59010 (672908), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Ідею колективізації частково підтримали лише найбідніші сільські верстви, тоді як основна маса селянства не виявляла бажання працювати на нових господарів. За цих умов влада декларований принцип добровільності назагал підміняла адміністративними заходами й грубим свавіллям.
Включивши західноукраїнські землі до радянської системи, комуністичний режим із перших кроків розпочав репресивні акції. Радянський репресивний апарат брав на озброєння два взаємодоповнюючих стратегічних прийоми: депортуючи широкі верстви громадян, він водночас ретельно від стежу вав й вибірково усував осіб, яких він вважав «ворогами народу». Сталінський Наркомат внутрішніх справ являв собою тоді професійну організацію, що обслуговувала злочинні цілі тоталітарної держави й мала у своєму розпорядженні достатню кількість людських ресурсів для виконання каральних функцій (до того ж, значна частина його працівників пройшла вишкіл Великого терору 1937-1938 pp.). Виконуючи вказівки наркома внутрішніх справ СРСР JL Берії «очистити міста й села від ворожих елементів, апарату місцевого самоврядування, від неблагонадійних служителів культу, представників демократичної частини місцевої інтелігенції всіх національностей за класово-політичною ознакою», співробітники НКВС у Західній Україні у вересні - грудні 1939 р. заарештували й передали до судово-каральних органів 10,2 тис. осіб, в тому числі колишніх офіцерів, урядовців, великих землевласників, торговців, представників інтелігенції, селян-одноосібників та ін.
Були ув'язнені практично всі представники політичної еліти, що залишилися в краї, як української, так і польської та єврейської національностей. На щастя, перед вступом Червоної армії до Галичини, близько 20 тис. представників українських політичних партій, громадських організацій, кооперативів та інших національних інституцій встигли вибратися до німецької зони окупації території Польщі. До в'язниць було запроторено й багато колишніх членів Компартії Західної України (КПЗУ) та Компартії Польщі. Заарештованим НКВС у Західній Україні, впродовж вересня 1939 р. - травня 1941 p., були пред'явлені конкретні обвинувачення, найбільше - 32,8 тис. - засуджені за нелегальний перехід кордону, 13,4 тис. за приналежність до «контрреволюційних організацій», 2,6 тис. за «контрреволюційну агітацію», 748 за участь в «антирадянських змовах».
Наймасовішим видом репресій стали депортації. В 1940-1941 pp. було здійснено чотири масові операції по адміністративному виселенню краян (лютий, квітень, червень 1940 р. та травень-червень 1941 p.), які влада мотивувала необхідністю очистити регіон від «неблагонадійних елементів». Адміністративне переселення здійснювалося без суду і слідства. Тисячі чоловіків, жінок, дітей загинули під час депортацій від голоду, знущань, внаслідок непристосованості до природно-кліматичних умов Сибіру, північних районів європейської частини Росії, Казахстану. Репресивно-депортаційні акції були спричинені природою радянської системи. Ліквідувавши місцеві економічні, політичні, культурно-освітні та наукові структури, що не вписувалися у тоталітарну систему СРСР, режим одночасно прагнув підпорядкувати собі або ж фізично знищити чи депортувати їх організаторів і активних учасників. З іншого боку, радянсько-німецькі домовленості передбачали недопущення відродження Польської держави, що мало наслідком систематичне переслідування і часткове знищення польської еліти як німецькою, так і радянською сторонами. І, нарешті, радянське керівництво розглядало домовленість із Гітлером лише як черговий етап підготовки до війни і майбутнього поширення комунізму на Західну Європу. Тому потрібно було збудувати санітарний кордон від Балтики до Молдови. Усі ці обставини й зумовили масове знищення українців, поляків і євреїв на новоприєднаних територіях.
Із Західної України і Західної Білорусії було депортовано 318 тис. сімей, тобто 1 173 170 осіб. Це становило близько 10 % населення. Як зазначають деякі дослідники, за весь довоєнний період радянської історії більш інтенсивними були лише репресії епохи колективізації. За приблизними підрахунками, радянська влада репресувала у 3-4 рази більше людей, аніж нацисти у німецькій окупаційній зоні, де проживало майже вдвічі більше населення, ніж на приєднаних до СРСР територіях. Масштабні репресії сталінщини мали всі ознаки того, що в міжнародному праві було кваліфіковано злочином проти людства. Об'єднання українських земель у складі УРСР оцінюється неоднозначно. Вперше за кілька століть українці опинилися в межах однієї держави, але репресивний режим переконав більшість західних українців, що майбутнє не в такому об'єднанні, а в створенні незалежної соборної української держави. Очевидно, маючи це на увазі, видатний український митець 0. Довженко 1942 р. занотував у своєму щоденнику: «Ах, коли б вистачило мені сили й часу, написав би я роман про визволення Західної України, про возз'єднання наших народів... І як народ український фактично був тут ні при чім...».
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
