58782 (672773), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

На такому політичному фоні помітно збільшилися шанси кандидата Сербської радикальної партії Т. Ніколича стати главою держави. Хоча листопадові вибори 2003 р. були визнані такими, що не відбулися (з'явилося менше половини виборців), Т. Ніколич отримав 46,2 % голосів. За наявних політичних умов почала набувати певного резонансу ініціатива сербського короля в еміграції Олександра Карагеоргієвича, який висловився за відновлення в країні конституційної монархії. Цю ідею підтримав патріарх Сербської православної церкви Павло, але вона не набула подальшого розвитку.

У лютому 2004 р. сербська Скупщина відмінила закон про обов'язкову 50 % явку виборців під час голосування. Обраним главою держави мав вжатися той претендент, який набрав абсолютну більшість голосів. На таких умовах й проходили у червні 2004 р. четверті президентські вибори за участю 15 кандидатів. За результатами другого туру (27 червня) президентом Сербії став Б. Тадич (53,7 % при 49 % явці виборців).

У суспільно-політичному житті країни помітною подією стали парламентські вибори в січні 2007 р. Голосувало 60,49% виборців. На 250 місць у законодавчому органі претендували 20 політичних сил, але 5 % бар'єр подолали лише 6. Відносним переможцем стала Сербська радикальна партія (лідери — В. Шешель і Т. Ніколич), яка отримала 28,59 % і 81 мандат. Дещо меншу підтримку (22,71 % і 64 мандати) мала Демократична партія (лідер — Б. Тадич). Як третя потужна політична сила до парламенту пройшла коаліція Демократична партія Сербії — Нова Сербія (лідер — В. Коштуніца), за яку проголосувало 16,55 % (47 мандатів). Парламентськими стали також "Група 17 плюс" (6,82 % і 19 мандатів), Соціалістична партія Сербії (5,64 і 16 мандатів) та блок у складі Ліберально-демократичної партії, Громадянського союзу Сербії, Соціал-демократичного союзу і Ліги соціал-демократів Воєводини (5,31 % і 15 мандатів). П'ять політичних сил, які представляли національні меншини, хоча й не подолали визначеного бар'єру, отримали зарезервовані для них місця: Союз угорців Воєводини (1,3 % і 3 мандати), Коаліція за Санджак (0,84 % і 2 мандати), Союз циган Сербії і Коаліція албанців Прешовської долини (по 0,42 % і по мандату) та Циганська партія (0,36 % і 1 мандат).

Тривалий час новий парламент не міг утворити більшість і сформувати уряд. Лише у травні 2007 р. вдалося подолати політичну кризу і правлячу коаліцію сформували Демократична партія, Демократична партія — Нова Сербія і партія Група 17 плюс. Уряд очолив В. Коштуніца. Серед його пріоритетних завдань є поновлення припинених переговорів про відносини Сербії з ЄС.

2. Соціально-економічний розвиток Сербії у 1990 – 2005 рр.

Розпад СФРЮ, запровадження торгово-економічних санкцій проти СРЮ, значні витрати на підтримку боснійських і країнських сербів, придушення національного руху албанців Косово та інші чинники різко погіршили соціально-економічне становище в союзній державі. До грудня 1992 р. обсяг виробництва скоротився приблизно вдвічі, річна інфляція перевищила 7000 %, посилилося соціальне розшарування. Програма економічної стабілізації, що розпочалася на початку 1994 р., була спрямована на досягнення фінансової стабілізації та припинення падіння виробництва. Запроваджено новий, конвертований динар (при фіксованому курсі прирівнювався до німецької марки). Було введено жорстку систему стягування податків, зменшено витрати на охорону здоров'я, науку, освіту, армію тощо.

Наприкінці листопада 1995 р. уряд оприлюднив "Програму економічної стабілізації", за якою обмежувалися адміністративні методи господарювання, а перевага надавалася ринковим механізмам, створювалися умови для іноземних інвестицій, запроваджувалися заходи щодо стабілізації динара тощо. Проте реалізація програми затрималася майже на рік, під час якого тривав спад виробництва та знижувався рівень життя населення.

Економічні реформи активізувались весною 1997 р. Сербська Скупщина прийняла низку законів (про приватизацію, іноземні інвестиції, засади податкової системи, митні тарифи, трудові відносини тощо), спрямованих на пристосування економічної системи до ринкових методів діяльності. ВВП має тенденцію до зростання, якщо у 2005 р. він становив 43,4 млрд. дол. (4203 дол. на душу населення), то у 2006 р. ці показники були відповідно 54,3 млрд. дол. і 7234 дол.

3. Основні вектори зовнішньої політики Сербії у 1990 – 2005 рр. Сербсько-українські відносини

З початку 1990-х років СРЮ була фактично ізольована світовою спільнотою. її членство в міжнародних організаціях, включаючи ООН і ОБСЄ, було призупинено. Проте поступово держава нормалізувала відносини зі сусідами. Так, 8 квітня 1996 р. в Белграді була підписана угода про врегулювання відносин між СРЮ і Македонією та розвиток югославомакедонського співробітництва. У серпні того ж року президенти СРЮ і Республіки Хорватії підписали договір про взаємне визнання, кордони, встановлення дипломатичних відносин, розвиток економічних зв'язків. На початку листопада в Парижі С. Мілошевич і А. Ізетбегович підписали спільну декларацію та домовилися про встановлення дипломатичних відносин на рівні посольств, скасування віз для своїх громадян, а також про сприяння економічному обміну, відновленню повітряних і залізничних зв'язків тощо.

Офіційний Белград відмовився від ідеї поділу Боснії і Герцеговини між Сербією та Хорватією. У вересні 2003 р. під час офіційного візиту хорватського президента Степана Мєсича до Сербії, він і президент Сербії та Чорногорії С. Марович взаємно вибачились за завдану шкоду (політичну, економічну, моральну) під час війни 1992—1995 рр. У листопаді цього року С. Марович аналогічно вибачився в Сараєво.

Нова влада взяла курс на інтеграцію в євроструктури, приєднання до натовської програми "Партнерство заради миру". Проте одним з основних і найбільш болісних умов для просування Сербії на шляху до об'єднаної Європи є питання її співробітництва з Гаазьким трибуналом.

Визначальним чинником розвитку відносин України з Сербією протягом 90-х років XX ст. були міжнародні санкції, введені у травні 1992 р. внаслідок силових спроб створити на руїнах СФРЮ т. зв. Велику Сербію. Тому політичний діалог часто переривався, а чинні обмеження фактично зводили нанівець всі спроби налагодити плідне політичне та економічне співробітництво. Активізація двосторонніх відносин відбулась напередодні мирного вирішення боснійського конфлікту. У серпні 1993 р. була підписана Угода про створення спільної українсько-югославської Комісії з питань розвитку торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва. Між двома державами 15 квітня 1994 р. було встановлено дипломатичні відносини. Але незабаром позитивні тенденції поступового налагодження конструктивного співробітництва були перекреслені загостренням косовської кризи. Верховна Рада України 2 липня 1999 р. прийняла Заяву "Про ситуацію в СРЮ" і дала згоду на направлення до Косово українського підрозділу в складі миротворчого контингенту.

За 2001—2006 рр. відбулося понад 20 двосторонніх зустрічей на найвищому і високому рівнях. Зокрема, у 2001 р. з робочим візитом у Белграді побував президент України. У листопаді 2003 р. з офіційним візитом Україну відвідав президент Сербії і Чорногорії С. Марович. Тоді ж відбулися переговори на різних рівнях, бізнес-форум представників ділових кіл, було підписано міжурядову угоду про військово-технічне співробітництво та у сфері туризму. Всього за період від квітня 1994 р. до початку 2006 р. набули чинності 24 двосторонні угоди про співробітництво в різних галузях (на стадії підготовки станом на червень 2007 р. було ще 18 угод). Позитивні тенденції характерні для товарообігу між двома державами. Якщо у 2002 р. він становив трохи більше 130 млн. дол., то вже у 2005 р. збільшився до 363 млн дол. У 2005 р. український експорт дорівнював майже 283 млн дол., а імпорт — 80 млн дол.

Висновки

Отже, протягом 1900 – 2005 рр. в політичному розвитку Сербії характерно загострення ситуації і постійна боротьба між владою і опозицією. Основна боротьба точилася між В. Шешелем і Д. Чосич. Лідер сербських радикалів Воїслав Шешель також виступав за Велику Сербію, закликав до встановлення міцної влади на всіх рівнях, проведення жорсткої політики щодо Заходу, розпуску всіх "зрадницьких партій" у країні. Д. Чосич пропагував демократичні реформи, помірковану політику в сфері міжнаціональних відносин, обережну зовнішню політику.

Загострення політичної ситуації відбилося і економічному розвитку Сербії, особливо її перших років незалежності. Економічні реформи в основному розпочалися у 1997 р. Сербська Скупщина прийняла низку законів (про приватизацію, іноземні інвестиції, засади податкової системи, митні тарифи, трудові відносини тощо), спрямованих на пристосування економічної системи до ринкових методів діяльності.

Сьогодні Сербія продовжує тримати курс на встановлення громадянського суспільства і правової держави.

Список літератури:

1. Каменецкий М. Бывшая Югославия – конфликтогенное пространство // Політична думка. – 1995. - №2-3. – с. 40-49.

2. Палій Г. Крах Югославії: від єдиної держави до національної фрагментації Західних Балкан // Магістеріум. – К., 2002. – Вип.10. Політичні студії. – с. 111-119.

3. Савчук І. Політико-географічні процеси в Центральній і Східній Європі // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2006. - №4 (441). – с. 3-6.

4. Тягуненко Л.В. Союзная Республика Югославия на рубеже ХХI века // Новая и новейшая история. – 2001. - №3. – с. 28-47.

Характеристики

Список файлов реферата