58803 (672788), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У всіх цих гуртках велась серйозна освітня робота, але в основному з питань суспільствознавства, історії і теорії соціалістичного і робітничого рухів на заході. В польську організацію входили Вікентій Мошинський, Л. Левкович, А. Маньковська, О. Боярковська, студенти медики С. Бахніцький, Г. Сарцевич, В. Богуцький, Л. Наркевич, Ю. Ходорський, Я. Самохоцька і багато інших. Улюбленим місцем збору і вечірок був будинок родини Маньковських, де у старшої дочки Анни Григорівни було щось на зразок політичного салону, в якому майже кожну суботу можна було зустріти всіх найбільш передових і цікавих людей міста. Сюди приходили і представники інших політичних течій і рухів, зокрема, народоволець росіянин Н. Новиков, українці Н. Ковалевський з дочкою М. Н. Ковалевською-Деген, В. Крижановська та ін.
Зібрання польської групи мали характер дискусійного клубу, на якому обговорювались різні суспільно-громадські питання. Поляки як і "фокінці" не займалися практичною роботою в масах, не вирішували політичних питань партійної організації, справ революційного підпілля. Вони були зайняті виключно теорією і розробкою своєї політичної програми. Однак, взимку 1889-1990 року група Нарутовича-Домашевича, яка займалася мирним теоретизуванням була заарештована жандармерією під керівництвом генерала Новіцького. Австрійська поліція надала йому адреси, виявлені при арешті Б. Кістяківського. Арешти були проведені як серед українців-драгоманівців (К. Арабажин, Синявський та ін.), так і серед поляків та литовців, які збиралися у родини Маньковських. Діяльність цієї групи на деякий час припиняється.11.
У 1890-1891 роках польська радикальна група набрала виразно соціалістичного характеру і працювала переважно поза корпорацією. До неї належали по вибуттю С. Нарутовича, Ростовського і Я. Хмелевського – Едмунд Сонгайло, Йордан Пересвіт-Солтан, Антоній Заремба, Ян Андрій Домашевич і ін. В 1891 р. у Київ приїхав Ян Харусевич, пізніше відомий діяч Народової Демократії для організаційної революційної діяльності. Швидше всього тоді ж за його сприянням було утворено перші кола "Зету" (ZET – Zwizek Mіodzieїy Polskiej, "Союз польської молоді"). Загальна кількість членів не перебільшувала 20. Тільки кілька належало до категорії "брати". Через декілька років частина законспірованих відійшла, одні - до ППС, інші утворили несоціалістичний "ЗЕТ", інші зайнялись приватними справами. Група Сарцевича і Левковича називалась "Koіem Ludowym" ("Народний гурток"). Це були люди різних поглядів: соціал-патріоти і радикали, соціал-демократи. З часом група набрала виразно соціалістичний характер. В ній було 3-4 законспірованих "Зетівці", які формували загальний ідейний напрямок.12.1897 р. група трансформувалася в "Гурток народної освіти" ("Koіo oњwiaty ludowey" ).13
На початку 90-х рр. в м. Києві діяльність польського соціалістичного гуртка відновлюється під назвою "Союз соціалістичної молоді" ("Zwizek mіodzieїy socjalistycznej"). Члени цієї організації, які замінили київську групу "пролетаріатців", як і попередники, займалися розробкою своєї програми. Вони мали розгалужені зв’язки з Вільно і Варшавою і завдяки цьому одержували від них багату нелегальну літературу, що вигідно відрізняло їх від інших таємних гуртків. На підставі цього їх програма була більш наближена до марксизму.
Всю зиму і осінь 1893-1894 рр. в Польщі і на "кресах" відбувались бурхливі дискусії щодо визначення належності до новоутворених напрямків соціалістичного руху – соціал-демократичного та соціал-патріотичного. Київський гурток "Звьонзек млодзежи польської соціалістичної" розпався. Остаточно розкол стався на початку 1894 р. З цього часу в Києві існувало два польських соціалістичних угрупування. Перше, на чолі з Й. Солтаном і медиками Л. Левковичем і Генріхом Сарцевичем, орієнтувалося на ППС. Друге, очолюване С. Бахніцьким і В. Богуцьким, стало називатись "Польською соціал-демократичною групою" і прийняло програму, редаговану Р. Люксембург.14.
Соціалістична група, основним ядром якої були Й. Солтан, Г. Сарцевич і Л. Левкович, мала тісні зв’язки з Варшавою і Вільно, і регулярно одержувала звідти нелегальну літературу. Тому вона була власником найбільшого нелегального архіву, якого не мала жодна з київських організацій. Національне спрямування забезпечувало групі підтримку, зв’язки та кошти. Наприклад, київський фабрикант Андржейовський, який субсидіював декілька таємних польських шкіл, влаштовував польські вечірки, бали і лотереї.
Разом з тим програма ППС не була офіційно прийнята київською групою, і не була безпосередньо підпорядкована Центральному Комітету ППС. Коли офіційний агент ППС, Г. Сарцевич, вніс пропозицію підпорядкувати групу партійній дисципліні і оголосити її партійною організацією, відбувся формальний розрив - Сарцевич вийшов з групи і залишив Київ. Він переселився в Білосток і там впродовж багатьох років очолював місцеву ППСівську організацію.
В 1893-94 рр. соціалістична група підтримувала тісні зв’язки з робітниками. В цей період повернувся із Петербургу Ян Кілянський і разом з зі своїми братами Карлом та Вацлавом, а також Плетатом, відновили робітничий гурток, що діяв колись під керівництвом Абрамовича. Перший створений ними гурток із робітників залізничних майстерень збирався на Солом’янці або за Кадетським гаєм і складався переважно з поляків, це були Ф. Полякевич, Вержбицький, Голембіовський, Роговський, Новіцький.15.
В цей початковий період робота гуртка не виходила за межі освітніх занять. В цей час енергійному і підприємливому Яну Кілянському разом з Яном Пржиборовським вдалось створити ряд гуртків за посередництвом робітників-поляків, членів залізничного гуртка, на інших заводах. Зокрема, у "Гретера і Криванека", на Південноросійському заводі, в трамвайних і пароплавних майстернях, на Подолі (на заводах Шиманського, Андржейовського та ін.) Ніякої особливої "польської" програми пропагандисти соціалістичної групи на своїх заняттях в гуртках не проводили, незважаючи на те, що більшість її членів орієнтувалася на ППС. Основна діяльність групи полягала в проведенні технічної та пропагандистської роботи по поширенню ідей соціалізму, а також освітньої роботи з підготовчими гуртками учнівської молоді.
В 1893 р. керівник соціал-демократичної групи С. Бахніцький з дружиною О. Бояковською залишили Київ, і організацію очолив студент-медик В. Богуцький, а трохи пізніше К. Петрусевич. Впродовж 1893-1894 рр. група займалася виключно теоретичною розробкою своєї нової програми і залученням нових сил. В групу входили майже всі студенти-медики, уродженці Литви та Білорусії: Л. Наркевич, П. Полонський, С. Бражас, Й. Цвірко-Годицький, Д. Окинчиц та ін. До цієї групи приєднався жіночий соціал-демократичний гурток. Його учасниками були Олена і Евеліна Богуцькі, Яніна Лісецька, Н. Пачоська, Я. Йодко, О. Висоцька О. Маньковська.
В центрі цієї групи стояла сім’я Богуцьких, яка виділялась своєю революційністю. На їхній квартирі постійно збиралась демократична публіка. Революційно настроєні студенти збиралися також і на квартирі в Лесецьких, а з 1896 р. – у Є. Чарномської. Група Богуцького була за характером марксистською організацією. Вона за своєю програмою, прийомами роботи, постановкою роботи в пролетарському та інтелігентському середовищі нічим не відрізнялася від російської соціал-демократичної групи.16.
Восени 1894 р. в Києві виник "Союз об’єднаних земляцтв та організацій" (Zwizek Zjednoczonych Ziomkostw i Organizacji). Це був нелегальний союз, що об’єднував 22 земляцтва і національні групи: українську і польську. Керівний орган Союзу була Союзна Рада (Rada Zwizkowa) під конспіративною назвою Семен Семенович. Союз об’єднав 1000 студентів, в тому числі Корпорацію студентів-поляків, яка діяла як Польський гурток (Koіo Polskie). Першим керівником Союзу став В. Крохмаль.
Прихильники агітації серед робітників не знайшли розуміння з польськими групами і об’єдналися з окремою групою "Справа робітнича" ("Sprawa robotnicza"), утвореною в 1896 р. Навесні 1897 р. після березневої наради відбулося об’єднання трьох київських груп ("Справи робітничої", польських соціалістів та соціал-демократів) в один "Союз боротьби за визволення робітничого класу" ("Zwizek walki"). До складу організації спочатку входила тільки інтелігенція (біля 30 осіб), пізніше робітники. Київська організація складалася з 2 груп: російської і польської, які працювали окремо. Збори проходили окремо, у кожної групи були власні архіви і матеріальні засоби, з яких частина йшла на потреби Виконавчого Комітету, що керував організацією і складалася з 4 осіб, по дві з кожної групи. В січні 1898 р. утворився Виконавчий Комітет Союзу і до нього увійшли: росіяни – Лев Теслер і Павло Тучанський, поляки – Вінцентій Богунський і Адам Рабчевський, після від’їзду Богуцького – П. Полонський.17.
З об’єднанням польської і російської соціал-демократичних груп самостійні польські організації перестали існувати. Після І з’їзду РСДРП в 1898 р. почались березневі арешти. Кияни першими здійснили одну з постанов Мінського з’їзду, створивши на місці зруйнованого російською владою "Союзу боротьби…" за новою організаційною термінологією "Київський Комітет РСДРП". Велику роль у цьому процесі відіграв М. Урицький, якого не було в Києві під час арештів. Він залучив до роботи студента-медика О. Берліна, А. Карвацького і М. Конопко.
Таким чином, у другій половині ХІХ ст. одним із напрямків радикального польського суспільно-політичного руху був соціалістичний. У 80-90-х рр. ХІХ ст. він пройшов ряд етапів. З невиразної соціалістичної ідеї, яка охопила найбільш активну частину польського суспільства, утворюються революційні гуртки, які у своїй діяльності керуються програмами, вказівками утворених у цей період соціалістичних партій. Наприкінці 80-х – поч. 90-х рр. відбулось розмежування політичних сил і утворилися два напрямки соціалістичного руху – націонал-демократичний та соціал-демократичний, представлені в 90-х рр. партіями Соціал-демократія королівства Польського та Польська соціалістична партія (ППС).
На території Правобережжя в суспільно-політичному житті виділяється діяльність польських організацій, прихильників обох течій соціалістичного руху, які підтримували зв’язок із цими партіями за кордоном. Вони одержували нелегальну літературу в достатній кількості, чим вирізнялися з-поміж інших революційних груп. Основна діяльність польських революційних груп проходила в гуртках, які займалися в основному теоретичною працею – самоосвітою, виробленням положень власної програми, політичними дискусіями. Об’єднання російської і польських – соціалістичної і соціал-демократичної груп відбулось у 1897 р. з утворенням "Союзу боротьби за визволення робітничого класу". З цього часу окремі польські соціалістичні групи на території Правобережжя перестали існувати.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Бовуa. Битва за землю. 1863-1914 рр. – К., 1996. – 432 с. Chmielewski, Pierwsze lata korporacji studentуw polakуw w Kijowie (1884-1892). - Warszawa, 1939. - Wydanie instytutu J. Piіsudskiego. – 89 s. J. Kancewicz, Polska partia socjalistyczna w latach 1892-1896. – Warszawa, 1984. - PWN, 128 s. G.Zeberek, Pocztki ruchu socjal-demokratychnego w Kiowie w latach 1889-1903. – Krakуw, 1981. - 32 s.;
2. Chmielewski J. Ibidem. - S. 13
3. F.Perl, Dyieje ruchu socialistzcynego w zaborze rosyjskim. - Warszawa, 1910, Zycie. - t.1. - S. 426
4. Погодин Л. Главные течения польской политической мысли.– М., 1914.– С. 17
5. Мошинский И. На путях к Первому съезду РСДРП.– М., 1928.– С. 44.
6. Kancewicz J. Polska partia socjalistyczna w latach 1892-1896. – Warszawа, 1984, PWN. - S. 46-128
7. Perl Feliks. – Ibidem. - S. 4-6.
8. Центральний державний історичний архів України (далі – ЦДІАУ).- Ф. 442.-Оп. 831.-Спр. 315.-Арк. 8-69.
9. Zeberek G. Pocztki ruchu socjal-demokratycznego w Kijowie w latach 1889-1903. - Krakow 1981. - S. 32.
10. Chmielewski J. Ibidem. - S. 5-32.
11. Мошинский И. Вказана праця. - С. 45-46.
12. Kancewicz J. Ibidem. - S. 15-25.
13. Їeberek G. Ibdem. - S. 31.
14. Мошинский И. Вказана праця. – С. 50-52.
15. Z. Јukawski, Polacy w rosyjskim ruchu socjldemokratychnym w latach 1883-1893. – Krakуw, 1970. - S. 71-72.
16. Мошинский И. Вказана праця. – С. 98-200.
17. Їeberek G. Ibidem. - S. 56-70.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
