58779 (672770), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Зовнішня політика Болгарії формувалася під впливом фундаментальних світових та, зокрема, європейських змін. Зникнення біполярності світу, ліквідація в 1991 р. Ради економічної взаємодопомоги, Варшавського блоку, розпад СРСР, дестабілізація і воєнні конфлікти на Балканах зумовили крайні труднощі зовнішньополітичної діяльності країни, пошук нової концепції національної безпеки. Головним у діяльності на міжнародній арені стало питання інтеграції країни У загальноєвропейські структури. У лютому 1995 р. Болгарія стала асоційованим членом ЄС, а у 2007 р. — його повноправним членом. З 2004 р. країна входить до НАТО (фінансовий внесок Болгарії у 2005 р. становив 0,64% ВВП).
Важливим напрямком зовнішньої політики в 90-х роках XX ст. були Балкани, причому найбільше значення надавалося нормалізації відносин із Грецією і Туреччиною. Цієї мети болгарській дипломатії вдалося досягти. У жовтні 1991 р. було укладено на 20 років болгаро-грецький Договір про дружбу, добросусідство і безпеку. Аналогічний договір Болгарія підписала з Туреччиною у травні 1992 р. За згодою Туреччини питання про права болгарських мусульман було знято з порядку денного міжнародних форумів, зокрема Ісламської конференції, що дозволило Болгарії в 1992 р. стати членом Ради Європи. Своєю чергою Софія підтримала ідею офіційної Анкари про створення зони Чорноморського економічного співробітництва, ставши співзасновником цієї організації (1992). Влітку 1997 р., під час офіційного візиту до Туреччини, президент П. Стоянов офіційно вибачився за дискримінаційну політику щодо турецької національної меншини у 80-х роках XX ст. і оголосив про припинення підтримки з боку Болгарії антитурецьких курдських організацій.
Після встановлення дипломатичних відносин у грудні 1991 р. болгаро-українські зв'язки розвивалися поступально. У жовтні 1992 р. був підписаний Договір про дружні відносини та співробітництво між Україною і Болгарією. Він став основою створення договірно-правової бази співробітництва двох країн. У березні 1998 р. була підписана Декларація про стратегічне партнерство. Зріс загальний обмін товарами та послугами. Якщо у 2004 р. він становив близько 610 млн. дол., то у 2005 р. збільшився майже до 700 млн. дол. Додатковим чинником, що сприяє поглибленню двостороннього співробітництва, є наявність в Україні великої болгарської спільноти (234 тис). Протоколи, підписані відповідними міністерствами, передбачають запровадження викладання болгарською мовою в місцях компактного проживання болгар в Україні, допомогу в підготовці кадрів, у виданні навчальних посібників тощо.
Висновки
Отже, 1989-1990 рр. для Болгарії стали роками грунтровних змін у державному устрою. Були сформовані нові політичні сили, тоді як комуністи поступово почали втрачати позиції у влади і змушені були трансформуватися у Соціалістичну партію. Все це сприяло лібералізації суспільної атмосфери в країні і зміні зовнішньополітичного курсу країни в бік Європейської інтеграції.
В економічній сфері Болгарії протягом 1990 – 2005 рр. вдалося здійснити практично повну приватизацію, припинити фінансування збиткових підприємств. Було започатковано реформування освітньої системи: зменшення кількості вищих навчальних закладів згідно з вимогами господарства щодо чисельності кваліфікованих кадрів.
Позитивні зміни намітилися в структурі ВВП: частка промисловості знизилася (до 25 %) при підвищенні частки послуг. ВВП у 2002 р. становив 6500 дол. на душу населення, а у 2004 р. — 8200 дол. (при загальному обсязі 61,6 млрд. дол. ). Безробіття на початку XXI ст. коливалося в межах 10—12 %.
Проведення економічних реформ дало змогу Болгарії спочатку стати асоційованим, а з 2007 – повноправним членом ЄС.
Список літератури
-
Рудаков Е. Политические силы в постсоциалистических обществах. Болгария // ОНС. – 1991. - №6.
-
Семов М. Семов А. Болгария на пороге драмы и надежды // Международная жизнь. – 1990. - №12.
-
Шабунина В. Социально-экономическая трансформация Болгарии // ОНС. – 1995. - №4.
-
Яровий В.І. Історія західних та південних слов’ян у ХХ ст.: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996.
















