59215 (673026), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Декоративно-прикладне мистецтво розвивалось у вигляді кустарних промислів. Досить поширеним було художнє ткацтво, в якому наприкінці XIX ст. почали активно використовуватися фабричні нитки й барвники. В кожному селі майстрині вміли ткати килими, шити й вишивати. Високого рівня досягла художня кераміка. Оригінальний посуд виробляли жителі 500 населених пунктів України. Серед них виділялися Опішня на Полтавщині, Бубнівка на Поділлі, Сокаль на Львівщині тощо. На Полтавщині, Чернігівщині, Буковині та Галичині багато майстрів уславилося різьбленням по дереву. Вироби гуцульських та інших умільців здобували широке визнання на виставках у Відні, Празі, Парижі. Існували також кольорова обробка металів, виготовлення писанок, малювання та інші промисли, які зберігали народні традиції й одночасно примножували культурні надбання попередніх поколінь. Під впливом нових умов змінився побут українців. Традиційні землеробські знаряддя замінювалися новими, більш досконалими. Заводські металеві плуги в другій половині XIX ст.д.едалі більше витісняли двоколісний плуг, хоч за своєю конструкцією багато в чому були схожі на нього. У бідняцьких господарствах продовжували застосовувати примітивні дерев'яні плуги, сохи і рала, катки, ціпи, лопати-віялки тощо. Коса витісняє в багатьох випадках серп і починає широко використовуватись на збиранні колосових культур. Поряд із водяними млинами й вітряками дедалі більше з'являлося механічних.

Побутова культура

Певні зміни відбулись й у народному житлі. В залежності від матеріального становища господарів сільські хати ділилися в основному на двокамерні (хата - сіни) й трикамерні (хата - сіни - комора). Але з часом більше ставало останніх. На рубежі двох століть у сінях почали відгороджуватися місця для кухні. Менших змін зазнало внутрішнє планування хати. Фактично воно залишалося таким самим, як і за середньовіччя. У промислових селищах для колективного проживання робітників почали зводити казарми з місцевого матеріалу. На Донбасі й Катеринославщині вони будувалися переважно з каменю, в інших регіонах - з дерева чи саману. Приміщення обігрівалися печами, в них ставились дво - чи триярусні нари, для сімейних пар відгороджувалися кутки, повітря було затхлим, сповненим випарами людських тіл, одягу й взуття. Жодних норм санітарії не існувало. Деякі підприємці виділяли для сімейних робітників окремі кімнати з вікном і грубкою в довгих казармах. Були й робітники, котрі будували землянки або мазанки, поблизу них - сараї й погреби, заводили крихітні городи чи сади, які допомагали їм вижити в складних умовах.

У народному одязі видимих змін не сталось. Але в його виготовленні дедалі більше використовувалися фабричні тканини, нитки, ґудзики тощо. Наприкінці століття селяни почали закуповувати у великій кількості міські сорочки, косоворотки, пальта, полушубки, картузи, чоботи, черевики. Жінки вбиралися, крім традиційного народного одягу, в сарафани, міські спідниці, блузки, пальта тощо.

Значні зміни відбувалися в сімейному побуті. Патріархальна велика сім'я збереглася тільки на Поліссі та в гірських селах Закарпаття, а в інших регіонах вона вже поступилася місцем малим сім'ям. Головою родини був батько, а в окремих випадках - дорослий старший син. Прямими спадкоємцями батьківських надбань виступали діти, насамперед сини. Батьки залишалися жити, як правило, при молодшому синові, якому відповідно виділялася більша частина майна. Сім'я виступала основною виховною інстанцією, де дітям шпику прищеплювалися чесність, порядність, працелюбність, і повага до старших. У сім'ї діти невимушене й непомітно переймали вікові традиції народу в побуті, звичаях. Шлюбний вік починався для дівчат із 16, хлопців - із I7 років Згода дітей на шлюб не була обов’язковою, її давали батьки. Шлюб супроводжувався весіллям із суворим витриманням традиційних звичаїв та обрядів, що було характерно для сімейних подій. Широко відзначалися також релігійні свята, в основі яких лежали прадавні світоглядні засади предків.

Таким чином, розвиток літератури характеризувався різноманітністю художніх напрямів, стилів письменства, появою нових тем та проблематики, ускладненням художніх форм, політизацією літературної творчості. Український театр цієї доби розвивається в руслі тенденцій побутовизму, романтизму, сентименталізму, реалізму. Формується школа режисура та акторської гри, виникають аматорські театральні колективи. Розвиток українського мистецтва та культури мав зв’язок з народними традиціями, а також був обумовлений особливостями української історії, що впливала на оригінальність стилю українських майстрів. В побутовій культурі спостерігалися риси, які були характерні для слов’янських народів тих часів, але українці мали своєрідність яка склалась в процесі формування української народності.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. К.: Академвидав, 2004. - 654с.

2. Борисенко В.Й. Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. - К • Либідь 1998. - 616

Характеристики

Список файлов реферата