцями, створивши партію соціал-демократичного характеру. На початку листопада 1942 р. від ОУН(Б) відійшла також група однодумців Андрія Білинського, що обрала назву "Українські борці за самостійність".⁶

Похідні групи ОУН, перебуваючи на окупованій німцями території України, усвідомили жахливе антилюдське обличчя нацизму. А кардинальний перелом у радянсько-німецькій війні, що загрожував Україні поновленням більшовицької влади, вплинули на консолідацію керівництва ОУН(Б) і прискорили процес перегляду ідеологічної та політичної програм організації. ОУН виступила за демократичні реформи, поставивши перед своїми ідеологами надзвичайно масштабні теоретичні завдання: "Без огляду, який вислід буде мати ця війна, стоїмо перед конечністю нової переоцінки цінностей у всіх ділянках нашої роботи...".²⁹

Процес переосмислення ідеологічних засад і програмних положень ОУН безпосередньо пов’язані з діяльністю похідних груп на східних теренах України. Він виявився важким, повним спроб і помилок, але врешті необхідним для розуміння існуючих вад ідеологічної і політичної стратегії ОУН. Лідери ОУН(Б) визнали хибність своїх стартових позицій: "В цей спосіб не відмовляємося також від наших помилок, їх не робить, напевно, тільки той, хто не приймає участі у боротьбі".³⁰ Завершенням еволюційних процесів став III Великий Збір ОУН(Б) (серпень 1943 p.), який остаточно закріпив демократичний курс програмових засад національно-визвольної боротьби організації за українську державність.

Діяльність похідних груп ОУН в Східній Україні в роки гітлерівської окупації обумовила необхідність та була одним з важливих факторів трансформації поглядів провідників ОУН на її програмові засади.

ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

1.Див.: Зарубінський О. Про деякі аспекти сприйняття ідей та діяльності ОУН-УПА населенням України під час війни 1941-1945 pp. у висвітленні західної історіографії// Матеріали наук. Конферен. "Організація Українських Націоналістів i Українська Повстанська Армія (історія, уроки, сучасність)". Стрий, - 1993. – С. 53;

2. Бутко С. Кентій А. На шляху до збройного чину //УІЖ. - 1998. - № 4. -Липень-серпень. - С. 113-114;

3. Климишин М. В поході до волі: Спомини: У 2т.–Торонто, 1975, Т.1. – С.378;

4. Книш 3. Б'є дванадцята (Спогади й матеріяли до діяння ОУН напередодні німецько-московської війни 1941 p.). - Торонто, Б.д. - С. 171-172;

5. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. - С. 509;

6. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. - С. 606;

7. Левицький Б. Історичне значення розламу в ОУН // Вперед. - Мюнхен, 1950. -№ 2. - С. 5;

8. Маніфест Організації Українських Націоналістів (грудень 1940 p.) // ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 р. (Збірка документів). - Б.м., 1955. - С. 23;

9. Нікольський В. Підпілля ОУН(б) у Донбасі. – К., 2001. -С.131;

10. Орелюк С. Наш шлях боротьби. - Б.м., 1940. - Ч. 1. - С. 100;

11. Подоляк М. Суспільний зміст націоналізму // На службі нації. —Париж, 1938. — С. 34-35;

12. Постанови II Конференції Організації Українських Націоналістів (квітень 1942 р.) //ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 р. (Збірка документів). - Б.м., 1955. - С. 62-63;

13. Прокоп М.Київ, 1942 // Сучасність,1991, №1 – С.119;

14. Садовий В. До основ нашої міжнародньої тактики. - Літопис Української Повстанської Армії (за ред. Ю.Маївського і Є.Штендери). - Львів; Торонто, 1996. - Т. 24. — С. 102;

15. Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля й кордони. Повість мого життя / Літ. Ред. В.Пащенко. – К., 1995.-С.143;

16. Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля й кордони. Повість мого життя / Літ. Ред. В.Пащенко. – К., 1995.- С.145;

17. Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля й кордони. Повість мого життя / Літ. Ред. В.Пащенко. – К., 1995.- С.147;

18. Центральний державний архів вищих органів влади (далі - ЦДАВОВ). - Ф. 3833. - Оп. 3. - Спр. 2. - Арк. 53;

19. ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 69. - Арк. 37;

20. ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 69. - Арк. 36 зв;

21. ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 69. - Арк. 37;

22. ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 2. - Спр. 33. - Арк. 65, зв;

23. ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 69. - Арк. 36 зв;

24.ЦДАВО України. - Ф. 3833. - On. 2. - Спр. 33. - Арк. 42;

25. ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 74. - Арк. 17 зв;

26. ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 2. - Спр. 88. - Арк. 2 зв;

27 ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 70. - Арк. 1-9;

28. ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 3. - Спр. 2. - Арк. 84;

29. ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 210. - Арк. 10;

30.ЦДАВО України. - Ф. 3833. - Оп. 3. - Спр. 2. - Арк. 52 зв.

Характеристики

Список файлов реферата