58767 (672760), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Лише в першій третині XVI ст. шляхетське військо та загони місцевих князів на чолі з воєводою князем К. І. Острозьким завдали ряд поразок татарським нападникам (битви під Лопушною у 1512 р., під Соколом у 1519 р. та під Ольшаницею в 1527 р.). Головний тягар оборони українських земель від турків і татар ліг на плечі народних мас — селян, городян і нової сили, що піднімалася,— козацтва.
Утворення Російської держави та її роль в історії українського народу. Російсько-українські взаємозв'язки.
Першим на шлях боротьби за національну незалежність став у XIV ст. російський народ, добиваючись політичного об'єднання всіх своїх земель навколо Москви. її піднесення мало для України, так само як і для інших відторгнених частин Давньої Русі, велике значення: підтримка Московського князівства, що набирало сили, могла стати для них передумовою їхньої національної незалежності, остаточного визволення від іноземного гніту.
Наприкінці XV—на початку XVI ст. утворилася єдина Російська держава. її існування відкривало для українського і білоруського народів реальні можливості отримання від Росії допомоги і захисту. Важливим етапом на шляху зміцнення Російської держави було повалення в 1480 р. ординського іга. Ця подія засвідчила перетворення Росії на суверенну державу, сприяла піднесенню її міжнародного авторитету й подальшій активізації зовнішньої політики.
Остаточне визволення Росії від залежності Орди справило великий вплив на історичну долю українського народу, який намагався знайти в ній опору в боротьбі проти польсько-литовських поневолювачів. Великий князь Іван III офіційно проголосив своїм головним завданням у галузі зовнішньої політики боротьбу за возз'єднання всіх земель, що входили до Київської Русі, в єдиній Російській державі, вважаючи всіх їх своєю «отчиною». Це відбилося й у прийнятті Іваном титулу «великий князь всея Русі». Вже в 1487 р. він зробив спробу дипломатичним шляхом примусити уряд Литви визнати за ним цей титул, однак зазнав невдачі. Литва, звісно, не мала наміру віддати Москві українські, білоруські та частину російських земель. Це стало приводом до початку в 1498 р. російсько-литовської війни, успішної для Росії, оскільки її підтримувала певна частина українських та білоруських феодалів Литовської держави.
Від самого початку утворення суверенної Росії російсько-українські взаємини з кожним роком міцнішали. Вже у другій половині XV ст. частина православних російських, українських та білоруських великих феодалів, незадоволених унією, політичним пануванням литовських феодалів-католиків, почала переходити від великого князя литовського під владу великого князя московського.
1481 р. князі Михайло Олєлькович, Федір Бєльський та Іван Гольшанський у відповідь на ліквідацію удільних князівств, передусім Київського, організували змову з метою вбити Казимира й проголосити великим князем Михайла Олельковича — брата останнього київського удільного князя Семена Олельковича — та, коли б на те випало, відокремитися від Литви із землями до р. Березини й об'єднатися з Росією. Однак змову було викрито. Михайла Олельковича стратили. Федір Бєльський із двором утік до Москви.
У 1487 р. «від'їхали» до Москви і так звані «верховські» князі — Воротииський і Бельовський (їхні володіння розташовувалися у верхів'ях Оки). «Від'їзди» до Москви православних руських феодалів відновилися в 1500 р. «Від'їхали» князі Василь Шемячич-Рильський, Семен Можайський, князі Мосальські, згодом інші чернігово-сіверські князі.
Того ж 1500 р. спалахнула нова російсько-литовська війна. Росіяни здобули Брянськ, Мценськ, Стародуб, Гомель, Любеч, Рильськ. У бою на р. Вєдроші 14 липня 1501 р. та восени 1501 р. під Мстиславлем литовці зазнали поразки. Однак похід російських військ у 1502 р. під Смоленськ склався невдало. У 1503 р. у Москві був укладений мирний договір. Литва погодилася на перехід до Росії Чернігово-Сіверської землі з Черніговом, Стародубом, Новгород-Сіверським, Брянськом та іншими містами. Отже, було покладено початок входженню частини українських земель у склад Російської держави. За угодою 1503 р. великий князь литовський визнав за Іваном III право титулуватися великим князем. Характерно, що, визначаючи наперед політику Російської держави, на переговорах у Москві 1503 р. представники Івана III заявили литовським послам: «Ано и не то одно наша отчина, кои городы и волости ныне за нами: и вся Русская земля из старины от наших прародителей наша отчина».
В лютому 1507 р. сейм у Вільно ухвалив рішення про відновлення війни з Росією. Литовська держава вимагала повернути їй російські та українські землі, відібрані в неї за угодою 1503 р. Король Сигізмунд І уклав угоду з кримським ханом Менглі-гіреєм. Восени 1507 р. російські війська рушили на Литву. В лютому 1508 р. український феодал князь Михайло Глинський разом з братами Василем та Іваном очолив повстання на Київщині й Поліссі проти Литви, їх підтримали мешканці Мозиря, Мінська. Проте Глинські зазнали поразки і «від'їхали» до Москви, а за ними — князі Друцькі, Козловські, Одинцевичі.
Військові дії 1508 р. відбувалися без певних успіхів супротивників. Нарешті вони погодилися на «вічний мир» на основі угоди 1503 р.
Проте 1512 р. стосунки між Москвою і Литвою знову загострилися. Нова війна тривала майже 10 років. Після двох невдалих походів у 1512 і 1513 рр. під Смоленськ у 1514 р. розпочався третій похід. Наприкінці липня 1514 р. російські війська зайняли Смоленськ і його фортецю, в 1519 р.— ряд міст Білорусії й дісталися нарешті Вільна. Проте росіян відволік набіг кримського хана на Москву в 1521 р. Скориставшись з цієї передишки, король Сигізмунд І розпочав переговори. За умовами перемир'я 1522 р. Смоленська земля відійшла до Російської держави. В 1523 р. Росія приєднала до себе удільне Новгород-Сіверське князівство. Цього вимагала, зокрема, зростаюча загроза з боку Кримського ханства.
Уже на початку XVI ст. почалися переселення селян, городян і козаків з українських земель, загарбаних Литвою, до Російської держави. Москва сприяла цьому. Після угоди 1503 р. у верхів'ях Сули, Ворскли влаштовується «великокнязівська сторожа», а згодом створюється укріплена лінія Рильськ — Путивль. На службі в прикордонних фортецях протягом першої чверті XVI ст. з'являються українські козаки («черкаси») — переселенці з Київщини та Черкащини.
Так уже з другої половини XV — початку XVI ст. зміцнювалися зв'язки між українським і російським народами, визрівали передумови для їхньої дальшої спільної боротьби проти іноземних загарбників.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
