59124 (672976), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Спочатку Лілберн, Овертон, Уолвін, Прінс і їх однодумці діяли розрізнено, але до 1646-1647 року левеллери відокремилися від індепендентів і стали самостійним політичним угрупуванням.

У липні 1646 року до парламенту була представлена «Ремонстрація багатьох тисяч громадян» ⁶, складена, ймовірно, Овертоном і Уолвіном. Вже в ній висуваються вимоги знищення влади короля і палати лордів, верховенства відповідальної перед народом палати общин, введення широкого вибіркового права і захисту природних прав людини.

Першим документом, написаним від імені левеллеров, стала петиція від 15 березня 1647 року, адресована «Верховній владі нації», яка була направлена в палату общин. У цьому документі левеллери говорять про те, що «жоден уряд не може бути більш законним, ніж парламентський» і що, хоча парламентом зроблено багато корисних перетворень у сфері боротьби з феодальними засадами, країна все ще знаходиться в пригноблюваному положенні. Про це, зокрема, свідчить факт збереження палати лордів.

У цій петиції, крім того, були виражені економічні претензії. Левеллери вимагали відміни патентів і монополій, що утрудняють розвиток економіки. Автори петиції вимагали також відміни десятини, яка все ще стягувалася у той час. У петиції міститься пропозиція створити закони про допомогу жебракам, яких в ті часи ставало все більше і більше в результаті обгороджувань.

У памфлеті «Крик Іони», датованим тим же роком, Лільберн виступав вже проти політики палати общин. Він писав, що народ повинен чинити опір будь-якій тиранічній владі - будь то влада короля або парламенту. А в справі знищення зрадників головну роль повинна зіграти армія.

У армії до індепендентів і левеллерів відносилися з повагою. І якщо індепенденти спиралися, в основному, на офіцерський склад, то левеллери мали велику кількість прибічників серед солдатів, а також серед частини офіцерства. Левеллерськими лідерами в армії були полковник Томас Рейнсборо (від офіцерства) і Едуард Сексбі (представник солдатів).

У 1647 році в армії виникли «Поради солдатських агітаторів». Серед агітаторів було немало левеллерів. Агітатори украй активно сприяли поширенню ідей левеллерів в армії. В цей час парламент, побоюючись опозиційних настроїв в армії, приймає рішення, згідно якому велика її частина повинна відправитися до Ірландії. Проте агітатори Сексбі, Аллен і Шеферд вручають командуванню армії петицію, в якій заявляють, що армія відмовляється вирушати до Ірландії, і не має наміру підкорятися таким пресвітеріанам. Парламент же заборонив солдатські петиції. Мало того, стривожені активністю левеллерів пресвітеріани прийняли рішення про розпуск армії. Проте солдати, що знаходилися під впливом радикально налаштованих агітаторів, оголосили про відмову виконувати наказ парламенту. Індепендентське керівництво армії (Ферфакс, Кромвель, Айртон та інші), що виступало проти пресвітеріан і не дуже задоволене поглядами левеллерів, вимушене було повідомити про це парламенту, підтримавши армію.

Дії агітаторів активно підтримувалися левеллерами. Овертон заявляє в памфлеті «Нововинайдений прийом» , що план розпуску армії - справа «купки обманщиків, зрадників і брехунів». Левеллери вважали відмову армії про розпуск дуже важливим кроком в справі звільнення народу від гніту і чекали від армії рішучих дій.

1. Диггери – найпоміркованіша течія. Розвиток і причини їхнього краху

Диггери, самоназва - «істинні левеллери» - рух, що виник в 1649 році. Основними учасниками була сільська біднота в роки Англійської революції. Виступали проти приватної власності, в першу чергу, проти приватної власності на землю. Диггери діяли мирною дорогою: вони стали скопувати громадські землі, орудуючи лопатами (звідки і з'явилася назва «диггери» - «копачі»), і закликати інших бідняків наслідувати їх прикладу. Вони розраховували залучити до руху тисячі людей і перейти до нового суспільного устрою, в якому не було б приватної власності. Керівниками диггерів були Джерард Уїнстенлі і Уїльям Еверард.

Першим памфлетом, безпосередньо виражаючим ідеї диггерів був «Новий закон справедливості» ⁷, написаний ідеологом і керівником диггерів Джерардом Уїнстенлі. У «Новому законі справедливості», опублікованому в дні суду над Карлом I, розвивалися ідеї попередніх трактатів Уїнстенлі і інших памфлетів, у тому числі видань сільських левеллерів «Світло, що засяяло в Бекінгемширі» і «Ще більшому світло, що засяяло в Бекінгемширі». У своєму новому памфлеті Уїнстенлі говорив про те, що не повинно існувати приватній власності, земля має бути загальною. Обгрунтовувавши таку позицію, Уїнстенлі посилався на деяке божественне знамення - почуті ним слова: «Разом працюйте і разом їжте свій хліб, повідай це всім!» Він вважав, що після усунення монархії і влади лордів повинно наступити знищення несправедливості розподілу земель, але оскільки цього не було зроблено, треба починати працювати разом на порожніх земельних ділянках, яких в Англії величезна кількість. Але віднімати землі і власність силоміць не можна, вважає Уїнстенлі. Він пише, що руйнування старого світу (адже він вважав, що коли всі люди стануть працювати разом, це буде абсолютно інший світ, в якому не буде місця гордості і злості, «ніхто і не побажає мати більше, ніж інші, або бути паном над іншими, або вимагати чого-небудь собі особисто») не повинне здійснюватися «шляхом воєн, указів або руками людей», але «Господь один буде цілителем, і відновником, і подавцем Нового закону справедливості». Уїнстенлі пропонує жити кожній людині за власним розумінням, а не слідувати чиїм-небудь вказівкам (у тому числі церкви); повністю відмовитися від приватної власності; відмовитися від панування одних над іншими, знищити в'язниці, припинити побиття і страти.

8 квітня 1649 року на пустирі біля підніжжя горба св. Георгія недалеко від містечка Кобхем, в графстві Суррей оселилася перша група диггерів, що почала відкривати і розкопувати нечіпані землі. Їх дії викликали такий переполох серед місцевих джентльменів і крупних фрігольдерів, що деякий Генрі Сандерс визнав потрібним 16 квітня донести про те, що сталося безпосередньо Державній раді. «Зборище людей на чолі з відставним солдатом Еверардом, - доносив Сандерс, - прийшли на горб св. Георгія і почали копати землю, засіваючи її пастернаком, морквою і бобами. В п'ятницю їх було від 20 до 30 чоловік. Проводячи весь день в роботі, вони запрошують всіх прийти до них на допомогу, обіцяючи їжу, пиття і одяг. Вони говорять, що опісля десять днів їх буде 4-5 тисяч» ⁸.

Цей мирний виступ викликав страх у місцевих лендлордів і фрігольдерів, які звернулися із скаргою в уряд. Тоді перелякана Державна рада віддала розпорядження генералові Ферфаксу розігнати «незаконне зборище» «безладних і бунтівних людей», дії яких можуть «порушити мир і спокій республіки». Коли ж до пагорба св. Георгія підійшли два кавалерійські ескадрони, диггери спокійно пішли на вимогу офіцера, який повідомив Ферфаксу про мирні наміри диггерів. Наступного дня Еверард і Уїнстенлі зустрілися з Ферфаксом (і шокували його вже тим, що не зняли капелюха) і оголосили йому основні принципи руху.

Незабаром був опублікований маніфест диггерів «Прапор, піднятий дійсними левеллерами.». У нім ми зустрічаємо ті ж ідеї, що і в інших памфлетах диггерів: думка про землю як «загальну скарбницю», критика приватної власності, викриття лендлордів. Крім того, в памфлеті викладається критика порядків, що існують в країні, критика влади, що розчарувала населення. Як і в інших документах диггеров, в маніфесті постійно зустрічаються послання на релігійні тексти.

Варто додати, що від диггерів стали рішуче відмовлятись левеллери: відміна приватної власності перечила їх ідеям, вона відштовхнула б більшість прибічників левеллерів серед дрібних власників. Такі дрібні власники дуже активно заважали диггерам в будівництві общини - споруди їх були декілька разів зруйновані, а вже в травні стався розрив з Еверардом, і Уїнстенлі залишився майже єдиним ідейним натхненником руху.

У червні з'явилася диггерська «Декларація бідного пригноблюваного народу Англії», підписана 45 особами, у тому числі і Уїнстенлі, який, видно, і був автором цього памфлета. «Декларація» була покликана роз'яснити наміри диггерів. У ній знову говориться про незаконність існування приватної власності і оголошується про те, що люди знайшли сміливість опиратися нащадкам людей, що захопили їх землю. При цьому диггери все ж не йшли далі ніж обробіток громадських земель, вважаючи, що не можна діяти зброєю, сподіваючись перемогти коханням і «християнським духом». Але частина колонії була спалена солдатами, а потім руйнувати її прийшли місцеві фрігольдери. Уїнстенлі пише Ферфаксу, що зовсім недавно обіцяв не чіпати диггерів і забезпечити їм деяку свободу, намагається ще раз розповісти про суть колонії, збудити совість в серцях офіцерів. Видається декларація про дії фрігольдерів. Але диггери залишилися непочутими. Більш того, фрігольдерами був поданий позов до місцевого суду. Суд йшов з неймовірною кількістю порушень: обвинуваченим навіть жодного разу не дали слова. Диггерів засудили до сплати штрафів, які стягнули коровами, а Біккерстафа ув'язнили. Уїнстенлі подав скаргу в палату общин, але члени палати були зайняті «важливішими справами». Восени Уїнстенлі знову засуджують до сплати штрафу.

У 1650-1651 роках продовжуються виступи диггерів, хоча їм активно протистоять лендлорди, заможні селяни, чиновники, що простежується в памфлеті «Новорічний дарунок парламенту і армії». Все ж рух диггерів зростає і поширюється, щонайменше, в 8 графствах (окрім Суррея). Проте виступи диггерів дратували лендлордів і із-за їх активного опору до кінця 1651 року рух «дійсних левеллерів» був повністю подавлений. У 1652 році Уїнстенлі публікує свою найбільш значну працю, «Закон свободи», в якому найбільш розгорнуто викладаються його ідеї і намальована картина устрою світу, яка згідно Уїнстенлі має бути втілена в життя. Тут зустрічаються останні згадки про диггерів як про діючий селянський рух.

1. Квакери. Організація і діяльність

Заснування квакерської общини приписується дослідниками Джорджу Фоксу (1624-1691), синові ткача з Лестершира. Він навчався шевському ремеслу, але шкільної систематичної освіти йому отримати не вдалося. У вісімнадцять років Фокс пішов з будинку і торгував у свій час шерстю. У 1646 або 1647 р. він оголосив, що знайшов опору в «внутрішньому світлі живого Христа» і почав проповідувати вчення про «внутрішнє світло», наполягаючи на тому, що істину слід шукати перш за все не в «Священному Писанні» або «Символі віри», а в голосі божому, зверненому до душі людини. Фокс проголошував загальне священство віруючих, закликав до відмови від видимих таїнств, від платного священства і відвідин церкви.⁹ У 1652-1653 рр. виникла група послідовників Фокса, що іменували себе «Друзями Істини», «Друзями Бога», «Дітьми Світла».

Перший час діяльності характеризується активною діяльністю квакерських проповідників за відсутності чіткої організаційної структури руху. Перші сподвижники Фокса, такі як Едвард Берроу, Уїльям Дьюсбері, Мері Фішер, Джеймс Нейлер, Джон і Томас Лоусоні, Френсіс Хоуджілл, Маргарет Фелл, Джон і Джордж Уайтхеді і багато інших, організували групу мандрівних проповідників і сталі відомі в квакерському середовищі як «Відважні шістдесят» або «Перші глашатаї Істини». Вони їздили з місіонерською метою по всій Британії, Ірландії, до континентальної Європи, колоній Північної Америки і Туреччини. Завдяки їх діяльності рух квакерів поширився в Ірландії, Шотландії і Уельсі. Першими місіонерами в Новому Світі були Мері Фішер і Енн Остін, які прибули до Массачусетсу в 1656 р.¹⁰ У своїх багаточисельних памфлетах, трактатах, листах, посланнях і щоденниках, а також усних проповідях, виступах і диспутах, квакери піддавали гострій критиці засади найбільш впливових релігійних систем, що склалися на той час в Англії: католицької, англіканської і пуританської в особі пресвітеріан. За антиклерикальні погляди, відмову приносити присягу, давати клятви і платити церковну десятину вони зазнавали суворих переслідувань. Деякі з послідовників Фокса були страчені за свої переконання (у північноамериканських колоніях в 1659 р. були повішені У. Робінсон и М. Стефенсон, в 1660 - Мері Дайер). Сам Фокс сидів у в'язниці вісім разів.

В питанні про соціальному складі перших квакерів існують розбіжності серед істориків: деякі з них вважають, що ранніми послідовниками учення Фокса були в більшості представники дрібної і середньої міської і сільської буржуазії і дрібномаєтного дворянства - джентрі, інші ж, навпаки, вважають, що основу «Суспільства Друзів» складали торговці, ремісники, наймані робітники і селяни.¹¹

Характеристики

Список файлов реферата