58783 (672774), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У 1993 ВВП становив 367,3 млрд. крон, у 1994 - 385,0, у 1995 - 414,7 млрд. крон. За темпами зростання країна опинилася в числі лідерів перехідних економік країн Центральної Європи, а по глибині економічного реформування вийшла - за сумою набраних балів в оцінці вжитих ринкових заходів - на четверте місце після Угорщини, Польщі і Чехії.

3. Основні вектори зовнішньої політики Словакії у 1900 – 2005 рр. . Російсько-словацькі й українсько-словацькі відносини

США і Європейський союз визнали Словенію в 1992 р. Республіка вступила в ООН в травні 1992 р. і стала членом Ради Європи з травня 1993 р. В цілому в зовнішній політиці курс узятий на інтеграцію до Європи, зокрема в Європейський союз. У 1996 р. підписана угода про асоційоване членство в Європейському союзі. З початку 1998 р. ведуться консультації про повноцінний вступ в ЄС. На цьому напрямі Словенія просунулася далеко уперед і випереджає навіть країни Вішеградськой групи - Польщу, Угорщину, Чехію і Словаччину. Вона є членом Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі (Central European Free Trade Agreement), учасником всіх крупних міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку і ЄБРР), а також 40 інших міжнародних організацій, включаючи ВТО.

Як частина колишньої СФРЮ, що дотримувалася політики неприєднання, Словенія ніколи не була членом жодного з провідних військово-політичних союзів. Після отримання ж незалежності вона узяла курс на вступ до Північноатлантичного союзу, який відводить їй місце в перших рядах другого етапу свого розширення. Орієнтація на вступ до цього альянсу спонукає Словенію до реорганізації оборонних структур. Після того, як в 1996 р. ембарго на постачання озброєнь до Словенії було знято, країна почала реалізацію військової програми для зміцнення свого статусу як кандидата в члени НАТО. Програма направлена на трансформацію власних озброєних сил, підвищення їх мобільності. Словенія активно бере участь в розміщенні багатонаціональних сил SFOR в Боснії, підписала в березні 1994 р. угоду про членство в організації "Партнерство в ім'я світу", є постійним учасником учень в рамках цього документа.

Відносини Словенії з сусідами добросусідські. Проте зберігається декілька спірних питань, що кореняться загалом історичному минулому знаходження республік в СФРЮ. У відносинах з Хорватією, наприклад, справа ускладнюється відсутністю демаркації окремих ділянок меж. Розбіжності з СРЮ обумовлені невирішеністю питання з приводу спадку СФРЮ (перш за все її авуаров і власності за кордоном). Після виборів в СРЮ, в результаті яких президентом там став В.Коштуніца, і вступи СРЮ в ООН в Словенії виражають надії на вирішення двосторонніх проблем, що накопичилися. Основні торгові партнери Словенії - Німеччина, Італія, Хорватія, Франція і Австрія.

Російські власті визнали незалежність Словенії одними з перших 14 лютого 1992 р. і встановили з нею дипломатичні відносини 25 травня 1992 р. Посольство РФ в Любляне було відкрите 14 жовтня 1992 р., а торгпредство - в березні 1993 р. Правову основу економічних зв'язків між Словенією і Росією складає підписана в 1993 р. урядова Угода про торговельно-економічну співпрацю. З 1993 р. діє Угода про установу торгових представництв Росії в Словенії і Словенії в Росії, з 1994 р. - Угода про постачання природного газу з РФ в Республіку Словенія і Конвенція про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна (набула чинності з січня 1998 р.). У 2000 р. було підписано також Угода про заохочення і взаємний захист інвестицій. Розвитку економічних зв'язків покликана сприяти Міжурядова словенсько-російська комісія з торговельно-економічної і науково-технічної співпраці (створена в 1993 р.), останнє засідання якої відбулася в березні 2001 р. в Москві.

З 2001 р. наголошується активізація політичних контактів. У січні відбувся офіційний візит спікера Державної Думи РФ Г.Селезнева, в лютому в австрійському місті Сент-ан-туан була проведена зустріч прем'єра Словенії Я.Дрновшека і Президента РФ В.Путіна. У березні Я.Дрновшек побував в Москві з робочим візитом, під час якого знов зустрічався з В.Путіним і головою уряду РФ М.Касьяновим. У травні 2001 р. з офіційним візитом в Росії знаходився міністр внутрішніх справ Словенії Р.Бохинц. Нарешті, можна вказати на переміщення на регіональному рівні. У травні 2000 р. приїжджав до Москви мер міста Любляна В.Поточник, що підписав Протокол про дружбу і співпрацю між Москвою і Любляной. У лютому 2001 р. до Словенії наніс візит губернатор Московської області Б.Громов, і з'явився також Протокол про співпрацю між Любляной і Московською областю. У березні 2001 р. в Москві відбулася найбільша в історії економічних відносин двох країн бізнес-конференція, організаторами якої з російського боку були Торговельно-промислова палата РФ, адміністрації Московської області і Рязані.

У листопаді 2002 року в Словенії пройшли нові президентські вибори. У другий круг вийшли Я.Дрновшек (44% голосів) і прокурор Словенії, єдина жінка з дев'яти кандидатів Б.Брезігар (31%). 1 грудня другий круг виборів приніс перемогу прем'єр-міністрові, за якого проголосувало 55% виборців. Президентом Словенії на наступні п'ять років став Янез Дрновшек. Новим прем'єр-міністром словенський парламент вибрав 42-річного члена Ліберально-демократичної партії Антона Ропа.

Сьогодні словаччина — член ООН та її спеціалізованих відгалужень (Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародної організації праці, ЮНЕСКО, Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародного валютного фонду), НАТО, Євросоюзу, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва у Європі, Центральноєвропейської зони вільної торгівлі, Міжнародної організації з міграції та ін.

Країна бере участь у ряді міжнародних і регіональних ініціатив щодо проблем біженства, міграцій і кордонів: Будапештський процес, міжнародна конференція прикордонних служб (Шофокський процес), Седеркопінзький процес, Вишеградська четвірка (Словаччина, Чехія, Угорщина, Польща), Регіональна мережа підвищення кваліфікації. Республіка має дипломатичні зв'язки різного рівня з більш як 120 країнами світу. Двічі обиралася непостійним членом Ради Безпеки ООН (1999, 2005).

Україну і Словаччину пов'язують не лише спільні кордони, традиційні господарські зв'язки, але й близькі проблеми політичного, економічного та культурного характеру. Україна визнала незалежність Словацької Республіки 23 грудня 1992 р. Того ж дня обидві держави встановили між собою дипломатичні взаємини. Україна була співініціатором резолюції про прийняття Словацької Республіки до ООН. Словаччина, у свою чергу, багато зробила для утвердження незалежної України на міжнародній арені. Зокрема, в 1990-ті роки словацька сторона активно залучала Україну до участі в процесах регіональної та загальноєвропейської інтеграції. Вона підтримала вступ України до Центрально-європейської ініціативи.

Сучасні словацько-українські відносини розвиваються на основі Договору про добросусідство, дружні від носини і співробітництво (29 червня 1993 р.). 14 жовтня 1993 р. у Братиславі підписано Договір про спільний кордон. Сторони уклали понад 40 міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод і протоколів, якими регулюється співробітництво у різних сферах. З середини 90-х років XX ст. почали працювати міжурядові українсько-словацькі комісії з питань торгово-економічного і науково-технічного співробітництва та національних меншин, освіти і культури. Вони стали найдієвішими механізмами практичного розвитку двосторонньої співпраці. У 1996—1997 рр. було проведено кілька спільних засідань урядів обох країн. Проте ця практика не знайшла подальшого розвитку. Міжпарламентські зв'язки з кінця 90-х років XX ст. почали набувати системного характеру.

Висновки

Після оформлення самостійності Словаччини розвиток її суспільно-політичної системи характеризувався процесами перегрупування і популяризації політичних сил. До влади з 1993 р. прийшли демократичні сили, що взяли курс на економічні реформи країни. На сьогодні вирішено багато гострих соціально-економічних питань, але всі політичні і економічні проблеми подолати не вдалося. Сьогодні для Словаччини ще зберігається низький рівень демократичних перетворень, але у словаків є надія на їх прискорення.

Пріоритетний напрямок зовнішньої політики Словаччини — західноєвропейські держави й трансатлантичні структури, насамперед ЄС, НАТО й Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР-ОЕСВ). Одразу після того, як у 1993 році Словаччина разом із Чехією стала самостійною державою, її політична еліта проголосила досягнення членства в ЄС, а НАТО — як основний зовнішньополітичний пріоритет. Представники більшості політичних партій, які діяли на той час у країні, дійшли висновку, що за наявної міжнародної ситуації нова держава, яка прямує шляхом глибоких політичних і соціально-економічних змін, може гарантувати собі необхідну стабільність і безпеку лише як складова ефективної системи колективної оборони. Йшлося, ясна річ, не про якусь абстрактну систему, а про систему, ґрунтовану на спільних цінностях, принципах і цілях. До них належали передусім прихильність свободі, демократії, правовій державі, дотримання прав людини, трансатлантична солідарність, підтримка стабільності в Європі й усьому світі.

Список літератури

1. Газін В.П. Копилов С.А. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки): Навч. посібник. – К.: Либідь, 2004.

2. Зарубежные страны. Выпуск 1: 1998-2003 гг. / Авт.-сост Я. М. Бердический. – Запорожье: Премьер, 2003.

3. История южных и западных славян: в 2-х т. – Т.2. Новейшее время: Учебник / Под ред. Г.Ф.Матвеева и З.С. Ненашевой. – М.: Изд-во МГУ, 2001.

4. Нагребецька І. Децентралізація по-словацькому // Урядовий кур’єр. – 2005. – 11 листопада. – с. 6.

5. Фролов В. Политические силы в постсоциалистических обществах. Чехия и Словакия // ОНС. – 1993. - №2. – с. 185.

6. Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи: Курс лекцій (40-90-ті рр. ХХ ст.). – К.: Либідь, 1997.

7. Яровий В.І. Історія західних та південних слов’ян у ХХ ст.: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996.

Характеристики

Список файлов реферата