58911 (672855), страница 2
Текст из файла (страница 2)
До початку світової війни жодна держава не передбачала розмірів прийдешньої боротьби, особливо її тривалості. У результаті воюючі сторони, маючи тільки боєприпаси мирного часу, зштовхнулися під час самої війни із цілим рядом несподіванок, переборювати які доводилося вже наспіх у процесі боротьби.
а) Французька армія
Французька армія понад сорок років була під враженням розгрому її прусською армією й готувалася до безсумнівного в майбутньому зіткнення зі своїм сусідом-ворогом не на життя, а на смерть. Ідея реваншу й захисту свого великодержавного буття спочатку, боротьба з Німеччиною за світовий ринок згодом, змусили Францію з особливою дбайливістю ставитися до розвитку своїх збройних сил, поставивши їх, по можливості, у рівні умови з її східним сусідом. Для Франції це було особливо важко, через різницю в кількості її населення в порівнянні з Німеччиною й характеру керування країною, через якого то збільшувалися, то зменшувалися турботи про її військову міць.
Політична напруженість останніх перед війною років змусила французів виявити посилену турботу відносно своєї армії. Військовий бюджет сильно зріс.
Французькі корпуси, так само як і росіяни, були в порівнянні з німецькими більш бідно постачені артилерією; тільки останнім часом перед війною була звернена увага на значення важкої артилерії, але до початку війни ще нічого не встигли зробити. Відносно розрахунку необхідної наявності боєприпасів Франція була так само далека від дійсної потреби, як й інші країни.
Командний склад був на висоті вимог сучасної війни, і на навчання його була звернена велика увага. На підготовку осіб вищого командування була звернена особлива увага. Навчання військ стояло на високому рівні того часу. Французькі солдати були індивідуально розвинені, й цілком підготовлені до польової й позиційної війни. Армія ґрунтовно готувалася до маневреної війни; на практику похідних рухів більших мас була звернено особлива увага.
Свій метод забезпечення маневрування масових армій із глибини французи гарантували потужною мережею рейкових шляхів і розумінням необхідності широкого застосування на театрі війни автотранспорту, на шлях розвитку якого вони стали першими із всіх європейських держав й у чому досягли більших результатів.
У загальному німці цілком ґрунтовно вважали французьку армію самим небезпечним своїм ворогом. Головний недолік її полягав у нерішучості первісних дій до Марнської перемоги включно.
б) Англійська армія
Характер англійської армії різко відрізнявся від армій інших європейських держав. Англійська армія, що призначалася, головним чином, для служби в колоніях, комплектувалася вербуванням вояків із тривалим терміном служби. Частини цієї армії, що перебували в метрополії, становили польову експедиційну армію (6 піх. дивізій, 1 кав. дивізія й 1 кав. бригада), що і призначалася для європейської війни.
Крім того, була створена територіальна армія (14 піх. дивізій й 14 кав. бригад), що призначалася для захисту своєї країни. За свідченням німецького Генерального штабу, англійська польова армія котирувалася як гідний супротивник з гарною бойовою практикою в колоніях, з підготовленим командним складом, але не пристосованим до ведення великої європейської війни, тому що у вищого командування не вистачало для цього необхідного досвіду. Крім того, англійському командуванню не вдалося зжити й бюрократизму, що панував у штабах вищих з'єднань, а це викликало масу непотрібних терть й ускладнень.
Індивідуальне навчання окремого солдата, виконання походів і навчання стрілянині стояли на високому рівні. Озброєння й спорядження були цілком на висоті, що давало можливість високо культивувати мистецтво стрілянини, і дійсно, за свідченням германців, кулеметний і рушничний вогонь англійців на початку війни був надзвичайно міток.
Недоліки англійської армії різко виявилися в першому ж зіткненні з німецькою армією. Англійці зазнали невдачі й понесли такі втрати, що надалі їхні дії відрізнялися зайвою обережністю й навіть нерішучістю.
в) Сербська і болгарська армії
Армії цих двох держав, як і весь їхній народ, випробували під час війни найбільш важку долю першого удару сусідніх країн і втрату своєї території. Обидві вони відрізнялися високими бойовими якостями, але в іншому між ними помітна й різниця.
Бельгія, забезпечена «вічним нейтралітетом», не готувала свою армію для великої війни, тому вона й не мала характерних, міцно сталих особливостей. Довга відсутність бойової практики накладало на неї відомий відбиток, і в перших бойових зіткненнях вона виявила природну недосвідченість у веденні великої війни.
Сербська армія, навпроти, мала великий і вдалий бойовий досвід балканської війни 1912-1913 р. й являла собою як міцний військовий організм значну силу, цілком здатну, як це й було в дійсності, відволікти на себе переважаючі по числу війська супротивника.
г) Російська армія
За десять років до початку світової війни з великих держав тільки Росія мала бойовий (і невдалий) досвід війни - з Японією. Це обставина повинна було зробити, і в дійсності зробила, вплив на подальший розвиток і життя російських збройних сил.
Росія встигла залікувати свої рани й зробити великий крок уперед у змісті зміцнення своєї військової могутності. Мобілізована російська армія досягла в 1914 р. грандіозної цифри 1816 батальйонів, 1110 ескадронів й 7088 артилерії, 85% яких по обставинах могло бути висунуто на Західний театр воєнних дій. Розширення повторних зборів запасних для навчання, а також ряд перевірочних мобілізацій поліпшували якість запасних і робили більше достовірними всі мобілізаційні розрахунки.
У російської армії під впливом японської війни вдосконалилося навчання, розширилися бойові порядки, було звернено увагу на значення вогню, роль кулеметів, зв'язок артилерії з піхотою, індивідуальне навчання окремого бійця, на підготовку молодшого командного й особливо офіцерського складу й на виховання військ у дусі активних рішучих дій. Але, з іншого боку, залишено було без уваги висунуте японською війною значення в польовому бої важкої артилерії, що, втім, варто віднести й до погрішностей всіх інших армій, крім германської. Не були досить враховані ні великі витрати боєприпасів, ні значення техніки в майбутній війні.
У загальному російська армія виступила на війну з гарними полками, з посередніми дивізіями й корпусами й з поганими арміями й фронтами, розуміючи цю оцінку в широкому змісті підготовки, але не особистих якостей.
Росія усвідомлювала недоліки своїх збройних сил і з 1913 р. початку здійснювати більшу військову програму, що до 1917 р. повинна була набагато підсилити російську армію й багато в чому заповнити її недоліки.
д) Німецька армія
Німецька армія після успіхів своєї зброї в 1866 р. й особливо в 1870 р. користувалася репутацією кращої армії в Європі.
Німецька армія була зразком для ряду інших армій, більшість яких перебувало під її впливом і навіть точно копіювало її устрій, німецькі устави.
Відносно організаційних питань німецьке військове відомство послідовним розвитком кадрів у кількісному і якісному відношеннях і підтримкою запасних у змісті навчання й виховання досягло можливості розвити свої збройні сили до максимального використання чоловічого населення.
У навчанні армії не тільки в теорії, але й на практиці широко проводився принцип активності, зухвалості й взаємній допомозі й виторгу. Не можна сказати, що центром ваги в навчанні військ був індивідуальний боєць: дисципліна, що переходить у муштру, рух в атаку густими ланцюгами були властиві німецької армії 1914 р. Утягнутість і щільні побудови разом з німецькою пунктуальністю робили її найбільш здатної до маневрування й до похідних рухів у великих масах. Основним видом бою вважався зустрічний бій, у принципах якого головним чином і навчалася німецька армія.
У той же час вона більше інших армій приділяла увагу тактичній обороні.
Німецька військова думка викристалізувалася в досить певну й чітку доктрину, що основною ниткою пройшла через весь командний склад армії.
Останнім учителем германської армії перед світовою війною, що зуміла з енергією провести своє навчання в товщу армії, був начальник германського Генерального штабу Шліффен, великий шанувальник флангових операцій з подвійним охопленням (Канни). Ідея Шліффена полягала в тому, що сучасні бої повинні звестися до боротьби за фланги, у якій переможе той, хто буде мати останні резерви не за серединою фронту, а на його крайньому фланзі. Шліффен виходив з того висновку, що в прийдешніх боях природне бажання забезпечити себе, у зв'язку із прагненням використати всю силу сучасної зброї, приведе до величезного подовження фронтів бою, які будуть мати зовсім інший протяг, чим це було раніше. Щоб досягти рішучого результату й розгрому супротивника, необхідно вести настання із двох або із трьох сторін, тобто із фронту й із флангів. При цьому необхідні для сильного флангового удару засобу можна одержати, послабляючи, наскільки можливо, фронт, що у всякому разі також повинен брати участь у настанні. Всі війська, які колись затримували для використання в рішучий момент, тепер повинні бути з місця висунуті в бій; розгортання сил для бою повинне починатися з моменту вивантаження військ із залізниць.
У технічному відношенні німецька армія була добре постачена й відрізнялася у вигідну відносно своїх ворогів сторону порівняльним багатством польовий, не тільки легкої, але й важкої артилерії, значення якої вона зрозуміла краще, ніж інші.
е) Австро-угорська армія
Австро-угорська армія займала одне з останніх місць серед первісних учасників війни. Наявний склад військових частин був дуже ослаблений (60, згодом 92 чоловік у роті); для доведення польових військ до повного бойового складу не вистачало запасу навчених людей; ландвер до 1912 р. не мав ніякої артилерії. Хоча принципи, покладені в підставу уставів, цілком відповідали часу, але навчання кульгало, і старші військові начальники не мали досвіду в керуванні військами.
Відмітною рисою австро-угорської армії був різнонаціональний характер її, тому що вона складалася з німців, мадяр, чехів, поляків, русинів, сербів, хорватів, словаків, румун, італійців і циганів, об'єднаних тільки офіцерським складом. На думку германського Генерального штабу, австро-угорська армія, будучи одночасно зайнята боротьбою на два фронти, не могла звільнити германські сили, зібрані на російській границі, а чисельний склад її, ступінь навчання, організація й почасти озброєння залишали бажати багато чого. По швидкості мобілізації й зосередження австро-угорська армія перевершувала російську, проти якої їй і доводилося діяти.
Висновки
Порівнюючи підготовку сторін до війни можна зробити наступні висновки:
Всі учасники готувалися до війни на протязі довгого часу. Вони були глибоко переконані в її швидкоплинності, тому що вважали, що жодна держава не має сил витримати тиску тривалої війни. Шукали швидкого вирішення, і тому скрізь ішла підготовка до війни наступальної, котра із самого її початку ведеться з повною напругою й стрімко закінчується.
У військовому відношенні іншим державам задавала тон Німеччина; її економічне становище можливість блокади й незабезпеченість власними ресурсами, з одного боку, і війна на два фронти - з іншої з особливою настійністю жадало від її в найкоротший строк домогтися рішучих результатів на війні.
Між головними учасниками обох союзів існували взаємні військові зобов'язання, що намічали тільки загалом кількості сил, що виставляють, і керівну ідею їхнього оперативного використання на початку війни.
Між Росією й Францією існувала письмова конвенція. Поступове уточнення цієї конвенції усе більше стискувало свободу дій російських армій. Такою дорогою ціною сплачувала Росія за надані їй Францією великі кошти на розвиток збройних сил і залізниць.
Період першої світової війни був одним з найважливіших рубежів світової історії. У найкоротший час відбулися воістину революційні зміни в індустрії, у технології, у засобах масової комунікації, в організації національного економічного життя, у системі внутрішніх соціальних відносин. Перша світова війна з колосальною силою «висвітила» національне питання, дала сучасну форму націоналістичним рухам. Вона ж в остаточному підсумку вивела на арену історії ті маси народу, які як би «спали до цього історичним сном». Суспільна думка до цієї війни й після — два різних явища.
Література
1) Брюханов В. А. Заговор против мира. Кто развязал Первую мировую войну. – 2005. – 653 с.
2) Вержховский Д. В. Первая мировая война 1914 – 1918 рр. – М., 1954. – 116 с.
3) Всемирная история: В 24 т., Т. 19. Первая мировая война – 2002. – 512 с.
4) Звавич. А. И. Обострения противоречий между империалистическими державами накануне первой мировой войны. – М., 1962. – 144 с.
5) История первой мировой войны. 1914 – 1918. В 2-х т. Под ред. Ростунова. Т. 1 – М., 1975. – 446 с.
6) Киган Д. Первая мировая война. – 2002. – 576 с.
7) Уткин А. И. Первая мировая война. – 2001. – 592 с.
8) Перша світова війна // Батьківщина. - 1993. - № 8-9. – С. 8 – 24.
9) http://www.firstwar.info/timeline/index.shtml?
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
